ПЕРЕДМОВА. Перед сучасною цивілізацією постала низка проблем, пов´я­заних із можливістю виживання людства як виду та збережен­ня феномена планетарного життя

Перед сучасною цивілізацією постала низка проблем, пов´я­заних із можливістю виживання людства як виду та збережен­ня феномена планетарного життя. Серед найгостріших на межі тисячоліть — екологічна, демографічна, ресурсо-енергетична та ядерна безпеки. Причини їх породжені суперечністю між роз­витком цивілізації та культури. Людство досягло великих успі­хів у пізнанні таємниць природи, підпорядкувало своїм потре­бам інші види планетарного життя, навчилося виробляти не­обхідні засоби для гарантованого виживання.

Однак стає усе очевиднішим, що людство не опанувало влас­ної природи і тому перебуває у постійній небезпеці її стихійних виявів. Складність сучасного життя, що визначилася як криза гуманізму, ставить людство перед необхідністю зосередження уваги на чинниках, здатних відкрити перспективи подальшого розвитку і усунути відчуття наближення есхатології історії.

Одним із вагомих факторів применшення стихійної змагаль­ності воль, характерної для сучасної постіндустріальної циві­лізації, є відповідальна мораль. Вона оперта на свідомий, розум­но визначений вибір морально доброго. Критерій його — діяльність, що утверджує людину як розумну, творчу і, отже, людяну істоту.

Мораль визначилася у культурі людства не лише як один із вагомих чинників творення злагоди у міжособистісних стосун­ках та всередині людських спільнот. Усі чесноти людства, а са­ме: здатність пізнання, здатність предметного формування дійсності, художні здібності тощо мають передумовою моральне відношення до світу. Небайдужість як усвідомлення самоцінності явищ здатна бачити у них мету та взаємодіяти з ними на засадах єдності мети і засобів. Зрештою, на емпіричному рівні людина здатна доходити висновку, що обмеженість мети або обмеженість засобів навіть за умови моральності мети дають руйнівні наслідки як для об´єкта, так і для суб´єкта.

Людство визначилося як свідомий суб´єкт життєвості у про­цесі творення стосунків. Вироблена ним суспільна організація стала певним гарантом злагоди всередині людських спільнот. Право, закони, державні та суспільні інституції регулюють стосунки на декількох рівнях складного соціального організ­му, утворюючи певну цілісність.

У кожному з названих структурних елементів суспільного організму наявні моральні чинники, що надають стосункам якісної визначеності. Щоразу це історично зумовлений рівень людяності життя. Вироблені способи регуляції більшою або меншою мірою відповідали своєму призначенню. Вони форму­вали носіїв досвіду стосунків, що регулювалися звичаєвістю, опертою на страх та моральні авторитети. Ця форма регуляції, особливо на попередніх етапах історії, коли досвід окремої людини ще не розійшовся з досвідом спільноти, виступала ефек­тивним чинником організації суспільного життя.

У сучасну епоху все очевидніше виявляється відмінність у творенні досвіду стосунків. Цінним бачиться не те, у чому людина спільна з іншими, а те, у чому вона відмінна від них, навіть безвідносно до моральної, естетичної тощо цінності цьо­го відмінного.

Результати активності визначаються їх практичною корис­ністю. Звільнене від страху перед зовнішнім світом та від мо­рального почуття в собі цивілізоване людство зосереджене на предметно-речових цінностях, що стали метою. Тим самим воно опинилося у полоні власної чуттєвої природи. Виражене праг­нення, навіть жадоба, задоволення тілесно чуттєвих потреб стали новим джерелом несвободи людини. Вона потрапила у по­лон до себе самої. її розкута енергія, спрямована на виборюван­ня простору для самоутвердження, часто без будь-яких вну­трішньо покладених обмежень, створює стійку психічну напругу, викликану очікуванням неконтрольованих вибухів агре­сивності. Свідомість, звільняючись від страху (страх гніву богів, морального осуду середовища тощо), не прагне утвердити на його місце мораль як засіб саморегуляції. Особа не знає (і не прагне знати) себе як свідомого суб´єкта морального вибору. Егоїстична зорієнтованість виявляє себе не лише в ігноруванні моральних вимог, але і в агресії щодо моральних цінностей. Зосереджена на творенні умов життя, особа звикає розуміти справді цінною лише його матеріальну сферу.

