Методичні рекомендації. Теми дисципліни:Структура та управління підприємством

План заняття

СЕМІНАРСЬКЕ заняття № 2

Теми дисципліни: Структура та управління підприємством

Тема заняття: Структура та управління підприємством

Мета заняття: закріпити, систематизувати і поглибити теоретичні знання студентів про:

- необхідність і поняття управління суб’єктами господарювання.;

- методи управління;

- сутність і параметри організаційної структури управління підприємством;

- необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами та організаціями.

1. Особливості управління як системи. Об’єктивна необхідність і поняття управління суб’єктами господарювання.

2. Класифікація методів управління. Змістова характеристика економічних, організаційно-розпорядчих і соціально-психологічних методів управління.

3. Сутність і параметри організаційної структури управління підприємством. Основні типи організаційних структур управління.

4. Необхідність і принципи формування вищих органів управління підприємствами та організаціями.

Розгляд цієї теми, і першого питання зокрема, слід розпочати з визначення поняття „управління”.

Управління являє собою цілеспрямовану координацію суспільного виробництва.

Управління підприємством є особливим видом діяльності, спрямованої на ефективне функціонування суб'єктів господа­рювання. При цьому застосовуються різноманітні засоби і методи впливу на усі процеси, що відбуваються на підприємстві.

Основоположником управління вважається американський інженер і дослідник Ф. Тейлор (1856-1915). Запропонована ним раціоналізація праці і відносин на виробництві дозволила докорінно змінити організацію й управління, а значить, – і ефективність виробництва. Ф. Тейлор розглядав управління як «мистецтво знати точно, що слід зробити і як це зробити найкращим і найдешевшим способом».

Сьогодні у світовій практиці використовують три інструменти управління: ієрархію, культуру і ринок.

Ієрархія передбачає чіткий поділ функцій у керованій системі, підпорядкування управлінських ланок за принципом ієрархічного ланцюга, безумовне виконання «вказівок зверху», пряму відповідальність перед вищою ланкою. Ієрархія є характерною для адміністративно-командної економіки.

Культура як інструмент управління ґрунтується на використанні в процесі впливу на людей системи норм, правил і засад, визнаних суспільством. Саме вони визначають стиль поведінки працівників, ставлення до виконання своїх обов'язків, формують відповідальність за результати роботи.

Ринок як інструмент управління має в основі використання в управлінській діяльності: економічних законів і економічних інтересів суб'єктів господарювання, їх економічної свободи і самостійності.

Практично перелічені інструменти управління використовуються в певному поєднанні, хоча кожен з них є домінуючим в тій чи іншій економічній системі.

Особливе місце управління в ринковій економіці обумовлене тим, що саме воно повинно забезпечити зв'язок, інтеграцію економічних процесів на підприємстві. Управління підприємством пов'язує воєдино його внутрішні резерви і зовнішнє середовище, найбільш суттєвими компонентами якого є: державне регулювання економіки, конкуренція, стан соціального середовища тощо. Управління в такому разі посилює можливості підприємства адаптуватися до середовища, підвищує конкурентоспроможність.

Слід зазначити, що для досягнення будь-якої мети мають бути сформульовані цілі окремих рівнів управління на підприємстві, окремих структурних підрозділів. Такі цілі мають бути взаємоузгодженими між собою.

Цілі діяльності підприємства повинні відповідати таким вимогам:

1) мають охоплювати усі сфери діяльності підприємства;

2) мають періодично переглядатись з метою узгодження внутрішніх можливостей підприємства з мінливими зовнішніми умовами;

3) мають забезпечувати концентрацію ресурсів і зусиль;

4) має бути зв'язок між коротко- і довгостроковими цілями;

5) мають бути функціональними, щоб забезпечити трансформацію цілей вищого рівня у конкретні завдання для нижчих рівнів.

Функції управління:

1. вивчення потреб споживачів та закономірностей їхнього формування;

2. зіставлення потреб з можливостями їх задоволення та ресурсами;

3. планування діяльності трудових ко­лективів;

4. організація спільної праці всіх суб'єк­тів виробничого процесу;

5. мотивація до спільних погоджених дій;

6. контроль за результатами діяльності.

Ці основні функції тісно пов'язані між собою в єдиному процесі управління. Ігнорування вивчення потреб споживачів, можливостей ресурсного забезпечення їх задоволення, незадовільне планування, слабка мотивація тощо негативно впливають на кінцеві показники діяльності.

Основними характерними рисами сучасного управління є:

- поступова відмова від управлінського раціоналізму;

- розгляд підприємства як цілісної системи;

- застосування ситуаційного підходу до управління;

- необхідність розроблення і реалізації стратегічного управління підприємством;

- визначення необхідності використання інноваційного менеджменту;

- усвідомлення провідної ролі лідера як носія нового господарського мислення;

- визнання соціальної відповідальності управлінця (менеджера) як перед суспільством у цілому, так і перед окремими людьми.

Також при вивченні першого питання семінару, студентам необхідно звернути увагу основні принципи управління підприємством.

