Соціальна політика держави. Соціальний захист населення

Нерівність доходів та соціальна справедливість. Вимірювання нерівності розподілу доходів.

Існує чотири погляди на соціальну справедливість:

1) егалітарний — всі члени суспільства отримують рівні блага;

2) роулсіанський — максимізується корисність найменш забезпечених осіб;

3) утилітарний — максимізується загальна корисність усіх членів суспільства;

4) ринковий — справедливість встановлює ринок.

Існує економічна нерівність у доходах, джерелами якого є:

1) концентрація власності і багатства в руках одних людей і їхня відсутність в інших;

2) різна професійна підготовка людей;

3) різні здібності людей;

4) різний склад родини;

5) нерівність породжує і спадкування якихось благ;

6) існують компенсації до заробітної плати за шкідливі і тяжкі умови праці і т.п.

Нерівність вимірюють у такий спосіб: розбивають усе населення на групи за рівнем доходу і визначають частку кожної групи в загальному доході. Вимір нерівності ілюструє крива Лоренца: чим більше ця крива віддаляється від бісектриси прямого кута, тим вище ступінь нерівності (рис. 4). Коефіцієнт Джині показує відношення площі, що охоплює крива Лоренца та бісектриса прямого кута, до площі всього трикутника 0АВ. Він коливатиметься в межах від нуля до одиниці. Чим більше більше значення коефіцієнту Джині, тим вище ступінь нарівності.

У ринковій економіці доходи не можуть розподілятися рівномірно з таким розрахунком, щоб кожні 20% населення одержували 20% доходу. Доходи повинні бути диференційовані: високі доходи є коштом заохочення тих груп населення, що вносять найбільший вклад у суспільний розвиток і в максимальному ступені задовольняють потреби людей. Однак надмірна диференціація доходів порушує принцип соціальної справедливості в розподілі.

На сучасному етапі соціальна справедливість у розподілі відповідає максимальній підтримці тих шарів населення, що вносять найбільше вагомий внесок у суспільний розвиток і не ставлять свої вузько професійні інтереси вище інтересів інших.

Соціальна політика — діяльність держави з управління розвитком соціальної сфери суспільства, спрямована на підтримку на належному рівні трудової мотивації населення, задоволення його інтересів і потреб, утвердження способу життя, що сприяє комплексному розвитку особистості.

Соціальна політика охоплює побут, культуру, освіту, охорону здоров'я і т.ін., причому колена з цих сфер через свою специфіку є або об'єктом прямого регулювання чи впливу з боку держави, або вплив на неї здійснюється через створення умов, що спонукають людей до бажаної для суспільства соціальної поведінки.

У системі соціальної політики важливе місце належить соціальному захисту. Соціальний захист — система заходів, що забезпечує соціальну захищеність перевалено непрацездатного населення та соціально уразливих верств працездатного населення.

Соціальна політика будується на таких принципах:

• поєднання диференційованого та загального підходу (охоплення всіх сфер життєдіяльності та всіх соціальних груп на всіх стадіях життєвого циклу);

• гнучкість системи соціального захисту та її соціальних гарантій;

• попереджувальний характер;

• соціальне партнерство.

Принципам соціального захисту відповідають такі форми:

• соціальне страхування;

• соціальна допомога непрацездатним та малозабезпеченим громадянам;

• поліпшення рівня життя.

Основними елементами соціального захисту є:

• законодавчо закріплені економічні та соціальні права людей;

• економічні, соціальні гарантії — зобов'язання щодо забезпечення комплексу елементарних умов життєдіяльності, що формують рівну доступність усіх членів суспільства до одержання гарантованих життєво важливих благ та послуг, виробничої й екологічної безпеки.

Дата добавления: 2015-05-26