Земельні відносини

Роль Земельного Кодексу України у визначенні прав власності на землю.

Земля – основне національне багатство. З прийняттям Земельного Кодексу України був сформований правовий механізм щодо організації і управління земельних відносин в умовах формування земельного ринку.

Земля – як об’єкт нерухомості має особливий правовий статус і служить об’єктом специфічних суспільно-економічних відносин.

„Земля її надра....... є об’єктами права власності українського народу” (ст..13 Конституція України).

Земельна реформа розпочалась у 1991 році коли були ухвалені Закон України „Про власність” та Земельний Кодекс України. Земельний Кодекс ліквідував виняткову державну монополію на землю і встановив різні форми власності на землю, у т.ч. приватну.

Завдання земельного законодавства полягає у регулюванні земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад ті держави, раціонального використання та охорони земель.

Земельне законодавство базується на таких принципах:

- поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

- забезпечення рівності права власності на землю;

- невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею;

- забезпечення раціонального використання та охорони земель;

- забезпечення гарантій прав на землю;

- пріоритет вимог екологічної безпеки.

Згідно діючого законодавства приватизація будівель проводиться разом із землею, за винятком випадків: відчужувана частина будівлі не може бути виділена разом з частини земельної ділянки; якщо дана земельна ділянка вилучена з обігу або обмежена у ньому.

Головний елемент земельних відносин – земельна власність. Право власності виникає у результаті приватизації державних або муніципальних земель, спадкоємства, купівлі-продажу, дарування, обміну, інших операцій.

Земельні відносини виражені у взаємодії між органами держаної влади, місцевого самоврядування, юр.осіб та громадян з приводу володіння, користування і розпорядження.

Учасниками є громадяни, юр.особи, муніципальні утворення.

Об’єктом є земельна ділянка у певних межах фіксованої площі та місце розташування.

Земельні відносини включають:

- порядок надання або вилучення земельної ділянки; права та обов’язки землекористувачів; оподаткування та плата за землю; санкції за порушення земельного законодавства.

Згідно Земельного Кодексу – землі, які не є власністю громадян, юр. Осіб і муніципалітетів є державною власністю.

Закон України „Про землеустрій” визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами держаної влади, місцевого самоврядування, юр. та фіз. особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Землеустрій – це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Види робіт із землеустрою – обстежу вальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектно-вишукувальні, що виконуються з метою складання відповідної документації.

Діяльність у сері землеустрою - наукова, технічна, виробнича, та управлінська діяльність.

Регулювання землеустрою здійснюється: ВРУ, ВР Автономної республіки Крим, КМУ, Рада міністрів автономної республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні органи.

Землеустрій проводиться на підставі рішень вищезазначених органів.

З питань землеустрою надають консультації, інформації, практичної допомоги консалтингові компанії.

Дата добавления: 2015-05-26