Етична система державної служби США 1 страница

Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990;

Аболина Т.Г. Исторические судьбы нравственности. К., 1996

Методичне забезпечення

Методи контролю

Методи навчання

Інформаційно-репродуктивний; пошуковий; продуктивно-практичний.

Усна індивідуальна відповідь, фронтальне опитування, контрольна робота.

12. Розподіл балів, які отримують студенти

Поточне тестування та самостійна робота	Підсумковий тест (екзамен)	Сума
Змістовий модуль 1	Змістовий модуль	Змістовий модуль	Зм. м.

Т

Т

Т

Т

Т

Т

Т

Т

Т9

Т10

Т11

Т12

Т13

Т14

Т15

Т16

Т17

Т18

Т19

Т20

Т21

Т

екзамен

Т1, Т2... Т12 – теми змістових модулів.

Приклад за виконання курсового проекту (роботи)

Пояснювальна записка	Ілюстративна частина	Захист роботи	Сума
до ___	до ___	до ___

Шкала оцінювання: національна та ECTS

Сума балів за всі види навчальної діяльності	ОцінкаECTS	Оцінка за національною шкалою
для екзамену, курсового проекту (роботи), практики	для заліку
90 – 100	А	відмінно	зараховано
82-89	В	добре
74-81	С
64-73	D	задовільно
60-63	Е
35-59	FX	незадовільно з можливістю повторного складання	не зараховано з можливістю повторного складання
0-34	F	незадовільно з обов’язковим повторним вивченням дисципліни	не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

Конспекти лекцій, робоча навчальна програма, посібники, підручники, наукові статті і монографії.

.

14.Рекомендована література

Базова:

28. Агацци Э. Моральное измерение науки и техники. М.: Моск. филос. фонд, 1998.

29. Апресян Р.Г. Идея морали и базовые нормативно-этические программы. М.: ИФРАН, 1995

30. Брентано Ф. О происхождении нравственного сознания. СПб.: Алетейя, 2000.

31. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. М.: Гардарика, 1998 (1999, 2000).

32. Гусейнов А.А., Иррлитц Г. Краткая история этики. М.: Мысль, 1987.

33. Этика: Учебник для филос. фак-тов ун-тов / Под общ. ред. А.А.Гусейнова и Е.Л.Дубко. М.: Гардарики, 1999.

34. Этика: Энциклопедический словарь / Под ред. Р.Г.Апресяна и А.А.Гусейнова. М.: Гардарики, 2001.

35. Дробницкий О.Г. Моральная философия: Избранные труды.

36. Кропоткин П.А. Этика. М.: Политиздат, 1991

37..Макинтайр А. После добродетели: Исследования теории морали. М.: Академический проект, 2000.

38. Максимов Л.В. К проблеме определения морали // Этическая мысль. Вып.3. М.: ИФ РАН, 2002.

39. Максимов Л.В. Этика и мораль: соотношение понятий // Этическая мысль. Вып. 4. М.: ИФ РАН, 2003.

40. Максимов Л.В. Очерк современной метаэтики // Вопросы философии, 1998, № 10.

41. Малахов В.А. Етика спілкування. К., 2006.

42. Малахов В.А. Етика. Курс лекцій. К., 1996.

43. Мур Дж. Принципы этики. М.: Прогресс, 1984.

44. Ненасилие как мировоззрение и образ жизни (исторический ракурс). М.: ИВИ РАН, 2000.

45. Скрипник А.П. Моральное зло. М.: Политиздат, 1992.

46. Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека. М.: Прогресс, 1981.

48. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. М.: Прогресс, 1992

49. Хюбнер Б. Произвольный этос и принудительность эстетики. Минск: Пропилеи, 2000.

50. Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность. М.: Республика, 1992.

51. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. СПб.: Наука, 2000.

52. Хэар Р. Как же решать моральные вопросы рационально // Мораль и рациональность. М.: ИФРАН, 1995.

Додаткова:

112. Адорно Т.В. Проблемы философии морали. М.: Республика, 2000.

