Предмет етики юриста 18 страница

Одночасно з професійними вимогами великий вплив на моральну свідомість і поведінку людей виявляють їх обов'язки в суспільстві, соціальній групі, колективі, сім'ї і інших утвореннях. Найтісніше поєднання нормативної і ненормативної моралі досягається на добровільній основі, коли відносини між людьми складаються як практична реалізація ідей, поглядів, принципів, оцінок, що містяться в моралі як формі суспільної свідомості і в нормативних - програмних, уставних і інших вимогах суспільства. їх одночасне формування здійснюється на основі суспільного й індивідуального буття, специфічних рис життя і діяльності відповідних професійних колективів, груп, спільнот. Моральні вимоги закарбовуються у свідомості людей і з зовнішньо діючого фактора переростають у внутрішнє моральне переконання, стаючи мотивом і стимулом поведінки як в професійній діяльності, так і в громадському місці і сім'ї. Внутрішньоколективні моральні відносини

- вища форма практичної моралі в суспільстві, яка акумулює в собі перспективні зміни у моральному прогресі людства.

Свої завдання етика не може вирішувати автономно, вона широко спирається на теорію виховання, педагогіку, психологію, інші суспільні науки, разом з ними стимулює етико-соціологічні напрями у вивченні людини. У комплексі наукових досліджень вона вирізняє моральні аспекти взаємодії особи і суспільства, сприяє перекладу морального ідеалу на мову конкретних виховних цілей і завдань. Важливими є не тільки позитивний соціально цінний результат діяльності людини, а й способи досягнення цілі, міра свідомості і особливо благородство внутрішніх мотивів діяльності людей, їх ціннісні орієнтації, настанови. А відступ від моральних норм, їх порушення, моральна вседозволеність

- все це призводить до деградації особистості.

Прикладне спрямування в етиці найпоказовіше розкривається в професійній етиці. Разом із загальними моральними уявленнями, притаманними кожному, у сфері професійної діяльності перед працівником постають питання про коло моральних, а не тільки службових обов'язків, якостей, необхідних для їх здійснення, певного типу поведінки з колегами, з іншими людьми. Йдеться про професійну етику певної людини.

Розвиток професійної етики являє собою діалектику загального і особливого. Для правильного її розуміння важливі методологія, методика етичних досліджень, що в професійній етиці набуває своєї специфіки.

Як і в класичній етиці, у професійній етиці застосовуються загальні і конкретні методи. Стосовно загальних, то вони залишаються незмінними і в професійній етиці. А специфіка трудової діяльності накладає свій відбиток і це фіксується і в процесі вивчення професійної етики та розкриття її особливостей. Тому у даному випадку варто наголосити на значимості конкретних методів дослідження.

Специфічні методи застосовуються головним чином для дослідження конкретних моральних проблем, в тому числі і професійної діяльності. Принциповою особливістю є те, що вони застосовуються на основі загальної методології і постають реальним проявом загального в конкретному, особливому.

Особливо велике значення для дослідження професійної етики мають соціологічні методи дослідження (аналіз різних статистичних матеріалів, особисті бесіди, опитування, анкетування і т. д.). Як і інші гуманітарні науки, соціологія звертається також і до математики, кібернетики, лінгвістики, психології та ін. З допомогою структурного підходу можна моделювати структуру моралі, пояснити функціональні зв'язки в ній.

Філософський же характер етики відкриває їй можливість застосування моральних оцінок до різних соціальних явищ і процесів, насамперед, до трудової діяльності. Але етична думка не скована професійною вузькістю підходу до реальних проблем. Володіючи відносною самостійністю, вона не лише дедукує з філософії і інших наук конкретні методи, а враховує специфіку власного предмета, виробляє і застосовує свій понятійний апарат, який постійно уточнюється шляхом включення нових і видозмінених класичних категорій, понять і т. д.

