Групи інтересів

Змішана виборча система.

Пропорційна виборча система та її політичні наслідки

За пропорційної виборчої системи місця в парламенті отримуються партіями або виборчими блоками пропорційно кількості поданих за них голосів. За заданої виборчої системи виборці голосують за політичні партії й виборчі блоки, тому меншою мірою орієнтуються на конкретну особистість.

Пропорційна система має кілька варіантів голосування. Одного разу виборець обирає партію й виборчий блок, які попередньо визначають список своїх кандидатів, іншого — не лиш партію чи виборчий блок, а зазначає, кого саме із запропонованих ними кандидатів він обирає. Ще одним варіантом є, коли партія попередньо не формує повний список своїх кандидатів, а, здобувши на виборах певну кількість мандатів, самостійно визначає їх власників.

Після того як виборці виразили свою волю, а голоси підраховані, визначається виборча квота — це найменша кількість голосів, яка необхідна для отримання одного депутатського мандата. Найпростіший спосіб визначення квоти полягає в діленні загальної кількості поданих у заданому окрузі голосів на кількість мандатів, котрі розподіляються. Розподіл мандатів між партіями проводиться діленням отриманих ними голосів на квоту. Скільки раз квота вкладається у кількість отриманих партією голосів, стільки мандатів вона отримує.

Пропорційна виборча система сприяє становленню багатопартійності. Вона є поширена у країнах із парламентськими традиціями та високим рівнем політичної культури населення.

Щоб мінімізувати недоліки й використати переваги мажоритарної і пропорційної систем використовується змішана виборча система, що поєднує елементи мажоритарної і пропорційної систем. За неї одна частина депутатів парламенту обирається мажоритарною системою, а друга - пропорційною. При голосуванні виборець отримує два бюлетені, одним із яких він голосує за окремого кандидата, а другим — за партійний список кандидатів. У деяких країнах із двопалатним парламентом одна палата обирається за мажоритарною системою, а інша - за пропорційною. Комбінуються також притаманні мажоритарній і пропорційній системам способи голосування і підрахунку голосів.

Групи інтересів визначаються як добровільні об'єднання людей, створені для вираження та задоволення їх інтересів у відносинах із різними політичними інститутами, насамперед із державою.

Поняття «групи інтересів» указує на політичний вимір груп. Різні спільності людей, їхні об'єднання проявляють себе як групи інтересів тоді, коли їхні інтереси виявляються як конкретні вимоги в політичній сфері суспільства. Від політичних партій групи інтересів відрізняються тим, що не прагнуть до політичної відповідальності, не ставлять собі за мету оволодіння державною владою, а обмежуються впливом.

У конкуренції суспільних груп, які активно відстоюють свій власний, передусім економічний, інтерес, значна частина організованих інтересів отримує задоволення за звичайними каналами громадянського суспільства, поза владними структурами, тобто неполітичним шляхом. Коли же задоволення колективного інтересу учасників заінтересованої групи вимагає прийняття владних рішень, вона перетворюється у групу тиску, яка за допомогою різних засобів прагне вплинути на рішення органів влади у сприятливий для себе бік.

Терміну «групи тиску» в політичній науці та практиці передував термін «лобі», що спочатку виник у США і позначав специфічні структури для політичного представництва організованих інтересів. Політичного відтінку дане слово набуло в ХІХ ст., причому в США, коли в 1864 р. термін «лобіювання» позначав купівлю за гроші голосів законодавців у коридорах конгресу. В Англії така політична практика осуджувалась, і слово «лобі» прижилось у ній лише в XX ст., а згодом поширилось в інших країнах.

Отже, «лобі» як синонім «груп інтересів» — занадто вузьке поняття, оскільки наголос у ньому робиться на локальний і безпосередній вплив — на парламентське законодавство. Згодом зміст цього поняття розширився; ним стали позначати вплив заінтересованих груп узагалі на всі центри прийняття державних рішень, тобто не лише на орган законодавчої влади, а й на урядові та судові структури. Таким чином, поняття «лобі», як і поняття «групи тиску», наголошує передусім на методі впливу на політичні рішення, тоді як поняття «групи інтересів» вказує на суб'єкти цього впливу.

Поняття «громадські організації» позначає добровільні та організаційно оформлені об'єднання громадян, створені для вираження та задоволення їхніх інтересів чи потреб на засадах самоврядування. Як групи інтересів громадські організації виступають лише тоді, коли виконують політичні функції, взаємодіють із політичними інститутами, передусім державою.

Групами інтересів є й багатоманітні суспільні рухи — самодіяльні об'єднання мас, створені на основі спільності інтересів і впорядкованої діяльності.

Це антивоєнні, екологічні, жіночі, молодіжні рухи.

Суспільні рухи також є об'єднаннями людей, які відрізняються своїми ідейними засадами й доктринами, цілями та способами їх досягнення, чисельністю учасників і роллю в політичному житті. В одних кейсах вони виступають чинниками світового політичного простору, а також мають глобальний характер, наприклад міжнародний робітничий рух, міжнародний комуністичний рух, міжнародний профспілковий рух, національно-визвольний рух, соціал-демократичний рух чи рух неприєднання (до військово-політичних блоків).

Близьким за змістом до «групи інтересів» у політології є поняття «латентні політичні сили». Латентними вони називаються тому, що в звичайних умовах не виступають безпосередніми та активними суб'єктами політики (якими є, наприклад, політичні партії), але можуть раптово чи поступово, під впливом певних обставин, трансформуватися в активні політичні сили. Розрізняють структурні і кон'юнктурні латентні політичні сили. Структурні сили — елементи структури громадянського суспільства, передусім різноманітні соціальні спільності людей — класи, соціальні верстви і групи, нації, народності, демографічні та професійні спільності, а також традиційні громадські організації і суспільні рухи, які виражають їхні інтереси.

Кон'юнктурні латентні політичні сили виникають та діють за певних умов. Найчастіше ними виступають групи тиску, політичні клуби, асоціації, корпоративні об'єднання, альтернативні рухи. Під впливом спільного інтересу вони декларують вимоги, висловлюють претензії, що безпосередньо або опосередковано зачіпають інші сфери суспільного життя. А за окремих умов вони здатні вийти на поверхню політичного життя вже як реальна політична сила — партія, політизований рух.

До кон'юнктурних політичних сил належить також клієнтела. Клієнтела — це форма персональної залежності, котра є зумовлена не кровнородинними зв'язками, а теж нерівномірним розподілом влади у суспільстві. Клієнталістські взаємовідносини є вираженням зв'язку двох осіб із неоднаковими можливостями — патрона і клієнта — для надання взаємної підтримки та взаємного обміну послугами. Задану форму залежності вирізняє її особистісний, автономно-вертикальний, договірний характер. Клієнтела формується або зникає під впливом певних обставин й активно підтримує особу (політичного діяча), з якою вона пов'язана.

Дата добавления: 2015-05-26