Ця ситуація висуває перед культурою, зокрема етичною тео­рією, моральну вимогу: відкривати суспільству і людству мас­штаби небезпеки, що загрожують цивілізації, яка ігнорує мо­раль. Етична теорія, що володіє критеріями моральності про­цесу творення людьми умов свого життя, знанням шляхів гармонізації стосунків у межах конкретних людських спільнот та у масштабах людства загалом, — вагомий чинник запобіган­ня стихійності суспільних процесів. Останні особливо небезпечні в умовах розвинутих технологій, що працюють на творення засобів масового знищення людей. Перед сучасною цивілізацією постала моральна відповідальність величезної ваги: утвердити принципи гуманізму та поширити їх на усі види планетарного життя. Егоїзм людства небезпечний тим, що, зрештою, загро­жує обернутися проти нього самого.

Стосунки всередині людських спільнот потребують осягнен­ня сфери моральності. Обмеженість суспільного життя вияв­ляє себе у відсутності моральних (і ширше — духовних) чин­ників, здатних живити розум і почуття людини, надихати на щире, безпосереднє спілкування, на взаємну приязнь і довіру, тобто на самоздійснення у формах морально-прекрасного. Су­спільне життя, що не містить у собі спонуки на моральне само­пізнання та самоздійснення людської особистості, відкривається власною обмеженістю. Принаймні великий потенціал культу­ри, величезні її здобутки, характерні для попередніх епох, ни­ні практично вилучені з числа вагомих чинників творення мо­ральності.

Мораль відсунулася на периферію стосунків, втратила себе як засіб регуляції відносин між людьми та саморегуляції. Опинившись у ситуації вибору між моральними і позаморальни-ми засобами самоутвердження, особа вибирає останні як най­ближчий шлях до життєвого успіху. Аморалізм життя виявляє себе утому, що в ньому потерпають моральні особистості, тоді як відверто аморальні утверджуються і почувають себе господа­рями життя. Дискредитація моралі, яка відбувається при цьо­му, — одне з найнебезпечніших явищ, що спричиняє руйнування людського духу і культури загалом. Однак, як не парадоксально, егоїзм має свої позитивні сторони. Він спонукає людство дбати про збереження життя на планеті, усуваючи загрозливі для ньо­го чинники. На рівні особи егоїзм спонукає пізнавати себе та середовище життєвості. Як пише К. Юнг, людині слід знати, на яке добро вона здатна і до яких підлостей може вдатися. "Вона має стежити за собою, щоб перше стало дійсним, а інше — зали­шилося в уяві". Лише за цієї умови вона максимально здійснить життєві задуми і здобуде приязнь оточення. Отже, опанування власних інстинктів — безумовна цінність.

Сказане свідчить про зростаючу цінність теорії моралі не лише як джерела пізнання людиною та людством самих себе, але також як засобу організації стосунків на засадах розумно­го, а отже і морально доброго. Із сфери теорії мораль об´єктив­но висувається у сферу актуальних проблем практики.

Моральність етичного знання покладена у його природі. Воно не містить примусу чи залякування, а звернене до сумління особистості, до її свідомості з метою спонукати самопізнання. Етична теорія пояснює людині її власну природу, відкриває суперечності між чуттєвими прагненнями та розумним вибо­ром діяльності, орієнтує на свідоме обмеження стихії чуттєвості, вказує шляхи опанування своєю природою. У такий спосіб вона виконує гуманістичну функцію, надаючи особі можливість здо­бути об´єктивні підстави самоповаги та поваги з боку інших. Етична теорія виходить, таким чином, з принципу поваги людської особистості. Вона бачить у суб´єкті великий, ще мало задіяний сучасним суспільним життям, творчий потенціал мо­рально доброго. Апелюючи до свідомості з прагнення озброїти знанням сутності добра та показати шляхи до нього, етична теорія бачить особу основним джерелом удосконалення життя.

Свідомий вибір морально цінного у діяльності зовсім не усу­ває з числа важливих чинників моральності механізм безсвідомого як морального регулятора. Етична теорія показує, що він вироблений процесом еволюції виду "людина" і закріпився у гли­бинних шарах психіки у вигляді внутрішнього недопуску (табу) на ті чи інші дії, шкідливі для життя (власного або інших людей). Вона спрямовує увагу суб´єкта на поглиблення "інстин­ктивної моралі" свідомим моральним вибором на підставі знан­ня сутності добра. Вона також показує шляхи уникання мож­ливих неконтрольованих вибухів агресивності.