Принципи управління – це певні засади і правила, якими керуються менеджери в процесі управлінської діяльності. Практично принципи управління реалізуються у сукупності нормативів, правових і моральних норм, соціально–психологічних настанов та ін.

Серед сучасних принципів управління можна виділити:

- чіткий поділ праці

- додержання дисципліни і порядку

- повноваження і відповідальність

- використання мотивації високопродуктивної праці

- забезпечення рівної справедливості для всіх

- впевненість у постійності і стабільності роботи

- дотримання взаємовідносин з працівниками відповідно до ієрар­хічного ланцюга

- заохочення ініціативи

- цільової сумісності і зосередження

- ефективності управління.

Особливу увагу, при вивченні цієї теми, студентам слід звернути на методи управління.

Методи управління – це способи цілеспрямованого впливу на працівників і виробничі колективи для досягнення поставлених перед ними завдань.

У найзагальнішому вигляді, виходячи із змісту управлінських дій, можна виділити такі групи методів управління:

- економічні

- адміністративно-правові;

- соціально-психологічні.

Економічні методи – це прийоми і способи управління, в основі яких лежить свідоме використання системи економічних законів, економічний розрахунок, економічні інтереси, передбачення економічних результатів від прийнятих рішень, матеріальна заінтересованість і відповідальність працівників.

Адміністративно-правові методи управління передбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей в процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами.

Соціально-психологічні методи управління забезпечують вільний розвиток особистості і колективу, побудову їх діяльності на активній творчій основі. Ці методи спрямовані на створення у колективі нормального морально-психологічного клімату, вони реалізують мотиви соціальної поведінки людини, оскільки традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив.

Зазначимо, що організаційна структура управління – це взаємовідносини підзвітності учасників управлінського процесу, включаючи лінії владних повноважень, відповідальності за прийняті рішення, число рівнів ієрархи, а також розроблення системи ефективної координації діяльності підрозділів і окремих працівників.

У загальному вигляді, організаційні структури управління підприємством поділяються на дві великі групи залежно від особливостей, які покладено в основу їх побудови:

1) вертикальна структура;

2) департаменталізація.

Особливостями вертикальноготипу організаційної структури є:

- спеціалізація на виконанні робочих завдань (поділ праці);

- командний ланцюг;

- владні повноваження (лінійні і дорадчі).

Найбільш розповсюдженими вертикальними організаційними структурами управління підприємством є лінійна і лінійно – штабна, для яких характерними є перелічені вище особливості.

Лінійна – це структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії.

Лінійно-штабна структура передбачає створення при лінійному керівникові спеціальних функціональних служб – штабів, які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення.

Департаменталізація (поділ на відділи) є базою для групування окремих посад у відділи, а відділів – в організацію в цілому. Відповідно до різного використання командного ланцюга в процесі формування відділів виділяють шість основних підходів до розроблення організаційної структури управління підприємством: функціональний, дивізіональний, матричний, командний, мережевий, множинний.

Відповідно до цих підходів розрізняють такі організаційні структури управління підприємством, сформованих за принципом департаменталізації:

- функціональна структура;

- дивізіональна структура;

- матрична структура;

- командна структура;

- мережева структура.

Розглядаючи це питання, необхідно звернути увагу на основні недоліки та переваги кожної їз структур управління підприємством.

Розкриваючи зміст останнього питання теми, необхідно зазначити, що окрім внутрішніх органів управління підприємствами, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій.

В систему загальнодержавного управління підприємствами в Україні входить:

Президент України, як глава держави в рамках повноважень, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку.

Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади – міністерства, державні комітети, комітети та інші установи.

Основними складовими елементами чинної системи загальнодержавного управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства.

До складу органів управління міністерства входять департаменти (управління) та відділи, які керують підприємствами (організаціями) з певних питань у межах своєї компетенції.

Важливим робочим органом міністерства є колегія, членами якої є міністр, заступники міністра, начальники (керівники) основних департаментів і відділів. У складі міністерства виокремлюються необхідні функціональні департаменти: планово-економічний, технічний, маркетингу, зі зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці й заробітної плати, виробничо-диспетчерський, центральна бухгалтерія тощо.

Питання для обговорення

1. Поняття й організація управління діяльністю підприємства.

2. Еволюція концепцій управління підприємством.

3. Сучасні принципи управління підприємством.

4. Загальні функції управління підприємством, їхня характеристика.

5. Вплив методів управління на окремих працівників та колектив у цілому.

6. Характеристика організаційних структур управління підприємством.

7. Переваги й недоліки ієрархічних та адаптивних організаційних структур управління підприємством.

8. Характерні особливості лінійно-штабної та лінійно-функціональної структур управління.

9. Різновиди структур адаптивного типу.

10. Суть і розвиток корпоративного управління в Україні.

11. Вищий орган управління підприємством, його роль та функції.

12. Організаційно-економічна необхідність і змістова характеристика діяльності виконавчого органу управління акціонерним товариством.

13. Склад та діяльність ревізійної комісії.

14. Шляхи вдосконалення механізму управління підприємством.

Дата добавления: 2015-05-26