113. Антология гендерной теории. Минск: Пропилеи, 2000. С. 141-170.

114. Апресян Р.Г. Дилеммы благотворительности // Общественные науки и современность, 1997.

115. Апресян Р.Г. От "дружбы" и "любви" – к "морали": об одном сюжете в истории идей // Эти­ческая мысль. М.: ИФРАН, 2000.

116. Апресян Р.Г. Талион и золотое правило: критический анализ сопряженных контекстов // Вопросы философии, 2001, № 3.

117. Артемьева О.В. Этика заботы: феминистская альтернатива классической философии // Этическая мысль. М.: Институт философии РАН, 2000.

118. Анчел Е. Этос и история. М., 1988.

119. Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник-84. М.: Наука, 1986.

120. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. М.: Стелс, 1995.

121. Бердяев Н.А. О назначении человека: Опыт парадоксальной этики // Бердяев Н.А. О назначении человека. М.: Республика, 1993.

122. Бердяев Н.А. Философия свободного духа. М.: Республика, С. 158-175.

123. Библер В.С. Нравственность. Культура. Современность. Философсие размышления и жизненных проблемах. М.: ИИЕТ, 1988.

124. Бубер М. Я и Ты // Бубер М. Два образа веры. М.: АСТ, 1999.

125. Василенко Л.И. Экологическая этика: от натурализма к философскому персонализму// Вопросы философии. 1995. №3.

126. Введение в биоэтику: Учебное пособие. М.: Прогресс–Традиция, 1998.

127. Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избр. произв. М.: Прогресс, 1990

128. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. М.: Прогресс, 1990.

129. Вебер М. Социология религии: (Типы религиозных сообществ) Религиозная этика и ‘мир’] // Вебер М. Избранное. Образ общества. М.: Юрист, 1994.

130. Виндельбанд В. О свободе воле // Виндельбанд В. Избранное. Дух и история. М.: Юристъ, 1995.

131. Вииничук А. Люди, нравы, обычаи Древней Греции и Рима.М., 1989

132. Вышеславцев Б.П. Этика преображенного эроса. М.: Республика, 1994.

133. Ганди М.К. Моя жизнь. М.: Восточная литература, 1969.

134. Геллнер Э. Условия свободы: Гражданское общество и его исторические соперники. М.: Ad Marginem, 1995. С.

135. Гиллиган К. Иным голосом (Фрагмент из книги) // Этическая мысль: Научно-публицистические чтения. 1991. М.: Политиздат, 1992.

136. Гильдебранд Д. фон. Метафизика любви. СПб.: Алетейя, 1999.

137. Гоббс Т. Левиафан // Гоббс Т. Соч. в 2 т. Т. 2. М.: Мысль, 1991.

138. Гоббс Т. О гражданине // Там же. С. 271, 284–319.

139. Гоббс Т. О человеке // Гоббс Т. Соч. в 2 т. Т. 1. М.: Мысль, 1989.

140. Гуггенбюль А. Зловещее очарование насилия: Профилактика детской агрессивности и жестокости и борьба с ними. СПб.: Гуманитарное агенство "Академический проект", 2000.

141. Гусейнов А.А. "Золотое правило" нравственности // Гусейнов А.А. Язык и совесть: Избранная социально-философская публицистика. М.: ИФРАН, 1996.

142. Гусейнов А.А. Философия как этика (Опыт интерпретации Ницше) // Ф.Ницше и философия в России / Под ред. Н.В.Мотрошиловой и Ю.В.Синеокой. СПб.: Русский Христианский гуманитарный институт, 1999.

143. Гусейнов А.А. Этика и мораль в современном мире// Этическая мысль: Ежегодник. М.: ИФРАН, 2000.

144. Делёз Ж. Ницше / Пер с фр., посл. и комм. С.Л.Фокина. СПб: Axioma, 2001.

145. Дискуссия по книге И.А.Ильина "О сопротивлении злу силой" // Ильин И.А. Соч. Т. 5. М.: Рарог, 1996.

