У світі прізвищ

Якщо в будь-який час, у будь-якому місці України зупинити на вулиці будь-кого і поставити перед ним нескладне запитання, якої національності люди, що мають прізвища з суфіксами -енко, -ський, -ов, -ев, -єв, можете не сумніватись: відповідь буде без варіантів: -енко - українець, -ський - поляк, -ов/-ев - росіянин. Отже, перед нами - стереотип мислення. Виникнення його, очевидно, пов'язане з тим фактом, що у деяких слов'янських народів певні словотвірні типи прізвищ складають абсолютну більшість. Так, у росіян чи болгар таким типом є прізвища з суфіксом –ов, -єв, у сербохорватів - це -ич, -ович, у поляків - -ський, -цький. Українські прізвища на -енко вважаються найтиповішими для українців, але не тому, що становлять найбільшу групу, а тому, що майже не зустрічаються в інших слов'янських народів. Однак поряд з типом прізвищ на -енко в українців, за підрахунками вчених, прізвища на -ський, -цький, -зький разом з прізвищами на

-ук, -чук, посідаючи третє місце, входять до чільної трійки найпоширеніших прізвищ у сучасному українському антропоніміконі.

Як свідчить VІІІ том Словника української мови: прізвище - це "найменування особи, набуте при народженні або вступі в шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість". Отже, найголовніша ознака найменування, що виступає як прізвище, - його спадковий характер і перехід у єдиній незмінній формі від попереднього покоління до наступного.

Поява прізвищ - родових найменувань - пов'язується із задоволенням потреби у найточнішій ідентифікації особи, чого вимагала адміністративно-юридична практика суспільства. Такі ідентифікаційні назви могли структурно являти собою одночленні одиниці, виражені індивідуальним ім'ям (Богданко); двочленні, що найчастіше складались із християнського імені і патроніма або прізвиська (Гришко Шульжич, Маско Микитеня), тричленні, виражені християнським іменем, патронімом і прізвиськом (Максим Харитонович Гаркавий, Лука Григорович Губа) і описові назви (Тимко з Тернополя, Гаврило-Маслов зять, Мишко-трубач пана Черленковського). У зв'язку з тим, що ідентифікація особи для вступу її в різноманітні юридично-правові відносини мала бути найточнішою, до найменування особи як додаток до індивідуального імені могла входити вказівка на родинні стосунки (Андрій, брат Петрова), на ім'я батька чи матері (Ігната Василевого), на професію (Демка Пивовара), на походження з певної місцевості, місце проживання (Іван з Неділисок та ін).

Як припускають дослідники, усталення певних слів у функції родових найменувань розпочалося у середовищі вищих, панівних верств тогочасного українського суспільства. Уже джерела XVI ст. фіксують такі князівські найменування, як Андрей Михайловичъ Сангушковичъ Каширский. Другу частину цих найменувань дослідники кваліфікують як родову прізвищеву назву, тобто вона позначала Андрія Михайловича з роду Сангушковичів - Каширських.

Досить широко у практиці українського справочинства як компоненти ідентифікаційної назви особи використовувалися слова з суфіксами -ський, -цький, -зький. Твірними основами для них переважно виступали топоніми - власні географічні назви (назви країн, територій, населених пунктів, водних об'єктів, гірських масивів і таке інше). Порівняймо функціонування в тексті однієї з волинських грамот поряд з відтопонімною особовою назвою і самого топоніма: "Я, Прокоп Степанович Козелецький»...

Суфікс -ськ- - давній за походженням. Ще в праслов'янській мові він вживався при назвах місцевості і був пов'язаний зі значенням приналежності і походження, звідки, мабуть, розвинулося значення групової присвійності. Сьогодні ж він є значно продуктивнішим. При додаванні суфікса -ськ- до топоніма одержуємо (відтопонімний прикметник), що виражає ознаку предмета за відношенням до топоніма. Наступний етап у створенні прізвища на -ський - це використання його у ролі іменника.