Етика в діалектичній взаємодії розглядає етичні категорії, принципи, норми, враховує, що вони відображають реальні моральні відносини, багатство морального життя суспільства. Якісна своєрідність об'єкта діяльності і характеру відносин у кожній професії (лікар - хворий, учитель - учень, керівник - підлеглий та ін.), а також її різні суспільні функції породжують особливі моральні професійні норми, вимоги, оцінки. Професійна етика не обов'язково повинна фіксувати всі відтінки кожної професії (різні довідники налічують тисячі найбільш поширених спеціальностей). Етика може виражати моральні вимоги обов'язкового не однієї, а груп професій, суспільні функції, завдання і призначення яких збігаються (лікарі, інженери, педагоги, керівники і т. д.).

У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які обслуговують ту чи іншу галузь людської діяльності.

Ці моральні норми є професійно-етичними, тому що їх виникнення й засвоєння не визначаються безпосередньо якимись інституційними умовами (освітою, службовим становищем), а оволодіння ними забезпечується головним чином культурою особистості, її вихованістю, її моральним потенціалом.

Змістом професійної етики є, "по-перше, кодекси поведінки, які приписують певний тип моральних взаємовідносин між людьми що є оптимальними з точки зору виконання ними своєї професійної діяльності, по-друге, способи обґрунтування цих кодексів, соціально-філосовське тлумачення культурно-гуманістичного покликання даної професії".

Професійна етика вивчає:

o відносини трудових колективів і кожного спеціаліста зокрема до суспільства в цілому, класів, прошарків, їх інтересів;

o моральні якості особи спеціаліста, що забезпечують найкраще виконання професійного обов'язку;

o специфіку моральних взаємин спеціалістів і людей, що є безпосередніми об'єктами їх діяльності;

o взаємовідносини всередині професійних колективів і ті особливі для даної професії моральні норми, які виявляють ці відносини;

o професійну діяльність як моральнісну рису особистості;

o особливості професійного виховання, його цілі й методи. Обґрунтування морального аспекту взаємовідносин між людьми в

процесі праці передбачає:

- визначення мети трудової діяльності і її мотивації,

- вибір нормативних настанов і засобів реалізації поставлених цілей,

- оцінку результатів праці, їх суспільно-морального сенсу. Професійна мораль функціонує не тільки на рівні теоретичних

принципів і настанов, але й повсякденних уявлень та у сфері практики поведінки людей у різних видах трудової діяльності.

Професіоналізм і ставлення до праці є важливими якісними характеристиками моральних якостей людини. Вони мають первинне значення як в особистісній оцінці індивіда, так і в оцінці його як спеціаліста.

Оскільки професійна етика формується на основі характерних обов'язків і завдань професії, тих ситуацій, в які можуть потрапити люди в процесі виконання цих завдань, то останні впливають на її формування. В процесі праці між людьми складаються певні моральні відносини. В них є ряд елементів, притаманних всім видам професійної діяльності, насамперед таких:

o ставлення до суспільної праці;

o до учасників трудового процесу і

o моральні відносини, які виникають у сфері безпосереднього зіткнення інтересів професійних груп одна з одною і суспільством.

Зміст професійної етики відображає не тільки міру розвитку означених елементів моральних відносин, але й передбачає появу нових, додаткових, якісно особливих для певних професій.

Професійна етика не є наслідком нерівності у мірі моральності різних професійних груп. Але до деяких видів професійної діяльності суспільство висуває особливо високі моральні вимоги. Це такі види діяльності, які здатні породжувати особливо гострі моральні колізії, які в інших видах діяльності виникають лише епізодично. Ці гострі моральні колізії з'являються там, де вирішуються питання життя і смерті, здоров'я, свободи та гідності людини, де моральні якості спеціаліста набувають вирішального значення.

Специфіка трудової моралі тих професійних груп, об'єктом діяльності яких є духовний світ особистості, полягає в наявності сукупності особливих вимог, додаткових норм, які регулюють поведінку членів названих професійних груп у їх відношенні до об'єкту праці і через нього до суспільства, а також взаємини всередині цих професійних груп.

У цих професіях на основі загальних принципів моралі виробляються своєрідні кодекси честі, професійної поведінки, котрі поряд із загальноморальними правилами вбирають і весь досвід даного виду людської діяльності. Більше того, у деяких професіях навіть сама фахова спроможність спеціаліста багато в чому залежить від його моральних якостей. Це насамперед стосується праці вчителя, лікаря, юриста.

Визначаючи міру довіри до працівника, суспільство бере до уваги не тільки рівень освіти, об'єм спеціальних знань, вмінь, навичок. Відносне протиставлення дії і вчинку, що відображає операціоналістський і моральний бік трудової діяльності, для таких професій нівелюється. Професійне одночасно виступає і як моральне.

Саме в цих сферах здійснюється безпосередній вихід на людську особистість і її долю. Саме тут особливо велика залежність однієї людини від іншої. Здебільшого саме в цих сферах індивід може опинитися (особливо у сфері медицини) майже в цілковитій залежності від знань, умінь, порядності та відповідальності іншого індивіда. Тому в означених галузях професійної діяльності виникає суспільний феномен особливої моральної відповідальності, породжуваної ситуацією граничної гостроти моральної колізії.

Крім традиційних професій, що вимагають через свою специфіку особливого морального регулювання на рівні фахових моральних кодексів, у сучасному світі у зв'язку з відкриттям новітніх інформаційних технологій, досягненнями науково-технічного прогресу, особливостями соціального розвитку та функціонуванням соціальних інститутів з'являється цілий ряд професій, у яких визріває внутрішня потреба в певних, пройнятих моральним змістом правилах. До таких відносимо й професію соціолога.

Це такі професійні сфери, в яких сам процес праці ґрунтується на високій мірі узгодженості дій її учасників, загострюючи потребу в солідарній поведінці. Приділяється особлива увага моральним якостям працівників тих професій, які пов'язані з правом розпоряджатися життям людей, значними матеріальними цінностями, деяких професій із сфери послуг, транспорту, управління, охорони здоров'я, виховання. Тут йдеться не про фактичний рівень моральності, а про повинність, яка, залишившись нереалізованою, може якимось чином перешкодити виконанню професійних функцій.

Трудова діяльність людей цих професій, більш ніж інших не піддається попередній регламентації, не вміщається в рамках службових інструкцій, технологічних шаблонів. Вона по своїй суті є творчою. Особливості праці цих професійних груп істотно ускладнюють моральні стосунки і до них додається новий елемент: взаємодія з людьми - об'єктами їх діяльності. Оскільки їх діяльність означає вторгнення у внутрішній світ людини, то моральна відповідальність набуває тут вирішального значення.

Моральнісна культура особистості

Ключовою ланкою професійної етики є моральнісна культура, якій відводиться особливе місце в структурі внутрішнього світу людини. Це пов'язано з її активним, діяльним характером. Така спрямованість чітко вирізняється як притаманна саме даному типу духовної культури.

Моральнісну культуру особистості можна визначити як сукупність суспільно визнаних моральних норм, принципів і ідеалів, а також способів їх втілення в моральнісних аспектах діяльності людей. До змісту моральнісної культури входить ряд взаємопов'язаних компонентів, які умовно можна об'єднати в такі три групи.

По-перше, це об'єктивні моральні цінності - настанови, норми, орієнтації, які дозволяють оцінити об'єктивну відповідність чи невідповідність вчинків людей інтересам розвитку суспільства.

По-друге, це суб'єктивні моральні цінності, тобто моральні ідеали, принципи, норми і правила суспільства, етичні теорії, а також буденна моральна свідомість.

По-третє, це багатоманітна сфера моральних аспектів діяльності людей.

Всі ці групи принципово важливі для характеристики рівня моральної культури суспільства і особи.

Відповідальність особи

Моральні цінності стають реальним фундаментом у формуванні моральної відповідальності на базі професійної свідомості. Сутність останньої полягає не тільки в осмисленні таких загальних понять як відповідальність, обов'язок, повинність, моральний вибір і т. д., але й у виборі і встановленні субординації моральних цінностей, перетворенні теоретичних етичних напрацювань в адаптовану для потреб конкретної сфери професійної діяльності специфічної, практично нової інформації і нових варіантів її використання.

Фундаментом формування відповідальності виступають цінності, які визначаються такою функціональною природою:

а) орієнтир для життя людини, для формування її морального кредо;

б) втілення в поведінці людини цінностей, які задіяні як в етичному, так і в правовому нормотворенні, забезпечуючи таким чином діалектичний взаємозв'язок морального і правового регулювання духовного життя;

в) володіння цінностями з більшим творчим потенціалом у підтриманні соціальної стабільності, громадянської злагоди і порядку, виконання ними функцій своєрідних механізмів соціального контролю з опорою на моральні фактори, свідомість, самосвідомість і самоконтроль особистості.

Конкретність професійної етики

Моральні порухи у сфері професійної діяльності результативні тільки тоді, коли вони підкріплені професійними знаннями, вміннями і навиками. Для ефективної і високопродуктивної праці необхідний цілий ряд професійно-моральних якостей. їх обґрунтуванням займаються відповідні розділи професійної етики, що отримали статус самостійних наукових дисциплін (етика вчителя, лікаря, соціолога, дипломата та ін.). Зараз підкреслимо, що поняття професіоналізму не повинно розумітись вузько утилітарно, оскільки воно включає широкий соціально-моральнісний зміст. Будь-яка професія пов'язана зі своїми, притаманними тільки їй умовами праці, які накладають свій відбиток на моральні якості, психологію людей.

Конкретність професійної моралі можна розглядати у часовому і прикладному планах. Історично і соціально вона пов'язана з конкретною епохою, є явищем свого часу, відображенням відповідних суспільних відносин. Мораль не зводиться до правил етикету, які є лише зовнішніми ознаками професії. Мораль - це не суб'єктивна конструкція свідомості чи набір умовностей, вираз суспільної необхідності, яка породжена специфікою професійної функції працівників будь-якої сфери, реальними суперечностями трудового процесу.

Професійна мораль як елемент суспільної свідомості виявляється на різних рівнях: чи у вигляді комплексу вимог (розрізнених чи слабко впорядкованих), чи нормативної системи. Між ними немає чіткої межі, за своєї якісної своєрідності ці форми професійної моралі не виключають повністю одна одну, хоча в різні моменти кожна з них займає переважне становище. Окреслені рівні морально-етичної регуляції професійної діяльності співіснують, взаємодіють, зберігають специфічні і набувають нових особливостей.

Конкретність не означає відриву професійної моралі від загальної. Пануючі в суспільстві моральні вимоги зберігають свій визначальний характер. Через професійну етику вони конкретизуються стосовно конкретних її сфер, напрямів, соціальних груп, співвідносячись із фактичним становищем своїх носіїв у суспільстві, їх функціями та інтересами. Повний аналіз моральних проблем професійної діяльності можливий тільки з урахуванням їх взаємозв'язків з пануючою в суспільстві мораллю. Розглядати їх ізольовано - означає допускати метафізичний розрив, протиставляти окреме загальному.

Головні критерії пануючої в суспільстві моралі, критерії оцінки моральної поведінки є основою будь-якої професійної етики. Це особливо чітко виявляється в гострих конфліктних ситуаціях, коли для їх вирішення потрібне звернення до загальної моралі, оскільки професійні вимоги виявляються взаємовиключними.