146. Дубко Е.Л., Титов В.А. Идеал. Справедливость. Счастье. М., 1989;

147. Зиммель Г. О сущности культуры // Зиммель Г. Избранное. Т. 1. М.: Юристъ, 1996.

148. Зиммель Г. Фридрих Ницше: Этико-философский силуэт. М.: Юристъ, 1996.

149. Зубец О.П. Эстетическое и этическое в философии, морали и искусстве // Этика: новые старые проблемы.

150. Изард К. Эмоции человека. М.: МГУ, 1980.

151. Ильин И.А. О сопротивлении злу силой // Ильин И.А. Соч. в 2 т. Т. 1. М.: Московский философский фонд; Медиум, 1993.

152. Ильин И.А. Путь к очевидности. М.: Республика, 1993.

153. Каган М.С. Мир общения. М., 1988.

154. Кант И. Основы метафизики нравственности // Кант И. Соч. в 6 т. Т. 4 (1). М.: Мысль, 1965

155. Кант И. Религия в пределах только разума // Кант И. Трактаты и письма. М.: Наука, 1980.

156. Капустин Б.Г. Мораль и политика // Вопросы философии, 2001, № 2.

157. Кистяковский А.Ф. Исследование о смертной казни. Тула: Автограф, 2000.

158. Когда убивает государство. Смертная казнь против прав человека. М.: Прогресс, 1989.

159. Коновалова Л.В. Прикладная этика (по материалам западной литературы). Вып. I. Биоэтика и экоэтика. М.: ИФРАН, 1998.

160. Кузнецова Г.В., Максимов Л.В. Природа моральных абсолютов. М.: Наследие, 1996.

161. Кьеркегор С. Болезнь к смерти //Этическия мысль: Научно-публицистические чтения. М., 1990;

162. Кьеркегор С. Гармоническое развитие в человеческой личности эстетических и этических начал // Кьеркегор С. Наслаждение и долг. Киев: AirLand & Новый круг, 1994.

163. Ламсден Ч.Дж., Уилсон Э.О. Прометеев огонь // Этическая мысль: Научно-публицистические чтения. 1991. М.: Республика, 1992.

164. Лафарг П.О благотворительности // Этическая мысль: Науч.-публ. чтения. 1988. М.: Политиздат, 1988.

165. Левинас Э. Время и Другой // Левинас Э. Время и Другой. Гуманизм Другого. СПб.: Высшая религиозно-философская школа, 1998.

166. Левицкий С.А. Трагедия свободы [II] // Левицкий С.А. Трагедия свободы. М.: Канон, 1995.

167. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Т. IV. М.: Искусство, 1975.

168. Лосский Н.О. Бог и мировое зло. М.: Республика, 1994.

169. Лосский Н.О. Условия абсолютного добра. М., 1991.

170. Малахов В.А. Стыд. М., 1989.

171. Мандевиль Б. Басня о пчелах. Исследование о происхождении моральной добродетели. М.: Мысль, 1974.

172. Маркс К., Энгельс Ф. Святое семейство // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Изд. 2-е. Т. 2. М.: Госполитиздат, 1955.

173. Мелешко Е.Д. Философия непротивления Л.Н.Толстого: Систематическое учение и духовный опыт. Тула: ТПГУ им. Л.Н.Толстого, 1999.

174. Мелешко Е.Д., Назаров В.Н. Счастье (систематизация мудрых изречений) // Этическая мысль: научно-публицистические чтения. 1988. М., 1989.

175. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла //Соч.: в 2-х Т., М., 1990, Т.2

176. Ницше Ф. К генеалогии морали: Полемическое сочинение // Ницше Ф. Соч. в 2 т. Т. 2. М.: Мысль, 1990.

177. Нойманн Э. Глубинная психология и новая этика. СПб.: Гуманитарное агентство "Гуманистический проект", 1999.

178. Опыт ненасилия в ХХ столетии: Социально-этические очерки / Под ред. Р.Г.Апресяна. М.: Аслан, 1996.

179. Оссовская М. Рыцарь и буржуа: Исследования по истории морали. М.: Политиздат, 1987.

