Проблема бідності, голоду і хвороб у світі

Складний комплекс проблем виникає на стику взаємовідносин суспільства, людини і природи. Глобальні проблеми впливають на структуру і механізм суспільного відтворення; формують новий еколого-економічний вигляд відтворення; впливають на біологічні та соціальні аспекти відтворення не тільки робочої сили, але й людської популяції в цілому.

Однією з таких проблем є ліквідація бідності, голоду, хвороб, безробіття і негра-мотності, які охоплюють великі зони сучасного світу. В даний час на Землі більше голодуючих, ніж будь-коли в історії людства. Збільшується число людей, що живуть в халупах і нетрях. Відсталість слабо розвинених країн ускладнюється демографічними процесами.

Зростає невідповідність між чисельністю населення планети та ресурсами. Людство зараз нараховує близько 6 млрд. чоловік. У наступному столітті населення Землі збільшиться до 8-14 млрд. чоловік. Причому більше 90% приросту доведеться на найбідніші країни. Відбувається подальша концентрація населення в перенаселених містах. Необхідно збільшення фінансовим-вих ресурсів на розвиток житлового будівництва, медичного обслуговування, забезпечення продовольством та енергією. Поки ж темп зростання населення обганяє темпи збільшення ресурсів.

Проблема рідкості ресурсів і зон зубожіння набуває загальносвітового характеру. Для її вирішення потрібна така система заходів:

динамічний розвиток слаборозвинутих країн у соціально-економічній та науково-технічної областях;

новий світовий економічний порядок, що гарантує реальну допомогу відсталим країнам у вирішенні їх проблем;

подолання економічної відсталості слаборозвинутих країн як результату колоніалізму і неоколоніалізму. Відповідальність за це несуть розвинені країни, вони повинні відшкодувати основний тягар витрат з надання їм економічної допомоги.

Тяжке положення слаборозвинених країн - це найбільша глобальна проблема. У ній виділяються 2 блоки:

величезний розрив в умовах економічного розвитку між індустріально розвиненими і слаборозвиненими країнами;

збереження на території слаборозвинених країн великих зон голоду, убогості, епідемічних хвороб.

Аналіз темпів зростання ВНП на душу населення показує, що економічний розрив в даний час переростає у прірву між бідними і найбіднішими країнами, з одного боку, і багатими і найбагатшими з іншого боку. У найменш розвинених країнах ситуація особливо плачевна. Тут спостерігається найвищий у світі рівень концентрації масової бідності та злиднів. В Африці ця група країн лідирує за абсолютним і відносними показниками.

Виникло протиріччя між розвиненими і слаборозвиненими країнами. Перебудова світової економіки стане реальною тільки в тому випадку, якщо бідні країни стануть повноправними учасниками світового співтовариства. Темпи економічного зростання країн, що розвиваються стримують-ся багатьма чинниками. Головним серед них є неоколоніалізм. Разом з тим, в сучасних умовах роль цих країн у світовому ВНП підвищується.

, що розвиваються країни розробили концепцію неприєднання і на її основі створили організацію загальносвітового значення - рух неприєднання. Участь країн, що розвиваються в міжнародних заходах покликане сприяти встановленню нового міжнародного економічного порядку (НМЕП). У його рамках повинен бути здійснено:

облік особливих потреб країн, що розвиваються;

надання їм спеціального, більш сприятливого режиму в економічних відносинах;

визнання необхідності та розробка спеціальної програми сприяння слаборозвиненим країнам.

У середині 80-х рр.. 20 століття спостерігалося різке погіршення економічного та валютно-фінансового положення країн, що розвиваються. Це відбилося:

а) у зростанні зовнішньої заборгованості цих країн;

б) в погіршенні умов зовнішньої торгівлі;

в) в загостренні тяжкого становища населення цих країн.

До цих пір ці проблеми є загальносвітовими, носять глобальний характер, так як вони протидіють зростанню світової економіки в цілому, проведення реформ у системі міжнародних економічних відносин.

У міжнародних відносинах особливе значення надається продовольчої проблеми. Ця проблема являє собою переплетення інтересів окремої людини, соціальних груп, суспільства та світового співтовариства в цілому з приводу задоволення потреб людей в їжі. Останнім часом прояву продовольчої проблеми мають драматичний характер, тому що несуть відбиток протиріч сучасної технологічної цивілізації.

