Етична система державної служби США 2 страница

Професійна етика у розвинених демократичних країнах Європи розглядається як основна мета управління людськими ресурсами. Якщо етичні принципи проголошено, то вони мають бути нормою щоденної практики.

Професійна етика - це прагматичний засіб, її мета полягає в тому, щоб відмовитися від етики слухняності й віддати перевагу професійній етиці переконання й відповідальності перед громадянами. Досягнення такої мети потребує не так розробки нових обов'язків або перебудови організації з використанням адміністративно-правових засобів, як створення державним службовцям належних умов праці.

Комітет Міністрів Ради Європи схвалив і рекомендував для прийняття країнами - членами Ради Європи зразок Кодексу поведінки державних службовців. У цьому Кодексі відсутні принципи щодо професіоналізму державних службовців, адже кваліфіковану працю мають виконувати лише професійно підготовлені особи.

Прийняття етичного кодексу можна розглядати як один із способів подолання бюрократизму та корупції. Кодекс визначає стандарти чесності та поведінки, яких мають дотримуватися державні службовці, загальні принципи, що окреслюють етичні межі службової діяльності, норми і правила реалізації цих принципів.

Запропонований Комітетом зразок Кодексу поведінки державних службовців сприяв прийняттю національних кодексів, створенню спеціальних державних інституцій з проблем етики, запровадженню навчання тощо.

Великобританія

Центральна ідея етичного врядування в Європі цілком відповідає підходу, який реалізується у США. Однак це не означає, що способи її реалізації є ідентичними. Найближчою до системи США є етична система Великобританії.

Дослідники Британської державної служби відзначають, що їй притаманні висока корпоративна етика, сувора відповідність кодексу адміністративної моралі. Існує думка, що високі моральні якості державних службовців завжди були предметом особливої гордості британців. Британського державного службовця характеризують висока самодисципліна, чесність, моральність, турбота про "суспільний гаманець", професійна честь, прагнення завжди знайти найкраще рішення.

Громадянська служба і сьогодні розглядається у Великобританії як "почесний обов'язок шляхетних людей", як знак довіри до них з боку "корони" і суспільства. Поведінка "слуг корони" регламентується етичним Кодексом державного службовця. У світовій практиці немає аналога цього документа. Його своєрідність полягає в тому, що він, з одного боку, регламентує етику професійної діяльності службовців починаючи від надання послуг населенню до політичних консультацій міністрам, з іншого - визнає взаємні обов'язки службовців і міністрів. Тому він складається з двох частин: вимог до службової діяльності міністрів та вимог до решти службовців.

Принципи відкритості та відповідальності "нової" державної служби Великобританії з 1991 р. стали утверджуватися через десятирічну державну програму "Громадянська хартія". Метою програми є досягнення найвищих можливих.стандартів діяльності в інтересах тих, хто користується державними послугами у Великій Британії. Хартією було встановлено стандарти державних послуг у 40 галузях (у тому числі у сфері оподаткування). Для виявлення і запозичення кращого досвіду надання державних послуг, а також підвищення відповідальності державних установ за задоволення потреб споживачів у 1992 р. Кабінетом Міністрів було введено загальнонаціональну премію "Знак хартії". Загалом діяльність "Громадянської хартії" сприяла кращому розумінню населенням своїх прав під час отримання державних послуг, а також створила передумови для зміни психології та культури самих державних службовців.

Етика доповнюється законом як засобом зовнішнього примусу. Етика державного службовця - це не стан, якого повинні досягнути службовці, а безперервний процес етичного самовдосконалення. Етику слід розглядати не як набір рецептів, а як допоміжний засіб у визначенні цілей державного управління і способів їх досягнення на державній службі.

У 1994 р. за наказом прем'єр-міністра Великобританії було створено як постійний інститут Комітет з проблем стандартів у суспільному житті, завданням якого стало вивчення стандартів поведінки та роботи всіх державних службовців, у тому числі стандартів їх фінансової та комерційної діяльності.