180. Платон. Пир // Платон. Соч. в 3 т. Т. 2. М.: Мысль, 1970

181. Поздняков Э.А. Философия преступления. М.:, 2001.

182. Поппер К. Открытое общество и его враги. 2 т. М.: Культурная инициатива, 1992.

183. Прокофьев А.В. Нравственность и свобода воли (Кант - Шопенгауэр - Фейербах) // Этическая мысль. М.: ИФРАН, 2000. С. 159-181.

184. Рерих Н. Живая этика. М., 1992

185. Рих А. Хозяйственная этика. М.: Посев, 1996.

186. Ролз Дж. Теория справедливости. Новосибирск: Изд-во Новосибирского ун-та, 1995.

187. Рьюз М., Уилсон Э. Дарвинизм и этика // Вопросы философии, 1987, № 1.

188. Сабиров В.Ш. Этический анализ проблемы жизни и смерти.М., 1987

189. Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм // Сумерки богов. М.: Политиздат, 1989.

190. Сен А. Об этике и экономике. М.: Наука, 1996.

191. Сенека Л.А. О счастливой жизни // Римские стоики. М., 1995;

192. Сенека. О благодеяниях // Римские стоики. Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. М.: Республика, 1995.

193. Скрипник А.П. Категорический императив Иммануила Канта. М.: М: МГУ, 1978.

194. Стагниц М.А. Долг и совесть. Минск, 1989.

195. Соина О.С. Феномен русского морализаторства. Новосибирск: Наука, 1995.

196. Соловьев В.С. Оправдание добра // Соловьев В.С. Соч. в 2 т. Т. 1. М.: Мысль, 1988.

197. Соловьев Э.Ю. Мораль и право. //Вопросы философии.І990. № 8.

198. Сорос Дж. Открытое общество. Реформируя глобальный капитализм. М.: Некоммерческий фонд поддержки культуры, образования и новых информационных технологий, 2001.

199. Столяров А.А. Свобода воли как проблема европейского морального сознания [Ч. I. Гл. 2. § 2. Феномен совести: краткий обзор основных типов морального целеполагания в античности]. М.: Греко-латинский кабинет Ю.А.Шичалина, 1999.

200. Столяров А.А. Свобода воли как проблема европейского морального сознания. М.: Греко-латинский кабинет Ю.А.Шичалина, 1999.

201. Столяров А.А. Феномен совести в античном и средневековом сознании (К постановке проблемы) // Историко-философский ежегодник. 1986. М.: Наука, 1986.

202. Судаков А.К. Абсолютная нравственность: Этика автономии и безусловный закон. М.: Эдиториал УРСС, 1998.

203. Толстой Л.Н. Так что же нам делать? // Толстой Л.Н. Собр.соч. в 22 т. Т. XVI. М.: Худлит,1983.

204. Толстых В.И. Искусство и мораль. М.: Политиздат, 1973.

205. Уолцер М. О терпимости. М.: Идея-Пресс; Дом интеллектуальной книги, 2000.

206. Фрейд 3. Тотем и табу. М., 1998.

207. Фромм Э. Здоровое общество [III] // Фромм Э. Мужчина и женщина. М.: АСТ,1998.

208. Фромм Э. Психоанализ и этика. М.: Республика, 1993.

209. Фромм Э. Человек для самого себя [II, 2] // Фромм Э. Психоанализ и этика. М.: Республика, 1993.

210. Фуко М. Надзирать и наказывать: Рождение тюрьмы. / Пер. с фр. В.Наумова, под ред. И.Борисовой. М.: Ad Marginem. 1999.

211. Хайдеггер М. Бытие и время. М.: Ad Marginem, 1997. С. 266–301.

212. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Хайдеггер М. Время и бытие. М.: Республика, 1993.

213. Хатчесон Ф. Исследование о происхождение красоты и добродетели // Ф.Хатчесон, Д.Юм, А.Смит. Эстетика. М.: Искусство, 1973.

214. Хёффе О. Политика, право, справедливость. Основоположения критической философии права и государства. М.: Гнозис, 1994.

