Предмет етики юриста 19 страница

3. Література, що виходила в 1960-ті роки, значною мірою відображала сучасні досягнення світової соціології. Регулярно проводились з'їзди, конференції, семінари, що сприяли широкому науковому спілкуванню, яке значно більше відповідало канонам наукової професії, ніж ідеологічної роботи.

4. Структура і внутрішня ієрархія спільноти вчених-соціологів у значно більшій мірі визначалась науковим авторитетом, здібностями і внеском у науку, ніж ідеологічними заслугами.

Таким чином, можна говорити, що на певному відрізку історичного часу, а саме, 1960-ті - 1980-ті роки, існували дві конфігурації професійно-моральних норм соціологічної науки: 1) ідеологічна і 2) науково-професійна. Звичайно, в ситуаціях їх зіткнення ідеологічна парадигма володіла більшою вагою і обумовлювала деформації наукової структури. Але частіше ідеології було байдужим внутрішнє професійне життя; тому певна міра автономії дозволяла соціології розвиватись за канонами наукового співтовариства.

Варто відзначити ще одну професійну особливість "доперебудовної" соціології. Сфера діяльності соціології була сконцентрована на наукових дослідженнях. Незважаючи на те, що єдиною спеціальністю, яка формально фіксувалась в офіційних дипломах, була "прикладна соціологія", в соціальній практиці її прикладний характер мало для кого мав практичний інтерес. Навіть достатньо масовий прикладний напрям - заводська соціологія, що мала широке представництво в соціологічній асоціації, - використовував соціологічну спільноту для розширення можливостей вдосконалення методичного апарату і поглиблення наукового аналізу отриманих результатів, займаючись переважно дослідною, а не практичною діяльністю.

Соціологія в умовах українських суспільних трансформацій

Соціально-структурні зміни, що розпочалися разом з перебудовою, не змогли не торкнутися й інституту науки в цілому. Але, напевне, з усіх наукових дисциплін найбільших структурних деформацій зазнала соціологія.

Необхідність соціологічного аналізу різних явищ соціально-політичного життя незалежної держави вимагала значно більшої кількості кваліфікованих соціологів, ніж потрібно було попередній системі державного устрою.

Недостатня кількість соціологів-професіоналів у змінених соціальних умовах заготрювала ще одну проблему соціології як класичного наукового інституту - остання задля власного повноцінного функціонування потребувала суттєвого розширення наукових пошуків через збільшення прикладних соціологічних досліджень. Особливого акцентування та уваги здобула соціально-політична практика новоствореної держави. Такі обставини виводили соціолога на новий рівень професійної активності, який передбачав поєднання діяльності вченого, певних аспектів маркетингових відносин у стосунках з усіма, хто включений в процес соціологічних досліджень. Але в той же час виробничі і ринкові відносини є (чи, точніше, повинні бути) вторинними по відношенню до наукових, оскільки і виробництво, і ринок у кінцевому рахунку спрямовані на здобуття інформації, що виступає предметом наукового чи експертного аналізу спеціаліста-соціолога.

6.4. Морально-правова регламентація професійної діяльності соціологів

Стосовно моральної і правової регламентації професійної діяльності соціолога, то тут соціологія виявилась під тиском ряду проблем, як загальнонаціональних, так і породжених новою роллю, яку соціологія почала відігравати в суспільстві.

До загальнонаціональних проблем, насамперед, варто віднести загальний дефіцит моральної регуляції поведінки людей - стара ціннісно-нормативна система зруйнована, а процес формування нової занадто уповільнився. Стан аномії значною мірою впливає як на загальний морально-психологічний дух членів суспільства (деморалізованість, відсутність впевненості у завтрашньому дні і т. д.), так і на формування моральних регуляторів їх соціально-професійної поведінки в нових умовах.

Зміна соціальних умов призвела до руйнації ряду основ професійної наукової діяльності. Порушений адекватний взаємообмін з суспільством - суспільство не забезпечує вченим навіть мінімального матеріального рівня, необхідного не тільки для роботи, але і для життя.

Цінності науки вступили в суперечність із цінностями виробництва і ринку; в першу чергу, це стосується винагороди: професійне покликання - в науці і гроші - у виробництві і на ринку.

Підвищення попиту на соціологічні опитування викликало великий притік в соціологію людей, що не мають спеціальної систематичної підготовки і незнайомі чи недостатньо знайомі із специфікою морально-професійної регламентації соціологічної роботи.

Один із таких контингентів представлений суспільствознавцями - спеціалістами в галузі істмату та інших суспільних дисциплін, яких в соціологію привела зміна ідеологічної парадигми суспільства. Як правило, ці спеціалісти достатньо добре володіють навиками роботи з літературою, і тому освоєння нової сфери знання в тій частині, де йдеться про теоретичний аналіз чи викладання, не є для них принциповою зміною виду професійної діяльності. Інакше складається, коли життєві обставини і вітальні потреби примушують їх займатися емпіричною соціологією, що вимагає принципово іншого базису знань, пов'язаного з математичною статистикою і проблемою вимірів.

Іншим фактором, стимулюючим притік в соціологію осіб, що не мають професійної підготовки, є гроші, які з'явились на ринку "соціологічних послуг". Гроші привернули до професії соціолога увагу людей, для яких вони є основною (якщо не єдиною) цінністю, - "соціологічних дилерів і брокерів" - посередників, що здатні знайти спонсорів чи відповідні фонди; взяти у них гроші і переадресувати їх спеціалістам. У кращому випадку; в гіршому - посередники - особи, які не мають професійної підготовки, виконують "замовлення" самостійно. При цьому на публічну арену ці посередники (тобто представники соціального інституту торгівлі і маркетингу, з відповідною конфігурацією морально-професійних цінностей), не соромлячись виходять самі, причому під назвою "соціолог".

Самозванці - це основна проблема соціологічної спільноти України. Професійна самоідентифікація в нормальному суспільстві - умова необхідна, але недостатня для визнання індивіда спеціалістом у тій сфері, з якою він себе ідентифікує. Професія передбачає:

1) здобуття відповідної освіти (у вищому освітньому закладі чи в аспірантурі); самоосвіта потребує підтвердження її рівня, в певній формі виражене професійною спільнотою;

2) місце в ієрархічній професійній структурі;

3) наукові публікації як результат діяльності, який може отримати експертну оцінку і відгук з боку колег-професіоналів;

4) найголовніше - прийняття професійних цінностей і підпорядкування професійно-етичній регламентації відповідної діяльності.

Професіоналізм разом із сукупністю спеціальних знань, навичок містить знання і володіння правилами професійної поведінки і взаємин. Етос соціологів, як правило, базується на загальнолюдських моральних цінностях, загальному громадянському законодавстві й етиці наукової діяльності і наукового спілкування.

Проте соціологія (і насамперед її емпірична складова) має свою специфіку, яка ставить додаткові вимоги до моральної регламентації:

o колективний характер праці;

o спадкоємність (наступність) і порівнюваність результатів;

o конфіденційність проблем дослідження;

o ділові стосунки (із замовниками);

o соціально-політична і громадянська значимість результатів.

Колективний характер праці, спадкоємність і порівнюваність результатів в емпіричній соціології призводять до того, що проблема плагіату в емпіричній соціології має більш складний характер, ніж в інших галузях науки. Вчений соціолог дуже вразливий у зв'язку із можливістю присвоєння результатів його праці чи ігнорування його імені при маніпуляціях з його даними. Проблема посилань в соціології потребує більш строгої регламентації. Особливо це відноситься до інструментарію дослідження.

Але взаємини соціолога не обмежуються тільки локальними професійними контактами. Багатоаспектність професійної етики соціолога обумовлена мультиваріантністю його соціальних відносин. У сучасних умовах соціолог як представник професійної спільноти повинен мати особисту моральну відповідальність за взаємовідносини з різними суб'єктами, з якими доводиться вступати в контакти при виконанні професійних обов'язків:

1) з суспільством, представленим: а) ретрансляторами інформації (журналісти, політики, політологи, коментатори; б) споживачами інформації (спеціалісти, що апелюють до результатів соціологічних досліджень); в) громадською думкою, що висловлюється населенням; г) владними структурами і ідеологічними інститутами, зацікавленими в тенденційній інформації;

2) зі співробітниками в конкретних проектах;

3) з респондентами;

4) з замовниками;

5) з професійним співтовариством.

Відсутність канонів професійної етики в Україні в новій соціальній ситуації, на жаль, вже призвело до різноманітних спекуляцій навколо соціології, ритуального звернення до соціології і кон'юнктурних проклять на її адресу.

На відміну від громадськості, професійна спільнота дещо запізнюється з обговоренням внутрішніх проблем, пов'язаних із взаєминами соціологів (як представників професійної спільноти) із суспільством в цілому, надаючи пріоритет в обговоренні цих проблем і винесенні оцінок різноманітним соціально-політичним спекулянтам.

Першим кроком до подолання професійної аномії соціологів у представників Комісії професійної етики Соціологічної асоціації України стала розробка Кодексу професійної етики.

При підготовці даного кодексу Комісія професійної етики керувалася такими критеріями:

1) кодекс має відповідати основним вимогам, прийнятим в даний час світовою соціологічною спільнотою;

2) він має враховувати реалії професійної діяльності і типові моральні проблеми українських соціологів у сучасній суспільній ситуації;

3) кодекс має бути нормативним документом, що чітко регламентує моральні аспекти професійної діяльності;

4) кодекс має сприяти запобіганню професійних конфліктів і конструктивному розв'язанню моральних колізій, що виникають під час роботи і професійного спілкування.

Сьогодні, коли нормативна база систематизована в рамках регламентуючого документа, основне завдання тієї частини соціологічної спільноти, яка вважає себе професіоналами, - зробити все можливе, щоб норми, закріплені в кодексі, були не архівною цінністю, виступали діючими регуляторами професійної етики, формуючи корпоративну солідарність.

