КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Англо-американське ядерне співробітництво
Квебекська угода 1943 — англ.-амер. домовленість про співробітництво у сфері атомної енергії, підписана 19.08.1943 у Квебеку (Канада) Президентом США Ф. Рузвельтом та Прем'єр-міністром Великої Британії В. Черчіллем під час Квебекської конференції 1943. Вона передбачала тісне співробітництво між двома д-вами в дослідженнях атомної енергії та створенні на її основі бойових засобів; фактично атомний проект став спільним англійсько-американським. Сторони домовились про об'єднання необхідних ресурсів та дослідницьких установ, а також про обмін усією інформацією щодо проекту; вони зобов'язувались ніколи не застосовувати атомну зброю одна проти одної, не використовувати її проти третіх д-ав без спільної згоди, не поширювати інформацію про деталі проекту чи про його існування третім д-вам без згоди іншої сторони. У Вашингтоні створювалась Об'єднана комісія, до функцій якої входили координація робіт над проектом в обох д-вах та управління ресурсами Проекту. Нассау нарада 1962 — амер.-брит. переговори, що відбулись 18-19.12.1962 в Нассау (Ба-гамські острови). США представляли президент Дж. Кеннеді, міністр оборони Р. Макнама-ра, заступник держсекретаря Дж. Болл, Велику Британію — прем'єр-міністр Г. Макміллан, міністр закорд. справ лорд Хьюм, міністр оборони П. Торникрофт, міністр зі справ Співдружності і колоній Д. Сендіс. Центр, місце на переговорах посіло питання про подальшу співпрацю в ядерній сфері між США та Великою Британією, а також з іншими державами-членами НАТО. Воно набуло особливої гостроти внаслідок суперечки 2-х д-ав навколо проекту ракет «Скайболт». На поч. 1960-х Велика Британія відмовилась від побудови власної стратегічної ракети «Блю страйк» і підписала в 1960 із США угоду, за якою амер. сторона зобов'язувалась поставити балістичні ракети «Скайболт» класу «Повітря-земля», впровадження яких у вир-во відбувалось у той час у США. Але наприкінці 1962 амер. уряд вирішив відмовитись від проекту «Скайболт». Оскільки брит. уряд розглядав «Скайболт» як основну ракету для майбутніх ядерних сил Великої Британії та засіб для подовження терміну служби брит. стратегічних бомбардувальників, таке рішення США, а також наполегливі дії амер. сторони, що мали на меті схилити Велику Британію та Францію відмовитись від власних ядерних сил, викликали незадоволення в Лондоні. Під час Н. н. Макміллан відхилив пропозицію Кеннеді розподілити порівну між Великою Британією та США витрати на подальші роботи над ракетою «Скайболт» і, підкресливши твердий намір Великої Британії надалі зберігати статус незалежної ядерної д-ви, попросив про постачання ракет «Поляріс». Результатом переговорів стала угода, яка передбачала постачання до Великої Британії ракет «Поляріс» без боєголовок, побудову Великою Британією атомних підводних човнів з ракетами «Поляріс», передавання під командування НАТО стратегічної бомбардувальної авіації Великої Британії, США та деяких інших держав-членів, а також створення багатосторонніх ядерних сил НАТО та включення в них 4-х брит. атомних підводних човнів із стратегічними ракетами та 4-х амер. підводних човнів аналогічного класу. Брит. уряд залишив за собою право вивести свої човни із складу спільних ядерних сил у разі виникнення загрози нац. інтересам д-ви. США запропонували приєднатись до угоди також і Франції, але франц. уряд відхилив цю пропозицію. Угода, укладена в Нассау, спричинила подальше зростання залежності Великої Британії від США у сфері стратегічних озброєнь, а також сприяла загостренню протиріч між США та Великою Британією з одного боку та ФраНЦІЄЮ — З ІНШОГО.