Серед українських прізвищ на -ський трапляються такі, твірними основами яких виступають: а) імена людей (безпосередньо чи через посередництво назв населених пунктів); Степанівський (Степанівка), Івашковський (Івашки), Андрієвський (Андріївка, Андрій), Павловський (Павлів, Павло), Іваницький (Іваниця, Іван); б) прізвиська: Цісарський (Цісар), Губський (Губа), Синицький (Синиця), Когутовський (Когут), Скляревський (Скляр).

Щодо цих двох груп прізвищ учені висловлюють думку про можливий їхній патронімічний характер, тобто утворення таких похідних від імен та прізвиськ батьків.

Крім українців та поляків (в останніх, як уже згадувалось, прізвища на -ський є найпоширенішими), похідні відносні прикметники з суфіксом -ський у функції прізвищ є у білорусів (Орловський, Тяпинський, Никифоровський), росіян (Волконський, Милославський, Пожарський, Трубецькой), чехів (Коменський, Поборський, Добровський, Хельчицький), словінців (Косеський), словаків (Єсенський, Заянський), лужичан (Андрицький, Цішинський), сербохорватів (Брезовацький, Мушицький), болгар (Раковський, Левський, Михайловський). Таким чином, можна стверджувати, що прізвища на -ський не є ні суто польськими, ні ще чиїмись. Вони у функції компонента офіційної норми називання людини використовуються у багатьох слов'янських народів, а отже, прізвища такого типу є спільнослов'янськими.

Суфікс -ськ при творенні відносних прикметників, що трансформувались у прізвища, в українській мові може виступати у своїх фонетичних варіантах -зьк та -цьк. Вибір одного з них зумовлюється кінцевим приголосним основи: [г], [ж], [з] для першого (Острог - Острозький, Збараж - Збаразький) та [к], [ч], [ц] для другого (Кальних - Кальницький, Случ - Слуцький). Також у словотвірних процесах такого типу широко використовуються і похідні суфікса -ськ, що виникли в результаті його поширення морфемами -їв-, -ин-, -ан-, -єн-: Кропив'янський (Кропивна), Копачовський (Копачі), Сенчанський (Сенча), Яреськівський (Яреськи), Тальнянський (Тальне).

Прізвища прикметникового походження на -ський у середньовічній Польщі вважалися ознакою шляхетського походження і роду. Доходило навіть до того, що аристократи-шляхтичі вимагали від влади офіційної заборони використовувати родові назви на -ський представниками нешляхетських груп населення. Може, саме така "високість" прізвищ на -ський чи, може, певна "красивість" їхнього звучання була причиною обирання людьми "шляхетського прізвища" на -ський. Так, дід відомого українського письменника Івана Нечуя-Левицького Лукіян, родом простий козак з Полтавщини, зайшовши на Київщину і ставши священиком, обрав собі прізвище Трезвінський, а його брат став Коцевольським. Димитрієм Ростовським стає Данило Туптало (чи, як його називає Михайло Возняк, Тупталенко) - церковний діяч та український письменник кінця XVII - початку XVIII ст. Популярною співачкою сьогодення Наталею Могилевською стає Наталка Могила. І таких випадків дуже багато.

Прізвища на -ський має значна частина відомих українських діячів культури. Серед них Герасим та Мелетій Смотрицькі, Іван Вишенський, Ісаія Копинський, Кирило Ставровецький, Захарій Копистенський, Антін Радивилівський, Йосип Шумлянський, Сильвестр Ляскоронський, Митрофан Довгалевський та багато інших. Звісно, такий перелік складе не один фоліант.

Отже, як нам здається, не варто кожного, у кого у прізвищі є суфікс -ськ- (чи його варіанти або похідні), беззастережно зараховувати до поляків. Прізвищевий тип на -ський функціонує майже в усіх слов'янських мовах; як бачимо, досить широко представлений він і в українській мові.

Українські прізвища передаються на письмі за загальними правилами та принципами правопису: Біловерхий, Швець, Олексієнко.

Щодо передачі інших прізвищ, то існує ряд правил, проте всі вони зводяться до двох головних: 1). Відповідати українському правопису; 2). У разі важкості написання слід проводити мовну та народно-літературну паралель.

Наприклад:

Дата добавления: 2015-05-26