Міжбюджетні відносини

При наданні суспільних послуг громадянам органи управління різних рівнів взаємодіють між собою, встановлюють, які саме послуги і ким надаються, за рахунок яких коштів вони фінансуються і хто несе відповідальність за їх надання. Такі взаємовідносини прийнять називати міжбюджетними.

Бюджетним кодексом України дається таке визначення: « Міжбюджетні відносини – це система фінансових відносин, що формуються між державою, АРК і місцевим самоврядуванням в процесі забезпечення ресурсами відповідних бюджетів для виконання функцій, передбачених Конституцією України і законами України».

Таким чином, суб’єктами міжбюджетних відносин є центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування різних рівнів. В залежності від рівня органів управління які є суб’єктами міжбюджетних відносин виділяють вертикальні та горизонтальні міжбюджетні відносини.

Вертикальні міжбюджетні відносини виникають між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також між органами місцевого самоврядування різних рівнів.

Горизонтальні міжбюджетні відносини – це міжбюджетні відносини між органами місцевого самоврядування одного рівня. В Україні застосовуються лише вертикальні міжбюджетні відносини.

Сучасна практика організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин у розвинутих зарубіжних країнах базується на основі двох основних теоретичних концепцій. Це концепції бюджетного унітаризму та бюджетного федералізму. Другу ще іноді називають концепцією фінансового федералізму або фіска­льного федералізму. Крім цих основних концепцій, використовується і концепція бюджетної децентралізації. Останнім часом усе більшого поширення після прийняття Європейської хартії про місцеве самоврядування в Західній Європі набуває також концепція субсидарності.

Бюджетний федералізм — це форма організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин, що має кілька ознак.

По-перше, чітке розмежування витрат різних рівнів влади і наділен­ня цих владних рівнів фіскальними повноваженнями самостійно формувати власну прибуткову базу.

По-друге, побудова внутрі­шніх міжурядових фінансових відносин на основі договірно-правових форм їхньої організації.

По-третє, організація таких відносин за активною роллю у визначенні їхньої моделі не тільки центральної влади, а й регіональної та місцевої через механізм їхніх консультацій та переговорів.

Бюджетний федералізм як концепція покладений в основу міжурядових фінансових відно­син у країнах з федеративним державним устроєм.

Кожна федеративна країна має індивідуальну, властиву тільки їй модель бюджетного федералізму, що сформувалася у певних історичних та політичних умовах.

Може бути виділено дві основні групи моделей бюджетного федералізму — децентралізовані і кооперативні.

Децентралізова­ні моделі бюджетного федералізму характеризуються значною фіскальною автономією регіональної та місцевої влади, слабкіс­тю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Для цих моделей характерною ознакою є те, що центральна влада фактично не займається проблемами фінан­сового вирівнювання, мало уваги звертає на фіскальні дисбаланси в розвитку окремих територій. Таким чином, місцева влада при такій моделі може покладатися насамперед на власні сили. Подібна модель бюджетного федералізму характерна у першу чергу для США.

Кооперативні моделі бюджетного федералізму, навпаки, ха­рактеризуються тісним співробітництвом різних рівнів влади, активною політикою центральної влади з подоланням фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління і фінансового вирівню­вання. При таких моделях бюджетного федералізму центральна влада активно піклується про забезпечення єдиних стандартів су­спільних послуг у межах усієї території країни. Кооперативні мо­делі бюджетного федералізму характерні для більшості федера­тивних європейських держав, зокрема для ФРН, Австрії, Скандинавських країн.

Проблеми бюджетного федералізму активно дискутуються в Європі, що не в останню чергу пов'язано зі спробами застосуван­ня його принципів у країнах з унітарним державним устроєм.

Бюджетний унітаризм — це така форма внутрішніх між­урядових фінансових відносин, основні принципи організації яких визначаються центральною владою. Місцевій та регіона­льній владі при цьому, як правило, приділяється досить пасив­на роль, У рамках бюджетного унітаризму центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів су­спільних послуг по всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси.

Кожна унітарна держава сформувала індивідуальну, властиву тільки їй модель внутрішніх міжурядових фінансових відносин. Характерною ознакою 1970—90-х рр. є розширення повноважень місцевих органів влади в більшості унітарних країн. Цей процес названий децентралізацією. Децентралізація охопила і фінансо­во-бюджетну сферу і сферу міжурядових фінансових відносин.