Загальна і професійна мораль - не ізольовані пласти єдиного цілого, а два взаємопроникаючі і життєдайні потоки ідей, принципів і норм. Загальна мораль трансформується в професійній діяльності через притаманні їй моральні повчання, веління і не протистоїть їй як щось відокремлене. Завдяки такому взаємозв'язку вплив загальних моральних настанов на поведінку людей посилюється, стає мобільнішим, спеціалізується, здобуває додаткового стимулу.

Таким чином, особливість професійної моралі полягає не в протистоянні її загальним моральним вимогам, а в можливості реалізації загальних моральних вимог з урахуванням специфіки певної трудової діяльності. Проте професійну мораль не варто сприймати лише як просту деталізацію загальних моральних принципів; це призведе тільки до заперечення її специфіки. Професійна мораль має свій предмет, свої особливості. Основними для кожної професії і груп близьких спеціальностей можна вважати такі показники:

o суспільне значення моралі для виконання професійного обов'язку;

o питома вага певних аспектів і моральних вимог, які мають особливе значення для даної професії;

o конкретне виконання моральних вимог і існування особливих правил, звичаїв, звичок.

Останні закріплюються у свідомості носіїв певної професії, відтворюються і передаються з покоління в покоління. Це виявляється як по відношенню до колег, до себе, об'єктів своєї трудової діяльності, так і до інших соціально-професійних груп і суспільства в цілому.

Специфічні особливості, звичайно ж, не звільняють членів професійного колективу, працівників тієї чи іншої спеціальності від дотримання встановлених у суспільстві принципів моральності. Загальне в професійній моралі персоніфікується, змінюється в кожному конкретному виді трудової діяльності, своєрідно відбивається у професійному середовищі.

Нормативність - визначальна риса професійної етики. Розвиток професійних норм ішов від конкретного до абстрактного. Спочатку їх значення було конкретним, воно ідентифікувалося з певною реальною дією, предметом. Потім поступово, в результаті довгої еволюції смислове наповнення таких норм набувало загального власне морального змісту.

Особливістю професійної етики є те, що в ній нормативність здобуває максимально конкретного смислу. Класичні етичні проблеми сенсу життя, призначення людини, сутності добра і зла, змісту морального обов'язку, обґрунтовані нею певні моральні принципи і норми отримують у професійній етиці конкретизацію стосовно до того чи іншого виду трудової діяльності.

Норми і правила професійної етики виступають як теоретичний розвиток і доповнення моральної свідомості суспільства. Крім того, в ній робляться спроби філософськи і науково вирішити ті ж проблеми, які стихійно з'являються у буденній свідомості в певних історичних умовах.

Для правильного осмислення цих проблем важливо співвідносити їх з конкретними запитами особистості, враховувати, в якому відношенні вони перебувають до історичних потреб і тенденцій розвитку людства. Таким чином, тут тісно поєднуються питання науковості, конкретності і нормативності професійної етики.

Сила нормативності моралі різна залежно від соціальної спрямованості професій, їх віку, міри інтелектуалізації і інших особливостей. Є професії, котрі несуть в собі колективістський моральний відбиток. І є професії, що мають індивідуальний, обслуговуючий характер. Одна справа професії зі сталими традиціями, психологією та ін. Інші професії порівняно молоді, у яких немає тривалої історії, міцних моральних норм. В одних професійна діяльність поєднує риси кількох видів праці і відповідна мораль несе комплексний характер, в інших - не настільки видимо засвідчуються моральна свідомість та її вияви в поведінці представників цих професій.

6.2. Етика соціолога у світлі ціннісних вимог до наукової діяльності

Варто зважати і на таку сучасну тенденцію як потреба правової і моральної регламентації будь-якої професійної діяльності. На прикладі професійної діяльності соціологів особливо помітні проблеми у взаємовідносинах представникі цієї професії і суспільства, що виявилися результатом кардинальних змін українського суспільства в цілому і змін соціально-моральної конфігурації професійних норм як ціннісно-регламентаційної основи інтра-професійної структури соціологічного співтовариства зокрема.

