Месопотамські імперії І тисячоліття н.е

Після складних внутрішніх процесів країна повертається до традиційної політики зовнішньої експансії. Перший наступ здійснює ассирійський цар Адад-Нерарі ІІ (912-891 рр. до н.е.). Була захоплена область Арапхе, а кордон Ассирії та Вавілона підійшов до Дур-Куріагальзи та Сіппара.Особливо відзначився цар Ассирії Ашшурнацир-апал II (883-859 рр. до н.е.), який пройшов всю Сирію і Вавілонію і в 876 році вийшов на узбережжя Середземного моря в районі Фінікії. На шляху він знищував жителів цих країн за найменьший опір. З непокірних здирали шкіру, їх саджали на кіл або зв”язували в живі піраміди, а рештки населення забирали в полон.

Набіги Ассирії прискорили процес консолідації її противників. Утворюється держава Урарту, а в Сирії дрібні державні утворення заключають два союзи -Північний та Південний. наслідком експансії стало падіння обсягу торгівельних операцій в цьому районі. Посилення позицій військово-бюрократичної партії послабило стабільність державного розвитку. Саламансар ІІІ (859-824 рр. до н.е.) спробував повторити похід в Середземномор”я, але в битві при Каркарі на річці Оронт коаліція сирійських. кілікійських, палестинських та фінікійських правителів, посилені союзниками арабами та євреями (Північний союз) дала достойну відсіч загарбникам. В 851-850 рр. до н.е. був завойований Вавілон. На півночі йшли тяжкі криваві війни з Урарту.

Лише в 841 р. до н.е. зібравши армію в 120 тис. воїнів та скориставшись чварами в середині коаліції Саламансар ІІІ здолав лідера Північного союза Дамаське царство. Тір, Сідон,Іудея та Ізраїль стали данниками Ассирії. Але ці дії викликали виснаження сил і в країнв починаються внутрішні чвари. В правління Шамші -Адада V (824-811 рр. до н.е.) ассирійці змушені були визнати незалежність Вавілону[3]. Проте святкувати незалежність Вавілону не вдалося. Халдейські племена, які жили на берегаїх Перської затоки захопили всю Вавилонію. На півночі війни з Урарту викликали серйозні проблеми у самій Ассирії. Єдиним успіхом в цей час був вихід до Каспійського моря. Потрібно було вирішити складні завдання внутрішньої політики. Заселити спустошені землі, налагодити надходження податків та повинностей, реорганізувати систему управління, подолати сепаратизм окремих володінь, реорганізувати та зміцнити армію і нарешті згуртувати верхівку ассирійського суспільства.

Нові успіхи ассиріців припадають на правління Тіглатпаласара III (745-727 рр. до н.е.). Він вважається засновником Ассирійської імперії (тобто світової держави). В його царювання були проведені важливі реформи, які заклали основу нової могутності країни. Стала проводитись політика переселення підкорених народів в інші місця, а частину земель включили в склад Ассирії, і місцеве населення повинно було платити податки продуктами землеробства і відпрацьовувати будівельні, дорожні і зрошувальні повинності. Частина підкорених жителів зобов”язана була служити в обозі ассирійської армії. Офіційною мовою держави була арамейська, хоча документи писались аккадською мовою.

На чолі ассирійського суспільства стояв цар. Влада царя була обмежена лише “волею богів”. Проте потрібно сказати, що на відміну від Єгипту, Хатті, Вавілону, цар Ассирії не був ні верховним власником всієї землі, ні верховним суддєю. Царями ставали в Ассирії в силу “божественного обрання”, тобто рішення священного “оракула”, а значить по бажанню певної групи знаті. Земля роздавалась чиновникам за виконання службових обов”язків. Крупними землевласниками були храми. Проте великих массивов землі не було. Земля поділялась на дрібні господарства і здавалась в аренду або оброблялась підневільними людьми. Основна масса людей, які створювали продукти для заку (“вільних”) і закку (“звільнених”) були підневільні народи, насильно вигнані з рідних місць. Їх називали шакну (“посадженні”). Вони фактично були на положені рабів, хоча могли мати власність: будинки, знаряддя виробництва. Вони могли сстворювати сім”ю, захищати свої права в суді, укладати тогівельні угоди. Поступово їх почали передавати з землею.

