КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Мораль та релігія. Релігія є одним із вагомих чинників творення моралі
Релігія є одним із вагомих чинників творення моралі. Це культурна форма, в якій мораль утверджується в її всезагальності, оскільки вона персоніфікована в образі абсолютного носія моральних чеснот (символ віри). Вона живить моральні почуття людей образами всезагальної небайдужості, що уособлюють абсолютне добро і моральну красу. Спонукою до моральності в релігійно-міфологічному світобаченні виступають краса та добро у їх самоцінності, а не у їх відношенні до кінцевої мети людського існування. Релігійна есхатологія пов´язує мету не з профанним минущим світом, а з іншим — вічним, потойбічним. Буття в ньому ("вічне") людина готує сама собі в цьому іті: готує або вічні пекельні муки, або райське життя під опікою Бога. В усіх релігіях має місце виражене спрямування на ідею неминучої "відплати", тобто вимоги дотримання моральності оперті в релігії на вищий авторитет і тримаються системою заохочень (спасіння душі) та покарань (пекельні муки в потойбічному світі). Нагорода за добро і кара (гнів Божий) за зло — форми спонуки до моральних вчинків. Персоніфікація моральності в ідеальному суб´єкті робить її дійсною в свідомості віруючого. Тим більше, що, скажімо, в християнстві вона оперта на образ Бога-Спасителя, який постраждав за людство. Релігійна віра знаходить опору в людській свідомості, що живе надією на існування Добра як субстанційної сили. Отже, здобуваються підстави для надії, що життя має сенс, закладений не в ньому як такому (природна реальність), а в певному надприродному началі, що Добро, якщо не в цю мить, то колись, у перспективі, утвердиться як основа життя заполонить усе живе. Закономірності розвитку моральної свідомості відображаються в релігії у зміні образу бога як суб´єкта моральності. На ранніх етапах історії це бог, що утверджує моральність у формі заборон на певні дії, тобто у формі регламентації поведінки. Санкції за порушення вимог слідують неодмінно і мають жорсткий характер. Порушення моральних заборон віруючими розглядається як недовіра до бога. Тому бог Старого Завіту — Яхве — суворий і караючий. Зміна історичного типу моральності знаходить відображення в Новому Завіті. Тут образ моральності вибудовується навколо персоніфікованого втілення абсолютного добра — Христа. Це індивідуалізований образ Моральності, що розгортається у форми морального подвигу заради інших. Спонукою до моральних вчинків тут виступає не примус, а моральний приклад. Не страх, а заохочення. Хоча відповідальність за вчинки несе кожен осібно. Це означає, що кожен бачиться суб´єктом вибору і самоздійснення. Тим самим релігія, створюючи моральні символи, регулює стосунки, спонукаючи до дотримання моральної поведінки. В тому числі і примусом, причому не лише страхом кари у потойбічному світі. Вона бере на себе роль "посередника" в регулюванні стосунків між Богом і людьми, коригує ідеї та символи віри відповідно до потреб часу, виступаючи активним чинником творення духовної атмосфери стосунків. Ці стосунки набувають характеру системи завдяки церкві, що виступає суспільною інституцією і чинником творення та укорінення релігійної ідеології. Відповідно вона долучає до віри, часто спираючись на примус. Широко відома активна роль католицької церкви як карного органу, що часто вдавався до примусу, нищив вільнодумство, будь-яку опозицію тощо. Особливо відома ця її діяльність у добу середньовіччя та Відродження — часу, коли вона була панівним видом ідеології. Церква санкціонувала релігійні війни проти "невірних" (хрестові походи, релігійна експансія на Американський континент тощо), спалення єретиків та ін. У її сумному "доробку" мільйони людських життів. Нині все очевидніше (принаймні це очевидно в кінці другого — на початку третього тисячоліть), що основною причиною конфліктів у різних регіонах планети стає різниця релігій та вір. Не випадково, гуманістично зорієнтована культура та мораль Новітнього часу зосереджують увагу на шляхах та засобах формування свідомого суб´єкта морального вибору, що відмовляється від життя релігійними міфами.
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 382; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |