Сутність етикету

Сутність професійної етики

Значення професійної етики

Професійна етика: поняття, види, значення.

Термін „етика” вперше використав Аристотель для назви розділу філософії, де йшлося про моральну діяльність, про доброчинників. З часом етика з розділу філософії сформувалась як самостійна наука, яка вивчає теорію моралі, зокрема: походження моралі, сутність моралі, специфіку моралі, її місце і роль в житті суспільства. Мораль стала предметом науки етики.

Завдання етики полягає в тому, щоб описувати мораль, її історію, норми, принципи та ідеали сьогодення; пояснювати мораль, намагаючись дати аналіз сутності моралі стосовно того, якою вона є і якою має бути; навчати моралі, даючи людям необхідні знання про добро і зло, справедливість і несправедливість, сприяючи тим самим їх самовдосконаленню.

Питання про те, що таке мораль є основним в етиці. За своїм первинним змістом етика і мораль - це одне і те ж. Але визначення предмету етики виводить на відмінність цих понять. Визначення моралі найчастіше використовується у двох значеннях: мораль - як характеристика особистості, сукупність її моральних якостей; мораль - як характеристика відносин між людьми, сукупність моральних норм. В першому випадку мова йде про моральний вимір особистості, в другому - про моральний вимір суспільства.

Мораль в суспільному вимірі – це сукупність принципів, норм, правил поведінки людей, які вироблені впродовж тисячоліть і передаються з покоління в покоління. Мораль виконує функцію регулювання поведінки людей. ЇЇ специфіка полягає в тому, що вона носить універсальний характер і пронизує всі сфери людського життя; вона носить підкреслено оцінюючий характер, оскільки всі явища оточуючого світу і людської поведінки розглядає через призму цінностей і оцінок; вона виробляє принципи, які вимагають від людей особливої - моральної поведінки, а тому має імперативний характер; вона є історично першим типом соціального регулювання поведінки людей.

Сутність моралі полягає у тому, щоб забезпечити гармонію людських стосунків, бачення особистого і суспільного блага. Цей баланс досягається з допомогою системи моральних принципів, норм, ідеалів, які регламентують і регулюють поведінку людей у суспільстві.

Принципи моралі - це основні фундаментальні уявлення про поведінку людей на основі яких базуються норми. Моральні норми - це конкретні правила поведінки, які визначають як людина повинна вести себе по відношенню до суспільства, до інших людей, до самої себе. Моральні норми взаємодіють з соціальними, але на відміну від останніх не є загальнообов’язковими.

В системі моралі значна роль відводиться моральному ідеалу. Це цілісний образ моральної поведінки, до якого люди прагнуть, вважаючи його найбільш розумним, корисним і красивим. Моральний ідеал - це все те краще, що вироблено мораллю на даному етапі її розвитку. Звідси його історичний і соціальний характер. Моральний ідеал проявляється в тому, що в різний час різні соціальні групи і окремі особистості мають свій моральний ідеал. В свідомості людини моральний ідеал виконує дві функції: він дозволяє оцінювати поведінку інших людей; він є орієнтиром для самовдосконалення. Різновидністю морального ідеалу є романтичний ідеал, як комплекс абстрактних ідей, що виникають на противагу реальному життю. Він має дві функції: він підносить людину, він же відриває її від реального життя, є утопічним, а тому веде до ще більших розчарувань.

