Громадянське суспільство. Говорити про громадянське суспільство можна лише з моментупояви громадянина як самостійного індивіда

Говорити про громадянське суспільство можна лише з моментупояви громадянина як самостійного індивіда, що усвідомлює себеповноправним членом суспільства, наділеним правами і свободами і водночасморальною та іншою відповідальністю за свої дії.

Г. сусп..відрізняється від взагалі людського певними якісними відмінностями. Для сусп. є властивою спільна життєдіяльність людей, тоді як для громад. сусп.. визначальною є така система зв’язків і інтересів, яка забезпечує вільну реалізацію кожною людиною її природних прав: на життя та гідне існування. Тобто громадянське суспільство означає стан упорядкування суспільства в інтересах кожної людини.

Таким чином, у розвитку ідеї громад. с. виділяють три періоди:

1. Природно-правовий період (від античності – до кін. XVIII ст.).

2. Період легітимації (кін. XVIII ст. – перша чверть XX ст.).

3. Раціоналістичний період (кін. XIX ст. – поч.. XX ст.).

Громад. с. є складним і багаторівневим явищем людської життєдіяльності. Воно виникло в результаті тривалого історичного розвитку і почало формуватися разом із розподілом суспільства на державні й недержавні сфери.

Громад. сусп. – це суспільство громадян із високим рівнем економічної, соціальної, політичної, культурної і моральної властивостей, яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільство рівноправних громадян, яке не залежть від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага. Високий рівень його розвитку забезпечує демократичність держави. Нерозвиненість громадянського суспільства є однієюз умов існування тоталітарного й авторитарного режимів.

Структура громад. сусп..: сім’я, недержавні підприємства, акціонерні товариства, кооперативи, асоціації, корпорації; громадські організації та рухи, органи самоврядування, політичні партії, профспілки.

Умови функціонування громадянського с.:

1. Наявність у суспільстві розвиненої соціальної структури, що відбиває

різні інтереси соціальної спільноти.

2. Фактичне володіння власністю кожним громадянином,право розпоряджатися нею на власний розсуд.

3. Достатньо високий рівень соціального, інтелектуального, психологічного розвитку членів суспільства, здатності до повної самодіяльності.

Отже, громад. с. властиве органічне співіснування різноманітних соціальних сил, інститутів, організацій, зацікавлених груп, об’єднаних загальним потягом до спільного життя. Чим вищім є його рівень розвиненості, тим більшою є міра свободи індивідуальності.

Формування г. с. – наріжна проблема розвитку модернізаційних процесів. Вона завжди була і залишається провідною у світовій політичній думці від античних часів і до наших днів. У сучасній науці зазначається, що громадянське суспільство є базисом прогресивного розвитку держави, ініціатором у ній раціональних змін.

Розвиток громад. сусп.. є свого роду індикатором практичного вирішення ряду соціально-політичних проблем, у тому числі реального забезпечення законних прав та інтересів людини.

Історичний досвід українського державотворення є важливою засадою

громад. с.. Він дає змогу в сучасних умовах використати демократичний зміст попередніх законодавчих актів. XX ст. стало провісником відродження укр. незалежної соборної держави. Протягом тривалого часу народ пройшов шлях усвідомлення необхідності відродження держави – через проголошення її у формі УНР (IV Універсал ЦР), утворення формально незалежної УРСР, до проголошення Акту державної незалежності України (24 серпня 1991 р.). Громадянське суспільство може нормально розвиватися лише за умови збігу чи злагоди між розумовою та управлінською елітами.

27 Нація.

На́ція — полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи.

Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації.

Спільність походження. Практично всі націоналістичні рухи при визначенні нації звертають увагу на спільність походження, як компонент ідентичності націй.

Спільність мови. Власна мова часто вважається визначальною особливістю нації (незалежно від її комунікативного значення). У деяких випадках мова є винятковою для нації, і, можливо, основою національної ідентичності (напр. Баскська мова). В інших випадках, національна мова також використовується іншими націями(наприклад нім. мова). Деякі нації, як наприклад Швейцарська нація, самоідентифікуються як багатомовні.

Спільність культури. Більшість націй частково визначаються власною культурою. На відміну від мови, національна культура звичайно є унікальною для нації, хоча й включає багато елементів, спільних з іншими націями.

Спільність релігії. Релігія також може розглядатися як національний чинник, хоча не всі націоналістичні рухи акцентують на цьому увагу. Релігія може бути привласненою, що робить її національною, але й може не бути винятковою.

Волюнтаристський підхід. Деякі ідеї нації підкреслюють не об'єктивні характеристики, але вибір суспільства. На практиці, це стосувалось груп людей, які є також нацією за іншими визначеннями.

Історичний розвиток поняття нація.

В доіндустріальну епоху. У Давньому Римі «націями» називали групи чужинців з певного регіону, що не мали таких прав, якими були наділені громадяни Риму.

Ототожнення нації і держави залишається характерним Західній Європі в XIX—XX ст.

Багатозначність поняття нації відбиває наявність безлічі концепцій феномена нації. Найбільший вплив на сучасне розуміння нації зробили ідеї К. Дойча, Е. Ґеллнера, Б. Андерсона і Е. Сміта. За Смітом, уся їх розмаїтість може бути зведена до двох типів: аристократичного і народного. Нації, що виникають на базі першого типу етній, створюються шляхом бюрократичної інкорпорації нижчих соціальних груп у рамках однієї держави. Провідну роль у формуванні нації з народних етній грає інтелігенція.

Поняття нації займає чільне місце в маніфестах українських націоналістів минулого ст.

Ряд сучасних українських політичних партій на чільне місце ставлять ідею національної держави.

Дата добавления: 2015-05-26