215. Хорни К. Невроз и личностный рост. СПб.: Восточно-Европейский институт психоанализа; Б.С.К., 1997.

216. Шелер М. Ресентимент в структуре моралей. СПб.: Наука; Университетская книга, 1999.

217. Шеллинг Ф.В.Й. Философские исследования о сущности человеческой свободы и связанных с ней предметах// Соч.: В 2 т. М.,1989. Т.2.

218. Человек и мораль (Полемика Р.Г. Апресяна и А.П. Скрипника с американским философом Б. Ростоу). //Новые идеи в философии. Ежегодник философ. общ- ва СССР. М., 1991

219. Шердаков Б.Н. Добро и зло (Очерк нравственной философии). М., 1992.

220. Шохин В.К. Нравственное и этическое в индийских мировоззренческих текстах // Этическая мысль: Ежегодник. М.: ИФРАН, 2000. С. 32-45.

221. Этика: словарь изречений и афоризмов / Сост. В.Н. Назаров, Е.Д.

222. Эфроимсон В.П. Родословная альтруизма (Этика с позиций эволюционной генетики человека) // Гениальность и этика. М.: Русский мир, 1998.

15. Інформаційні ресурси

Наукова бібліотека ЧНУ, обласна наукова бібліотека ім. Т.Г.Шевченка, Інтернет. електронні адреси бібліотек: http://www.lib.ru.....

2. Стандарти професійної етики державних службовців країн Європи

3. Загальноєвропейські підходи до етика державних службовців.

Як зазначено в Концепції адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу (Указ Президента України від 05.03.2004 р. № 278/2004), з огляду на стратегічне завдання України щодо здійснення системних перетворень реальних (внутрішніх) передумов для вступу до Євросоюзу наближення державної служби до загальноприйнятих засад для країн - членів ЄС набуває особливо актуального значення.

Одним із проблемних питань діючої системи державної служби, яке потребує подальшого вирішення, є нормативне врегулювання вимог професійної етики державних службовців. Проте не лише визначення морально-етичних принципів службової поведінки державних службовців, а й законодавче закріплення механізму їх запровадження і дотримання має велике соціальне значення та є головною тенденцією сучасного розвитку державної служби зарубіжних країн.

Незважаючи на відмінності у підходах різних країн до формування організаційної культури державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону.

1. Етична система державної служби США

Розвиток етичної системи державної служби США охоплює понад два сторіччя. Етичні принципи, норми, механізми функціонування державного управління США було запозичено з американської моделі управління бізнесом. Відмінною ознакою американської моделі розвитку теорії державного управління є увага до розвитку індивідуальних здібностей працівників та економічна мотивація. У 30-х роках XX ст. на зміну поняттю "економічна людина" було запроваджено "школу людських відносин", основними поняттями якої стали "задоволення працею" і "моральний вплив", а провідну роль став відігравати індивід, а не організація. Основна ідея школи полягала в тому, що зміна системи управління неможлива без зміни поведінки індивідів.

Доцільно звернутися до досвіду США щодо запровадження етичної програми в системі виконавчої влади. З погляду адміністративної етики моральність розуміється як особиста чесність, а в адміністративній поведінці — як майже універсальна норма, згідно з якою публічна посада не може використовуватися для особистих корисливих цілей.
Морально-ціннісним вимогам громадської думки у США надано вигляду нормативних. Тут діє розгалужена система спеціального «етичного» законодавства, відповідно до якого і на підставі якого утворена і функціонує окрема «етична» державна структура управління, яка покликана і регулювати, і розслідувати, і переслідувати неетичні діяння державних службовців. Запроваджено або розробляються спеціальні процедури вирішення «етичних» справ і механізми примусового застосування етичних норм.
Американці надають дуже великого значення питанням професійної етики державних службовців. У 1958 р. Конгрес США прийняв резолюцію, яка ухвалила етичний кодекс для працівників федеральних служб.