Принципи, норми та ідеали виступають не ізольовано, а представляють собою систему всі елементи якої взаємопов’язані і взаємно обумовлені. Так, норми складаються на основі певних принципів і виражають їх. Принципи виробляються або приймаються в залежності від ідеалів особистості та суспільства. Вся ця система моралі впливає на реальну мораль в суспільстві. Адже ця система існує не лише у вигляді ідеалу. Вона проявляється в моральній діяльності людей, яка за своєю суттю є результат взаємодії моральної свідомості, моральних відносин і моральної поведінки. В своїй сутності вони складають буття моралі, яке втілене в її структурі. Центральним елементом структури моралі є моральні відносини. Специфіка моральних відносин в тому, що вони не є окремий. особливий вид відносин. Їх основною формою виступає спілкування – людини з суспільством, людини з природою, людей один з одним. Саме в спілкуванні проявляється сутність людини, її „Я”, її моральне обличчя. Найбільш значущими в моральному сенсі є такі види відносин, як відношення людини і суспільства, ставлення до інших людей, до самого себе, до природи. Моральна свідомість – це суб’єктивний спосіб сприйняття моральних відносин. Це буття моральних відносин „ в мені”. Вона має два рівні функціонування. Емоційний рівень, як реакція людини на події, яка проявляється через почуття радості, горя, любові, ненависті, співчуття тощо. Здатність відчувати це, керуватись ним, є показником людського в людині. Це є стихійний рівень функціонування моральної свідомості. Другий рівень - раціональний є результатом цілеспрямованого формування моральної свідомості в процесі навчання, виховання і самовиховання. Проявляється він через моральну компетентність особистості. Єдність раціонального і емоційного рівнів функціонування моральної свідомості забезпечує внутрішню цілісність особистості.

Моральна поведінка – це матеріалізація моральної свідомості. Це - показник моральної культури особистості. Центральним моментом моральної поведінки є вчинок, який визначає відповідну моральну дію. Моральна поведінка включає також мотиви поведінки, де мотив відіграє роль імпульса. Немотивованих вчинків не буває. Разом з тим, мотиви і вчинки не завжди співпадають або відповідають один одному. Моральна поведінка пов’язана з моральною оцінкою. Це є засудження або схвалення вчинку людини, її поведінки на основі вимог моралі. Своє позитивне або негативне ставлення люди висловлюють у вигляді похвали або осуду, згоди або критики, симпатії або антипатії, любові або ненависті. Однак, всі ці зовнішні форми несуть однаковий зміст - оцінку з позицій добра і зла. Всі елементи моралі взаємодіють між собою, взаємопроникають і взаємообумовлюють один одного.

Необхідність розуміння сутності моралі лежить в площині її функцій.

Серед них найбільше значення мають такі: гуманізуюча, як залучення людини до високих моральних принципів та ідеалів, слідування їм; регулятивна, як регулювання поведінки і взаємин між людьми; виховна, як така, що вчить поступати так аби не було погано іншим; пізнавальна, яка розкриває „секрети людської поведінки і спілкування” тощо.

Вимоги норм моралі є обов’язковими для всіх членів суспільства. Але загальний характер моралі не виключає її специфічного відбиття в різних сферах професійної діяльності. Іншими словами, кожна професія має свою мораль. Є види професійної діяльності, в яких реалізація моральних принципів відбувається з підвищеною напругою. Конкретні прояви моральності в сфері професійної діяльності аналізує і вивчає професійна етика. Професійна етика - це вчення про професійну мораль. Професійна етика конкретизує загальні моральні принципи і норми стосовно особливостей різних професій. Виходячи з цього, виділяється журналістська етика, дипломатична етика, юридична етика, медична етика, педагогічна етика, парламентська етика, етика державного службовця.

Етика державного службовця – це галузь знань про особливості прояву його моральних якостей при виконанні своїх професійних обов’язків, це конкретизація загальнолюдських принципів і норм моралі стосовно державної служби. ЇЇ специфіку легко віднайти в особливостях статусу державних службовців, можливості здійснювати свої повноваження від імені держави, поєднувати регламентовані службові обов’язки з можливістю приймати суб’єктивні рішення, де мірилом справедливості виступає совість. Професійна етика не формує нові принципи і нові поняття моральної свідомості. Вона лише пристосовує вже відомі до специфічної сфери професійної діяльності. Вихідним поняттям професійної етики є поняття „професійний обов’язок”.