Н. Паніна, відомий український соціолог, тривалий час відслідковувала процеси розпаду попередньої і становлення нової системи суспільного життя в Україні. У своїх роботах вона акцентувала увагу на складних проблемах трансформації українського суспільства, відзначаючи, що більшість громадян схильні до стану анемічної деморалізованості і демонструють вкрай низький рівень соціального самопочуття. Такі умови відображають актуальність тези науковця про те, що чим більш нестабільне суспільство, тим вища роль індивідуальної ініціативи в утворенні ціннісно-нормативної бази.

Це стало одним із стимулів плідної праці Н. Паніної зі створення Кодексу професійної етики соціолога, який вважається фахівцями одним із найкращих у світовій соціології. Побудова ціннісно-нормативної бази суспільства у розумінні дослідниці повинна починатися з ясної і послідовної артикуляції моральних і ділових норм діяльності професійних спільнот, державних і громадських організацій. Тільки так можна подолати соціальний цинізм, що виступає зворотною стороною особистої ініціативи у нестабільному суспільстві.

Дослідження Паніної переконливо показали, що вираженість декларативних демократичних орієнтацій позитивно корелює з рівнем соціального цинізму. З цього був зроблений надзвичайно важливий висновок: "Цинізм як ненормативна реакція на аномію може розглядатися в якості певного типу ціннісно-нормативної підсистеми. Проте шлях розвитку даної підсистеми достатньо безперспективний, навіть якщо в якості основної цілі декларується побудова демократичного суспільства, оскільки демократичні інститути будуються не тільки і навіть не стільки на декларації цілей, скільки на формуванні демократичних засобів досягнення поставлених цілей"112.

У багатьох роботах Наталії Паніної113 міститься обґрунтування реальних соціальних механізмів трансформації суспільства, його переходу від нестабільного стану, пов'язаного з масовою аномічною деморалізованістю, авторитарними настроями, ізоляціонізмом, екстернальністю, соціальним цинізмом, песимізмом і незадоволеністю життям, до стабільного соціуму з перспективою побудови демократичної ціннісно-нормативної системи.

Оскільки своєрідність соціологічної професії значною мірою пов'язана із науковою діяльністю, то у цьому зв'язку доречним буде невеликий екскурс в історію формування науки як виду професійної діяльності і соціального інституту.

Особливості наукової діяльності. Основні ціннісні принципи науки

Проблеми розвитку професійної культури, виникнення і формування професійної структури суспільства та проблеми становлення науки як соціального інституту, починаючи з XIX ст. перебували в полі підвищеної уваги провідних соціологів свого часу. Цей інтерес особливо загострювався в періоди соціальної нестабільності і соціальних трансформацій.

Наука займає особливе місце в професійній структурі суспільства саме через особливе розуміння винагороди за професійну діяльність. Якщо у так званих обслуговуючих професіях (медики, юристи, інженери) основною винагородою є гонорар, то у професійній науковій діяльності найважливішою мотивацією, як стверджує Р. Мертон, є бажання отримати професійне визнання, котре, за визначенням, може надійти тільки від колег, які в силу своєї компетенції, здатні оцінити вклад вченого у загальну суму знань.

Але якщо винагородою за наукову діяльність виступає компетентний відгук колег, то повинні існувати загальновизнані стандарти оцінювання, а також соціальна структура, що забезпечує формування цих стандартів.

Як передумови формування такої структури можна розглядати основні ціннісні принципи науки. У доповіді Роберта Мертона, зробленій у 1942 р. ("Наука і демократична соціальна структура"), були сформульовані основні ціннісні принципи наукової діяльності, прийняті спільнотою соціологів, всебічно поширені і розвинуті в роботах спеціалістів у галузі соціології науки114. У відповідності до цих принципів етос науки визначався як щось таке, що складається із таких основоположних цінностей, як:

Раціональність - вимога, щоб в основі будь-якого дослідного твердження лежала загальноприйнята структура мислення, що робить можливою комунікацію.