Наявна у природі людини агресивність може викликатися з глибин психіки, актуалізуватися суспільними ситуаціями, що налаштовують на ворожість проти інших.

Етична теорія переконливо доводить, що людина як суб´єкт життєвості має моральні зобов´язання як перед собою, так і перед людством. Щодо роду людського, то кожен його представник зо­бов´язаний не осоромити рід людський, своєю поведінкою не при­нижувати гідність людини. Як представник виду "людина розум­на", а отже як член певної спільноти та людства, людина зобов´я­зана примножувати чесноти свого роду (народу), сприяти його матеріальному та духовному добробуту. Названі вище обов´язки, зрештою, осягаються зобов´язанням людини перед самою собою, а саме: здійснити закладені в ній природою творчі здібності на за­садах людяності. Оскільки інтерес особи, за умови його мораль-нісної визначеності, не суперечить суспільному інтересу, творча її самореалізація об´єктивно містить у собі морально цінний зміст.

Цінність людини навіть не у тому, що вона вміє і як багато знає, а утому, наскільки знання та вміння зігріті людяністю відношення до світу. Розгортаючись у суб´єкті здібністю чути і розуміти інших, бути небайдужим до них та утверджувати життя у багатстві його виявів як вищу цінність, моральність є вагомим чинником соціального оптимізму. Розумна воля, або, що те ж саме, добра воля — джерело спонуки свідомого творен­ня суспільної злагоди, приязні та порозуміння. Апелюючи до особи з метою стимулювати самопізнання для морального са-моздійснення, етична теорія утверджує людину як вищу цін­ність світу.

Можливість здобути підстави для оптимізму щодо перспек­тив виходу з глобальної духовної кризи сучасної цивілізації також зумовлює актуальність звертання до етичної теорії. Вона показує, що вихід знаходиться не десь поза суспільством та людиною, а в їх зорієнтованості на гуманістичні цінності. Подолання відчуженості людини від людини, людини від су­спільства сприяє необхідності, поряд із зовнішніми (відчуже­ними) формами, створювати підстави для внутрішніх (мораль­них) взаємодій. Зрозуміло, що така можливість відкривається за умови зменшення стихійної змагальності воль, що, у свою чергу, передбачає зміну суспільних орієнтацій у напрямку по­силення ролі морального чинника.

Суб´єкт моральності, що є носієм ідеї добра та утверджує його у стосунках як норму відносин, постає ідеалом людини. Між тим, життя потребує його як реального і типового суб´єкта сто­сунків, оскільки на кожному з рівнів творення людьми своєї життєвості (людство, конкретні спільноти, особа) якість проце­су визначається наявною в її суб´єктах мірою людяності.

Зосереджуючи увагу на зростанні ролі морального чинника у сучасному світі, ще раз звернемо увагу на спільне та відмінне урегулюванні стосунків засобами моралі у минулому і нині. Аналіз становлення моралі в антропогенезі та закономірностей її розвитку в соціогенезі засвідчує її величезний творчий потен­ціал: організуючої сили специфічно людського життя.

Моральність, укладена в традиції та звичаєвість, об´єктиво­вана у змісті законів, розглядалася як умова збереження жит­тя, її цінність утверджувалася також тим, що мораль вважала­ся дарунком богів. Контроль за дотриманням її вимог здійсню­вали усі члени соціального цілого.

Нині особистість, яка поставлена в ситуацію вільного вибо­ру способу життя, опиняється перед необхідністю свідомого налаштування на принцип морального добра, щоб утвердитися як суб´єкт моральності. Отже, особливої актуальності набувають питання морального виховання. Розв´язання низки політичних, економічних, соціальних проблем, що особливої гостроти набули нині в Україні, неможливе без опори на свідо­мий моральний вибір.

Життя за законами моралі — не лише вимога філософів-моралістів. Це об´єктивна необхідність: умова збереження со­ціальної злагоди та творення добробуту не лише для "обраної меншості", а для широких верств суспільства. Зрештою, це умова подальшого поступу в усіх сферах життя. Пізнання сут­ності моралі та організація життя згідно з ЇЇ законами — умова свободи ЇЇ суб´єкта — людської особистості.

Ґрунтовне опанування етичною теорією та усвідомлення її як засадничої основи моральнісних взаємодій у педагогічному процесі — необхідна складова фахової підготовки вчителя.

РОЗДІЛ І. ВСТУП ДО ЕТИКИ
Тема 1. Предмет і завдання етики як науки

Дата добавления: 2015-05-26