Цікавим є досвід заходів, розпочатих у цій сфері урядом М. Тетчер у Великобританії. Був установлений контроль над «ефектом крученої двері», тобто міграції робітників між державною службою і комерційними структурами, а також над «ефектом човників», тобто переходом колишніх вищих службовців державного апарату після їх відставки у фірми тієї самої сфери, яку вони нещодавно курировали. Ці «ефекти» стимулюють корупцію, витікання до сфери бізнесу державних секретів, підривають принцип рівності умов на конкурсах за отримання державних замовлень. Зараз колишній службовець протягом років після відставки для подібних переміщень повинен отримати санкцію відповідних органів.

Франція

У Франції, як і в більшості країн Європи, етика державного службовця означає, насамперед, повагу до закону. Як і у Великобританії, вирішальною в успішному реформуванні державної служби визнано моральну мотивацію - свідоме ставлення державних службовців до реформ як до особистих цілей.

Ще в 70-ті роки XX ст. в законодавстві Франції про державну службу серед обов'язків державного службовця було регламентовано дотримання ряду принципів і правил службової поведінки. У 90-ті роки склалася об'єктивна потреба реформування державної служби у зв'язку зі зниженням її авторитету, виникненням нових комплексних завдань. Підвищена увага стала приділятися не лише законодавчому закріпленню правил службової поведінки, а й їх реалізації.

У 1991 р. було створено низку органів, зобов'язаних спостерігати, розкривати і відстежувати серйозні порушення правил службової поведінки державних службовців та доводити за необхідності відповідну інформацію про це до прокуратури й інших органів (Центральний департамент по запобіганню корупції, Міжвідомча комісія з розслідування контрактів, що укладаються службовцями, Вища рада з етики в національній поліції).

Важливим напрямом адміністративної реформи є також підготовка державних службовців з менеджменту, який пов'язує утвердження нового підходу до їх професійної етики з формуванням "нової управлінської культури". Такий підхід до вирішення проблеми було зумовлено двома основними припущеннями:

- не можна змінити організацію без зацікавленості вищого керівництва;

- менеджмент людських ресурсів повинен перестати бути виключною сферою компетенції фахівців у цій галузі й має стати одним із функціональних обов'язків кожного керівника.

Російський досвід

З різних причин реформа державної служби, особливо виконавчої влади, значно відстає від реформ в багатьох інших напрямах. Втратили силу колишні норми адміністративної моралі, нехай далекі від досконалості, але все ж вони якось регулювали поведінку державних службовців і ставали на заваді бюрократичним зловживанням. На місці цих норм виник моральний вакуум з притаманною йому вседозволеністю та корупцією.

Тому основний акцент у реформуванні державної служби Росії робиться не на структурному, а на кадровому аспекті вдосконалення. Процес реформування - справа не одного року і залежить від низки факторів, у тому числі політичного характеру.

У нормативно-правових актах і в спеціальній літературі наводиться загальний перелік вимог, рис і якостей, які зумовлюють і характеризують етичну поведінку державного службовця. Проте завдання щодо їх практичного втілення залишається невирішеним у теорії та методології державного управління.

Підходи до реалізації етичних вимог та розробки механізмів її практичного формування - в єдності індивідуального й суспільного компонентів.

Аналіз етики державних службовців США, Великобританії, Франції та Росії свідчить: незважаючи на відмінності у підходах до формування комплексної системи норм і способів функціонування етики державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і порушенням закону.

3. Загальноєвропейські підходи до етика державних службовців.

У січні 1996 р. Комітет міністрів на 554-й зустрічі заступників міністрів поставив перед GМС вимогу виробити проект (Європейського) Кодексу поведінки державних службовців.

Робоча група GMC (багатодисциплінарну групу з питань корупції) з адміністративного та конституційного права зустрічалася 6 разів з 1997 по 1999 роки, щоб розглянути та завершити проект зразкового кодексу поведінки. GMC розглянув цей текст на своїй 18-й зустрічі, схвалив його у другому читанні на 19-й зустрічі і подав до Європейської комісії з юридичного співробітництва (CDCJ) на розгляд. GMC взяв до уваги думку CDCJ та ухвалив проект рекомендацій на своєму 20-му-пленарному засіданні. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив рекомендацію на своєму засіданні (Страсбург) та вирішив опублікувати пояснювальну доповідь.

