Політична культура

Політичні рішення

Політичне рішення є важливим елементом політичної діяльності й реалізації політичних цілей. Політичне рішення - це здійснюваний в індивідуальній чи колективній формі процес

визначення завдань політичної дії, етапів, способів її досягнення. Прийняття політичних рішень - це технологічна реалізація політичної влади в управлінні соціальними процесами. Через конкретні політичні рішення політична влада втілює свою волю в управлінський процес відповідно до інтересів керівних груп.

Процес прийняття рішень проходить ряд стадій, зокрема:
а) аналіз інформації про проблему, яку необхідно вирішувати;б) постановка проблеми;
в) опрацювання експертів; г) напрацювання альтернативних варіантів політики;
ґ) вироблення альтернативної політики; д) прийняття рішення; е) реалізація рішення; є) підведення підсумків;
ж) внесення коректив у проведення політичного курсу.

рішення поділяють:
- за значущістю для влади: значні, нейтральні, чергові, перспективні, вчасні, запізнілі,

прогностичні;
- за терміном дії: короткочасні, довгочасні, безперервно діючі;
- за інноваційністю: новаторські, рутинні;
- за силою впливу: обов'язкові, рекомендаційні

Політичне рішення виступає у двох іпостасях. Для тих, хто його приймає, рішення є усвідомленим вибором напряму і способу дії, а для тих, кому воно адресоване, рішення є директивною вказівкою, яку належить виконувати. Прикладом політичних рішень можуть бути закони, накази, розпорядження, постанови тощо. Вони бувають: загальнодержавні, регіональні та місцеві; колегіальні та одноосібні; стратегічні і тактичні

Суб'єктами процесу прийняття політичних рішень є або безпосередньо громадяни, або опосередковано їх представники у представницьких органах, політичних організаціях чи взагалі — владні структури.

Уперше термін ужив у XVIII ст нім. просвітитель І. Гердер.

Політична культура являє собою сукупність цінностей, установок,переконань, орієнтацій і відповідних їм символів, що є загальноприйнятими і слугують упорядкуванню політичного типу і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства.

Політичнакультура – рівень засвоєння людиною й суспільством політичних ідей, поглядів, концепцій, програм, досягнень суспільно-політичної

думки; зрілість і компетентність в оцінках політичних явищ; форма політичної

етики, поведінки, вчинків і дій.

П. к. розглядається як складова частина загальноїкультури: і як психологічний феномен (тобто сукупність орієнтацій наполітичні об'єкти), і як елемент політичного життя, і як властивість соціальної групи, класу і т.п.

Найбільші суперечки в процесі становлення концепції п. к. викликала проблема її змісту. У дискусії були висловлені дві точки зору. Відповідно до першої з них політична культура є сукупністю політичних позицій. Прихильники іншої точки зору розглядали її через поведінку, тобто розглядали як єдність політичної свідомості і політичної поведінки.

Структура:1. Культура політичної свідомості (політичні установки, політичні уявлення і переконання, політичні традиції, норми).

2. К -а політичної поведінки (к. політичної участі, культура політ. діяльності).

3. К. функціонування п- х інститутів (культура прийняття і реалізації політ. рішень, к. сприйняття і регулюв. соціально-політичних конфліктів).

Функції:

Пізнавальна, котра полягає в озброєнні суб'єктів знаннями, необхідними для політичної діяльності, забезпеченні історичної наступності, нагромадженні

і передачі досвіду.

Регулююча, що забезпечує за допомогою ідеалів, правових і політичних

норм певні взаємини між соціальними спільностями, громадянами і державою.

Виховна функція, сприяє інтелектуальному розвитку особистості, засвоєнню нею політичних норм, формуванню інтересу до політичного життя.

Інформаційна, спрямована на задоволення потреб особистості, політичних зведень, що висвітлюють явища, які відбуваються у світі події, процеси.

Прогностична функція, полягає в тому, що знання ціннісних орієнтацій дозволяє передбачати можливі варіанти розвитку подій.

У різних історичних умовах деякі функції п. к. можуть згасати і навіть припиняти свою дію. Таким чином, стає зрозуміло, що політична культура є важливою складовою політичної системи, яка перебуває в

тісних зв′язках з іншими елементами системи. Специфіка її полягає в тому, що вона інтегрована в усі компоненти політичної системи.

Виділяють моделі п.к. тоталітарно-авторитарна і ліберально-демократична.

Тоталітарно-авторитарна модель: характеризується пріоритетністю колективістських якостей громадянина над його індивідуальними якостями. Риси:політична свідомість, державні інтереси важливіші, ніжінтереси окремих людей, соціальних груп. До основних цінностей належать: порядок, політична довіра, підтримка державної політики, єдина ідеологія, політична єдність;

Тоталітарно-авторитарна модель політичної культури відрізняється ―самоізольованістю‖ від зовнішнього світу, замкнутістю, насильством.

Ліберально-демократична модель: характеризується орієнтацією на забезпечення політичних прав і свободгромадянина, регламентацією життєдіяльності суспільства. Риси: політична свідомість і цінності суспільства формуються з різноманітних джерел. Основні цінності: права людини, воля, плюралізм в ідеології, політиці, демократія, правопорядок, пріоритетність суспільної думки, свобода слова і друку.

Ліберально-демократична модель політичної культури відрізняється ―відкритістю‖ перед зовнішнім політико-культурним простором.

Типи політичної культури:

1. “Закритий” тип. Відрізняється політичною замкнутістю. Зорієнтований на власні політичні цінності і норми. Чітко прихильний до власних етнічних, релігійних історичних, традицій.Властиві обмеження і регулювання політичних пристрастей громадян, схильність до ідеологічного радикалізму і прямого насильства. Цей тип тяжіє до тоталітарної-авторитарної моделі.

2. “ Відкритий” тип. Сприйнятливий до інокультурного досвіду. Має багаті політичні традиції, які корегуються відповідно до реалій, що змінюються. Розвивається в режимі постійного самореформування. Відрізняється високодинамічним політичним життям, різноманіттям політичного процесу. Тяжіє до ліберально-демократичної моделі політичної культури.

3. Патріархальна п.к. Даний тип притаманний нерозвиненій культурі, що існує в суспільстві, у якому йде процес становлення політичної системи, без політичної активністі. Політичні погляди людей―розчинені‖ у релігійних і соціальних стереотипах і традиціях.

4. Підданська. Носії цього типу віддають перевагу підкоренню владі, з відсутністю активної цивільної позиції. Вони не готові до активної участі в політичному житті.

5.Активістська. Відмінною рисою цього типу є виразна орієнтація громадянина на діючу особисту роль у політичному житті суспільства, на знаходження достатнього особистого статусу в політичній системі.

―змішані‖ типи політичної культури:

6.Патріархально-підданська п.к..7.Піддансько-активістська8. Патріархально-активістська. В реальному політичному житті різні політико-культурні типи взаємодіютьміж собою і взаємно впливають один на одного.

Поряд з типами політичної культури в загальнолюдському політико-культурному просторі спостерігаються і політичні субкультури: політична субкультура Заходу, Сходу, регіональні, релігійно-політичні, етнополітичні, молодіжна. На сьогодні не існує загальнолюдської політичної культури.

Дата добавления: 2015-05-26