4. Англо-американські "особливі стосунки". Американсько-англійські «особливі відносини» — термін, шо використовується для характеристики двосторонніх амер.-брит. відносин; набув ужитку в 1946 після промови В. Черчілля у Фултоні та свідчить про неординарність і певну специфіку відносин між двома країнами. А.-а. «о. в.» є довготривалим та неоднозначним процесом, що мав певні особливості на різних етапах розвитку й відіграв важливу роль у формуванні новітньої системи міжнародних відносин. А.-а. «о. в.» є істор. феноменом XX ст., що був започаткований упродовж Другої світової війни. На Квебекській конференції 1943 брит. Прем'єр-міністр В. Черчілль і Президент США Ф. Рузвельт досягли домовленості про створення атомної бомби й узгодили свої зобов'язання щодо нової зброї (див. Квебекська угода 1943). Ф. Рузвельт, який прагнув використати Велику Британію для реалізації власних стратегічних імператив, надав значного розвитку ідеї про тісний зв'язок обох д-ав, а володіння ядерною зброєю й технологіями її виготовлення могло призвести до англ.-амер. домінування в повоєнному світі, що задовольняло імперські амбіції офіц. Лондона. Щоправда, англ.-амер. угоди 1946 та 1948 закріпили за Британією статус молодшого партнера в ядерній співпраці, і все ж, офіц. запровадження в 1958 англ.-амер. співробітництва в ядерній галузі ставило Велику Британію щодо її відносин зі США в особливе становище з погляду третіх д-ав. Для Великої Британії рівень А.-а. «о. в.» мав неабияке значення в політ, сенсі, з огляду на втрачену можливість самостійно впливати на вирішення міжнар. проблем. Певний час таке становище задовольняло брит. інтереси та підтримувало проімперські настрої д-ви, але офіц. Лондон добре уявляв, що опинився в безпосередній військ,-політ. залежності від Вашингтона. У розвиткові А.-а. «о. в.» вирішальним був чинник зовн. загрози — він визначав головний зміст співробітництва обох країн. Нім. загроза спричинила виникнення, а рад. обумовила кон-тинуїтет А.-а. «о. в.» за часів протистояння Схід — Захід. Збереження А.-а. «о. в.» стало в 60-х XX ст. суттєвою перепоною вступу Лондона до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), у чому були зацікавлені США для посилення свого впливу в Європі, надаючи Великій Британії роль «будівельника мосту» між Зах. Європою та США. Позитивне ставлення США щодо вступу Великої Британії до «Спільного ринку» було також зумовлене їхнім бажанням переорієнтації брит. зовн. політики на Європу, де Лондон мав відіграти провідну роль у зміцненні «європейської опори» НАТО. Тому Президент Франції Ш. де Голль небезпідставно вважав Велику Британію амер. «троянським конем» і двічі (1963 і 1967) накладав вето на її вступ до ЄЕС. Із приходом до влади в 1979 консервативного уряду на чолі з М. Тетчер спостерігалось швидке пожвавлення А.-а. «о. в.». Прем'єр-міністр всіляко підтримувала амер. ініціативи у військ, сфері, зокрема заходи щодо розташування нового покоління амер. ядерної зброї на європ. континенті та власне на території Великої Британії, здійснення натовської стратегії модернізації та контролю над озброєнням (саме з брит. військових баз амер. літаки здійснювали каральні операції проти Лівії в 1986). М. Тетчер виконала також своєрідну посередницьку місію в налагодженні амер.-рад. порозуміння та закінченні «Холодної війни». У свою чергу США надали суттєвої підтримки Великій Британії під час англійсько-аргентинського конфлікту 1982. Водночас у процесі еволюції А.-а. «о. в.» відомими є випадки неузгодження й непорозуміння між партнерами. Йдеться, напр., про припинення американцями дії угоди з ленд-лізу в 1945, розходження в поглядах щодо офіц. визнання КНР в 1950 і встановлення з нею дип. стосунків, непорозуміння щодо вирішення Палестинської проблеми впродовж 1945-48. А.-а. «о. в.» зазнали серйозного удару під час Суецької кризи 1956, коли США не підтримали свого брит. партнера. Це призвело до натягнутості відносин між двома д-вами, і Велика Британія відчула ненадійність заокеанського союзника. Взагалі на 60 — 70-і XX ст. припадає чи не найгірший період розвитку А.-а. «о. в.». Велика Британія відмовилась воювати разом зі США у В'єтнамі, хоча й не засудила амер. агресію. У 1983 мала місце неузгоджена зі Сполученим Королівством висадка військ США на о. Гренада, члена брит. Співдружності Націй, без попереднього повідомлення Лондона. Водночас біполярність у системі міжнар. відносин була вагомим чинником для подолання тих непорозумінь, шо виникали. В умовах постбіполяр-ності А.-а. «о. в.» відігравали якісно іншу роль. А.-а. «о. в.» набувають для офіц. Вашингтона вагомого значення для дип. впливу на подальший розвиток НАТО. Велика Британія стала не лише своєрідним «мостом» США до Європи, а й найважливішим форпостом на континенті для підтримки та подальшого впровадження свого впливу, а також виправдання амер. агресивних акцій і надання їм «союзницького» характеру. Після трагічних подій 11.09.2002 значно посилено не лише взаємодію обох д-ав, а й безпосередній вплив Сполученого Королівства на США, що стали переважно «англосаксонським» єдиним цілим у військ, галузі та сфері безпеки. У ході операції «Шок і тремтіння» (2003) було продемонстровано повну синхронізацію дій Вашингтона й Лондона. На сучас. етапі А.-а. «о. в.» залишаються одним із винятково важливих зовн.-політ, напрямків для обох країн і відіграють домінантну роль у світовій політиці загалом.
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 664; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |