Сутність, ґенеза і функції політичних партій

Типи та механізми формування політичного лідерства

Типологія політичного лідерства М. Вебера ґрунтується на трьох типах легітимності політичного панування.

Традиційне лідерство ґрунтується на авторитеті звичаїв. Лідер заданого типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнствам і заслугам, а відповідно до традицій та звичаїв. Традиційне лідерство характерне задля доіндустріального, тобто рабовласницького і феодального, суспільства. Влада традиційних лідерів – це влада аристократичної знаті. Сьогодні традиційне лідерство виявляється, наприклад, у наслідуванні престолу в країнах із монархічною формою державного правління. Яскравим прикладом лідерства даного типу є членство у верхній палаті парламенту Великобританії довічних і спадкових лордів.

Наступний тип легітимності політичного панування, за Вебером, це «авторитет небуденного особистого дару..." (харизма), це повна особиста відданість та особиста довіра, які викликаються наявністю якостей вождя у якоїсь людини. Харизматичне лідерство ґрунтується на вірі в незвичайні якості та здібності лідера, винятковість. У політичній практиці під харизмою розуміють такі риси індивіда, котрі оточення сприймає як незвичайні, недоступні іншим, а тому визнає його за правителя.

Раціонально-легальний тип політичного лідерства у М. Вебера – панування в силу легальності, в силу віри в обов'язковість легального установлення і ділової компетентності, обґрунтованої раціонально створеними правилами, тобто орієнтації на підпорядкування при виконанні встановлених правил. Панування у тому вигляді, в якому його здійснюють сучасний «державний службовець» і всі ті носії влади, які схожі на нього у цьому відношенні. Раціонально-легальне лідерство, отже, базується на переконанні в законності та раціональності встановлених порядків та у праві на панування органів, котрі здійснюють владу. Ці органи та їхні керівники – політичні лідери – обираються через демократичні процедури.

Механізми формування політичного лідерства: вибори, партійно-політична їх діяльність і діяльність в громадських організаціях і рухах, ЗМІ, політичні технології.

Політична партія (від лат. Pars – частина, група, відділ) – політичний інститут, що представляє інтереси та цілі різноманітних суспільних груп. Через цей інститут люди висловлюють свої групові вимоги до держави, спілкуються та взаємодіють з нею.

Принципи, що виокремлюють політичну партію від суспільних організацій, сформулювали Дж. Лапаламбара та М. Вейнер в праці "Політичні партії та політичний розвиток". Вони виділяють чотири сутнісні риси партій:

1) Партія – це організація, тобто достатньо довго діюче об'єднання людей. Довготривалість існування організації дозволяє відокремити її від фракцій або клік, які виникають та зникають разом зі своїми організаторами 2) Існування стабільних місцевих організацій, що підтримують регулярні зв'язки з центральним керівництвом 3) Мета партії – завоювання та здійснення влади. Саме це виокремлює їх від груп тиску та суспільних організацій 4) Наявність народної підтримки, починаючи з голосування, та закінчуючи активним членством у партії.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняв три стадії: аристократичні угруповання, політичні клуби та масові партії. А поняття «політична партія» виникло тільки в XIX ст. разом із формуванням представницьких інститутів й поширенням виборчого права. Під партією малась на увазі організація, що прагнула щодо завоювання посад у державних органах влади у конкурентній боротьбі за голоси виборців. Введення загального виборчого права, яке знаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій.

У виникненні партій залежно від їхньої ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібералізм та ліберальні політичні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі виникли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії — в боротьбі проти соціал-демократії.

У структуру політичної партії входять: *лідер партії; *партійна бюрократія; *мозковий штаб; *партійна ідеологія; *партійний актив; *рядові члени партії.

Головне завдання політичних партій в тому, щоб перетворити багатоманітність інтересів індивідів, різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у представництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи подоланню (пом'якшенню) конфліктів між ними.

До внутрішніх функцій партії відносяться такі: формування партійного бюджету, вибори керівництва, підтримка відносин партійної бюрократії та рядових членів і т.ін.

Найбільш важливими зовнішними функціями партій є представництво групових інтересів громадян в органах влади, інституціалізація політичної участі громадян, відбір та рекрутування політичних лідерів та еліт, політична соціалізація громадян, розробка політичних програм розвитку суспільства, організація виборів до парламенту.

Дата добавления: 2015-05-26