Виды и формы расселения

РАССЕЛЕНИЕ

Основными показателями расселения являются:

- интенсивность производственных, научных, социально-культурных и административно-хозяйственных взаимосвязей между поселениями;

- степень взаимосвязи мест проживания с основными местами приложения труда, центрами общественного обслуживания и местами внегородского отдыха;

- плотность населения и густота (плотность) сети городских и сельских населенных мест;

- соотношение численности населения, проживающего в населенных пунктах различной величины;

- уровень жилищной обеспеченности и общественного обслуживания населения;

- степень благоприятности санитарно-гигиенических условий проживания населения и состояния окружающей среды.

Большое влияние на формирование и развитие расселения оказывают: размещение и развитие общественного производства, социально-экономические потребности населения, природно-климатические, водохозяйственные условия и транспортная сеть, размещение минерально-сырьевых, топливно-энергетических и других сырьевых ресурсов. В то же время сложившееся расселение (особенно крупнейшие, крупные и большие города и агломерации) в свою очередь само оказывает существенное влияние на размещение промышленности, особенно предприятий отраслей обрабатывающей промышленности, более мобильных по условиям территориального размещения.

Виды и формы расселения определяются различиями в типах и величине населенных мест, а также в характере их взаимного размещения и уровне развития межнаселенных связей. Существует два основных вида расселения:

- городское, связанное с возникновением и развитием городов и поселков городского типа;

- сельское, связанное с развитием разного рода сельских поселений (сел, деревень, хуторов и др. поселков сельского типа в зависимости от хозяйственной специализации).

В свою очередь каждый из основных видов расселения может быть сосредоточенным (концентрированным) или рассредоточенным (дисперсным).

Сосредоточенное расселение более эффективно в экономическом и социальном отношении. Однако, в конечном итоге в результате социально-экономического роста, характеризующегося преодолением существенных различий между деревней и городом и постепенным выравниванием условий жизни в населенных пунктах различной величины, в перспективе должно привести к слиянию основных видов расселения при сохранении определенных региональных различий.

Вторая важная характеристика расселения – это его форма. различают две основные формы расселения:

- автономную, когда вследствие значительной территориальной удаленности соседних поселений или слабого развития межселенных транспортных коммуникаций отдельные населенные пункты развиваются изолировано, без устойчивых функциональных связей друг с другом;

- групповую, когда между соседними поселениями устанавливаются тесные устойчивые связи в сфере производства, труда, быта и отдыха населения, а масштабы и темпы их дальнейшего развития становятся в значительной в значительной мере взаимообусловленными.

Групповую форму расселения следует рассматривать как более прогрессивную, так как в этом случае на основе кооперирования производственных и трудовых ресурсов отдельных населенных мест, а также организации межселенных систем культурно-бытового обслуживания и отдыха населения создаются наиболее благоприятные условия для повышения социально-экономической эффективности решения всех основных задач расселения.

Выбор оптимальной формы расселения должен осуществляться отдельно в каждом конкретном случае при разработке схем и проектов районной планировки.

Выбор оптимального варианта расселения в пределах группы взаимосвязанных населенных мест должен осуществляться при разработке проекта районной планировки путем составления и сравнительной оценки нескольких альтернативных вариантов схем расселения. При сравнении учитываются следующие позиции:

- степень относительного удорожания промышленного и гражданского строительства на различных площадках;

- условия транспортной доступности для населения основных мест приложения труда, центров культурно-бытового обслуживания и зон массового отдыха;

- величиной капитальных затрат и приведенных эксплуатационных расходов, связанных с развитием внегородских транспортных и инженерных сетей;

- относительной широтой выбора мест приложения труда и видов обслуживания, предоставляемого большинству населения, независимо от места его проживания;

- санитарно-гигиеническими условиями проживания людей и требованиями охраны природы;

- архитектурно-композиционными условиями планировки отдельных поселений и рациональностью развития планировочной структуры всей группы населенных мест в целом.

1. ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ СЕЛЬБИЩНИХ ТЕРИТОРІЙ

Сельбищна територія населених пунктів призначається для розміщення житлової забудови, підприємств та центрів обслуговування, громадських центрів, зелених насаджень загального користування, навчальних закладів, спортивних комплексів, підприємств, які не мають шкідливого впливу на гігієнічний стан міського середовища (науково-дослідні та проектні інститути, лабораторії, конструкторські бюро тощо), вулиць і доріг, автостоянок і гаражів.

