Шумеро-Аккадське царство

Лугальзагесіі підкоривши весь південь Месопотаміії (Шумер) не зумів утворити єдиної держави. він спирався на традиційні методи управління з використанням жрецької та общинної верхівки шумерських округів. Його владала полягала в тому, що він приймав з їх рук місцеві жрецькі та урядові титули. Але посилення півночі країни де тон задавали східні семіти несподіванно привело до появи сильного суперника. Тут до влади приходить людина нецарського походження. східний семіт Шаррум-кен, який увійшов в історію під ім”ям Саргона Давнього(2316 - 2261 рр. до н.е.). Пізніша легенда говорить, що його полюбила богиня Іштар (шумерська богиня Інанна) та зробила його царем.. Його ім”я перекладалось, як “істиний цар”. Шаррум-кен заснував місто Аккаде - яке стало столицей царства. В той час шумери були озброєні тільки сокирами і списами, а аккадці застосували - лук. Добрий лук може бити влучно на відстань 200 метрів і більше. з нбого можна робити 5-6 пострілів в хвилину при запасі стріл в колчані від 30 до 50, а на близькій відстані стріла пробивала навіть товсту дошку. Крім того в армію Аккаду (а так стала називатись територія царства та був відкритий шлях всім, оскільки основу її складала легкоозброєна кіннота. Шумер був завойований і шумерська мова була замінена аккадською, розвинутою на основі клинопису шумерів. Аккадці стали першими в світі утворювачами постійної армії, яка прийшла на зміну елітарним військовим дружинам шумерів. Вже в тексті Саргона Древнього говорилось: “Кожний день 5400 воїнів їдять його хліб”. Він здійснив ряд успішних походів в Сирію та Елам.

Округи за Саргона зберігли свою внутрішню структуру. Але енсі перетворились тепер на чиновників, що ненсли відповідальність перед царем. Вони вже об”єднували в своїх руках управління храмовими господарствами, Представників знатних родів для усунення сепаратистських рухів тримали при дворі в якості заручників. Воїни Саргона володіли наділами, що виділялись з храмових земель. Взагалі Саргоніди віддавали перевагу системі винагород, і порступово кількість службових наділів зменьшувалась. Натомість будувались нові канали, в загальнодержавну мережу об”єднювалась вся іригаційна система. Були введені загальнодержавні системи мір ваги та розмірів. З Індією та Північною Аравією була налагоджена морська торгівля. В добу правління Саргона і його спадкоємців країна процвітала. Шумери займались торгівлею і сплачували податки аккадцям.

Жрецтво Саргон прагнув залучити на свій бік подарунками та будівництвом храмів. Він шанував не тільки власного бога Аббу або Амбу, але й шумерських Енліля та Нанна. Проте стосунки царя та жерців були прохолодними. Практично ми можемо констатувати, що в Аккаді вперше встановлюється деспотія, як форма монархії з зосередженням повної політичної та економічної влади в руках царя. Царь обожнювався. Ті верстви. які привели Саргона до влади мало, що виграли, але деспотичний характер влади царя став особливістю розвитку месопотамської цивілізації на тисячоліття.

Сини Саргона Рімуш та Манітушту (2260-2237 рр. до н.е.) були змушені вдаватись до каральних заходів придушуючи опір місцевого населення та заколоти знаті. Страчено було декілька тисяч жителів Шумера. Рімуша навіть вбивають заколотники, підбуривши жителів кидати в нього кам2яними печатками, які кожний житель царства носив на шиї. Ці печатки відігравали роль своєрідного підпису при складанні правових документів або розписок. Цей кам”яний циліндрик не знімався з шиї навіть вночі. Втрата його означала втрату прав особистості. Справа в тому, що писати вміли тільки письці

Крім державного сектору, в Аккаді існувала і недержавна земля общинників. Общинники жили “будинками” (так називалось чотири покоління, які складали общину під владою патріарха). Кожний “будинок” володів землею. яка розподілялась між сім”ями. Продавати цю землю можна було лише за дозволом общини. Іноді цар виступав в якості покупця землі всієї общини.

Відомим внуком Саргона Давнього став цар Нарам-Суен (2236-2200 рр. до н.е.). Він здійснив відомий похід в Сірію зруйнувавши місто Еблу. Себе він називав “наймогутнішим богом Аккаду” та “царем чотирьох сторін світу”. В його правління важки суперечки з жрецтвом міста Ніппур призвели до того, що соціальна опора влади аккадського царя стала слабшою. Наступник Нарам-Суена Шаркалішарі зіткнувся з новим суперником. Їм стали племена кутіїв з Іранського нагірря. а на заході небезпеку становили племена західних семітів амореїв.

Близько 2170 року до н.е. напад кутіїв, гірських північних племен, захопив аккацців зненацька. А найманці вимагали платню і не хотіли йти на смерть. “Царство Агаде зруйнувалось, рештки його перетворились на ніщо, скарбницю разграбували солдати.”- говориться в одному з шумерських сказань. Кутії не змогли взяти укріплені міста, вони розорили округу і забрали худобу. Проте довго володіти Шумером і Аккадом їм не вдалось. Вони не могли утворити систему управління і обмежувались збиранням данини.

