Охарактеризуйте основні події другого періоду радянсько-німецької війни 1943-1944 рр. на території України

Восени 1942 р. на Волзі в районі Сталінграда розгорнулася одна з найбільших з початку в Україні Другої світової війни битв. В ході цієї битви німецькі війська були оточені. 2 лютого 1943 р. вони капітулювали. Перемога під Сталінградом змінила обстановку на фронті на користь Радянського Союзу. Захопивши стратегічну ініціативу, Червона армія утримувала її до кінця війни.

Кінець грудня 1942 р. став початком вигнання гітлерівців з території України. Першим населеним пунктом, звільненим від фашистських військ, було село Півнівка Міловського району Ворошилояградської області. Продовжуючи наступ, у середині лютого 1943 р. війська Південно-Західного фронту зав’язали бої на далеких підступах до Дніпропетровська й Запоріжжя. Війська Воронезького фронту, оволодівши на початку лютого 1943 р. Курськом і Бєлгородом, також перенесли дії на територію України і 16 лютого вибили гітлерівців із Харкова.

Проте невдовзі наступ Червоної армії було зупинено. Війська відірвалися від тилових баз, не вистачало досвіду наступальних дій, техніки. А 19 лютого німецьке командування здійснило контрудар з районів Краснограда і Красноармійська. 15 березня- німці знову захопили Харків, а 18 березня - Бєлгород.

З квітня по липень 1943 р. на фронтах панувало відносне затишшя. Сторони готувалися до нових операцій. Червона армія планувала продовжувати наступ на всіх фронтах. Зі свого боку, воєнно-політичне керівництво Німеччини прагнуло перехопити ініціативу й силами груп армій «Центр» і «Південь» розгромити Південно-Західний фронт у районі Курської дуги.

Курська битва розпочалася 5 липня 1943 р. наступом німецьких військ і тривала 50 днів. У результаті важких, кровопролитних боїв кращі танкові дивізії Німеччини були знищені. Створилися сприятливі умови для наступальних операцій Червоної армії на всіх фронтах, у тому числі й в Україні.-

У серпні силами Степового та Воронезького фронтів була проведена Бєлгородсько-Харківська операція. В ніч на 23 серпня розпочався вирішальний штурм Харкова, а вранці місто було звільнене від окупантів. У планах осінніх операцій 1943 р. першочергового значення надавалося розгрому противника на Лівобережній Україні, Донбасі, виходу до Дніпра та захопленню плацдармів на його правому березі.

Німецьке командування, тверезо оцінивши свої можливості, перейшло до оборони і 11 серпня віддало наказ про будівництво «Східного валу», який в Україні проходив по річках Дніпру та Молочній. Гітлерівці надавали Дніпру, враховуючи ширину, багатоводність, високий берег, особливого стратегічного значення.

Поки тривало спорудження «Східного валу», гітлерівці всіма можливими засобами стримували Червону армію на Лівобережжі й на Донбасі. Але перевага в живій силі й техніці визначила результати воєнних дій. 8 вересня гітлерівські війська залишили центр Донбасу - місто Сталіно (нині Донецьк). На ЯІйець вересня 1943 р. війська Південного і Південно-Західного фронтів, очистивши від противника Донбас, вийшли на рубіж Новомосковськ—Запоріжжя — річка Молочна. Важкі бої точились і північніше цього рубежу. 2 вересня фашистів вибили із Сум, 21-го - з Чернігову, 23-го — з Полтави. 21

· 22 вересня Червона армія вийшла до Дніпра в районі Прип’яті. Цими ж днями радянські війська відкинули їх за Дніпро на ділянці від Дніпропетровська до Запоріжжя. Всього ж наприкінці вересня 1943 р. Червона армія контролювала 700 км лівого берега Дніпра.

Надії німців на «Східний вал» почали розвіюватися наприкінці вересня, коли частини Центрального та Воронезького фронтів за підтримкою партизанів і місцевого населення за виключно складних умов форсували Дніпро й утворили плацдарм на-правому березі на північ і південь від Києва. Війська Степового і Південно-Західного фронтів форсували Дніпро на ділянці між Кременчуком і Дніпропетровськом.