При визначенні розміру сельбищної території враховується потреба кожної сім'ї в окремій квартирі або будинку. Розрахункова житлова забезпеченість визначається диференційовано для міст у цілому та їх районів на підставі прогнозних даних про середній розмір сім'ї з урахуванням типів житлових будинків, обсягів житлового будівництва, фонду, який створюється за рахунок коштів населення, тощо.

Розміщення нового житлового будівництва у межах сельбищних територій передбачається як на вільних ділянках, так і у районах реконструкції. Архітектурно-планувальна організація районів житлового будівництва здійснюється з урахуванням містобудівних умов відповідно до їх місцеположення відносно центру поселення, основних архітектурно-планувальних осей і вузлів та місць праці.

Для попереднього визначення потреби у сельбищній території приймаються укрупнені показники при середній поверховості забудови (територія на 1000 чол./га) при кількості поверхів:

9 і більше - 7

4-8 - 8

до 3 без земельних ділянок - 10

те саме із земельними ділянками - 20

1-2 у сільських поселеннях - 50

У межах сельбищної території формуються основні структурні елементи житлової забудови: житловий квартал (комплекс), житловий район, сельбищний район (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 — Структурна організація сельбищної території: а — схема організації житлового масиву та житлових районів; 1 — межі житлового масиву; -2 — межі житлових районів; 3 — центр обслуговування масиву; 4 — центр житлового району; 5 — центр місцевого значення; 6 — територія житлової забудови; 7 — виробнича територія; 8 — озеленена територія; 9 —магістральні та житлові вулиці; 6 — формування структурних одиниць сельбищної території у залежності від величини поселень

Житловий квартал (житловий комплекс) — первинний структурний елемент, обмежений магістральними або житловими вулицями (проїздами), природними межами тощо, площею до 50 га — з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення (збільшений квартал, мікрорайон) і до 20 га — з неповним комплексом. Квартали з неповним комплексом установ і підприємств обслуговування формуються у зонах історичної забудови, яка реконструюється, у малих селищах, в умовах складного рельєфу тощо.

Житловий район - структурний елемент сельбищної території площею 80-400 га, у межах якого формуються житлові квартали (мікрорайони), розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, природні, штучні межі. Окремі житлові райони, які не входять до складу сельбищних районів, формуються як самостійні структурні одиниці з більш розвинутими елементами обслуговування міського значення.

Сельбищний район (житловий масив) — структурний елемент сельбищної території площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони. Межами його є такі самі вулиці і дороги, що й для житлових районів, а також магістралі безперервного руху.

Ця структурна одиниця характерна для значних та найзначніших міст і формується як цілісний структурний організм з розміщенням установ обслуговування районного та міського значення. Житлові райони, що входять до складу сельбищної зони, повинні формуватися у взаємозв'язку з його плануванням і забудовою.

Розмір і тип основних структурних елементів визначаються містобудівними умовами поселень. У значних і найзначніших містах планувальну структуру сельбищної території формують як сельбищні, так і житлові райони.

2. ЗАБУДОВА НОВИХ ЖИТЛОВИХ РАЙОНІВ МІСТОБУДІВНІ УМОВИ

При проектуванні основних структурних елементів сельбищної території необхідно враховувати такі містобудівні умови:

‑ місцеположення району відносно центру міста — розміщення у визначеній зоні містобудівної якості (кваліметричній зоні);

‑ наявність чи формування нових архітектурно-планувальних осей міста (головних, загальноміських, районних, місцевих), вздовж яких організуються лінійно-вузлові зони розміщення установ та підприємств обслуговування, житлова забудова, виробничі та інші об'єкти, що складають архітектурно-планувальний каркас міста;

‑ природні особливості ділянок, які відводяться під житлове будівництво (рельєф місцевості, наявність акваторій, зелених масивів тощо);

‑ характер навколишньої забудови (тип будівель, їх поверховість, естетичні якості тощо).

Для підвищення ефективності архітектурно-планувальної організації території, оптимального використання ділянок, раціонального розміщення будинків та споруд, формування виразності композиції забудови, зручної доступності населення до транспортних магістралей доцільно визначити її значення у планувальній структурі міста (рис.1.2).