Вільне населення зосереджувалось в містах. Місто мало статус свободи. Його жителі не сплачували податків і не виконували повинностей. Намісництва були розукрупнені. права намісників були обмежені збиранням податків, організацією підлеглих на виконання повинностей і керівництвом військових загонів своїх областей. На чолі деяких провінцій стояли не намісники, а “обласні начальники” більшою частино з евнухів, які не могли створити власну династію.

Військо тепер складалось не з колоністів, а з професійних воїнів.Сама ассирійська армія знаходилась на повному державному забезпеченні. Її ядром являвся “царський полк”. Армія складалась з колісничних частин(в колісниці запрягали 4 або 2 коня, на них воювали 2-4 воїни), кінноти, піхоти і саперних частин. Ассирійські воїни, захищені залізними і бронзовими панцирями, шоломами і щитами, були відмінними солдатами. Вони вміли споруджувати укріплені табори, будувати дороги, застосовувати стінобитні і запалювальні снаряди. В армії була розвідка, якою керував як правило царевич-престолонаслідник. Найманців практично ассирійці не використовували, за виключенням киммерійців. Армія поділялась на 10, 50, 100, 1000 воїнів. В неї були знамена і штандарти, на яких зображувались символи бога Ашшура. В армії і чиновничому аппараті приносили присягу. В добу розквіту Ассирія могла виставити армію в 120 000 воїнів.

Спираючись на таку силу Ассирія проводила активну завойовницьку політику. Спочатку об”єктом атаки стало сильне царство урартів на півночі. В 732 р. до н.е. була захоплена Сірія. Потім була подолана Фінікія. В 729 р. до н.е. Тіглатпаласар захопив Вавілон. Халдейські племена були розгромлені. Здобич становила 120 тисяч полоненних. Царству було залишенно статус царства, але в складі Ассирії. Тіглатпаласар навіть коронувался у цьому місті під ім”ям Пулу таким чином об”єднавши всю Месопотамію.Відтепер Ассирія охоплювала усі земли “від Верхнього моря, де сідає сонце, до Нижнього моря, де сонце піднімається”, - другими словами, від Середземного моря до Перської затоки. Таким чином ассирійський цар став владикою всієї Передньої Азії, за виключенням Урарту і декількох областей на окраїнах.

Наступник Тіглатпаласара Саргон II(722-705рр. до н.е.) - підкорив і зруйнував Ізраільске царство, Але в його правління загострилась боротьба військової та жрецьких партій. Він вдало воював з Урарту і в 714 році завдав йому тяжку поразку. Правда Вавілон він втратив коли в 721 році вождь халдеїв Мардук-апла- іддін ІІ захопив престол. Правда в 710 році Саргон ІІ його виганяє і той перебирається на піівдень де продовжує боротьбу. Сінаххеріб (705-681рр. до н.е.)- воював з Вавілоном і вважав себе “захистником прав”. Ось його слова: “ Я людина, яка любить справедливість, робить благодіяння, поспішає на допомогу слабому, яка завжди повертається до добра, найдосконаліший герой, смілливий муж, перший серед царів, той, хто разбивае своїх противників і вражає блискавками зло...” були особливо відчутні в частині жорстокості. Вавілон був знайомий скоріш з його блискавками, ніж з добротою. В перший раз він захопив в полон 208 000 людей і величезну кількість золота, срібла, дорогоцінностей і худоби. У другий раз у 689 р. до н.е. він затопив місто і розселил жителів по провінціях. Сінаххеріб робить столицею Ассирійської держави місто Ніневію. Цар був прихільником військової партії, і напевно заколот організовани жерцями призвів до переходу влади до сина царя.