Саме усвідомлення професійного обов’язку спонукає людину ставитись до своєї справи з найбільшою відповідальністю. Професійний обов’язок – це усвідомлення необхідності. Обов’язок – це сукупність моральних зобов’язань. Він виступає як нормативна категорія, що регламентує соціальні обов’язки, котрі повинна виконувати людина в силу суспільної необхідності. Людина обов’язку та, для якої виконання своїх суспільних обов’язків стало нормою. Обов’язок розкриває в людині величезні можливості. Усвідомлений обов’язок проявляється через моральну відповідальність. Моральна відповідальність - це не лише формальне виконання своїх обов’язків, а виконання їх сумлінно, як усвідомлення важливості і необхідності тих обов’язків, які покладені на людину суспільством. Моральна відповідальність - це вихід за межі формальних обов’язків, здатність передбачити наслідки своїх вчинків і коректувати свою діяльність. Розуміння людиною морального обов’язку завжди пов’язане з добровільною дією за внутрішніми переконаннями. Моральний обов’язок – це перетворення вимог суспільної моралі в особистісний імператив конкретної особистості і добровільне виконання його.

Слід також виділити такі категорії професійної етики, як професійна честь і професійна гідність. В понятті професійна честь слід вбачати оцінку професійної значущості тієї чи іншої соціальної групи в житті суспільства. Усвідомлення цієї значущості складає основу професійної гідност і. Для державного службовця професійна мораль включає в себе поняття професійної справедливості. Тобто прагнення бути об’єктивним, радитись зі своєю совістю, не піддаватись на тиск. Важливим є також поняття професійного такту, як вміння державного службовця загальні принципи моралі реалізувати в конкретній ситуації.

Ми можемо стверджувати, що кожна трудова діяльність (незалежно від професії) базується на моральній системі суспільства. Проте, існує безліч професій, де такі поняття як обов’язок, совість, справедливість не є головними в професійній діяльності людини. Можна бути блискучим музикантом чи фізиком, неабияким інженером чи висококласним токарем і, незважаючи на нестерпний і корисливий характер, користуватися репутацією відмінного фахівця. Приходячи в ці професії, люди не складають ніяких присяг, не створюють кодексів честі тощо. Тут головна роль належить таланту, вмінню, майстерності і працьовитості. Наприклад, норовливому і скандальному музиканту його відштовхуючі властивості не перешкоджають блискуче зіграти свою партію. Хто стане цікавитися особистими якостями кулінара, покуштувавши смачно приготовану їжу? Тут завжди на першому місці — професіоналізм.

Проте є професії, моральний аспект в яких відіграє основоположну роль. Які? (лікарі, депутати, вчителі, юристи, державні службовці) чому? Просто в цих сферах діяльності спостерігається особливо велика залежність однієї людини від іншої, і результати професійної діяльності можуть мати доленосне значення для інших людей. Це професії, де „об’єктом праці” виступають живі люди, де в процесі професійної діяльності відбувається вторгнення у внутрішній світ людини часто в критичних життєвих ситуаціях. Відповідно до професіоналів, які займаються такою діяльністю, суспільство висуває не тільки вимоги загальної моралі (що стосуються будь-якої людини незалежно від професії), але і специфічні моральні вимоги. Більше того, моральність представника такої професії буде показником рівня професійності. І не треба про це забувати. (приклад, лікар педіатр, кардіолог).