Сучасний підхід європейської спільноти до етики державних службовців зумовлений двома основними обставинами: впровадженням нової парадигми державного управління, так званого “менеджеризму”, та розбудовою Європейського Союзу як об’єднання демократичних незалежних держав. Теоретичною основою гуманізації технократичної моделі бюрократії послужили новітні концепції етики. Поставивши завдання відновити єдність етики, політики, права йекономіки, яку було обгрунтовано практичною філософією Арістотеля, філософи і соціологи Заходу (В.Айхлер, Р.Белл, Ф.Бломе-Дрез, Д.Ваттімо, Е.Левінас, М.Рідель, Б.Сутор, К.Хоман, Г.М.Шьонгер-Манн та ін.) звернулись до природи людини, яка несе в собі “і неповторну персональність, і всіх об’єднуючу спільність”. Вони критично переосмислили етику та її функції в системі знання (так звана “етична революція”) і довели, що етика формує соціальну гармонію в суспільстві на засадах “соціальної паритетності, в якій кожна із сторін є рівноправним партнером”. Згідно з такою теоретичною парадигмою ідеальна структура адміністративно-державного управління повинна будуватися на моделі соціальної організації як цілісного організму, яка відповідає таким етичним вимогам: здатність до адаптації, співробітництво із громадянським суспільством, співучасть державних службовців у плануванні і управлінні змінами, створення умов для творчої праці і самореалізації, взаємна довіра та відкриті комунікації.

Перехід до “нового управління”, який супроводжувався розгортанням процесів децентралізації, впровадженням ринкових механізмів регулювання, на зразок управління за контрактом, автономних агентств тощо, а також освоєння ділового менеджменту змістили акценти в діяльності державних службовців на результати й ефективність служіння певним группам споживачів. Адиційний підхід до управлінської діяльності змінився на режим роботи прозорої і відкритої державної служби, інформаційно пов’язаної із громадянським суспільством. Це зумовило непередбачувані наслідки для етики державних службовців. По-перше, включення державних службовців у процес прийняття політичних рішень і оцінювання їх наслідків зумовило руйнування ієрархічної системи відповідальності і породило протиріччя із традиційним політичним нейтралітетом державної служби. По-друге, спрямованість державних службовців на підприємницький пошук призвела до того, що результати праці набули для них важливішого значення, ніж засоби її здійснення, що спричинило різке зростання внутрішніх конфліктів інтересів, а з ними і ризик ерозії традиційних етичних цінностей - честності, справедливості, рівностітощо. Поглибленнязв’язку міждержавним і приватним сектором зумовило загрозу зловживань з боку державних службовців, зовнішнього тиску на них приватних структур тощо. Традиційна веберівська бюрократична етика державних службовців виявилася неспроможною розв’язати нові проблеми. Постало питання: якою повинна бути нова етика, щоб отримувати бажані результати і як вона повинна бути операціоналізована практично?

Аналізуючи загальні цінності, які мотивують поведінку людини, зарубіжні вчені й практики знайшли відповідь у так званій “етиці відповідальності”, яка реалізує об’єктивні потреби людини у самоповазі, відчутті власної значущості, професійній самореалізації у праці на загальне благо. Розширення частини повноважень державних службовців внаслідок децентралізації і делегування стимулює зростання самооцінки і міри відповідальності за прийняті рішення, їх відповідність державній політиці. Набуття більшої самостійності і відповідальності забезпечує належну поведінку державного службовця, яка більшою мірою, ніж у минулому, грунтується на персональній позиції, а не на вказівках їх керівників. Новий підхід до етики державних службовців вимагав органічного поєднання традиційної етики правил, яка регулюється правовими засобами, і етики відповідальності, яка включає саморегулювальні механізми особистості. Тому акцент було зроблено на змінах в інструкціях і законодавстві, структурах і організаційній культурі, на розвитку нових засобів її утвердження: етичних кодексів, “гарячих” ліній, етичних комісій, етичних агентств, фахівців з етики тощо.

