Правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність

§7.1. Поняття правомірної поведінки

Правомірна поведінка — це діяння (дії) або бездіяльність су­б'єктів, що відповідають приписам правових норм, не суперечить принципам права і гарантуються державою. Вона характеризується корисністю для суспільства і має позитивну оцінку з боку особи і держави, оскільки відповідає їх інтересам. Залежно від ступеня суспільної значущості поведінка класифікується як необхідна і ба­жана. Ці види поведінки забезпечуються відповідними юридични­ми засобами.

Необхідна поведінка забезпечується імперативними і зобов'я­зальними правовими нормами, які вимагають виконання обов'язків і дотримання юридичних заборон.

За формами реалізації норм права правомірна поведінка може виявлятись:

40________ П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

а) у формі виконання — здійснення активних дій по виконанню обов'язків (наприклад, сплата податків, оплата за товар);

б) у формі використання — передає можливості використання суб'єктами певної поведінки (наприклад, володіти, користуватись і розпоряджатись майном);

в) у формі дотримання — пасивна поведінка суб'єктів, які утри­муються від порушень заборон, встановлених правовими нормами (наприклад, не купатись у заборонених місцях, не полювати у запо­відниках).

Правомірна поведінка, залежно від мотивів, може ґрунтуватись на переконанні суб'єкта в необхідності і соціальній цінності права (правова активність), на конформістську підпорядкованість право­вим вимогам (конформістська), на побоюванні застосування держа­вного примусу (маргінальна поведінка). В цілому правомірна пове­дінка характеризується суб'єктивними і об'єктивними ознаками. Антитеза правомірної поведінки — правопорушення.

§ 7.2. Правопорушення. Склад і види правопорушень

Правопорушення — це протиправне, винне, суспільне небезпе­чне діяння деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридичну від­повідальність.

Юридична ознака правопорушення поляга'є в його протиправ-ності. В законі фіксуються ознаки правопорушення, це:

1) протиправне діяння (дія або бездіяльність), тобто поведінка, яка суперечить правовим нормам;

2) суспільна небезпечна поведінка, тобто така, яка може завдати шкоди інтересам особи, держави, суспільства в цілому;

3) винна поведінка суб'єкта, який усвідомлює протиправність свого діяння і бажає або спричиняє небезпечні наслідки;

4) карність діяння, тобто за його вчинення передбачається юри­дична відповідальність.

Склад правопорушень — це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного небезпечного ді­яння, за яке винна особа несе юридичну відповідальність. До скла­ду правопорушень належать чотири елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб 'єкт, суб 'єктивна сторона.

Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, цінності, що охороняються законом і на які посягає дане правопорушення.

Основи правознавства України _________________________________41

Це матеріальні і нематеріальні блага. Без об'єкта не може бути са­мого правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішнє виражен­ня самого протиправного діяння. До обов'язкових елементів об'єк­тивної сторони належать саме протиправне діяння (дія чи бездіяль­ність суб'єкта), його суспільне небезпечні наслідки (їх настання або загроза настання) та юридичний зв'язок між діянням і наслідками. До об'єктивної сторони відносяться і такі елементи, як: спосіб, мі­сце, час, засоби і знаряддя скоєння правопорушення.

Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка скоїла правопорушення. Необхідна ознака суб'єкта правопорушен­ня — його деліктоздатність, тобто можливість, що визначається законом, особи відповідати за свої діяння. Деліктоздатність фізич­ної особи визначається законом з урахуванням віку і здатності лю­дини контролювати свою поведінку волею і свідомістю. Наприклад, суб'єктом є особа, якій до вчинення злочину виповнилося шістна­дцять років (ст. 22 КК).

Суб'єктивна сторона правопорушення (вина) — це психічне ставлення особи до скоєного нею діяння та його шкідливих наслід­ків. Здатність особи усвідомлювати значення свого вчинку (інтеле­ктуальний аспект) і керувати ним (вольовий аспект) — необхідні умови оцінки вини, яка може виявлятися у двох основних формах: умислу і необережності. У свою чергу, умисел виступає у вигляді прямого або побічного протиправного діяння, а необережна форма вини — у вигляді самовпевненості або недбальства.

При прямому умислі суб'єкт усвідомлює протиправність своїх дій і передбачає ті наслідки, які можуть чи повинні настати, і бажає їх настання. При побічному умислі особа не бажає, але свідомо допускає можливість настання шкідливого результату свого діяння, однак байдуже до нього ставиться.

Необережна форма вини виявляється у вигляді самовпевне­ності, коли особа усвідомлює протиправність свого діяння, але розраховує на його запобігання, і недбальства, коли особа не усві­домлює шкідливості свого вчинку і не передбачає можливості на­стання протиправного результату, але повинна і могла їх передбачи­ти.

Види правопорушень. Всі правопорушення діляться на просту­пки і злочини.

42________ П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Проступки -— це протиправні діяння, що завдають шкоди сус­пільству, але не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. Вони здійснюються у різних сферах суспільного життя, мають різ­ни об'єкти посягань і різні правові наслідки. Так, адміністративні проступки посягають на порядок у системі державного управління. Наприклад, порушення правил землекористування, охорони водних ресурсів тощо. Дисциплінарні проступки виникають при порушенні трудової дисципліни, цивільні проступки — у цивільних правовід­носинах та інше.

Злочини — це передбачене кримінальним кодексом України су-спільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ст. 11 ЮС). Перелік злочинних діянь міститься в кримінальному кодексі, є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню. Від проступку злочин відрізняється підвищеною не­безпекою, наносить більш тяжку шкоду особі, суспільству, державі. Слід зазначити, що правопорушення кваліфікуються залежно від сфер життя суспільства. Вони виявляються в економіці, фінансово-банківській, агропромисловій, управлінській сферах. Вчинення правопорушення тягне за собою юридичну відповідальність.

§ 7.3. Юридична відповідальність

Юридична відповідальність — це застосування до правопо­рушника заходів державного примусу. Юридична відповідальність настає: а) за протиправну дію або бездіяльність; б) за винне діяння;

в) тільки щодо деліктоздатного суб'єкта права, який вчинив це діян­ня. Вона має такі ознаки: а) пов'язана з державним примусом і ре­алізується уповноваженими органами держави (суд, міліція, різні інспекції та ін.); б) настає тільки за вчинення конкретного правопо­рушення; в) тягне застосування до правопорушника санкцій особи;

г) здійснюється за відповідною процедурою.

Розрізняють сім видів юридичної відповідальності залежно від характеру правопорушень: конституційна, кримінальна, цивільна, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна і міжнародно-пра­вова.

При застосуванні юридичної відповідальності дотримаються таких основних принципів: законності, справедливості, доцільності, неминучості, відповідальності лише за такі діяння, які визнані про­типравними, а також право особи, яка притягується до кримінальної

Основи правознавства України ___________________________________ 43

відповідальності, на захист. Юридична відповідальність вико­нує ряд функцій, у тому числі і каральну, тобто кара для правопо­рушника має виховне значення — сприяє формуванню поважного ставлення до права і законних інтересів інших осіб, компенсацій­не — забезпечує поновлення порушених прав суб'єктів, відшкоду­вання збитків, поновлення доброго імені, повернення викраденого майна.

Існує ряд обставин, які виключають юридичну відповідальність: потреба оборони, крайня необхідність, казус, спричинення шкоди при затриманні особи, яка скоїла злочин, фізичне чи психічне при­мушення.

Дата добавления: 2015-05-26