Основні завдання етики як науки

Коло проблем дослідження етики

Упродовж тривалої історії розвитку етична теорія виробила цілісну систему етичного знання. Коло її проблем становлять дослідження людини як суб´єкта моральності. Вона розглядає мораль як специфічно людський спосіб взаємодії з іншими лю­дьми, із соціальним та природним світом. Етика досліджує ви­токи та історичний розвиток моралі у зв´язку з історією само-становлення людства.

Предметом дослідження етики є основні поняття, що відо­бражають феномен моральності в багатстві його проявів, а саме: моральнісне відношення; моральна свідомість; моральна діяль­ність, їх конкретизація виводить на проблему принципів мо­ралі: основоположних понять етичної теорії, що розкривають вихідні засади морального життя людства. До основних нале­жать: альтруїзм — егоїзм; колективізм — індивідуалізм; сво­бода — необхідність. Принципи відображають об´єктивний про­цес моральнісного відношення до світу — онтологію моралі.

До кола проблем етичної теорії входять категорії етики. Це основні поняття науки, що концентрують найсуттєвіші аспекти моральної свідомості (гносеологія моралі). Основними є: добро, зло, честь, совість, гідність, обов´язок, благо та інші. Моральна свідомість апробує цінності добра, честі, совісті тощо в мо­ральній діяльності — в практиці. У відповідності або, навпаки, невідповідності сущого (реально наявного) та належного в сто­сунках розкривається рівень досконалості життя.

Моральна діяльність конкретизується у творенні стосунків, що має місце на усіх рівнях у різних формах опредметнення людських духовних здібностей. Це феноменологія моралі. На рівні загального, що є відношенням масштабу, людина — при­родний світ, вона конкретизується в екологічній моралі. Тут гуманне ставлення людини до природи є свідченням становлен­ня ноосферної цивілізації.

На рівні особливого конкретизація моральності відбувається в професійній етиці. Моральнісні потенціали людини об´єкти­вуються в процесі та наслідках її діяльності.

Нарешті, індивідуально-неповторне у досвіді творення сто­сунків виявляє себе в дружбі, любові, коханні. Це стосунки, що не опосередковані жодними чинниками, окрім потреби в спіл­куванні, де інша людина набуває значення мети. Це спілку­вання, в якому моральність заявляє про себе як творча люд­ська здатність (детальніше див. тему "Моральне спілкування як творчість").

Назване коло проблем утворює цілісність етичного знання.

Етична теорія виконує в культурі людства специфічні зав­дання, зумовлені її предметом,. Разом з тим, вона виконує і за­гальні завдання, виходячи з феномена всепроникності моралі. Тому, скажімо, І. Кант, ставлячи питання про "кінцеве при­значення людського роду", розв´язує його саме на ґрунті етичної теорії та феномена моральності.

Завдання етики, по-перше, полягає в дослідженні зако­номірностей становлення моральної свідомості в онтогенезі та філогенезі, тобто окремої особи та роду людського. Завдяки цьо­му відкривається розуміння сутнісної єдності людського роду та окремого індивіда, що важливо, зокрема, для практики мо­рального виховання.

По-друге, вивчення етичної теорії дозволяє пізнати "ме­ханізм" формування моралі у стосунках, у діяльності творення суспільності життя, тобто його людяності. Опора на належне у поведінці (деонтична етика) ефективна за умови, коли врахо­вано інтерес людини. Вимоги, що їх висуває "нормативна ети­ка" ~ деонтологія, спрямовані на допомогу людині. Вони да­ють їй змогу утвердитися не лише як суб´єкту фізичної жит­тєвості, але й як духовній істоті. Тобто утвердитися цілісно, в повноті двох її природ. Причому, етична теорія відкриває, що домінування духовного начала визначає увесь процес здійснен­ня життєвості саме як розумної, творчої. А носій енергії розум­ного добра утверджує себе як прекрасна людина.

По-третє, етична теорія, обґрунтовуючи діалектичний зв´я­зок між намірами, засобами та наслідками людських дій, фор­мує свідомого суб´єкта моральності. Вона допомагає усувати відчуття фатальної безпорадності перед життям та страх існу­вання, що є результатом невиважених намірів, легковажних дій та їх небажаних наслідків. Отже, етична теорія бере безпо­середню участь у становленні особистості як суб´єкта свободи.

Нарешті, по-четверте, етика безпосередньо причетна до роз­в´язання питання про кінцеву мету людського існування. І. Кант пояснює: "Кінцеве призначення людського роду полягає у най­вищій моральній досконалості, яка досягається за допомогою свободи людини, завдяки чому людина здобуває здатність до вищого щастя... Іманентний принцип світу — свобода. Призна­чення людини полягає, отже, в тому, щоб досягти вищої доско­налості завдяки своїй свободі" [2, с 221]. Щодо щастя як кінце­вої мети людства, то його Кант бачить не певним готовим на­слідком ("дарунок" Бога), а процесом, оскільки важливо не лише те, щоб ми були щасливі, "але і щоб самі зробили себе щасли­вими — в цьому полягає істинна моральність". Мета, отже, по­лягає в моральній досконалості. Кант пише: "Вища моральна досконалість — це всезагальна мета людства. Якби всі чинили так, щоб їх поведінка збігалася з загальною метою людства, то цим уже була б досягнута вища досконалість. Кожна людина повинна прагнути зробити свою поведінку адекватною цій меті, завдяки чому вона вносить сюди свій доробок, і якщо кожний буде так чинити, то досконалість буде досягнута" [2, с 221]. Кожну людську особистість Кант бачить суб´єктом моральної творчості, від кожної залежить моральна досконалість людства. У такий спосіб поставлена проблема морального поступу люд­ства має важливе значення для становлення свідомого суб´єкта морального добра. Особа виходить за межі "часткового" та "ви­падкового" існування, сповнюючись почуттям самоповаги, при­четності до долі світу та відповідальності за нього. Діяльність, узгоджена із всезагальними потребами, переводить особу в ста­тус свідомого творця моральної досконалості стосунків, а отже і самовдосконалення.

Як бачимо, етика висувається в аванґард наук про людський ДУХ, оскільки на її засадах реальною стає гуманізація життя.

Література

1. Гегель. Эстетика: В 4 т. — М.: Искусство, 1968. — 312 с.

2. КантИ. Лекции по этике. — М.: Республика, 2000. — С 38—222.

3. Честерфилд. Письма к сыну. Максимы. Характеры. — Ле­нинград: Наука, 1971. — 352 с.

Література для самостійного опрацювання

Обов´язкова

1. КропоткинН. Этика. — М., 1991. — С 22—66.

2. Фортова А. И. Предмет этики как проблема современной науки // Этика и эстетика. — Вып. 31. — К., 1988. — С. 11—16.

3. Швейцер А. Культура и этика // Швейцер А. Благогове­ние перед жизнью. — М., 1992. — С. 41—237.

Навибір

1. Адорно Т. Проблемы философии морали. — М., 2000. — 239 с.

2. Ермоленко А. М. Комунікативна практична філософія. — К., 1999. — С. 231—254.

3. МурД. Э. Природа моральной философии. — М., 1999. — 352 с.

4. Эфроимсон В. Л. Надеяться на человека (Изучение пробле­мы этики с позиций эволюционной генетики) // Семья и шко­ла. — 1988. — № 5. — С. 24—27.

Дата добавления: 2015-05-26