Англо-американське ядерне співробітництво

Квебекська угода 1943 — англ.-амер. до­мовленість про співробітництво у сфері атом­ної енергії, підписана 19.08.1943 у Квебеку (Канада) Президентом США Ф. Рузвельтом та Прем'єр-міністром Великої Британії В. Черчіллем під час Квебекської конференції 1943. Вона передбачала тісне співробітництво між двома д-вами в дослідженнях атомної енергії та створенні на її основі бойових засобів; фак­тично атомний проект став спільним англій­сько-американським. Сторони домовились про об'єднання необхідних ресурсів та дослідниць­ких установ, а також про обмін усією інформа­цією щодо проекту; вони зобов'язувались ніколи не застосовувати атомну зброю одна проти одної, не використовувати її проти третіх д-ав без спільної згоди, не поширювати інфо­рмацію про деталі проекту чи про його існу­вання третім д-вам без згоди іншої сторони. У Вашингтоні створювалась Об'єднана комісія, до функцій якої входили координація робіт над проектом в обох д-вах та управління ресурсами Проекту.

Нассау нарада 1962 — амер.-брит. перего­вори, що відбулись 18-19.12.1962 в Нассау (Ба-гамські острови). США представляли прези­дент Дж. Кеннеді, міністр оборони Р. Макнама-ра, заступник держсекретаря Дж. Болл, Велику Британію — прем'єр-міністр Г. Макміллан, міністр закорд. справ лорд Хьюм, міністр оборони П. Торникрофт, міністр зі справ Співдружності і колоній Д. Сендіс. Центр, місце на перего­ворах посіло питання про подальшу співпрацю в ядерній сфері між США та Великою Бри­танією, а також з іншими державами-членами НАТО. Воно набуло особливої гостроти внаслі­док суперечки 2-х д-ав навколо проекту ракет «Скайболт». На поч. 1960-х Велика Британія відмовилась від побудови власної стратегічної ракети «Блю страйк» і підписала в 1960 із США угоду, за якою амер. сторона зобов'язувалась поставити балістичні ракети «Скайболт» класу «Повітря-земля», впровадження яких у вир-во відбувалось у той час у США. Але наприкінці 1962 амер. уряд вирішив відмовитись від проекту «Скайболт». Оскільки брит. уряд розглядав «Скайболт» як основну ракету для майбутніх ядерних сил Великої Британії та засіб для подовження терміну служби брит. стратегічних бомбардувальників, таке рішення США, а також наполегливі дії амер. сторони, що мали на меті схилити Велику Британію та Францію відмо­витись від власних ядерних сил, викликали незадоволення в Лондоні. Під час Н. н. Макміллан відхилив пропози­цію Кеннеді розподілити порівну між Великою Британією та США витрати на подальші ро­боти над ракетою «Скайболт» і, підкресливши твердий намір Великої Британії надалі зберіга­ти статус незалежної ядерної д-ви, попросив про постачання ракет «Поляріс». Результатом переговорів стала угода, яка передбачала пос­тачання до Великої Британії ракет «Поляріс» без боєголовок, побудову Великою Британією атомних підводних човнів з ракетами «Поля­ріс», передавання під командування НАТО стратегічної бомбардувальної авіації Великої Британії, США та деяких інших держав-членів, а також створення багатосторонніх ядерних сил НАТО та включення в них 4-х брит. атом­них підводних човнів із стратегічними раке­тами та 4-х амер. підводних човнів аналогіч­ного класу. Брит. уряд залишив за собою право вивести свої човни із складу спільних ядерних сил у разі виникнення загрози нац. інтересам д-ви. США запропонували приєднатись до угоди також і Франції, але франц. уряд відхилив цю пропозицію. Угода, укладена в Нассау, спричи­нила подальше зростання залежності Великої Британії від США у сфері стратегічних озброєнь, а також сприяла загостренню протиріч між США та Великою Британією з одного боку та ФраНЦІЄЮ — З ІНШОГО.

4. Англо-американські "особливі стосунки".

Американсько-англійські «особливі від­носини» — термін, шо використовується для характеристики двосторонніх амер.-брит. відносин; набув ужитку в 1946 після промови В. Черчілля у Фултоні та свідчить про неординарність і певну специфіку відносин між двома краї­нами. А.-а. «о. в.» є довготривалим та неодно­значним процесом, що мав певні особливості на різних етапах розвитку й відіграв важливу роль у формуванні новітньої системи міжнародних відносин. А.-а. «о. в.» є істор. феноменом XX ст., що був започаткований упродовж Другої світо­вої війни. На Квебекській конференції 1943 брит. Прем'єр-міністр В. Черчілль і Президент США Ф. Рузвельт досягли домовленості про створен­ня атомної бомби й узгодили свої зобов'язання щодо нової зброї (див. Квебекська угода 1943). Ф. Рузвельт, який прагнув використати Велику Британію для реалізації власних стратегічних імператив, надав значного розвитку ідеї про тісний зв'язок обох д-ав, а володіння ядерною зброєю й технологіями її виготовлення могло призвести до англ.-амер. домінування в повоєн­ному світі, що задовольняло імперські амбіції офіц. Лондона. Щоправда, англ.-амер. угоди 1946 та 1948 закріпили за Британією статус молод­шого партнера в ядерній співпраці, і все ж, офіц. запровадження в 1958 англ.-амер. співробіт­ництва в ядерній галузі ставило Велику Брита­нію щодо її відносин зі США в особливе стано­вище з погляду третіх д-ав. Для Великої Бри­танії рівень А.-а. «о. в.» мав неабияке значення в політ, сенсі, з огляду на втрачену можливість самостійно впливати на вирішення міжнар. проблем. Певний час таке становище задоволь­няло брит. інтереси та підтримувало проімпер­ські настрої д-ви, але офіц. Лондон добре уяв­ляв, що опинився в безпосередній військ,-політ. залежності від Вашингтона.

