Правочини

Правочином (угодою) є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Залежно від різних обставин виділяють такі види правочинів:

1) залежно від кількості осіб, вираження волі яких необхідно та достатньо для укладення правочину, розрізняють: односторонні, двосторонні та багатосторонні правочини. Односторонніми є пра-вочини, для вчинення яких достатньо волі однієї особи. Його спе­цифіка полягає в тому, що він може створювати обов'язки лише для особи, що його вчинила. До таких видів правочинів відносяться прийняття спадщини, оголошення конкурсу тощо. Двосторонніми є правочини, для вчинення яких потрібно узгодження волі двох осіб. Багатосторонніми є правочини, для вчинення яких потрібно узгодження волі більш аніж двох осіб. Двосторонні та багатосто­ронні правочини іменуються договорами;

2) залежно від того, чи має правочин на меті оплатність, їх поді­ляють на: сплатні та безоплатні. Сплатними є правочини, в яких обов'язку однієї сторони вчинити певні діяння відповідає обов'язок іншої сторони надати матеріальні чи інші блага. Безоплатними є правочини, в яких обов'язок сторони надати матеріальні чи інші блага внаслідок вчинення іншою певних діянь відсутній (даруван­ня, безоплатне користування майном);

3) залежно від моменту виникнення правочину виділяють: кон-сенсуальні та реальні правочини. Консенсуальними є правочини, які вважаються укладеними з моменту досягнення домовленості між сторонами за всіма істотними умовами (купівля-продаж, під-

Основи правознавства України ­­­­­­­­­­­­­____________________________________131

ряд). Реальними є угоди, які вважаються укладеними з моменту фактичного виконання дій (позика, перевезення, дарування);

4) залежно від значення підстав правочину для його дійсності виділяють: казуальні та абстрактні правочини. Під казуальним пра-вочином слід розуміти правочин, із якого чітко видно, яку правову мету він переслідує, наприклад дарування. Абстрактним є право-иин, в якому його мета (підстава) є юридичне неважливою, напри­клад вексель.

Для того, щоб правочин став підставою виникнення, зміни чи Припинення цивільних прав та обов'язків, він повинен бути дійс­ним. Виділяють такі умови дійсності правочинів:

— умова законності, тобто зміст правочину (всіх його умов) не може суперечити вимогам закону, інших нормативно-правових ак­тів, а також моральним засадам громадянського суспільства;

— умова належності суб'єкта, тобто правочин повинен бути укладений особами, які наділені відповідним рівнем цивільної діє­здатності;

— умова відповідності волі та волевиявлення, тобто зовнішнє волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

— умова форми правочину, тобто правочин повинен бути укла­дений у формі, яка вимагається законом (усній, простій письмовій, письмовій нотаріально посвідченій, письмовій державне зареєстро­ваній).

• Якщо ж правочин не відповідатиме цим умовам, то в багатьох.випадках це є підставою для визнання його недійсним.

Дата добавления: 2015-05-26