Етика вигідних зв'язків

Вирішення ділових і особистих проблем в порушення існуючого юридичного, економічного і морального порядку, за рахунок використання положення окремих людей, що мають привілейований доступ до товарів або послуг, вельми поширене в Росії. Слово "блат" знайоме кожній російській людині. "Дістати по блату", "прийняли у вуз (на роботу) по блату", "зробили щось по блату" і подібні вирази зустрічаються в нашій мові досить часто. Нільс Нільсон, що спеціально дослідив проблему блату в СРСР і сучасній Росії, сформулював декілька питань, які, на його думку, здатні прояснити етичну природу конкретного вчинку. У випадку, якщо якась особа, наділена певними повноваженнями (як кажуть у нас, "використовуючи службове положення"), надала вам якусь послугу, необхідно поставити собі наступні питання:

· чи має дана особа законні права на продукти або послуги, які вона надала вам? Або вона фактично краде їх? Яка природа її влади поводитися так в даному випадку? Кому насправді належать ці продукти або послуги?

· чи мають інші люди, окрім вас, подібну можливість? Основне міркування в питаннях правосуддя, до якого ми ще повернемося, полягає в "рівних можливостях". Чи справедливо поширюється послуга або можливість і чи всі в організації мають рівний доступ до неї?

· чи вважати це секретним договором? Чи можна це відкрити іншим, не попавши в незручне становище або без негативних наслідків?

Це, звичайно, неоднозначний тест, але він допоможе нам зрозуміти, наскільки пристойний цей вчинок.

Звичайно, участь в такого роду операціях передбачає у відповідь послуги з вашого боку. Розростаючись, система такого роду неформальних взаємин, роз'їдає, як іржа, існуючі офіційні взаємини між людьми і організаціями. Використання правила "ти — мені, я — тобі" руйнує не лише ділові, суспільні або урядові організації, але і взагалі стосунки між людьми. Цінність людини починає визначатися не його заслугами, професіоналізмом і людськими якостями, а здатністю що-небудь "дістати" конкретній особі або виконати будь-які його вказівки (особиста відданість, а не відданість інтересам справи).

Проте ситуація з незаконним або аморальним здобуттям деяких товарів або послуг може набути складнішої форми. Йдеться про ситуації, коли ви представляєте не свої особисті інтереси, а інтереси організації. Чи допустимо погодитися з порушенням існуючих правил, щоб зробити хорошу справу? Грубо кажучи, чи потрібно давати хабар, або узяти кого-небудь на роботу ("влаштувати"), або зробити що-небудь подібне і теоретично, безумовно, етично небездоганне, щоб зареєструвати організацію, відкрити нову справу, отримати те, що вам належить згідно із законом. Ви знаєте, що за вами стоять інтереси багатьох людей: працівників вашого підприємства, ваших майбутніх клієнтів, споживачів вашого майбутнього продукту або послуги. Як вчинити?

Одним з найбільш відомих проявів "етики вигідних зв'язків", що хоча і носить, як правило, короткочасний характер, є хабар. Ми не обговорюватимемо юридичну сторону питання. Розглянемо складнішу проблему кордону між прихованою формою хабара і дарунком. Чи є, наприклад, прихованою формою хабара запрошення на банкет? або на партію гольфу в престижному клубі? або, нарешті, невеликий дарунок від фірми, яка хотіла б укласти вигідний контракт з вашою компанією?

Етичні рекомендації багатьох транснаціональних компаній радять враховувати етичні і культурні традиції тієї країни, в якій ви знаходитеся і працюєте. Існують три культурні традиції, що лежать в основі сучасних ділових операцій в неєвропейських країнах: "замкнуте коло" (кругова порука), система взаємних послуг і обмін дарунками.

У країнах з недостатньо розвиненою економікою і культурою формальних ділових стосунків більшість людей вважають, що вони належать до певного замкнутого кола, яке складається з родичів, друзів і найближчих колег. Всі, хто входить в це коло, повинні захищати один одного і забезпечувати взаємне процвітання. Будь-яка людина поза цим колом є "чужаком", чиї наміри необхідно ставити під сумнів. Саме тому бізнесмени (як і урядовці) вважають за краще мати справу з людьми, яких вони знають і яким довіряють.

У системі взаємних послуг дарунок або послугу зобов'язали одержувача повернути їх коли-небудь в майбутньому — але з "відсотками". А коли послуга повернена, то перша людина, що її надала, знову зобов'язана відплатити за цю ще більшу послугу. Таким чином, система взаємних зобов'язань перетворюється на міцні стосунки, які можуть забезпечити доступ в замкнуте коло, зробити людину "своїм" і стати основою для ведення ділових операцій.

Культурна традиція, тісно пов'язана з системою взаємних послуг, - це подарунки. Зробити або отримати подарунок означає значно більше, чим просто дружній жест. Це може покласти початок довгої серії обміну дарунками. Фахівець з даного питання Джеффрі Фейдіман вважає: "Подарунки є просто каталізаторами. При ідеальних обставинах цей процес повинен стати нескінченним ланцюгом подій, включаючи візити, подарунки, дружні жести і послуги, які ллються річкою від учасника до учасника протягом всього їх життя".

Включившись в традиційний обмін подарунками і послугами, і увійшовши до замкнутого кола, бізнесмен може завоювати довіру, отримати більш вільний доступ на місцевий ринок товарів і технологій і звести до мінімуму ризик в чужому середовищі. Труднощі, пов'язані з участю в традиційному обміні подарунками, полягають в тому, щоб навчитися відрізняти подарунки від хабарів. Попросивши у вас гроші, чи займається ваш контрагент здирництвом або він підштовхує вас до вступу до системи взаємних послуг? В якості критерія можуть виступати розмір суми (чим менше сума, тим це менш схоже на хабар), а також призначення грошей(якщо гроші передбачається передати третій стороні, яка особливо має владу, то це, швидше за все, хабар).