Проте сама Ассирія не могла обійтись без Вавілону.Коли царя вбили змовники новий цар Асархаддон (681-669 рр. до н.е.) повернув жителів назад. На короткий час ассирійцям навіть вдалось підкорити Єгипет. Мемфіс- цар взяв за півдня, підкопав мури, зробив в них прохід і побудував облогові насипи. В Египті він призначив адміністрацію і встановив щорічний податок - 180 кілограммів золота і 9 тон срібла.

Прагнув не відставати від попередників і Ашшурбанапал (669-629 рр. до н.е.). Цей цар заснував в Ніневії саму велику бібліотеку тодішнього світу, зібрав в ній - в оригіналах або копіях - всю шумерську і аккадську літературу, релігійні тексти і записи. Проте і він продовжував завоювання: ходив в Єгипет, на Елам, в Фінікію. Воював з племенами на території сучасного Азербайджану і з кочовиками Аравії. У 665 році він втратив Єгипет. Політична криза в середині країни, особливо повстання у Вавилоні на чолі з братом царя Шамашшум-укіном в 652-648 рр. до н.е., об”єднало всіх противників ассирійців (еламитів, халдейсько-арамейські племена, арабів, сірійців, фінікійців, лідійців, єгиптян, мідійців). Але Ассирія знайшла сили і потопила повстання в крові.

В 642-640 рр. до н.е. були підкорені араби, в 639 р. до н.е. знищений Елам. Це були останні успіхи.Ми бачимо, що спадкоємці Тіглатпаласара ІІІ були достойні засновника імперії. Вони на протязі ста років успішно зберігали гигантську імперію. Ассирія здавалась такою могутньою, як ніколи. Народи тремтіли перед нею, підкорені царі бородами замітали землю, цілуючи ноги Ашшурбанапала.Але пройшло одне покоління і Ніневія вже була грудою руєн. Підкорений Вавілон підняв голову і після смерти Ашшурбанапала спочатку відпав від держави, а потім в союзі з мідійцями назавжди зруйнував імперію ассиріців.

Халдейський цар Набопаласар В 626 році виступає проти царя Сіншара-ішкума. 25 листопада він коронується в Вавілоні заснувавши нову халдейську або нововавілонську династію. Війна була жорстокою. До 616 року була очищена від ассирійців Вавилонія., але облога Ашуру була неуспішною. На допомогу Вавілону прийшли союзники мідяни. Союз Вавилона та Мідії був скріплений шлюбом сина царя Навуходоносора та доньки мідійського царя Кіаксара Аметідою. Спільними зусиллями Вавілона і Мідії в 612 р. до н.е. була взята столиця Ассирії Ніневія. Невздовзі бойові дії перенеслись на північ. Проте спроби останнього ассирійського царя Ашшур-убаліта ІІ навіть при підтримці фараона Нехо ІІ були марними. Вавілонський цар Набопаласар отримав свою частину земель, які раніше належали ассирійцям. Це були Сірія, Фінікія, Палестина, Аравія.

На Близькому Сході лишились чотири потужних державних об”єднання: Мідія, Вавилон, Єгипет та Лідія у Малій Азії. Весною 607 року до н.е. царевич Навуходоносор отримав під командування армію для підкорення Сирії і Палестини. В 605 році була взята переправу в районі міста Керкемиш, де знаходився єгипетський гарнізон. Невздозі Сирія та Палестина без бою прийняли нового господаря. У серпні 605 року помирає Набопаласар і Навуходоносор II стає царем.