В цей період знов посилюється Лагаш, правитель якого Гудеа рішуче відмовляється від власності царя на храмові землі і зливає все в загальнодержавне храмове господарство бога Лагаша Нінгирсу. Від кутієв він просто відкуповувався и тому міг проводити активну зовнішньополітичну та військову діяльність.

В 2109 р. до н.е. ополчення міста Урука на чолі зі своїм царем Утухенгалем нанесло поразку кутіям і вигнало їх, Раптова смерть царя під час будівництва намулу привела до переходу ініціативи об”єднання країни до правителів ІІІ династії Ура, міста яке було союзником Урука в боротьбі з кутіями. Родоначальником династії був Ур-Намму (2112-2094 рр. до н.е.). Він завойовує Лагаш і знов бере під свій контроль торгівлю з Індією. Відтепер держава носила назву “Царство Шумеру і Аккаду”.

При цьому правителі та його синові за ім”ям Шульга (2094-2046 рр. до н.е.) створюється класична давньосхідна держава. В цій державі відтепер все було централізованим, як в Египті. Усі робітники називались у ньому гурушам и (“молодцями”), а робітниці нгеме (“рабині”). Тих і інгших було від 500 тис. до 1 млн. Усі вони працювали в робочих загонах і отримували пайок - 1,5 литри ячменю на чоловіка і 1/2 пайка на жінку. Любий загін міг бути перекинутий на любу роботу (на відміну від єгипетських). Вони працювали без вихідних, тільки рабині звільнялись від роботи в “нечисті” дні). Смертність робочих загонів була надзвичайно високою.

Куваліфіковані ремісники, адміністративні чиновники, воїни знаходились на пайку, який дозволяв їм утримувати сім”ю. Така організація вимагала найсуворішого обліку і контролю. Таким чином вони перевіряли один другого. Усе фіксувалось письмово. Навіть поля були разділені на смужки поперек і вздовж і за кожною слідкував спеціальний контролер. На кожному документі (а їх залишилось понад 100 тис.), звіті, ставились печатки особи відповідальної за операцію та контролера. Рядові документи складались в річні звіти по загонах, містах і т.п. Міжнародна торгівля перейшла під контроль державних торгових агентів тамкарів. Централізоване було навіть скотарство. Тепер худоба вирощувалась для храмів по округах, для ремісничих потреб в окремих стадах. Чиновникі та контролери складали опору влади царя. Позитивним моментом було те, що в умовах поліцейського нагляду припинились війни між містами.

В державі були дві категорії населення. одна, якій належала влада(дрібні наглядачі, чиновники, кваліфіковані ремісники, воїни, жерці і представники царської адміністрації). На другому боці безправні рядові громадяни,які знаходились на положенні рабів. Була в той час і незначна кількість справжніх рабів,особливо у власності заможних громадян. Проте їх положення було навіть краще, ніж у гурушів і нгеме.

Цар був верховним судьею, главою держави, вирішував питання війни і миру. В його розпорядженні був цілий апарат писців. Вони вели документацію. Царська влада обожнювалась. Першим з царів, який поставив свої статує у храми, став Шульга. Він видав перші в історії країни закони. Вони стали найдавнішими законами в світі. Впорядковані були навіть культи і зведені в едину систему. В цій системі головне місце займав культ Енліля, друге місце посідав бог Місяцю Нанн, або Суен.

В 2025 році над країною нависла загроза з боку амореїв, які перейшли Євфрат і розпочали своє вторгнення в Месопотамію. Іббі-Суен, цар Шумеро-Аккадського царства знаходився в цей час в Еламі з військом. Загони гурушів розбіглись пограбувавши склади з продовольством. Повернувшись цар застав в столиці голод, оскільки існував лише державний сектор. направлений для закупівлі хліба чиновник Ішбі Ерра, відклався від царя і заснував власне царство із столицею в місті Іссін. У 2003 р. до н.е. на державу напали сусіди - царство Елам. Вони зохопили в полон Іббі-Суена та вивезли його в кайданах з країни. Останній період розвитку царства Шумеру та Аккаду припадає на правління І династії Іссіна. Храмове господарство, що засновувалось на праці підневільних робітників, не було ефективним і вимагало чималого апарату контролерів та наглядачів. Тепер пожвавились спроби організувати передачу землі у приватні господарства. відновились господарства на общинній землі. Знов отримали самоуправління храмові господарства. Централізована роздача продуктів була відмінена і тепер пожвавилась торгівля та обмін.

Але в умовах навали амореїв зберігати на такому грунті єдину державу стало неможливим. Держава розпадається на дрібні округи, які стають здобиччю амореїв. Шумерське населення починає розчинятись в новому семітському оточенні. Так зник і загинув Шумер. Спочатку країна, потім народ, а потім вимерла і мова.

Дата добавления: 2015-05-26