Однак для представників будь-якої професії етичне поводження — не простий звук, а життєва необхідність. Це порозумівається тим, що люди, які займаються якою-небудь професією, зацікавлені в суспільній довірі, високій якості своїх послуг незалежно від поводження окремих представників цієї професії. Якщо люди, яким надаються послуги, не вірять, наприклад, своїм лікарям, адвокатам чи аудиторам, то здатність зазначених фахівців обслуговувати своїх клієнтів значно зменшується.
Якщо допустити, що особи, що користуються послугами, будуть оцінювати професійний рівень таких фахівців зі ступеня складності наданих послуг, це не доведе до добра, тому що саме через складність неспеціалісту досить важко розібратися які ці послуги. Наприклад, хворий навряд чи може досить кваліфіковано судити, чи добре йому була зроблена операція. У більшості користувачів таких послуг немає ні часу, ні достатнього досвіду і знань для подібної оцінки. Суспільна довіра високій якості наданих професійних послуг зростає тоді, коли в рамках даної професії існують високі стандарти здійснення професійної діяльності (у тому числі і високі стандарти поводження професіоналів).

Як і для будь-якої іншої професії, для ДС дуже важливе почуття правильного етичного поводження. У професійній сфері існують два етичних аспекти — загальна етика (духовний аспект) і професійна етика (практичний аспект).

Тому, що філософів хвилює благо всього людства, то в їхніх працях ми, в основному, зустрічаємо поняття загальної етики, а не етики невеликих груп людей, що представляють окремі професії. Тому ми не можемо знайти у філософських теоріях рішення наших конкретних проблем. Етика поводження ДС і представників будь-якої іншої професії — не більш ніж вузьке застосування загальних понять етики поводження, розроблених філософами для всіх людей.

Можна говорити про те, що етика — це область філософії, яка займається систематичним вивченням проблеми людського вибору понять про гарне і погане.

Це означає, що:

1) в області етики існують проблеми вибору рішень;
2) в етиці існують поняття про гарне і погане (моральні принципи);
3) етика займається наслідками (сутністю) рішень.

Що таке етична проблема?

Проблемна ситуація виникає, коли людині необхідно зробити вибір між різними діями, і правильний вибір не лежить на поверхні. Етичну проблемну ситуацію можна визначити як таке положення, коли вибір визначеної дії впливає на благополуччя інших людей.

Що таке етична поведінка?

Можна знайти дві стандартних філософських відповіді на це питання:

1) етична поведінка — це поведінка, що приносить більше всього користі;

2) етична поведінка — це поведінка, що відповідає моральним нормам і принципам.
Найбільш складні проблемні ситуації виникають тоді, коли зіштовхуються між собою:

а) різні моральні норми;

б) моральні норми і поняття «користь».

Чому професіоналам необхідний кодекс етичної поведінки?
Кодекс етичної поведінки дає відповідні рекомендації, точно визначає критерії поведінки, специфічні для даної професії. У кодексах професійної етики, на відміну від теорії загальної етики, можна знайти рішення конкретних проблем. Крім того, у кодексах містяться і професійні вимоги. З погляду визначеної професії, кодекс є декларацією твердих норм поведінки і сприяє виконанню цих норм. Без цього стала б неможливою професійна дисципліна.

Поняття «професійна етика» може викликати ряд запитань. По-перше, чим професійна етика відрізняється від етики як такої? По-друге, в чому необхідність виокремлення з усієї сфери етичного етики професійної? Чи всяка професія вимагає специфічної професійної етики?
Найвища суспільна й особистісна цінність моралі полягає в її загальнолюдяності, бо ідеал моралі підноситься над вузькокласовими, вузькопрофесійними інтересами. Людське сумління за всіх етнокультурних, групових та інших специфікацій не може бути сумлінням елліна чи іудея, хлібороба чи ремісника, вчителя чи лікаря. Воно єдине, і моральний рівень людини не може визначатися її професією, так само, як національним походженням чи класовою належністю.