Розумінню суті етики державних службовців допоможе ще одне зауваження. По-перше, етика не є самоціллю. Вона служить зміцнюючим засобом у розвитку нової системи демократичних відносин у державній службі. Цей процес є ланцюгом неперервних змін на шляху до більш досконалого суспільства, які щоразу вимагають нових правил поведінки. Тому етика державних службовців - не стан, якого повинні досягти службовці, а неперервний процес етичного самовдосконалення. Орієнтирами для нього служить етичний кодекс, що допомагає визначати цілі і способи, якими державний службовець повинен користуватися, щоб виконати службовий обов’язок.

Розбудова “спільного Європейського дому” - інший суттєвий чинник посилення уваги країн Західної Європи до етичних проблем державної служби і розбудови нової етики. В огляді“Філософія в Європі”, виданному за підтримки ЮНЕСКО в1993 р., опублікована стаття К.-О.Апеля “Чи можлива універсалістська етика?”. У пошуках взаємної довіри і загального консенсусу європейська спільнота усвідомила, що альтернативи мирному і взаємно шанобливому спілкуванню культур не існує, а тому засобом досягнення універсального порозуміння вона обрала дискурсивну етику. Універсалістська прагматична етика відповідальності здобула належне політико-інституційне визнання і стала своєрідною ідеологією, яка втілюється й у внутрішньодержавне життя країн-учасниць ЄС, і у міждержавні відносини. Наведемо її суттєві характеристики.

Центральним поняттям дискурсивної етики є “політична співвідповідальність”. Її базову аксіому К.-О.Апель формулює так: “Автентична реалізація “доброго життя” окремої людини чи спільноти можлива лише за умови забезпечення рівного права на таку ж реалізацію усім іншим особам і спільнотам”. Основні моральн іцінност і дискурсивної етики - повага гідності, рівність і відповідальність усіх і кожного. Якщо хтось має особливі права за рахунок інших, це створює сприятливе середовище для маніпулювання. Принципи “доброго життя” мають бути єдиними для всіх, а тому “добре життя” окремої людини, колективу, спільноти й людства в цілому потребує свідомої і добровільної згоди на принципові самообмеження. Механізмом регулювання взаємин і взаємодії суб’єктів добровільної згоди є етика дискусії, яка виступає “спільною мовою”, що являє собою процедурні норми полеміки. А власне етичні норми взаємодії суб’єктів виникають у дебатах як компроміс, досягнутий за універсальними правилами аргументованого обговорення.

Основні ідеї дискурсивної етики втілені в спільних цінностях Ради Європи, Копенгагенських критеріях для країн Європейського Союзу та у визнанні консенсусу як основного засобу прийняття рішень. На саміті глав урядів країн-учасниць ЄС у 1993 р. було прийнято основні стандарти міждержавної взаємодії, які грунтуються на християнських засадах: людські права, фундаментальні свободи, демократія, законність, мир, повага до інших, дух солідарності Європи і світу в цілому, рівні можливості для розвитку, рівність сприяння, охорона екологічних систем, персональна відповідальність тощо.

У Копенгагенських критеріях, які є обов’язковими для кожного кандидата в ЄС, спільні цінності об’єднані в три групи:

1) стабільні інститути, що гарантують демократію, верховенство закону, людські

права, захист меншин;

2) наявність конкурентоспроможної у межах ЄС ринкової економіки;

3) готовність взяти на себе зобов’язання членства в Союзі, включаючи політичні,

економічні і монетарні вимоги.