Судити про справжні масштаби та гостроту продовольчої проблеми можна на основі даних досліджень, що приводяться Продовольчої і сільськогосподарської організацією ООН (ФАО). За статистикою ФАО, чисельність голодуючих на планеті складає сьогодні близько 500 млн. чоловік, з яких приблизно 240 млн. приречені в результаті голоду на хвороби і смерть. Тим не менше, голод не вичерпує всієї картини. Від різних форм і стадій недоїдання у світі страждає понад 1 млрд. чоловік. При цьому недоїдання зовні часто малопомітний.

Згідно існуючими оцінками, так зване «невидиме голодування» в даний час охоплює до 1/4 дитячого населення країн, що розвиваються.

У наш час різні форми недоїдання в багатьох країнах, що розвиваються є поширеним явищем для широких мас населення. Це пояснюється тим, що традиційні раціони можуть забезпечувати достатню кількість калорій, але не містять необхідного міні-мума білків, жирів та мікроелементів. Показово, що брак цих найважливіших поживних компонентів негативно позначається на здоров'я людей і має наслідком низька якість робочої сили, яка найчастіше малопридатна для використання в сучасному секторі господарства країн, що розвиваються.

Як і раніше що найчастіше спостерігається нестача життєво важливих компонентів у раціоні багатьох жителів країн, що розвиваються призводить до цілого ряду серйозних захворювань, яким у найбільшій мірі схильні діти та молодь (наприклад, харчова дистрофія). Можливі і важкі захворювання, які призводять до серйозного ураження тканин організму.

Дослідження експертів свідчать про те, що найбільшою мірою страждає від нестачі білків, жирів і навіть калорій в їжі населення найменш просунулися по шляху розвитку країн, до яких відносяться багато країн Африки (особливо Суда-Сахельской зони).

Як відомо, і голод, і недоїдання існують давно, від самих витоків історії людства. І протягом тривалого часу головним фактором, що їх обумовлював, було недостатній розвиток сільськогосподарського виробництва.

Однак на сучасному етапі, в епоху НТР, продуктивні сили людства, у тому числі і в галузі сільського господарства, досягли такого рівня розвитку, що здатні забезпечити продовольством в кілька разів більше людей, ніж в даний час проживає на нашій планеті.

Так, згідно з розрахунками англійських експертів, навіть при нинішніх методах обробки землі можна забезпечити продовольством понад 10 млрд. чоловік. Але людство вкрай непроізводі-кові використовує у процесі "землі. За деякими оцінками, з 149 млн. кв. км суші придатні для сільськогосподарської обробки тільки 45 млн. кв. км, при цьому обробляється менш 1/3 таких земель.

За оцінками фахівців, сьогодні для вирощування сільськогосподарських культур, експортуються в індустріально розвинені країни, в Азії, Африці та Латинській Америці використовується до 1/4 всіх орних, причому кращих земель. У ряді випадків майже весь врожай тієї чи іншої культури направляється до країни, капітал якої був вкладений в дане сільськогосподарське підприємство.

Не випадково, що залучення країн, що розвиваються в систему світового господарства, їх спеціалізація на виробництві тропічних і технічних культур можуть знижувати їх продовольчим-ного забезпечення, його автономність, ставлячи його в залежність від їх експортної виручки. Недовиробництво продовольства у країнах, що розвиваються супроводжується надвиробництвом в них тропічних культур, що несприятливо позначається на цінах останніх і зменшує кількість продовольства, для придбання якого використовується виручка від їх реалізації на зовнішньому ринку.

При цьому важливо мати на увазі, що до тих же результатів призводить і торговельна політика країн розвиненої зони, часто довільно встановлюють квоти поставок тропічних культур, тарифи, що перешкоджають ввозу обробленої на місці виробництва сільськогосподарської продук-ції, жорсткі стандарти і санітарні норми для імпортованої сировини. Очевидно, що в обширних районах, що складають периферію світового господарства, по-преж-нього відчувається нестача коштів, що надходять на розвиток землеробства цих держав, а панування застарілих виробничих відносин на селі нерідко робить неможливим надання імпульсу розвитку сільськогосподарського виробництва й ефективному освоєнню навіть одержуваних обмежених ресурсів.

продовжує зберігатися перевагу розвинених країн над країнами, що розвиваються в області виробництва продовольства, досягається за рахунок державних і міждержавних субсидій. У ряді країн, що розвиваються такі капіталовкладення могли б принести більший результат, тому субсидування сільськогосподарського виробництва в провідних промислово розвинутих країнах поряд з більш високим тут розвитком продуктивних сил у сільському господарстві в порівнянні з країнами, що розвиваються робить для останніх важкодосяжним завдання підвищити інтенсивність і продуктивність свого землеробства в доступному для огляду майбутньому. Однак це могло б сприяти позбавленню широких мас населення світу, що розвивається від голоду і недоїдання.

