Моральні ідеї в культурі Давнього Єгипту

В усіх культурах Давнього світу наявні пам´ятки заупокій­ної літератури, "нагадування" мертвих про себе як про сумлін­них виконавців моральних приписів. Так, Давньоєгипетська "Книга мертвих" (бл. XXIV ст. до н. є.) містить перелік великої кількості доброчесностей, якими володів покійний, та не меншу кількість моральних вад, яких він уникав: "Я не чинив підступно зла ніякій людині. Я не примушував працювати по­над силу. Я не примушував голодувати. Я не призвів нікого до сліз. Я чистий, чистий, чистий!!!"

У моральних уявленнях Давнього Єгипту має місце спроба систематизації моральних вимог (закони Маат). Як засвідчує культ Маат, богиня уособлює творче, упорядковуюче начало світу. Як дочка бога Ра, вона, згідно з міфом, брала участь у створенні сві­ту, коли був знищений хаос і встановлений порядок. Фараони, що на землі виступають носіями ідеї порядку, включають ім´я Маат у число своїх епітетів. Маат бере участь у загробному суді Осіріса, де на одні шальки ваг кладеться душа покійного, а на другі — статуетка Маат. Рівновага означає виправдання покійного. Отже, він гідний блаженства в світі Осіріса. Маат вважалася уособлен­ням законодавчої справедливості. Цікаво, що тут вона виступає як Мааті, тобто "двоїста" правда (існувало уявлення про двох се­стер Маат), тобто в суді враховувався не лише голос потерпілого, але і голос того, хто скоїв злочин. Судді як такі, що призначені до здійснення справедливості, носили на грудях статуетки Маат. Багатство функцій, закріплених за богинею істини і порядку, за­свідчує усвідомлення цінності істини у людському житті.

Простежується, однак, й інший напрям становлення мораль­ної рефлексії: розчарування у можливості справедливості та у реальному існуванні добра. В тексті під назвою "Бесіда розча­рованого зі своїм духом" (XXII—XXI ст. до н. є.) говориться про людську жорстокість, про нехтування добра. "Немає пра­ведних, і земля надана творящим беззаконня" [2, с. 386]. Автор скептично висловлюється щодо справедливості віддяки у потой­бічному житті, адже ніхто звідти не повернувся на землю. Подібні думки містить інша пам´ятка під назвою "Пісня арфі­ста" (XXII—XIV ст. до н. е.). Автор закликає радіти в земному житті, а не жити сподіванням на краще у потойбічному. Ніхто не приходить звідти, щоб розповісти про їх перебування, щоби збадьорити наші серця, допоки ви не відправитеся у те місце, куди вони пішли! Звеселися ж!" [2, с. 382].

Поширеною формою рефлексії над питаннями моралі є по­вчання. Це один із найпопулярніших видів давньоєгипетської літератури. Вони містять дидактичні настанови щодо належної поведінки. Найдавніша пам´ятка "Поучения Кагемні" фараону Снефру (III тис. до н. є.) викладає правила поведінки у формі настанови батька своїм синам.

Про географію поширення єгипетських поучень, зокрема названого вище, засвідчує відоме "Поучения" Володимира Мо-номаха своїм синам, написане в першій половині XII ст. При тому, що цей твір — пам´ятка християнських часів, форма, в яку укладені думки автора, має прадавню традицію (сягає часів Давнього Єгипту).

До періоду III тис. до н. є. належить "Настанова начальника міста і візиря Птаххетепа". Вона звернена до знатних людей і на­ставляє їх у правилах поведінки, аж до найдрібнішого. Смирен­ня, неухильне виконання моральних приписів бачаться джере­лом моралі, а отже — умовою щастя людини. Про популярність поучень, про дієвий вплив на свідомість засвідчує ретельне зберігання численних копій текстів, у тому числі й найдавні­ших, їх клали навіть до могил покійникам, щоб і в потойбічно­му світі вони поводилися належно.

Дата добавления: 2015-05-26