Етика державних службовців у країнах ЄС формується в русл ірозбудови етичної інфраструктури як відповідь на вимогу гармонізації службової етики з суспільними цінностями і боротьби з корупцією. Її елементи виконують такі основні функції – визначати стандарти службової поведінки, заохочувати і підтримувати етичну поведінку, боротися з порушенням її норм. Виходячи з того, що саме в кодексі як сукупності принципів і норм у найбільш загальній формі визначається соціальне призначення професійної діяльності, вимоги спільноти до моральних якостей державних службовців, їх взаємин із громадянами, державою, колегами тощо, Комітет Міністрів Ради Європи у травні 2000 р. прийняв Страстбургську рекомендацію щодо нормування поведінки державних службовців країн-членів Ради Європи. Це нормування повинно здійснюватися на основі національних кодекcівповедінки державних службовців, розроблених відповідно до запропонованого документа. Зміст модельного Кодексу відобразив досвід регулювання поведінки державних службовців країн розвиненої демократії. Його прийняття, як показав наш аналіз, сприяло розробці національних кодексів, створенню спеціальних державних інституцій з проблем етики, впровадженню етичної освіти тощо.

Проаналізуємо основні характеристики Кодексу поведінки державних службовців країн Ради Європи, оскільки саме цей документ розкриває суть і зміст засад їх професійної етики. Документ містить два розділи: 1) інтерпретація та застосування; 2) загальні принципи.

Важливою особливістю документа є формулювання його призначення, а також визначення кола осіб, на поведінку яких поширюються етичні норми. Вони закріплені в першому розділі, що містить три статті. Стаття перша вказує на те, що правила кодексу поширюються на всіх службовців, які працюють у державному органі влади; вони можуть стосуватися також осіб, які працюють у приватних організаціях, але виконують державні замовлення; положення Кодексу “не стосуються обраних представників народу, членів уряду та осіб, які обіймають судову посаду”. Таке широке тлумачення терміна “державний службовець” зумовлено тим, що в багатьох країнах Європи до категорії державних службовців належать не лише кар’єрні (адміністративні) службовці, а й особи, які займають політичні посади, починаючи від президента країни. Стаття третя формулює мету документа. Кодекс переслідує три цілі: а) визначити стандарти чесності та поведінки, яких мають дотримуватися державні службовці; б) допомогти їм відповідати цим стандартам; в) інформувати суспільство про поведінку, на яку воно має право сподіватися від державних службовців.

Інше важливе положення визначає статус даного Кодексу. “Цей документ, - зазначається у ст. 2, - становить частину положень, які регулюють діяльність державних службовців, тому кожен зобов’язаний дотримуватися положень Кодексу”. Визнання Кодексу складовою частиною умов праці державного службовця, шляхом включення його положень у трудовий договір (контракт), надає його нормам обов’язкового характеру; дотримання їх контролюється і оцінюється. Оскільки така дія Кодексу вступає в силу з моменту підтвердження державним службовцем факту ознайомлення (п. 2. ст. 2), на адміністрацію накладається обов’язок систематичного інформування державних службовців про його положення, а також відповідальність за створення умов для їх виконання (п. 3. ст. 2). Доцільність такого положення пояснюється як моральним правом держави вимагати від кожного працівника відданості особливому набору професійних цінностей і стандартів, так і тим, що не всі державні службовці добровільно приймуть про фесійні етичні вимоги. Тому Кодекс повинен містити відповідні міри покарання, аж до “виключення з рядів професійних державних службовців”. У такому підході до регулювання поведінки державних службовців виявляється поєднання моральних і правових регуляторів.

Загальні принципи” включає засади, які окреслюють етичні межі службової діяльності, а також норми і правила їх реалізації. Це, зокрема, такі як законність, відданість, політична нейтральність і лояльність до політики уряду, рішень місцевих органів влади; чесність, неупередженість та ефективність у служінні суспільним інтересам; ввічливість у службових відносинах, належна повага до прав, обов’язків та інтересів інших; неупередженість і об’єктивність під час прийняття рішень; недопущення конфлікту інтересів, зловживання службовим становищем; турбота про суспільну довіру тощо. Звертає на себе увагу той факт, що вимога законності діяльності державного службовця названа основною. Причому дотримання закону та інструкцій повинно здійснюватися відповідно до етичних норм, пов’язаних із виконанням службового обов’язку (п. 1. ст. 4). Це підтверджує відому тезу про те, що закон визначає нижнюю межу - мінімум моралі, яка для всіх обов’язкова.