Американські компанії пропонують у подібного роду випадках наступну пораду. Вони не дають гроші приватним особам, а пропонують безвідплатні субсидії для будівництва лікарень і шкіл, забезпечуючи технічну і експертну допомогу для організації суспільних робіт, надають робочі місця. Все це створює сприятливу атмосферу в чужій країні. Компанії набувають хорошої репутації, надаючи соціальні послуги, замість того, щоб давати хабарі, а ті місцеві чиновники, які домовляються про ці субсидії, також укріплюють свій престиж.

Таким чином, маючи в своєму розпорядженні певні знання і користуючись вищезазначеними методами, можна вести ділові операції в неєвропейських країнах, не поступаючись своїми моральними принципами. На місцевому рівні подарунки виконують важливу традиційну функцію: їх можна вважати люб'язністю, а не хабаром. На ширшому рівні компанії можуть уникнути сумнівних виплат, надаючи важливі соціальні послуги, які приносять користь кожній людині і сприяють встановленню довгострокових довірчих стосунків.

Для вирішення складних етичних проблем, викладених вище, організація повинна чітко визначити, що є етичним для керівництва, співробітників, партнерів, постачальників, а що — ні. На думку провідних сучасних фахівців з етики бізнесу, в будь-якій організації обов'язково мають бути письмові документи з викладом правил і принципів, яких дотримується дана організація, а також заходів, вживаних до порушників. Ці документи повинні носити як можна конкретніший характер і доводитися до зведення всіх співробітників.

Компанії, що працюють на міжнародному рівні, стикаються з додатковими труднощами при ухваленні рішень. Вони прагнуть, де б не працювали, застосовувати однакові стандарти ділової поведінки, щоб зберегти репутацію зразкових громадян в тих країнах, де функціонують. Але ці дві мети не завжди порівнянні: правилом в компанії може бути просування за принципом достоїнств, а правилом в країні — за принципом старшинства. Крім того, тоді як фінансова арифметика, на якій компанії засновують свої рішення, в цілому приймається, етичні норми в різних країнах розрізняються.

Якщо в рідній країні компанії щось вважається корупцією, а в інших країнах — загальноприйнятою діловою практикою, як повинні діяти місцеві менеджери? Компанії можуть вести бізнес лише у тих країнах, де вони відчувають себе комфортно з етичної точки зору, звичайно, за умови, що і акціонери розділяють цю точку зору. Проте цей підхід може виявитися по суті лімітуючим, а відкидаючи іноземний кодекс поведінки без розгляду причин відмінностей, виявляє певну самовпевненість. Наприклад, якщо компанії усвідомлюють, що митникам в чужій країні слід платити просто за те, щоб вони зробили свою справу, може виявитися, що держава просто переносить свою відповідальність на приватний сектор, що має ті ж цілі, як альтернатива неефективному оподаткуванню.

Проте, цей приклад повертає нас до одного з найбільш складних етичних питань, що встають перед компаніями: як далеко слід йти при веденні бізнесу? Які платежі з метою здобуття замовлення є для компанії законними і в який момент дарунки для співробітників перетворюються на хабарі? "Я користуюся двома простими правилами перевірки того, наскільки платіж є прийнятним з точки зору компанії, — пише А. Кедбері. — чи відбитий платіж в платіжному документі? Чи не заперечує одержувач подарунку проти того, щоб про нього згадали в газеті компанії?"

Перше правило гарантує, що всі платежі, якими б дивними вони не здавалися, фіксуються і записуються в платіжній відомості. Друге правило направлене на розрізнення хабара і дарунку — визначення залежить від вартості дарунку і від того, як він може вплинути на одержувача. Наприклад, вартість ящику віскі у моєму випадку була б обмеженою, оскільки я приймаю його лише в лікувальній цілі. Ми самі знаємо, коли подарунок прийнятний, а коли ні, і також знаємо, що і інші розуміють це — якщо вони знають вартість подарунку.

Що стосується платіжних документів, то це правило досить корисне саме тому, що правила поведінки значно розрізняються в різних країнах світу. Воно упорядкувало деякі в інших умовах неприйнятні платежі компанії, наприклад, поліцейським в одній країні, офіційним планувальникам в іншій, але все проходило через бухгалтерію і піддавалося аудиту. Перерахування платежу в прибутковому ордері може виявитися недостатнім етичним тестом, але він необхідний. Будь-які платежі за межами документації компанії є такими, що корумпують за своєю суттю і корумпують інших.

Ці два правила мають наступну логіку: відвертість і етика йдуть рука в руку і будь-які дії вважаються неетичними, якщо їх не можна публічно обговорити. Відвертість ухвалення рішень відображає ту ж логіку. Вона надає тим, хто зацікавлений в певному рішенні, можливість обнародувати свої погляди і відкриває для дискусій причини, по яких були прийняті певні рішення. Це у свою чергу дозволяє особам, що приймають рішення, вчитися на основі досвіду і покращувати свою здатність виносити думки.

Багато відомих бізнесменів вважають, що відвертість є найкращим способом розвіяти сторонні підозри відносно мотивів і дій компаній. Відвертість не панацея для поліпшення взаємин між бізнесом і суспільством, але прагнення діяти у відкритій системі лежить в основі подібних взаємин. Бізнес має бути відкритим для думок суспільства і відкрито говорити про себе. Це необхідно для створення довіри.

Дата добавления: 2015-05-26