У розвиткові А.-а. «о. в.» вирішальним був чинник зовн. загрози — він визначав головний зміст співробітництва обох країн. Нім. загроза спричинила виникнення, а рад. обумовила кон-тинуїтет А.-а. «о. в.» за часів протистояння Схід — Захід.

Збереження А.-а. «о. в.» стало в 60-х XX ст. суттєвою перепоною вступу Лондона до Євро­пейського економічного співтовариства (ЄЕС), у чому були зацікавлені США для посилення свого впливу в Європі, надаючи Великій Бри­танії роль «будівельника мосту» між Зах. Євро­пою та США. Позитивне ставлення США щодо вступу Великої Британії до «Спільного ринку» було також зумовлене їхнім бажанням переорієн­тації брит. зовн. політики на Європу, де Лондон мав відіграти провідну роль у зміцненні «євро­пейської опори» НАТО. Тому Президент Фран­ції Ш. де Голль небезпідставно вважав Велику Британію амер. «троянським конем» і двічі (1963 і 1967) накладав вето на її вступ до ЄЕС. Із при­ходом до влади в 1979 консервативного уряду на чолі з М. Тетчер спостерігалось швидке по­жвавлення А.-а. «о. в.». Прем'єр-міністр всіляко підтримувала амер. ініціативи у військ, сфері, зокрема заходи щодо розташування нового по­коління амер. ядерної зброї на європ. конти­ненті та власне на території Великої Британії, здійснення натовської стратегії модернізації та контролю над озброєнням (саме з брит. війсь­кових баз амер. літаки здійснювали каральні операції проти Лівії в 1986). М. Тетчер виконала також своєрідну посередницьку місію в нала­годженні амер.-рад. порозуміння та закінченні «Холодної війни». У свою чергу США надали суттєвої підтримки Великій Британії під час анг­лійсько-аргентинського конфлікту 1982.

Водночас у процесі еволюції А.-а. «о. в.» відо­мими є випадки неузгодження й непорозуміння між партнерами. Йдеться, напр., про припинення американцями дії угоди з ленд-лізу в 1945, розход­ження в поглядах щодо офіц. визнання КНР в 1950 і встановлення з нею дип. стосунків, непо­розуміння щодо вирішення Палестинської проб­леми впродовж 1945-48. А.-а. «о. в.» зазнали серйозного удару під час Суецької кризи 1956, коли США не підтримали свого брит. партнера. Це призвело до натягнутості відносин між двома д-вами, і Велика Британія відчула ненадійність заокеанського союзника. Взагалі на 60 — 70-і XX ст. припадає чи не найгірший період розвитку А.-а. «о. в.». Велика Британія відмовилась вою­вати разом зі США у В'єтнамі, хоча й не засуди­ла амер. агресію. У 1983 мала місце неузгоджена зі Сполученим Королівством висадка військ США на о. Гренада, члена брит. Співдружності Націй, без попереднього повідомлення Лондона. Водно­час біполярність у системі міжнар. відносин була вагомим чинником для подолання тих непорозу­мінь, шо виникали. В умовах постбіполяр-ності А.-а. «о. в.» відігравали якісно іншу роль. А.-а. «о. в.» набувають для офіц. Вашингтона вагомого значення для дип. впливу на подаль­ший розвиток НАТО. Велика Британія стала не лише своєрідним «мостом» США до Європи, а й найважливішим форпостом на континенті для підтримки та подальшого впровадження свого впливу, а також виправдання амер. агресивних акцій і надання їм «союзницького» харак­теру. Після трагічних подій 11.09.2002 значно посилено не лише взаємодію обох д-ав, а й без­посередній вплив Сполученого Королівства на США, що стали переважно «англосаксонським» єдиним цілим у військ, галузі та сфері безпеки. У ході операції «Шок і тремтіння» (2003) було продемонстровано повну синхронізацію дій Вашингтона й Лондона. На сучас. етапі А.-а. «о. в.» залишаються одним із винятково важли­вих зовн.-політ, напрямків для обох країн і віді­грають домінантну роль у світовій політиці загалом.

Дата добавления: 2015-05-26