До головних вимог Кодексу належать ще й такі: перевірка чесності кандидата на державну службу (ст. 24) і вимога виконання службового обов’язку “політично нейтрально, не намагаючись протидіяти здійсненню політики, рішенням або законним заходам, які приймають владні органи” (ст. 4).

Особливістю Кодексу є наголос на взаємності обов’язків державних службовців: виконавців і тих, хто контролює їх діяльність або здійснює керівництво. Так, ст. 25 “Підзвітність керівництву” наголошує на обов’язку ієрархічної підзвітності в системі державної служби, яка поєднується з відповідальністю керівних і контролюючих осіб, по-перше, за виконання власних функцій, відповідно до політики та цілей органу державної влади; по-друге, за дії чи помилки персоналу, якщо вони не вжили необхідних запобіжних заходів; по-третє, зобов’язує цих осіб вживати конкретних заходів щодо запобігання корупції підлеглих. Відповідальність керівника за дотримання підлеглими положень Кодексу підсилює ст. 28, яка зобов’язує його у випадку порушень вживати дисциплінарні заходи.

Кодекс унормовує порядок завершення державної служби. У ст. 26 визначаються правила етичної поведінки після завершення державної служби чи при переході на іншу роботу. У ній сформульовані також заборони, пов’язані з недопущенням можливих зловживань. Доповнює порядок завершення державної служби ст. 27, в якій міститься заборона державним службовцям виявляти привілейоване ставлення чи надавати доступ до державних установ колишнім службовцям.

Кодекс вирішує також проблему дієвості норм професійної етики. Як уж езазначалося, окремими статтями (ст. 24, 25, 28), визначено їх призначення і правила функціонування. Основне навантаження покладається на служби управління персоналом і безпосереднього керівника. У ст. 28 розкриті політико-правові аспекти функціонування Кодексу поведінки. По-перше, у ній визначена процедура прийняття Кодексу, який затверджується міністром або керівником органу державної влади. По-друге, міститься вимога до службовця поводитися відповідно до норм Кодексу; це означає бути обізнаним із його положеннями та змінами до нього, а в разі невпевненості у правильності дій керівництва - звертатися до відповідного джерела. По-третє, оскільки положення Кодексу є частиною умов трудової угоди, етичним правилом діяльності кадрової служби, безпосереднього керівника є ознайомлення кандидата на посаду з Кодексом поведінки ще на етапі ведення переговорів стосовно умов його роботи.

Таким чином, європейська інтеграція, що здійснюється на основі ідеї політичної співвідповідальності, має чотири виміри. Перші три: економіка (economi), ефективність (efficiency) та результативність(effectiveness) Були доповнені четвертим- етичним(ethics).

Об’єктом особливої уваги ЄС є законодавчі та інституційні засоби утвердження етики державної служби, які являють собою етичну інфраструктуру. Західні країни виявились одностайними стосовно того, що необхідними умовами професійної етики державних службовців є рівень моральної культури суспільства, політичні традиції управління, активність громадянського суспільства, професійна чесність вільних ЗМІ, які висвітлюють діяльність владних структур і державних службовців тощо. Що стосується етичних стандартів, то вони, крім загальних вимог, визначених у модельному Кодексі, повинні відображати також соціальні й політичні цінності конкретної держави і мати нормативно-правове закріплення. Питаннями етики у державних органах опікуються референтиз етики. Це компетентні особи, які виконують свої обов’язки незалежно від керівництва; вони помічники і посередники між керівництвом та службовцями, які одночасно виконують функцію захисту прав державних службовців.

Формування етичної інфраструктури спрямоване, насамперед, на створення дієздатних структур, які б забезпечували якісну етичну підготовку державного службовця, контроль його діяльності та науково-методичну підтримку розв’язання етичних проблем.