У питанні про природу моралі, а отже, і зміст етики недопустимі як абсолютизація її загальних принципів і норм, так і перебільшення специфіки, самостійності будь-яких її складових частин. їх варто розглядати у діалектичній єдності. І хоча в основу конкретних обов'язків представників тієї або іншої професії покладаються в умовах суспільства ті само вимоги моралі, все ж існують специфічні вимоги професійної етики. Наприклад, для лікаря головне - чуйне, уважне ставлення до хворого, справжня турбота про здоров'я і життя людей; для вчителя - любов до дітей, усвідомлення своєї відповідальності за їх виховання, підготовку до самостійної діяльності.

Моральнісна специфіка присутня і в роботі інженера, вченого, дипломата, судді, представників інших суспільно значимих професій. Звичайно, не всі ті чи інші вимоги строго специфічні. Наприклад, компетентність, справедливість, повага до особистості повинні бути притаманні будь-якій людині. Всі люди лише виграють, якщо будуть чуйними і уважними один до одного, чесними, справедливими, взаємно вимогливими і т. д. Це дійсно так. Особливість, напевне, полягає в мірі наявності рушійних мотивів і в механізмі реалізації тих чи інших морально-професійних якостей.

Так, чуйність, гуманність, відповідальність за їх загальної значимості особливо важливі в діяльності медика і вимагають відповідного розвитку у представників цієї професії. В діяльності юриста первинне значення відіграють відповідальність і справедливість. Але якими б специфічними не були моральні вимоги до представників певної професійної групи, вони будуть мати відповідний аналог в загальному морально-етичному кодексі. Тут багато залежить від правильної розстановки акцентів, врахування того головного, що визначає специфіку морально-професійних відносин.

Моральні вимоги завжди реалізуються по-різному, підпорядковуючись загальнолюдським етичним нормам. Багато залежить від конкретних обставин, досвіду і моральнісного розвитку особистості, соціальної зрілості колективу, морально-психологічного клімату, що в ньому склався.

Будь-який спеціаліст повинен володіти сукупністю не тільки професійних, але й загальних моральних якостей, здатністю до самостійної орієнтації в складних морально-етичних колізіях. Це важлива складова професійної майстерності, активна форма творчого застосування моральних норм, показник вміння діяти з урахуванням конкретної ситуації, індивідуальних здібностей спеціаліста.

Професійна мораль, маючи деякі особливості, входить складовою частиною в загальну так, як і професійна етика є частиною загальної етичної теорії. Як частина цілого професійна етика відрізняється від загальної, не тільки своєрідною модифікацією, але й тим специфічним, що не охоплює загального, цілого. Цим не вичерпується зв'язок і різниця двох підходів до моралі. Вони діалектично проникають одна в одну, при цьому перша дає загальне розуміння специфічної природи моралі, а інша, ґрунтуючись на ньому, конкретизує його і поглиблює із врахуванням етичних знань, особливостей професійної діяльності. До представників різних професій суспільство пред'являє підвищені вимоги в силу ряду факторів і насамперед тому, що їх діяльність пов'язана безпосередньо з людьми, з їх інтересами, схильностями, почуттями і т.д.

Інтенсивність і якість будь-якої трудової діяльності залежить не тільки від рівня освіти, об'єкта спеціальних знань, наявності необхідних навиків і вмінь, але і від моральних якостей працівника. Ними визначають сталі прояви моральної свідомості в поведінці, вчинках людей. У діяльнісній сфері моральність людини займає особливе місце, інколи грає одну з головних ролей у вирішенні професійних завдань.

Навіть в межах однієї професії по-різному проявляються певні моральні якості. Особливості поведінки людини залежать як від мікросередовища, так і від особливостей близького оточення, від характеру міжособистісних стосунків, внутрішніх переживань, які групуються навколо думок, навичок, прийомів, що потрібні для виконання даної роботи. Під їх впливом формуються звички, складність і цільність вольових, інтелектуальних і психологічних процесів. У такій праці поведінка при багаторазовому повторі перетворюється в особистісні якості. Набуті людиною професійні вміння стають індивідуалізованими, сталими.

Цим, власне, і обумовлена необхідність моральної характеристики працівників. Вона не може обмежуватися його широкими соціальними позиціями, а за необхідністю повинна поширюватися на його суто професійні якості, розглядатися в контексті відносин, що складаються в межах даної професії, її місця і ролі в житті суспільства. Завданням професійної етики є не тільки розкриття об'єктивних причин виникнення, закономірностей і тенденцій розвитку професійної моралі, не тільки конкретизація загально етичних категорій, принципів і норм відносно із врахуванням різних видів трудової діяльності, але й розкриття самого характеру впливу цих принципів і норм на практику професійних стосунків. Професійна етика відображає те, як ці відносини відображаються у свідомості людини і втілюються в її вчинках.

Розділ 7. Етика юриста

Дата добавления: 2015-05-26