У часи нового царя Вавілон переживає друге піднесення. Царство стає крупним, а його столиця займає, на той час, перше місце в світі. Населення Вавілона складало близько 200 000. Місто лежало на берегах Євфрату і двох його каналів. Для зв”язку було побудовано міст довжиною 123 метри і завширки 5-6 метрів. Було відновлено Есагіл - головний храм і його зіккурат, відому Вавілонську башту. Висота зіккурату становила 91 метр і називався він Етеменанкі (“храм наріжного каменя небес і землі”). Від храму до виходу з Вавілону вела вулиця мощена бруківкою, завширки 35 метрів. Ця вулиця закінчувалась біля ворот, які були присвячені богині Іштар. Висота воріт складала 21 метр. Вони буви прикрашені зображеннями фантастичних чудовиськ на блакитному фоні.

Всього в місті було 8 воріт. Кріпосна стіна складалась з двох ліній. Зовнішня стіна була высотою 8 метрів і завширки 3,7 метра. Довжина її складала 8.3 кілометра. Внутрішня, яка була на відстані 12 метрів від першої, мала висоту 11-14 метрів і ширину 6,5 метрів. В стінах, через кожні 20 метрів разташовувались вежі для обстрілу. Перед зовнішьої стіною знаходився рів, наповнений водою.

И, нарешті, одним з семи чудес світу були висячі сади Семіраміди. Хоча назва ця помилкова. Справа в тому, що сади були зроблені за наказом царя для його жінки Амітіди, мідійської царівни, яка сумувала по рідній Мідії. На високі кам”яні виступи було насипано грунт і висаджені рідкісні екзотичні рослини з батьківщини царівни.

16 березня 597 року вавилогнський цар бере штурмом Ієрусалим. 3000 іудеїв було переселено в Вавилонію. Царем Іудеї було поставлено Седекію. Скориставшись повстанням в армії 595-594 рр. до н.е. Єгипет та Іудея розпочали військові дії. Але Навуходоносор рішучими діями відтіснив єгипетську армію від фінікійських міст до її кордонів, а в 587 році захопив Ієрусалим

Після смерті Навуходоносора II (562 р. до н.е.) в країнв почались заколоти. Жрецтво почало активно втручуватись в політику. Після зміни трьох царів на престол вступив Набонід (556-539 рр. до н.е.),, син одного з вождів аморейських племен.Під впливом матері Аддагуппі, яка була жрицею в храмі Сіна, новий цар почав провадити релігійну реформу висуваючи на місце Мардука, Набу та Нергала (традиційних богів Вавилону) культ ассирійського бога Місяцю Сіна. З одного боку логіка реформа полягала у тому, щоб таким чином об”єднати арамейські племена. Але з другого боку це призвело до конфлікту з вавилонським жрецтвом. Але зміна русла Євфрату зробила неможливим торгівлю через Ур і цар переносить активність на захід в район Сирії та Аравію. Він переніс резиденцію в місто Тейму в Аравії для прокладки нових караваних шляхів. У Вавілоні він залишає правити свого сина Бел-шар-уцура (в біблійній традиції Валтасар).

В 546 році припиняється суперництво Вавилона та Єгипта, обидві держави починають готуватись до опору проти персів, нового грізного ворога зі сходу.

Якщо говорити про розвиток вавилонського суспільства та економіки вVII-VI ст. до н.е. ми повинні констатувати, що головною галуззю економіки продовжувало лишатись сільське господарство. Значна частина землі належала храмам, членам царської родини, великим торговцям, чиновникам царської та храмової адміністрації. Дрібні власники володіли наділами від 1/3 до декількох га. Земля коштувала дорого і тому на невеликих клаптиках вигідніше було займатись вирощуванням садових культур. Канали та ірігаційні споруди належали державі, в деяких випадках храмам та приватним особам. За користуванням водою сплачувалась платня.

Суспільство складалось з повноправних громадян міст, вільних людей (але позбавлених громадянських прав), напіввільних жителів та рабів. Повноправні громадяни були членами народних зборів при тому чи іншому храмі. До їх числа належали державні та храмові чиновники, жерці, купці, ремісники і землевласники. Їх статус був спадковим. Практично всі вони жили в місті і володіли землею в межах сільської округи міста, на яку розповсюджувалась юрисдикція народних зборів.

