Природнi умови, населення, джерела та iсторiографiя стародавньої Малої Азiї

Хеттська держава та її історія.

Мала Азiя / чи Анатолiя/- один з основних центрiв цивiлiзацiй стародавнього Сходу. Цей пiвострiв являї собою суху котловину, обмежену на пiвночi Понтiйськими горами, на пiвднi- Таврiйським хребтом. На сходi гори, по той бiк долини верхнього Євфрату, переходять у Вiрменське нагiр"я / Схiдну Анатолiю/. Пiвострiв поступово знижується зi сходу на захiд, вiд гiр Вiрменiї до Егейського моря. На заходi долини рiк вiдкривають шлях теплим вiтрам з Егейського моря.

Особливостi рельєфу Малої Азiї, вкритої чисельними гiрськими системами,

сприяли iзоляцiї окремих районiв пiвострова. Це перешкоджало процесу об”єднання та злиття племен та народностей. Тут не було великих рiчок як в Єгиптi чи Межирiччi, не було можливостi створити їдину зрошувальну систему. З одного боку це зумовило особливостi розвитку господарства цього регiону, з iншого- особливостi соцiально-полiтичної системи малоазiйських суспiльств.

Мала Азiя займала вигiдне географiчне положення. Вона була своїрiдним мостом, що з”єднував Близький Схiд з Егейським свiтом та Балканським пiвостровом. Крiм того сприяли економiчному та культурному розвитку природнi багатства Анатолiї. В горах Тавра видобували мiдь, свинець, срiбло. У Захiднiй частинi Малої Азiї / в Лiдiї/ були поклади золота, в долинi рiчки Етiль-Iрмак - залiза. В давнi часи Анатолiя була багата лiсами. Особливо славились кiлiкiйська сосна та кедр.

Вже в найдавнiшу епоху / VIII - VI тис. до н.е./ в Малiй Азiї складаються важливi центри виробляючого господарства / Чайюню-Тепесi, Чатал-Хююк, Хаджiлар/, основу яких складали землеробство та скотарство. Цiкаво, що дуже рано тут з"являються вироби iз саморiдної мiдi та свинцю- ранiше нiж виробництво керамiки! На V - IV тис. до н.е. ранньоземлеробськi племена освоїли майже всю територiю пiвострова. Жили невеликими поселеннями, площею коло 0,5 га, якi обводили глинобитними чи кам"яними стiнами, до 3-х метрiв товщиною.

В кiнцi III тис. до н.е. Анатолiя перетворюється на країну дрiбних мiст-держав, що стають центрами економiчного i культурного життя малоазiйських племен. їх економiка спирається в основному на с/г, проте значним джерелом прибутку було для них видобування металу та його обробка. Племена, що займали в III тис. до н.е. схiдну чачтину пiвострова Мала Азiя, вченi називають " хаттами", оскiльки в хеттських клинописних текстах II-го тисячолiття до н.е. їх мова названа хаттською. Центром їх полiтичної та культурно-економiчної дiяльностi було мiсто Хаттуса. Аналiз їх мови вказує на приналежнiсть її до абхазо-адигейських мов Кавказа.

На пiвнiч вiд хаттiв, в горах та лiсах Пiвденного Причорномор"я, вiд гирла рiчки Галiс i в напрямку до Захiдного Закавказзя жили племена каскiв, мова яких була, ймовiрно, спорiднена з мовою хаттiв. До речi, до тiєї ж абхазо-адигейської мовної сiм”є за мовою належать сучаснi абхази та черкеси. На пiвденному-сходi Малої Азiї жило хурритське населення.

В кiнцi III- на поч. II тис. до н.е. в Малiй Азiї з"являються племена, якi говорили мовами iндоєвропейської мовної сiм”є- хетто-лувiйська або анатолiйська гiлка. Спецiалiсти хеттологи роздiлились на прихильникiв схiдного шляху появи носiїв цих мов у Малiй Азiї- через Кавказ, та захiдного шляху- з Балканського пiвострова. У 1915 р. чеський вчений Б.Грозний iнтерпретував цю мову за знахiдками текстiв у городищi Богазкьой / 150 км. на схiд вiд Анкари/. На сьогоднi опублiковаено коло 20 тис. хеттських текстiв / включаючи фрагменти окремих документiв/. Бiльшiсть текстiв написана клинописом, самi хетти називали цю мову " несiтською" вiд Неси- другої

назви мiста Канiша. Однак знайдено i хеттськi iїроглiфiчнi тексти, якими користувались переважно на сходi хеттського свiту.

В серединi II тис. до н.е. на заходi пiвострова з"являються греки-ахейцi, потiм - фрiгiйцi. У VIII - VII ст. до н.е. схiд Малої Азiї був мiсцем проживання кочових племен кiммерiйцiв, а в долинi верхнього Євфрату з ХII ст. до н.е. мешкало протовiрменське населення.