Рисунок 1.2 — Приклад підрахунку величини архітектурно-планувального потенціалу (АЛЛ) ділянок забудови в залежності від їх розміщення у плані міста. Архітектурно-планувальні осі: 1 — головні; 2 — загальноміські; З —районні; 4 — ділянки (райони) забудови; 5 — зона центру міста; А, Б, В — зони міста відповідно — центральна, серединна, периферійна; б — містобудівна якість (чисельник — номер ділянки, знаменник — коефіцієнт значущості)

Якісна характеристика архітектурно-планувальних структурних елементів може здійснюватись на засадах використання методу визначення питомого архітектурно-планувального потенціалу (додаток 3.1).

3. ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Планування основних структурних елементів сельбищної території передбачає функціональне зонування території, урахування землекористування, формування вуличної мережі, архітектурно-планувальне зонування згідно з існуючими умовами, організацію мережі установ культурно-побутового обслуговування та ін. (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 — Структурна організація житлових масивів: а — приклади планувальних вирішень: 1 — межі житлових районів; 2 — центри житлових районів; 3 — центри планувальних районів; 4 — швидкісні магістралі; 5 — магістральні вулиці; 6 — резервні території; 7 — озеленені території; 8 — водойми.

Функціональне зонування житлових кварталів, районів, масивів та інше передбачає виділення відповідних зон: житлової, установ та підприємств обслуговування, озелененої та комунальної.

При виділенні житлової зони враховується: характер рельєфу місцевості; санітарно-гігієнічні умови; транспортна доступність.

Зону озеленених територій доцільно передбачати на ділянках, незручних для забудови, поблизу акваторій, на ділянках складного рельєфу.

Виділення комунальної зони (з гаражами) здійснюється з урахуванням санітарно-гігієнічних вимог, розміщення забудови тощо.

При проектуванні вуличної мережі сельбищних та житлових районів необхідно враховувати основні напрямки міського транспортного тяжіння у місті, а також забезпечувати пішохідну доступність зупинок міського пасажирського транспорту (не більше 400-500 м).

Система пішохідних доріг повинна забезпечувати прямі зв'язки з основними громадсько-торговельними центрами, станціями метро (за наявності), зонами відпочинку, зупинками міського транспорту. При суміжному розташуванні місць праці — з їх входами чи проходами.

Архітектурно-планувальне зонування передбачає виділення зон різних рангів (головних, загальноміських, районних, місцевих) з розміщенням вздовж них забудови підвищеної естетичної якості, установ обслуговування відповідного рангу.

Мережа установ культурно-побутового обслуговування повинна забезпечувати розміщення відповідних підприємств і установ на рівні, визначеному діючими нормативами. Вона повинна також враховувати розміщення торговельних і громадських центрів різних рангів.

Структурні центри розміщуються переважно на архітектурно-планувальних осях з радіусом обслуговування: сельбищні райони — 2,0-2,5 км; житлові райони — 1,0-1,5 км; квартали — 0,3-0,5 км.

У зоні пішохідної доступності станцій метрополітену доцільно розміщувати великі торговельні підприємства, пункти харчування.

Щільність населення житлових кварталів (мікрорайонів) з повним комплексом місцевого обслуговування приймається диференційовано у відповідності з їх містобудівними умовами, але в межах показників, наведених у табл. 1.1.

Якщо в житлових кварталах не розміщуються деякі установи і підприємства місцевого обслуговування, щільність населення може бути підвищена відповідно до величин в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Щільність населення, чол./га (брутто)	Місце розташування житлових кварталів
400-500 (висока)	У центральній частині міста, у зонах формування головних, загальноміських архітектурно-планувальних вузлів та станцій метро
130-330 (низька)	У периферійній зоні міста, не в межах основних архітектурно-планувальних осей і вузлів

У зонах історичної забудови показники щільності населення можуть бути знижені при відповідному обґрунтуванні.

У відповідності зі значенням архітектурно-планувального потенціалу (АПП) здійснюється диференціація щільності населення у житлових та сельбищних районах (І рівень диференціації) та в межах житлових кварталів (II рівень диференціації), що наведено у додатку 3.2.

Дата добавления: 2015-05-26