Поняття спадкування

Зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоди

Зобов'язання із відшкодування шкоди — це вид цивільно-пра­вового зобов'язання,

внаслідок якого одна сторона (кредитор) має право вимагати від іншої сторони (боржника) повного відшкодуван­ня протиправне заподіяної шкоди. При цьому особливістю даного виду зобов'язань є відсутність між кредитором та боржником дого­вірних зобов'язань.

Підставою відшкодування заподіяної шкоди є цивільне правопо­рушення, елементами (умовами) якого є протиправне діяння, запо­діяна шкода, причинно-наслідковий зв'язок між протиправним ді­янням та заподіяною шкодою та вина.

Протиправне діяння — це вчинення боржником дій, що супе­речать вимогам закону (протиправна дія), або невиконання покладе­ного законом обов'язку (протиправна бездіяльність).

Шкода — це зменшення або знищення майнової чи особистої немайнової сфери потерпілого. Залежно від того, якій сфері заподі­юється шкода, виділяють майнову та моральну шкоду. При цьому слід зауважити, що основним принципом зобов'язань із заподіяння шкоди є повнота відшкодування заподіяної шкоди.

Причинно-наслідковий зв'язок — це такий об'єктивний взає­мозв'язок між явищами, при якому одне (протиправне діяння) пе­редувало і породжувало б інше (заподіяну шкода), а інше завжди б було результатом дії першого.

150 _______ П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Останнім елементом (умовою) є вина правопорушника, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки, в якій виявляється його зневага до інтересів суспільства та окремих осіб. Виділяють такі форми вини: умисел та необережність (просту та грубу). При цьому на відміну від кримінального права в цивільно­му праві діє презумпція винуватості, тобто заподіювач шкоди вва­жається винним доти, поки він не доведе свою невинність. Також слід зауважити, що в передбачених законом випадках обов'язок від­шкодувати шкоду може покладатись на заподіювача і незалежно від наявності його вини, наприклад, при заподіянні шкоди джерелом.підвищеної небезпеки (автомобілем, ескалатором метрополітену і т. д.), органами дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду тощо. Підставами звільнення від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду, як правило, є: непереборна сила (блискавка, повені, інші стихійні лиха), протиправна дія інших осіб, випадок (казус), умисел потерпілого, а також неможливість дієздатної особи усвідомлюва­ти значення своїх дій або керувати ними.

Спадкування — це перехід прав та обов'язків від фізичної осо­би, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкодавець — це особа, після смерті якої її права та обов'я­зки, що становлять спадщину, переходять до спадкоємців.

Спадкоємець — це особа, яка набуває права на спадщину після смерті спадкодавця.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті. Не можуть бути спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спа­дкодавця або кого-небудь із спадкоємців або зробили замах на їх життя.

Час відкриття спадщини — це день смерті спадкодавця або день вступу у законну силу рішення суду про визнання фізичної особи померлою.

Місце відкриття спадщини — це останнє постійне місце про­живання спадкодавця, а якщо воно невідоме, — місцезнаходження майна або його основної частини.

Основи правознавства України _______________________________ 151

Спадкове майно (спадкова маса, спадщина) — це сукупність прав та обов'язків, які переходять від спадкодавця до спадкоємців у порядку спадкування. Борги спадкодавця переходять до спадкоєм­ців у межах дійсної вартості успадкованого ним майна.

У спадкову масу не входять права та обов'язки, які безпосеред­ньо пов'язані із особою спадкодавця (аліментні зобов'язання, осо­бисті немайнові права, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я та ін.).

Чинним цивільним законодавством передбачено два види спад­кування: за законом та за заповітом.

Спадкування за законом здійснюється у тому випадку, коли і ос­кільки воно не змінено заповітом. Спадкування за законом має міс­це при відсутності заповіту, у разі визнання заповіту недійсним, а також коли заповітом не охоплена уся сукупність прав та обов'я­зків, які становлять спадщину.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийн­яв. Не допускається прийняття спадщини за умовою або із застере­женнями. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном (наприклад, обслуговування житлового будинку, забезпечення схо­ронності майна тощо), або подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Тер­мін для прийняття спадщини встановлюється у шість місяців.

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після від­криття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття нале­жної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців {спа­дкова трансмісія).

Спадкоємець має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців. При цьому від може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, які закли­кані до спадкування, а також на користь держави або юридичних осіб. Така відмова носить незворотний характер, тобто особа не має права скасувати її.

Спадкоємці, закликані до спадкування, можуть одержати у дер­жавній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоц­тво про право на спадщину. Таке свідоцтво видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спад­щини.

152 _______ П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Цивільним законодавством встановлена особливість спадкуван­ня вкладів у банківських та інших кредитних установах. Так, розпо­рядитися своїм вкладом вкладник може шляхом включення розпо­рядження щодо нього у загальний заповіт, який складається щодо усієї маси майна чи його частини або ж шляхом здійснення відпо­відного розпорядження у самій кредитно-банківській установі. Якщо ж такого розпорядження немає, то вклад включається у загальну спадкову масу і успадковується у загальному порядку.