Універсалізм - принцип абстрагування знань від конкретної ситуації, у якій ці знання отримані. Цей принцип заснований на переконанні, що природні явища ізоморфні і взаємопов'язані. Отже, істинність тверджень відносно встановлених фактів не залежить від конкретних умов їх отримання. Завдяки відокремленню знання від конкретної ситуації підвищується цінність отримання "знання заради знання", що дозволяє вченому на кожному кроці не доводити практичну цінність своєї роботи.

Об'єктивність - принцип, що дозволяє вченим виробити загальні стандарти для оцінки робіт один одного і тим самим відсторонитися від конкретних особливостей роботи вченого, рис його особистості при оцінці цінності його роботи.

Організований скептицизм - принцип відповідальності кожного вченого за критичну оцінку якості роботи попередників і колег і за оприлюднення цих оцінок. З цього витікає повна особиста відповідальність за матеріал (теоретичні положення, емпіричні дані і т. д.), на який вчений посилається у своїй роботі: він не може виправдати помилку у своїй роботі, пояснюючи це тим, що взяв її в іншого, оскільки з самого початку повинен бути скептично налаштованим стосовно чужої роботи.

Спільність (загальнодоступність) отриманих результатів - принцип, згідно з яким отримане знання повинне ставати загальним надбанням. З цього випливає, що вчений не тільки повинен ділитися своїми матеріалами, коли його про це просять, але й виявляти активність у їх оприлюдненні. З цього принципу виходить вимога публікації результатів наукової діяльності. Кількість і якість наукових публікацій - основний критерій оцінки роботи вченого.

Безкорисливість - учений не повинен у своїй роботі шукати особистої вигоди - фінансової, престижної чи іншої. В широкому значенні ця норма забороняє всі інші "винагороди", крім компетентного відгуку.

Всі вищеназвані професійні особливості науки (формалізована система освіти, автономія, структуризація і ціннісно-моральна регламентація) дозволили їй посісти у суспільстві певне становище, відповідне всім ознакам соціального інституту. Вчені, що працюють в галузі соціології науки, особливу увагу надають аналізу взаємозв'язку між станом науки і соціально-моральним станом суспільства в цілому.

І якщо в стабільних соціальних системах ступінь регламентованості професійної етики значною мірою визначає ступінь розвитку суспільної системи, то в перехідному суспільстві (аномічному, нестабільному), коли відбувається загальна деформація правової і моральної регламентації, соціальні, політичні і економічні умови виявляють суттєвий вплив на реорганізацію нормативних засад певної професії115.

6.3. Проблема професіоналізму соціолога в умовах соціальних трансформацій в Україні

Українська соціологія доперебудовного періоду

Стосовно змін, що сталися у соціологічній спільноті України, то варто відзначити, що до трансформацій соціальної системи вітчизняна соціологія засвідчувала наявність у ній сталих формальних і неформальних атрибутів соціального інституту.

1. Хоча в рамках системи вищої освіти соціології приділялось недостатньо уваги - вищі навчальні заклади не випускали спеціалістів по соціології, проте існувала можливість спеціалізації по прикладній соціології в аспірантурі на базі університетів, наукових лабораторій, відділень наукових інститутів.

2. Соціологія як суспільна дисципліна знаходилась під жорстким контролем партійно-чиновницьких інстанцій. Приписана методологія - історичний матеріалізм - істотно обмежувала професійну автономію і примушувала вчених-соціологів до декларованих запевнень, що всі результати досліджень, викладені нижче, базуються на визначених методологічних принципах історичного матеріалізму. Проте подвійна мораль, що згадується, як правило, в негативному контексті, у даному випадку сприяла формуванню іншої - неформальної структури соціології, що відображала загальноприйняті принципи діяльності наукового співтовариства.

Дата добавления: 2015-05-26