Становить інтерес досвід США щодо підвищення етики державної служби та боротьби з корупцією. Публічна служба — це публічна довіра. Кожен службовець зобов’язаний ставити відданість конституції, законам та етичним принципам вище за приватну користь. Для того щоб кожний громадянин міг бути впевненим у чесності федерального уряду, кожний службовець має поважати і додержувати принципів етичної поведінки.
Законом 1978 р. про реформу державного врядування було передбачено заходи щодо боротьби з корупцією та підвищення оперативності й ефективності діяльності урядових установ. Основним принципом, який запроваджує цей закон, є конкурсний порядок призначень на державні посади, причому єдині критерії відбору — достатній досвід, рівень кваліфікації та чесність.

Наступним кроком стало прийняття в 1989 р. закону про реформу етичних норм. У жовтні 1990 р. президент США посилив етичні вимоги до державних службовців виконавчим указом "Принципи етики поведінки посадових осіб і службовців держапарату". Основний мотив етичних вимог до державних службовців - це належне виконання службового обов'язку, чесність і відповідальність.

Отже, сучасна етична система державної служби США є важливим елементом системи формування прозорого, етичного, відповідального уряду. Вона має цілісний характер, є децентралізованою, у ній логічно поєднано політико-правові й суто морально-етичні засоби, які сприяють створенню умов для функціонування етичної професійної державної служби та її вдосконалення.

Доцільно звернутися до досвіду США щодо запровадження етичної програми в системі виконавчої влади. З погляду адміністративної етики моральність розуміється як особиста чесність, а в адміністративній поведінці — як майже універсальна норма, згідно з якою публічна посада не може використовуватися для особистих корисливих цілей.

Морально-ціннісним вимогам громадської думки у США надано вигляду нормативних. Тут діє розгалужена система спеціального «етичного» законодавства, відповідно до якого і на підставі якого утворена і функціонує окрема «етична» державна структура управління, яка покликана і регулювати, і розслідувати, і переслідувати неетичні діяння державних службовців. Запроваджено або розробляються спеціальні процедури вирішення «етичних» справ і механізми примусового застосування етичних норм.

У США законодавчо державному службовцю забороняється приймати цінності за здійснення офіційних дій, тобто отримувати хабарі, брати офіційну участь у справі, що має для нього певний фінансовий інтерес, вести справу, яка не містить корупції, але може спонукати до неї. Отже, є коло принципових стандартів на випадки проявів неетичної поведінки.

У 1989 р. конгрес США заснував управління державної етики як окрему установу в системі виконавчої влади. Керує ним директор, якого призначає на 5 років президент за порадою сенату та за погодженням з ним. Тут працює 85 співробітників. Управління державної етики забезпечує керування етичною програмою у виконавчій владі. Ця система є децентралізованою, кожна установа і відділення відповідають за виконання власних програм етики.

Управління регулярно проводить навчально-тренувальні програми для тих, хто займається питаннями етики у відділеннях і установах, видає спеціальну газету та методичні рекомендації з різних питань, проводить щорічні конференції з питань етики. Для одержання інформації використовується електронна техніка. За даними управління таку освіту з питання етики щороку здобувають понад 600 тис., або 50%, державних службовців країни. Управління має також право видавати "коригуючі розпорядження стосовно окремих установ і службовців".

Управління державної етики займається такими питаннями:

- надає інформацію про фінансові справи співробітників, а громадськості — про фінансові справи президента, віце-президента США та чиновників високого рангу. Особа, яка вимагає розкриття фінансових справ названих вище чиновників, не повинна давати ніякого обґрунтування своєї вимоги. Управління займається питаннями надання фінансової інформації щодо чиновників нижчого рангу виконавчої влади, якщо їхня робота пов’язана з контрактами, адміністративними субсидіями, видачею ліцензій та ін.;

- бере участь у процесі перевірки працівників, яких призначає на посади президент США;

- бере участь у законотворчій діяльності. Управління має повноваження видавати постанови щодо розгляду конфліктів інтересів, стандартів поведінки, надання інформації про фінансові справи співробітників;

- має повноваження вимагати коригувати програми інших установ з етичних питань, може рекомендувати вжиття заходів адміністративного впливу щодо конкретних працівників;

- у суді управління державної етики представляє міністерство юстиції.