Оскільки продовольча проблема набула глобальних масштабів і характер, її рішення зв'язується з перспективами раціонального розподілу виробничих ресурсів на всій планеті. Людство створило досить потужні продуктивні сили сільського господар-ства: у другій половині 20 століття в світовому землеробстві відбулися такі якісні зрушення, як перехід до системи машин у сільському господарстві на базі використання високоврожайних, гібридних насіння («зелена революція»), широкий розвиток агропромислової інтеграції та становлення агропромислового комплексу, біотехнологічна революція. Використання всіх цих досягнень цивілізації для забезпечення населення країн, що розвиваються необхідним для нормального життя продовольством допомогло б вирішити цю глобальну проблему сучасності.

Рішення продовольчої проблеми означає забезпечення населення такою кількістю і асортименту продуктів харчування, які необхідні для нормального відтворення і функціонування робочої сили. Глобальність продовольчої проблеми визначається 3 обставинами:

кожен житель Землі, кожна країна стикається з нею щоденно;

рішення її залежить від колективних зусиль народів світу;

з виробництвом продуктів харчування пов'язана велика сфера в міжнародному поділі праці.

Звернемо особливу увагу на третій пункт. Виробництво окремих культур прив'язане до певним географічним районам. Це породило жорстку спеціалізацію цих районів на виробництві окремих культур. Так, що вирощуються в тропічних країнах банани, ананаси, чай, кава в основному призначені на експорт до зони холодного і помірного клімату; а вирощувати-мі в північних країнах пшениця, ячмінь у великих обсягах постачаються в країни тропічного світу.

Загострення продовольчої проблеми - явище не тільки другої половини 20 століття. І в минулі століття продовольча криза охоплював ту чи іншу країну або групи країн. Причиною виникнення таких криз були неврожайні роки або стихійні лиха. Зараз продовольча проблема не є результатом стихійного лиха чи неврожаю. Вона зумовлена рядом причин соціально-економічного характеру. До них відносяться:

здійснення процесу індустріалізації, який викликав бурхливий потік міграції сільського населення до міста;

швидке зростання усього населення, а не тільки високий ступінь урбанізації;

низька врожайність сільськогосподарських культур в країнах, що розвиваються.

До глобальним проблем слід віднести багато проблем охорони здоров'я. Вони затрагі-вають інтереси як кожного індивідуума, так і всього людства, впливають на долі нинішнього і майбутнього поколінь. Глобальний характер проблем охорони здоров'я виявився набагато раніше в порівнянні з іншими проблемами. Становлення системи світового господарства сприяло поширенню грізних епідемій (у масштабі однієї країни) і пандемій (у світовому масштабі). Боротьба проти них на національному рівні виявляється малоефективною. Чи потрібні узгоджені міжнародні дії з охорони здоров'я населення.

У 1851г. в Парижі була скликана перша міжнародна санітарна конференція. Вона поклала початок регулярних нарад фахівців з різних країн по проблемі охорони здоров '-вання. З ініціативи різних держав було скликано близько 20 міжнародних конференцій, на яких було прийнято і ратифіковано майже всіма країнами світу 13 Міжнародних санітар-них конвенцій. До конвенційний хвороб відносяться такі інфекційні захворювання, як чума, холера, віспа, висипний і вікової тиф, жовта лихоманка, СНІД (синдром набутого імунодефіциту).

Наприкінці 19 -- початку 20 століття створюються міжнародні організації в галузі охорони здоров'я:

Міжнародний комітет Червоного Хреста (1863г.);

Міжнародне бюро громадської гігієни (1907г.);

Організація охорони здоров'я Ліги Націй (1919г.);

4) Всесвітня організація охорони здоров'я (1948г.).

Глобальними проблемами охорони здоров'я є:

міжнародна координація медико-біологічних досліджень;

система спостережень за епідеміологічними процесами та боротьба проти епідемій;

вивчення і розробка методів боротьби проти серцево-судинних, онкологічних та інших епідемічних захворювань;

охорона і оздоровлення біосфери;

контроль за якістю, ефективністю та побічними діями ліків;

допомогу охороні здоров'я слаборозвинених країн і підготовка національних кадрів;

проблема доступності раціонального харчування.

Вчені вважають, що у вирішенні глобальних проблем основним критерієм має слугувати стан здоров'я людини, всього населення Землі. Тому охорона здоров'я набуває функції критерію оцінки гуманістічності глобальних проблем сучасності.

Дата добавления: 2015-05-26