У багатьох унітарних країнах у сфері внутрішніх міжурядових -фінансових відносин почали активно застосовувати окремі прин­ципи бюджетного федералізму. Це стосується розмежування між різними рівнями влади витрат і компетенції щодо здійснення їх. Центральною владою широко почав використовуватися механізм консультацій з місцевою та регіональною владою через відповід­ні асоціації. Розширилася фіскальна автономія місцевої і регіона­льної влади.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення витрат, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, і бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Правові норми міжбюджетних відносин та фінансово-бюджетного механізму перерозподілу коштів, які визначені розділом IV Бюджетного Кодексу, викладені у 28 статтях. Вони утворюють логічно послідовну систему положень регламентації міжбюджетних відносин, а саме:

— визначення загальних правових та організаційних засад міжбюджетних відносин і механізму їх регулювання; їх здійснення, передачі державою прав на здійснення бюджетних видатків конкретним розпорядникам бюджетних коштів, визначення критеріїв розмежування видатків між місцевими бюджетами;

— встановлення порядку розмежування видатків та доходів між окремими бюджетами;

— встановлення порядку визначення необхідності та конкретної величини трансфертів та їх перерахування.

Наведені в розділі IV Кодексу «Міжбюджетні відносини» положення засвідчують еволюційні зрушення у напрямі подальшого логічного вдосконалення механізму бюджетної системи України.

З метою вдосконалення системи міжбюджетних відносин в Україні, Бюджетним кодексом України відрегульовані, перш за все, такі питання:

· здійснено розмежування витрат між ланками бюджетної системи і відповідальності органів влади за їх здійснення;

· визначено, що витрати на державні програми соціального захисту і соціального забезпечення населення повинні фінансуватися за рахунок коштів державного бюджету;

· місцевим органам влади надано право самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

· види доходів місцевих бюджетів розмежовані на ті, що враховуються і ті, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів;

· встановлений прозорий, достатньо об’єктивний порядок розподілу міжбюджетних трансфертів і диференціацію трансфертів по конкретних напрямах і видах.

У міжбюджетних відносинах важливу роль відіграють міжбюджетні трансферти. Міжбюджетні трансферти - це кошти, які безкоштовно і безповоротно передаються з одного бюджету іншому.

Механізм регулювання міжбюджетних відносин базується на використанні фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, як певного рівня соціальних послуг у розрахунку на душу населення, надання яких гарантується державою виходячи з наявних фінансових ресурсів та визначеного обсягу міжбюджетних трансфертів.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості розраховується шляхом ділення загального об’єму фінансових ресурсів, що направляються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг.

Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коректуються коефіцієнтами, які враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:

· кількості населення і споживачів соціальних послуг;

· соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних і інших особливостей адміністративно-територіальних одиниць.

Коригувальні коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Якщо прогнозні доходи відповідного бюджету будуть недостатніми для фінансування розрахункового обсягу видатків, обчисленого із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригувальних коефіцієнтів, такому бюджету передбачається надання міжбюджетних трансфертів.

Таким чином, в основі системи міжбюджетних відносин лежать:

· розмежування видатків бюджетів відповідно до розподілу повноважень між державною владою і місцевим самоврядуванням;

· забезпечення бюджетів доходами, достатніми для виконання покладених на них завдань;

· підтримка «бідних» у фінансовому розумінні територій (і відповідних бюджетів);

· вилучення коштів у відносно «багатих» у фінансовому розумінні територій (і відповідних бюджетів);

· різні форми взаємовідносин, що виникають у процесі виконання бюджетів (векселі, взаємозаліки, бюджетні позички тощо).

В цілому система міжбюджетних відносин повинна забезпечувати:

· економічну ефективність – створення довготермінових стимулів для органів дежавної влади та місцевого самоврядування проводити структурні реформи, підтримувати конкурентне середовище, сприятливий інвестиційний та підприємницький клімат, сприяти зростанню доходів населення й економічному розвитку відповідних територій;

· бюджетну відповідальність – управління суспільними фінансами від імені та в інтересах населення при максимально ефективному використанні податкових та інших ресурсів відповідних територій для надання суспільних послуг, прозорості і підзвітності бюджетно-податкової політики, збалансованості всіх стадій бюджетного процесу, підвищення взаємної відповідальності органів влади різних рівнів при розробці й проведенні бюджетної політики;

· соціальну справедливість – вирівнювання доступу громадян до основних суспільних послуг і соціальних гарантій незалежно від місця їх проживання;

· політичну консолідацію - досягнення суспільної згоди у питаннях розподілу між органами різних рівнів фіскальних повноважень, створення умов для ефективного виконання органами влади і місцевого самоврядування своїх функцій, сприяння розвитку громадянського суспільства;

територіальну інтеграцію – забезпечення єдності бюджетно-податкової системи, запобігання виникненню і пом’якшення диспропорцій регіонального розвитку, зміцнення територіальної цілісності країни.

Дата добавления: 2015-05-26