Управління забезпечує підтримку високих етичних стандартів у середовищі державних службовців, запобігання конфліктам інтересів і їх вирішення, підвищення суспільної довіри до виконавчої влади, надання етичної освіти службовцям.

Крім Управління з етики на особливу увагу заслуговує блок адміністративно-правового захисту персоналу, зокрема Рада із захисту системи заслуг. Вона опікується постійними федеральними службовцями з приводу порушень принципу системи заслуг та є надзвичайно авторитетною серед службовців. На думку дослідників, Рада є запорукою ефективності роботи державних службовців і загалом "управлінської машини". Як уже зазначалося, система заслуг - це система принципів добору і просування службовців по службі на основі їх професійних і ділових якостей. Рішення Ради, завданням якої є захист службовців від свавілля керівників, практично ніхто не піддає сумніву. Саме існування Ради, вважають дослідники, змушує представників вищої бюрократії дотримуватися належної службової поведінки. Державний службовець США не відчуває себе гвинтиком бездушного механізму управління, а свідомо бере участь у вирішенні суспільних проблем. Самодіяльність у боротьбі за професійну честь державного службовця реалізується також засобами Американської асоціації державних службовців, Національної організації Честі, які провадять щорічні наукові конференції "Державна служба - як честь та честь державної служби" та ін.

У 1978 р. рішенням Конгресу США було створено посаду генерального інспектора при державних установах і визначено його повноваження:

- виявляти та не допускати марнотратства, шахрайства, зловживань у державних установах;

- підвищувати ефективність управління та господарювання;

- перевіряти законність виконання державними установами своїх обов’язків.

При федеральному урядові працюють уже понад 60 генеральних інспекторів. Генеральний інспектор одержує плату від державних установ. Однак він є відносно незалежним, що забезпечує відсутність впливу й тиску на нього.

У Сполучених Штатах існують гарантії захисту прав викривачів фактів неетичної поведінки або корупції державних службовців. Було створено бюро радника із спеціальних питань, головним завданням якого є захист прав працівників державних установ, які публічно заявляють про випадки обману, марнотратства і службових зловживань. У США публічне викриття махінацій на державному рівні є загальновизнаним і користується підтримкою державних лідерів. Крім того, Конгрес має можливість контролювати виконавчу владу через головне бюро фінансового контролю.

Етичні стандарти поведінки працівників федерального уряду кодифіковані у вигляді закону, а частина визначається вказівками, рішенням суду або адміністрації. Наведемо деякі з них:

- «конфлікт вигод» — працівникам заборонено мати безпосередні або опосередковані фінансові вигоди, що заперечують їхнім офіційним зобов’язанням і завданням. Відповідно до цього стандарту працівникам забороняється віддавати перевагу родині, знайомим або партнерам у розподілі роботи, контрактів, інформації;

- працівники можуть користуватися державною власністю тільки для офіційно затвердженої діяльності, вони повинні захищати будь-яку власність, обладнання, що їм довірені. Наприклад, неприпустимо використання державних конвертів, комп’ютерів, службових машин з приватною метою;

- неприпустимо зловживання при використанні службової інформації, яка може слугувати приватній вигоді, чи подання інформації, яка не призначена для широко кола;

- працівникам заборонено одержувати і вимагати подарунки, безкоштовні послуги, кредити та інші матеріальні цінності від осіб, які мають справу з агенцією, або від тих, на бізнес яких можуть вплинути офіційні дії;

- державним службовцям не дозволено мати іншої роботи, що може призводити до конфлікту вигід з офіційними обов’язками в уряді;

- для колишніх федеральних працівників установлені обмеження, які є обов’язковими після завершення роботи в державній установі. Їм не дозволяється бути представниками інших осіб щодо уряду у справах, якими він займався на урядовій службі. Крім того, існує дворічний строк заборони втручатися у справи, що були службовими обов’язками працівника за останній рік його служби в уряді.

2. Стандарти професійної етики державних службовців країн Європи

Дата добавления: 2015-05-26