До середини минулого столiття хетти були вiдомi лише за даними Бiблiї. Хеттська цивiлiзацiя була вiдкрита завдяки розкопкам в Богазкьої пiд керiвництвом Г.Вiнклера / 1906 - 1912 рр./ та дешифруванню хеттських клинописних текстiв Б.Грозним. Джерела до вивчення iсторiї Хеттського царства можна подiлити на три групи.

1/ Iсторичнi i полiтичнi тексти. До цiїї групи можна вiднести:

а/ царськi аннали- " Тексти Аннiти" / XVII ст. до н.е./, " Аннали Хаттусiлiса I", " Дiяння Суппiлулiумаса I", " Аннали Мурсiлiса II" та iн.;

б/ державнi договори- серед них вже згадуваний нами при розглядi iсторiї стародавнього Єгипту договiр мiж Хаттусiлiсом III i фараоном Рамсесом II;

в/ дипломатична кореспонденцiя- листи хеттських правителiв до царiв рiзних країн Близького Сходу.

2/ Правовi документи:

а/ хеттськi закони- вони складенi в перiод Давньохеттського царства, береглась також частина бiльш пiзнього варiанта законiв, що вiдносяться до епохи Новохеттського царства;

б/ судовi протоколи- записи свiдчень звинувачених чи свiдкiв на судi;

в/ царськi укази- найбiльш вiдомий " Указ Телепiнуса", що визначав порядок спадкування царської влади.

3/ Документи соцiально-економiчного змiсту:

а/ службовi " iнструкцiї"- приписи правителiв Новохеттського царства сановникам та державним службовцям, що регулювали їх права та обов"язки;

б/ " iмунiтетнi грамоти"- документи, що складались в перiод Новохеттського царства i стосувались питання звiльнення рiзних господарств, подарованих царем, вiд державних обов"язкових робiт i податкiв, а саме вiд натуральної i трудової повинностi /" саххана" та луццi"/;

в/ дарчi нв землю- видавались з епохи Давньохеттського царства окремим державним службовцям за службу царю чи окремим державним господарст вам;

г/ поземельнi кадастри- вказували категорiю землi, розташування дiлянки, необхiдну для сiвби кiлькiсть насiння, iм"я власника дiлянки та розмiри посiвної площi.

Крiм наведених вище джерел слiд згадати тексти релiгiйного змiсту, що можуть бути використанi як важливе джерело щодо соцiально-економiчної iсторiї.

Першi розкопки хеттської цивiлiзацiї були проведенi у фортецi Зенджирлi / Хамдi-бей - 1884 р., К.Хуманн, Ф.Лушан, Г.Вiнклер - 1888 р./. На поч ХХ ст. одночасно почались розкопки Каркемиша i Богазкьої. Розкопками Каркемиша керував археолог Д.Хогарт. У Богазкьої розкопки проводив Г.Вiнклер. Там було знайдено величезний державний архiв. На жаль, розкопки в Богазкьої проводились без дотримання будь-яких методичних принципiв. Г.Вiнклер i Макрiдi-бей, що допомагав йому, не були археологами i не розумiли необхiдностi фiксацiї вiдкритих пам"ятникiв, їх цiкавили лише глинянi таблички з текстами. В подальшому археологiчнi роботи проводились вже на науковому рiвнi. Слiд вiдмiтити розкопки американської експедицiї в Тарсi, коли вперше змогли виявити стратиграфiчну шкалу напластувань i стали вивчати масовий археологiчний матерiал, зокрема керамiку. Розкопки в Богазкьої проводив К.Бiттель, в Кара-тепе - Г.Боссерт.

Одразу ж коли почалось вивчення хеттських пам"ятникiв постало питання про спiввiдношення хеттської " клинописної" культури не лише з Передньою Азiїю, але i з егейським свiтом, з цивiлiзацiїю Трої, Мiкен, Крiта. Вже у 1933 р. А.Гетце дав загальний нарис iсторiї Малої Азiї. Виходять роботи присвяченi окремим проблемам iсторiї хеттiв. Так хеттському конярству присвячена монографiя А.Камменхубера " Hippologia Htthitica". Автор розглядає найбiльш дискусiйнi проблеми / поява коня i колiсницi в Переднiй Азiї, застосування їх у вiйськовiй справi та iн./.

Ряд важливих дослiджень з iсторiї хеттiв належать Г.Г.Гiоргадзе, В.В.Iванову. В цiлому в центрi уваги сучасної хеттологiчної iсторiографiї стоять проблеми хронологiї i датування рiзних джерел.

Дата добавления: 2015-05-26