Звісно, і перше, й друге, й третє не можуть не породжувати певних особливостей, певних акцентів у моральній свідомості та моральній практиці людей. Разом із тим ці перемінні неспроможні докорінно змінити моральне обличчя особистості, в апеляції до якої й криється специфіка морального. Пояснюється це тим, що мораль впливає більш чи менш зримо на людей тоді, коли вона доходить до глибинних духовних структур кожної окремо взятої особистості. Мораль є суттєвий чинник життєдіяльності народів і класів, але, навіть апелюючи до цих людських спільнот, вона звертається передусім до кожної окремої особистості. Тільки за умови саме такого звернення моральна проповідь, заклик, вимога вправі розраховувати на відгук.
Отже, професійна мораль не може виступати як така, що протистоїть загальнолюдській моралі, існує поряд із нею. Професійна мораль є невід'ємною часткою моралі загальнолюдської, існує в її рамках і формується на її основі.

Оскільки мораль виступає надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, що висувають особливо високі й навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі професійно цією діяльністю займаються. Це такі види діяльності, які здатні породжувати особливо гострі моральні колізії, що в інших видах діяльності виникають лише епізодично. Ці гострі моральні колізії виникаюит там, де вирішуються питання життя і смерті, здоров'я, свободи та гідності людини, де моральні якості спеціаліста набувають вирішального значення, де доля одного може величелною мірою залежати від моральної спроможності іншого.

У цих професіях на основі загальних принципів моралі виробляються своєрідні кодекси честі, професійної поведінки, котрі поряд із загальноморальними правилами вбирають і весь, часто драматичний, досвід даного виду людської діяльності. Більш того, в деяких професіях навіть сама фахова спроможність спеціаліста багато в чому залежить від його моральних якостей. Сказане передусім стосується праці вчителя, лікаря, юриста.
Таким чином, ідеться про педагогічну, медичну й судову етику. Саме в цих сферах здійснюється найбезпосередніший вихід на людську особистість і її долю, саме тут особливо велика залежність однієї людини від іншої, саме тут здійснюється відбиття загальних принципів у конкретній поведінці за конкретної ситуації, реалізується поведінка воістину доленосна, гранично значуща для людей, котрі опиняються у сфері дії педагогіки, медицини, юстиції. Здебільшого саме в цих сферах вирішуються питання життя, смерті, здоров'я, свободи та гідності людини, коли індивід може опинитися (особливо у сфері медицини) майже в цілковитій залежності від знань, умінь, порядності та відповідальності іншого індивіда. Тому в названих сферах діяльності виникає суспільний феномен особливої моральної відповідальності, породжуваної ситуацією граничної гостроти моральної колізії.

У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які «обслуговують» ту чи іншу галузь людської діяльності. В кожній із цих галузей головним об'єктом діяльності є людина, котра вправі сподіватися й сподівається на ставлення до себе не як до об'єкта зовнішнього впливу, а саме як до людини, тобто розраховує на повагу, розуміння, співчуття та милосердя.
Названі вище моральні норми є професійно-етичними, тому що їх виникнення й засвоєння не визначаються безпосередньо якимись інституційними умовами (освітою, службовим становищем), а оволодіння ними забезпечується головним чином культурою особистості, її вихованістю, її моральним потенціалом.

Крім традиційних професій, що вимагають через свою специфіку особливого морального регулювання на рівні фахових моральних кодексів, у сучасному світі з'являється у зв'язку з новітніми досягненнями науково-технічного прогресу цілий ряд нових професій, у яких визріває внутрішня потреба в певних, пройнятих моральним змістом, правилах. Складаються такі види виробничої та наукової діяльності, де швидка перевірка сумлінності виконуваної людиною надзвичайно важливої й відповідальної роботи практично неможлива. В цих сферах соціально-економічної активності людей їхні моральні якості стають іноді вирішальними чинниками нормального функціонування підприємств і наукових установ. Важко не погодитися з твердженням, що «в складних системах людина — машина на авансцену трудової діяльності виходять фактори самоконтролю, саморегуляції поведінки, котрі перебувають у сфері свідомості та самосвідомості, сумління людини. Кібернетика, як говорять спеціалісти, простягає руки до справ нашої совісті, а автоматичні системи управління потребують чесних людей».