Аналіз звіту Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) про “Реформування систем менеджменту людських ресурсів у державній службі” (1996 р.) дев’яти країн-членів ОЕСР (Австралія, Велика Британія, Канада, Іспанія, Нідерланди, Нова Зеландія, Франція, Швеція) засвідчив, що в більшості з них уже введено етичні кодекси; створені і діють спеціальні інстанції на зразок Комітету стандартів публічної служби у Великобританії (1994 р.), запроваджено етичну освіту тощо [9]. Комплексний аналіз звіту, а також досвіду Великобританії і Франції дає змогу зробити висновок, що етична інфраструктура формується в руслі менеджменту людськими ресурсами і в контексті організаційної культури державної служби, ядром якої є морально-етичні цінності.

Особливу роль у впровадженні етичних стандартів відіграє етична освіта державних службовців. Вона повинна бути неперервною і професійно-спрямованою. Цілісне уявлення про зміст і підходи до її здійснення дає Програма міжнародної літньої школи “Етика в управлінні: нові виклики для державних службовців” (Львів, 2000), проведеної відомими фахівцями із США і Польщі. Як свідчить тематика Школи, етика державних службовців розглядається в кількох значеннях: як система, що інтегрує конституційні, організаційні та індивідуальні цінності; як основа нового менеджменту і організаційної культури; як антикорупційний засіб. Останнє значення етики є метою і наслідком реалізації попередніх значень. Тобто етичні знання подаються як органічний елемент професійної діяльності державних службовців, володіння яким сприяє високій ефективності управлінської діяльності й авторитету службовців у суспільстві.

Професійна етика державних службовців є елементом загальноприйнятої в Європейському Союзі системи управління якістю в державній адміністрації, що отримала назву “Спільної оцінної рамки”. Контроль за її дотриманням здійснюється в рамках щорічної оцінки державної служби за базовими показниками ОЕСР/SIGMA:

- правовий статус державних службовців; законність, відповідальність та підзвітність

- державних службовців; неупередженість та чесність державних службовців; ефек-

- тивність в управлінні державною службою і кадровий контроль; професіоналізм і

- стабільність державних службовців; підготовка державної служби до європейської інтеграції.

Таким чином, професійна етика державних службовців у країнах Західної і Центральної Європи розглядається як практичний інструментарій морально-правового регулювання службової діяльності, спрямованої на ефективне виконання професійної ролі на благо громадян і суспільства. Її базовими принципами виступають служіння, законність відповідальність, політична нейтральність і лояльність, чесність, прозорість і відкритість, які представлені в модельному Кодексі поведінки державних службовців, рекомендованому Комітетом Ради Європи. Виконання вимог кодексу забезпечує комплексна етична система.

Практичні завдання з реформування державної служби в Україні обумовлюють напрями подальшого дослідження європейського досвіду. Зокрема, актуальним є вивчення практики розробки національного кодексу етики державних службовців і формування етичної інфраструктури державної служби, з’ясування ролі в цьому процесі політичних лідерів держави, осмислення досвіду добору кадрів, їх атестації і кар’єрного просування за морально-професійними якостями, аналіз системи неперервної етичної освіти на робочому місці, методів стимулювання, а також інструментів і процедур, які врегульовують небажану поведінку тощо.

Список використаних джерел

1. Айхлер В. Етичний реалізм. - К., 2001. - 192 с.

2. Все про етикет. Про норми поведінки. – Ростов-на-Дону, 2002.

3. Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 392 с.

4. Дробницкий О.Г. Понятие морали. – М.: Наука, 1994

5. Методичні матеріали до написання випускної роботи. Випуск №10. Серія “Навчально-методичні матеріали”. – Івано-Франківськ, 2006.

6. Методичні рекомендації до проведення занять у системі підвищення кваліфікації державних службовців. – К., 1997.

7. Мицич П. Как проводить деловые беседы. – М.: Экономика, 1987

8. Николаев В.И. Этикет и мы. – М., 2003.

Дата добавления: 2015-05-26