У жовтні точилися завершальні бої по розгрому гітлерівців на Лівобережжі. 14 жовтня, після кількох невдалих спроб, радянські війська, вдавшись до нічного штурму, вибили німців із Запоріжжя, а 25-го нацисти залишили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Ціною величезних втрат було знищено оборону гітлерівців на річці Молочній, очищено від них Північну Таврію.

Відступаючи, окупанти залишали після себе пустелю. У розпорядженні рейхскомісара України Коха від б вересня 1943 р. представникам адміністрації Лівобережжя, зокрема, зазначалося: «Основний принцип, яким слід керуватися, полягає в тому, щоб противник, захопивши територію, не знайшов би на ній нічого, що міг би використати для подальшого ведення війни: ці продовольства, ні місця розквартирування, ні людських ресурсів, ні підприємств, які могли б бути відновлені протягом кількох тижнів. Ті міста й села, в яких залишається частина місцевого населення, також повинні бути спалені». Лише стрімкий наступ радянських військ урятував Україну від тотального спустошення.

Увесь жовтень радянське командування концентрувало війська на правому березі Дніпра, готуючись до продовження наступу. Прагнучи підкреслити виняткову важливість цих операцій і піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, (Ставка перейменувала 20 жовтня 1943 р. Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Українські фронти.

У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Ударні частини 1-го Українського фронту 3 листопада, несподівано для противника, перейшли в наступ з Лютізького плацдарму на південь, у напрямку Києва. Ставка віддала наказ узяти Київ за будь-яку ціну до річниці Жовтневої революції. 6 листопада 1943 р. столиця України була звільнена від ворога. Взяття Києва коштувало Червоній армії 260 тис. життів. За успішне форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 2438 бійцям і командирам.

Таким чином, за порівняно короткий час радянські війська вийшли на лінію Дніпра від Чорного моря до гирла річки Сож на території Білорусії, здійснили Київську наступальну операцію і створили сприятливі передумови для витіснення гітлерівців із Правобережної України.

Перші кроки Українське населення з радістю зустрічало радянської радянські війська. Хліб-сіль і молоко в селах, влади на визво- червоні прапори і квіти в містах - типові кар- лених територіях тини, якими супроводжувався прихід Червоної армії. На мітингах, що відбувалися майже в кожному місті й селищі, лунали щирі слова подяки визволителям, прокляття

· на адресу німецько-фашистських загарбників, славослів’я, звернені до Й. Сталіна, Комуністичної партії. Люди сподівалися, що після довгих років страждань і поневірянь поліпшиться нарешті матеріальне становище, буде реформована чи навіть знищена колгоспно-кріпосницька система, влада повніше враховуватиме інтереси населення, в суспільстві запанують мир і злагода. Великі війни породжують великі надії. Так було в 1812 р., коли з перемогою над Наполеоном російські селяни пов’язували звільнення від кріпацької залежності. Подібні настрої ширилися в Україні в роки Кримської війни 1853-1856 рр.

Досить скоро сподівання на краще стали розвіюватися. З радянськими військами повертався сталінський тоталітарний режим з його звичайним пошуком ворогів. Підозра в співробітництві з гітлерівцями автоматично падала на всіх, хто пережив окупацію. їх реєстрували як осіб, котрі «залишилися на зайнятій фашистами території». Це тавро перетворювало мільйони жителів окупованих територій у неповноправних громадян.

Органи НКВС заарештовували поліцаїв, представників допоміжної адміністрації, поставленої окупантами, інших по- собників нацистських властей. Були проведені показові суди над військовими злочинцями. Подібні заходи здійснювали власті всіх визволених від гітлерівської окупації країн. Співробітництво з нацистами скрізь викликало презирство й ненависть. Але ніде поняття «співробітництво» не тлумачилося так широко, як в СРСР.

Дата добавления: 2015-05-26