Законодавство України передбачає можливість укладання спад­кового договору, за яким одна сторона (відчужувач) передає на випадок своєї смерті іншій стороні (набувачеві) своє майно або його частину у власність, остання ж зобов'язується виконати її розпоря­дження. Набувачем за спадковим договором може бути як фізична, так і юридична особа.

§ 16.1. Спадкування за заповітом

Спадкування за заповітом — це перехід прав та обов'язків спа­дкодавця, які становлять спадкову масу, відповідно до його запові­дального розпорядження спадкоємцю (заповіту).

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випа­док своєї смерті. Право на складання заповіту має фізична особа з повним обсягом дієздатності.

У заповіті кожна фізична особа має право залишити усе своє майно або його частину (не виключаючи предмети домашньої об­становки і вжитку) одній або декільком особам незалежно від того, чи входять вони у черги спадкоємців. Майно може бути залишене і юридичним особам, а також державі. Право заповідального розпо­рядження включає в себе також і можливість скасувати або зміни­ти заповіт, при цьому новий заповіт скасовує старий повністю або в частині, у якій він йому суперечить.

Заповідач може без зазначення причини позбавити права на спа­дкування будь-кого з числа спадкоємців за законом (пряме позбав­лення спадщини). У цьому разі ця особа не може одержати права на спадкування ні за законом, ні за заповітом. Не можна позбавити права на спадщину осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Інший спосіб усунення від спадщини — побічне позбав­лення спадщини — може мати місце у випадку, коли заповідач, роб-

Основи правознавства України ___________________________________ 153

лячи розпорядження щодо спадкового майна, не згадує у ньому когось із спадкоємців за законом.

У заповіті може визначатися і спадкоємець, який буде заклика­ний до спадщини у випадку, коли первісний спадкоємець, вказаний у заповіті, помре до відкриття спадщини або не прийме її (під при­значення спадкоємця). Також спадкодавець може покласти на спад­коємця виконання будь-якого зобов'язання (заповідальний відказ) на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), виконання яких-небудь дій на загальну користь.

Заповіт складається особисто, його складання через представни­ка не допускається. Заповіт повинен бути оформлений письмово із зазначенням місця і часу його укладання, підписаний особисто за­повідачем і нотаріально посвідчений.

Однак є ряд випадків, коли заповіти, посвідчені у передбачено­му законом порядку, прирівнюються до нотаріально посвідчених (наприклад, військовослужбовців, осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, у антарктичних експедиціях, на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, суднах, що плавають під прапо­ром України і т. п.).

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або поса­дової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених, заповіт може підписати інший громадянин. При цьо­му зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписати особа, на користь якої його зроблено.

Обов'язкова частка у спадщині означає певну державну соціаль­ну гарантію для окремих категорій громадян. Так, неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (у тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) та утриманці помер­лого успадковують не менше половини, яка б належала їм у випад­ку спадкування за законом незалежно від змісту заповіту.

В законодавстві передбачено складання секретного заповіту, коли нотаріус посвідчує заповіт без ознайомлення з його змістом. Оформляється він у заклеєному конверті з підписом заповідача на ньому. При отриманні інформації про відкриття спадщини нотарі-

154 П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

ус призначає день оголошення змісту заповіту у присутності заінте­ресованих осіб та двох свідків.

§ 16.2. Спадкування за законом

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почер­гово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом має право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усу­нення їх від спадщини, неприйняття ними спадщини або ж відмо­ви від неї.

До першої черги спадкоємців належать діти (у тому числі усино­влені), інший з подружжя, батьки (усиновителі) померлого. До чи­сла спадкоємців першої черги відноситься також дитина померло­го, яка народилася після його смерті. Онуки та правнуки можуть виступати спадкоємцями першої черги у тому випадку, коли на час відкриття спадщини немає серед живих того з батьків, хто би був спадкоємцем. Вони успадковують у рівній частці між собою ту ча­стку, яка б належала їхньому померлому одному з батьків (спадку­вання за правом представлення).

До другої черги належать брати і сестри померлого, а також дід і баба померлого як з боку батька, так і з боку матері.

До третьої черги належать члени сім'ї спадкодавця, які прожива­ли з ним не менше п'яти років до відкриття спадщини. Четверту чергу становлять рідні дядько та тітка, двоюрідні брати і сестри спадкодавця. До числа спадкоємців п'ятої черги входять інші ро­дичі спадкодавця до шостого ступеня спорідненості включно, а та­кож утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Розмір часток у спадщині кожного із спадкоємців є рівним. За­конодавство України встановлює можливість спадкоємців змінити розміри часток у спадкуванні за законом.

Особливість спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку полягає у тому, що вони переходять до спадкоємців за зако­ном. Вони переходять до спадкоємців, які проживали спільно із спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали із спадкодавцем до його смерті не менше одного року.

Основи правознавства України ____________________________________155

Глава VII ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Дата добавления: 2015-05-26