Професійну мораль не слід ототожнювати з мораллю корпоративною, котра, відображуючи обособлені групові інтереси, створює особливі норми поведінки та оцінок вузького людського прошарку, які часто протистоять нормам моралі суспільної й мають по суті справи антисоціальний характер. Іноді, з точки зору суспільства, ці норми корпоративної моралі виступають як явна аморальність, своєрідна антимораль, перевернуті норми моральності. Подібні норми існують у світі професійних кримінальних злочинців, так званих «злодіїв у законі», де найбільшою чеснотою оголошується презирство до праці, жорстокість щодо слабких, демонстративна неповага до закону й нехтування ним, рабська покора, заснована на страху перед дужчим, «паханом» і т. д.
Аналогічна по суті «мораль» панує часом і в цілком легальних сферах діяльності, наприклад у наукових колективах, де головним виявляється не служіння істині, а захист будь-якою ціною корисливих інтересів представників «своєї» наукової школи, пригнічення талановитих «чужаків», прагнення створити замкнену касту, куди немає доступу цим «чужакам», намагання дискредитувати надзвичайно корисні, але «чужі» відкриття і т. д. В нашому суспільстві наявність подібної моралі у окремих соціальних і професійних груп обтяжується розбалансованістю ринку й фінансової системи, застійними явищами у виробництві, всеохоплюючим дефіцитом, що посилює спокуси для морально нестійких людей скористатися своїм професійним і службовим становищем для розв'язання власних проблем за рахунок ближніх.
Особливо велика небезпека виникнення антисоціальної корпоративної моралі серед осіб, котрі мають доступ до дефіцитних матеріальних цінностей і послуг (торгівля, матеріальне постачання, деякі підприємства харчової та легкої промисловості і т. п.). Цьому можуть стати няперешкоді як моральний осуд такої позиції, так і заходи правового характеру, що карають антисуспільну поведінку людей, котрі керуються в своїй діяльності нормами корпоративної моралі, яка протистоїть моралі суспільній.
Не менш гостро постають моральні проблеми й у сфері судової діяльності, де надзвичайної ваги набуває суворе дотримання й правильне застосування норм моральності у відправленні правосуддя, судочинства, роботі судових, прокурорських та слідчих органів.
Судова діяльність зачіпає життєві інтереси суспільства та індивіда, від неї залежать добре ім'я, честь і гідність громадянина, його свободи, благополуччя сім'ї. Тим-то ця особлива сфера діяльності потребує й особливого морального регулятора — судової етики. її розглядають у двох смислах: як науку і як систему норм, котрих належить дотримувати. Судова етика—це наука про застосування загальних норм моралі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, про здійснення моральних принципів у розслідуванні та розв'язанні різних судових справ.

Між етикою й правом існують дуже своєрідні відносини. Норми етики часто виступають водночас і нормами права. Правові заборони виявляються заразом і моральними заборонами. Такі, наприклад, вимоги моралі, як «не вбий», «не вкрадь», є також і вимогами закону. Тому здійснення правосуддя нерозривно пов'язане з морально-етичною проблематикою. Будь-яке судове рішення, діючи на суспільну свідомість, виконує в той же час і певну виховну функцію з позитивним чи негативним знаком.
Моральне начало в судовій діяльності необхідне для виключення при дотриманні посадових інструкцій формально-бюрократичної реалізації закону, для гармонійного поєднання його букви й духу. Річ у тому, що жоден закон не може бути таким довершеним, щоб він ніколи не г^гі-требував тлумачення в разі конкретного застосування. В цьому ж аспекті дуже багато що залежить від конкретного виконавця, його особистісних, насамперед моральних якостей. Порядністю, вихованістю, чесністю людини, котра стоїть на сторожі закону, нерідко визначається обличчя самого закону.
Судова етика не допускає обману, провокацій, прагнення досягти потрібного при розгляді результату будь-якою ціною. Так само недопустимі в моральному відношенні прийоми допиту, побудовані на упередженому ставленні до допитуваного, некоректність до людини, винуватість якої ще проблематична. В основі судового процесу мають бути поняття справедливості, гуманізму та добросовісності.