До позбавлених громадянських прав. але вільних людей належали царські військові колоністи, іноземні чиновники і взагалі всі іноземці, які проживали у Вавилонії. Іноді вони навіть могли створити власну систему самоуправління. Так у 30-х роках VI ст. до н.е. у Вавилоні існували народні збори єгипетських поселенців, були народні збори іудеїв. Але права володіти землею в них не було, що автоматично означало позбавлення громадянських прав.

До залежних людей відносились землероби, які працювали на землях храмів, царя та наділах приватних осіб. Вони були прикріплені до наділів, але їх не можна було продавати разом з землею. Рабів було дуже багато, особливо в храмових господарствах. Заможні громадяни володіли 3-5 рабами. І всеж таки кількість рабів була значно мкеньше кількості юридично вільних членів суспільства. У провідних галузях домінувала праця вільних виробників. Рабів часто селили на пекулій (невеликий наділ) за помірний оброк, який складав 12 сіклів в рік. Вартість раба складала приблизно 60-90 сіклів. Боргова кабала притамана ассирійцям суттєво зменьшилась. Відтепер кредитор міг заарештувати боржника, помістити його у боргову в”язницю, але вже не міг продати в рабство. Навіть глава сім”ї не міг продати в рабство власну жінку за борги, але дітей ще міг.

Храми продовжували лишатись виробничими одиницями. Вони займались лихварством та торгівлею, були великими рабовласниками та володіли земельними угіддями. Джерелом надходженням для храмів були податі, особливо десятина. Нею обкладались землевласники, скотарі. садівники, пекарі, ремісники та чиновникі. Царське господарство не вело активної господарської діяльності. найчастіше землі просто здавались в аренду.

В торгівлі тон задавали могутні ділові доми. Найбільш відомим був дім Егібі. Ці ділки контролювали торгівлю з Мідією та Еламом. Другим відомим був дім Мурашу. Цей дім контролював лихварські та торгівельні операції. Ці доми володіли десятками рабів. Деякі вчені на цій підставі говорили навіть про наявність капіталізму у Вавилоні. Відіграючи роль посередника в міжнародній торгівлі купці Вавилону забезпечували обмін з Єгиптом, Сирією, Еламом та Малої Азії, де вони скуповували залізо, мідь, олово, будівельний ліс, вино. З Єгипту поступали квасці, які використовували для відбілювання вовни, одягу, а також виробництва скла та медичних засобів. У східному напрямку йшов хліб, вовна та одяг.

Весною 539 року до н.е. перська армія рушила в похід і почала наступати вниз по долині р.Діяла. В цей критичний момент Угбару, намісник області Гутіум, зрадив Набоніду і перейшов на бік Кіра. Потужні оборонні споруду,які були споруджені ще Навуходоносором ІІ, мали б відстрочити падіння. Але Набонід вже не мав підтримки у власній країні. В серпні 539 р. до н.е. біля міста Опіс поблизу р.Тігр перси розгромили армію, якого командував син Набоніда Бел-шар-уцур. Потім перси обійшли всі укріплення та оточили місто Сіппар. Оборону Сіппара очолив вже сам Набонід. Але 10 жовтня Сіппар опинився в руках персів, Через два дні у Вавілон вступила перська армія. Легенда з Біблії розповідає, що під час бенкету в царя Валтасара, з’явилась людська рука, яка написала на двірцевій стіні слова:” Мене, текел, перес”. Нихто не міг прочитати їх. Лише пророк Даніїл зумів разгадати їх: “Мене - обрахував бог царство твоє і поклав кінець йому; текел - тебе зважили на вазі і знайшли дуже легким; перес - поділено царство твоє і дано персам і мідянам.” Валтасара було вбито вночі, а перси легко взяли Вавілон. 29 жовтня в місто вступив Кір. Вавилонія втрачає незалежність, а її останнії цар був направлений у почесне заслання правителем області Карманія (на захід від Персіди).

Дата добавления: 2015-05-26