Політика ФРН з питань роззброєння та контролю над роззброєнням

Ціною величезних зусиль СРСР досягнув у першій половині 70-х років паритету (рівності) у ядерних озброєннях із США. Арсенали ядерної зброї обох блоків були вщент перепов­нені.

Зростаюча напруженість радянсько-китайських відносин, і водночас безславна в'єтнамська авантюра Вашингтона змушували лідерів обох блоків шукати компромісів у протистоянні. Зменшити загрозу війни на континенті прагнули і провідні політики процвітаючої Західної Європи. Центральною проблемою в Європі залишалась проблема визнання усіма державами непорушності повоєнних кордонів.

Прихід до влади у ФРН соціал-демократів і конструк­тивна політика нового канцлера Віллі Бранта призвели до позитивних зрушень у нормалізації відносин на континенті. В жовтні 1969 р. федеральний уряд на чолі з Віллі Брандтом підписав угоду про нерозповсюдження ядерної зброї. Вже в грудні 1969 р. почалися переговори очолювані міністром закордонних справ ФРН Вальтером Шеельом з урядом СРСР про відмову від застосування сили у Москві і з польським урядом у Варшаві. Результатом переговорів став підписаний у Москві в серпні 1970 р. Договір між СРСР і ФРН. У ст. 3 зазначалося, що СРСР та ФРН «розглядають як непорушні тепер і у майбутньому кордони усіх держав у Європі, як вони пролягають на день підписання цього Договору, у тому числі лінію Одер-Нейсе, яка є західним кордоном Польської Народної Республіки, та кордон між Федеративною Республікою Німеччини і Німецькою Демократичною Республікою». Договір мав важливе міжнародне значення, адже в ньому вперше був втілений принцип визнання непорушності повоєнних кордонів у Європі.

Стало очевидним, що укладення подібного Договору між Варшавою та Бонном є лише питанням часу, 7 грудня 1970 р. у Варшаві керівники двох держав підписали «Договір між ПНР та ФРН про основи нормалізації їх взаємовідносин». У ньому підкреслювалося намагання створити «міцні основи для мирного співжиття та розвитку нормальних і добросусідських відносин». Було зазначено, що лінія по Одрі й Нисі Лужицькій становить західний кордон ПНР. Обидві сторони зобов'язались поважати територіальну цілісність одна одної і «не висувати таких претензій також у майбутньому». Незабаром Варшава і Бонн встановили дипломатичні відносини.

Для процесу формування загальноєвропейської безпеки важливе значення мало розв'язання західноберлінської проблеми. Західні держави визнали: оскільки Західний Берлін розташований всередині НДР, він не може нормально існувати, не беручи до уваги інтереси соціалістичного блоку. Водночас Варшавський блок дійшов висновку, що Західний Берлін без воєнного конфлікту приєднати до НДР не вдасться. Проблема могла бути розв'язана тільки мирним шляхом.

У вересні 1971 р. внаслідок довготривалих переговорів представники СРСР, США, Великобританії та Франції підписали угоду щодо Західного Берліну. Чотиристороння угода забороняла застосовувати силу або загрозу один до одного, — врегульовувати всі суперечки необхідно було тільки мирними засобами. Як зафіксовано у документі, Західний Берлін не належить ні ФРН, ні НДР. Угода передбачала розширення зв'язків західноберлінців із зовнішнім світом, зокрема представництвом їх у різних міжнародних організаціях.

Порозуміння у справі Західного Берліну, яке підтвердило владу колишніх союзників з антигітлерівській коаліції над цією частиною міста, уможливило проведення переговорів між двома німецькими державами, що завершилися у грудні 1972 р. підписанням угоди. Вона підтверджувала державну відокремленість ФРН і НДР. Наступного року німецькі держави стали членами ООН.

Дата добавления: 2015-05-26