Під справедливістю слід передусім розуміти відповідність міри відплати мірі злочину. Справедливість пов'язує дві форми суспільної свідомості: право й мораль. Усякий присуд оцінюється суспільством не тільки з правових, а й із морально-етичних позицій, і тому бажано, щоб, спираючись виключно на закон, присуд ураховував моральне почуття суспільства, уникав суперечності між правом і мораллю, законністю й справедливістю. Та оскільки моральне почуття може видозмінюватися під дією тимчасових і випадкових обставин, присуд має відповідати вимогам закону навіть якщо в даний момент суспільство настроєне інакше. Як правило, законний за своєю суттю присуд збігається з моральним почуттям суспільства.

Особливо аморальним у цьому розумінні є будь-який тиск на суд, хай навіть з найкращими намірами. Суд, що став заручником натовпу чи високопоставлених осіб, перестає бути органом правосуддя й перетворюється на орган судової розправи. Подібне втручання позбавляє суд головного: безпристрасності, неупередженості, об'єктивності і, як наслідок першого, справедливості. Аморально, а сьогодні вже й злочинно, чинити тиск на слідчого, прокурора, суддю, спонукаючи їх обминути закон і всупереч своїй совісті прийняти вигідне якійсь із сторін рішення.
Суддя, якщо він етична особистість, зобов'язаний підкорятися виключно вимогам закону, незважаючи ні на які обставини, що стосуються особисто його, діяти за давньоримським принципом: «Хай звершиться правосуддя, хоч би й загинув світ». Ця моральна максима має стати особистим переконанням судді, якщо він хоче бути чесним слугою закону. Звісно, йдеться тут не про загибель світу, а про готовність слуги закону знести будь-які тяготи й біди в ім'я торжества правосуддя.

В судовому процесі має зберігатися об'єктивність, і його учасники (суддя, звинувач і т. д.) не мають права у ставленні до позивача та відповідача, звинувачуваного й жертви піддаватися особистим симпатіям. У цій ситуації необхідна своєрідна аскеза людини, здатної справити істотний вплив на хід і результат процесу. Аскеза в даному випадку — це усвідомлене, добровільне приборкання власних пристрастей, прихильностей, переживань в ім'я ідеалу об'єктивності та справедливості. В ім'я цього ж ідеалу в демократичному суспільстві суддя, прокурор і т. д. при розгляді конкретної справи не повинні допустити, щоб у їхні висновки проникали їхні власні ідейні й політичні переконання, партійні та групові настрої, все те, що може викривити закон, який є втіленою об'єктивністю.

Учасники процесу, й насамперед суддя, зобов'язані приймати рішення, оперті на закон і відповідні їхньому внутрішньому переконанню. Внутрішнє переконання являє собою певний інтелектуально-моральний стан, що дає почуття впевненості в правильності й справедливості прийнятого рішення. Внутрішнє переконання безпосередньо пов'язане з моральним світом людини, на яку покладено суспільством важкий тягар карати й милувати, брати на себе відповідальність за можливу помилку, ціна якої — життя, свобода й гідність іншої людини.

Таким чином, моральна неспроможність юриста істотно детермінує і його професійний рівень і навіть просто професійну придатність, бо не існує законів і систем, котрі могли б сповна убезпечити суспільство від наслідків елементарної людської аморальності. Всяка аморальність заслуговує осуду, у сфері ж юстиції (що означає в перекладі з латини — справедливість) аморальність абсолютно недопустима й соціально небезпечна. В суспільстві, що прагне бути демократичним, неприйнятна участь органів правосуддя в якій би то не було політичній боротьбі. Правосуддя зобов'язане бути політично нейтральним і орієнтуватися виключно на Конституцію та інші законодавчі акти. Виходячи із сказаного, робимо висновок, що поділ властей (законодавчої, виконавчої, судової) є вимога не тільки політична, а й моральна.
Суддя, прокурор, слідчий, котрі підкоряються не законові, а тиску, вимогам якихось політичних сил — запевно аморальні й роблять таким де-факто всякий закон, якого вони торкаються, бо їхні дії та міркування продиктовані не внутрішніми переконаннями, не результатом моральних шукань і болісних роздумів, а зовнішнім тиском з боку політичних догм і вузькопартійних прихильностей. Тому незалежність правосуддя, що забезпечує незалежність дій і рішень слуги закону від будь-яких позаправових чинників — є не тільки державний, правовий, а й моральний ідеал демократичного суспільства.

В умовах торжества правосуддя в судовому процесі з будь-якої справи не повинно бути місця настроям помсти, зведенню політичних чи особистих рахунків, бо використання судової влади з подібними цілями не тільки глибоко аморальне, а й злочинне. В ході судового процесу всі його учасники зобов'язані додержувати таких простих норм моральності, як тактовність, витриманість, ввічливість. Грубість, знервованість, погрози, хамство не тільки принижують особистий авторитет судді, прокурора, адвоката, а й викликають неповагу до цих людей, суду, самої ідеї правосуддя. Крім рішення з конкретної справи, всякий судовий процес реалізує також великі виховні завдання, формує у громадян те ставлення до судової влади, ту віру в неї, котра виражена в давньоримській формулі: «Закон суворий, але це — закон!» Без поваги до закону, без моральної порядності його слуг не може бути й послідовного, добровільного додержання закону.
Важливу роль у забезпеченні такої соціально значущої діяльності, як діяльність учителя, вихователя відіграє педагогічна етика, що розглядає моральні проблеми виховання та освіти, спілкування вихователя з вихованцем, визначає моральні цілі виховання, а також моральну допустимість тих чи інших шляхів досягнення педагогічної мети. Професія педагога, як і професія лікаря, вирізняється найвищим рівнем єдності професійного та морального начал.

Відношення «вчитель — учень», «вихователь — вихованець» будується на ставленні першого до другого як до унікальної людської особистості з її неповторними якостями, здібностями, специфікою.

Специфіка педагогічної діяльності висуває підвищені моральні вимоги до педагога. Вимоги ці, звичайно, виступають як ідеал, досягнення якого слід прагнути. Ідеал педагога: мудра, добра, тактовна, вимоглива, освічена людина, непересічна особистість, істинний громадянин Вітчизни, котрий має власні тверді переконання та міцні моральні устої, здатний мужньо їх відстоювати, талановитий вихователь, прекрасний фахівець, вільна й незалежна натура, котра викликає повагу й симпатію учнів і співгромадян.
Вихователь сам повинен бути взірцем вихованості, бо головним засобом виховання виступає особистість педагога, яку не можуть замінити найновітніші технічні засоби навчального процесу. Повагу до вчителя створює найдорожчий його моральний і професійний капітал — авторитет, котрий необхідно всіма можливими способами оберігати й самому вчителеві, й суспільству, й системі народної освіти Сьогодні прийнято говорити про професійну етику лікаря, педагога, журналіста, депутата, судді, відповідні етичні кодекси в бізнесі, у військових, у сфері торгівлі, існують міжнародні етичні кодекси для працівників музеїв, товариства Червоного хреста і в рамках інших міжнародних організацій. В силу поглиблення професіоналізації праці перед спеціалістами різноманітних напрямів все частіше виникають моральні колізії, вирішити які, спираючись тільки на професійні знання не можливо. Більше того, професійне захоплення, позбавлене моральних критеріїв та цінностей, може бути небезпечним як для самої людини, так і для оточуючих, а в більш широких масштабах — і для суспільства в цілому. Тому проблеми професійної етики зовсім не зайвий додаток до професійної освіти.

Дата добавления: 2015-05-26