Підприємництво: суть, основні принципи та ознаки, функції та умови його існування

Функції конкуренції

· вартісна - виявлення або встановлення ринкової вартості товару;

·; розподільна - вирівнювання індивідуальних вартостей і розподіл прибутку в залежності від різних витрат праці;

·; регулююча - регулювання переливу коштів між окремими галузями і виробниками;

· сануючих - очищення ринок від слабких виробників;

· інформаційна - диктує ринку скільки і яких товарів треба виробляти;

· контрольна - самий дешевий і ефективний метод економічного контролю: стимулює виробника знижувати витрати і ціни, збільшувати обсяги збуту, підвищувати якість.

Конкуренція - це самий дешевий і ефективний метод економічного контролю, він стоїть суспільству мінімальних витрат. Такий контроль є своєрідною силою, яка штовхає виробника на скорочення витрат виробництва і цін, на збільшення обсягу збуту, на боротьбу за замовлення і споживача, на поліпшення якості.

Поняття “підприємництво ” уперше ввів у науковий обіг англійський вчений Р. Кантільон. Він розглядав його як особливу економічну функцію, важливою рисою якої є ризик. Підприємець, на його думку, вміє передбачати, прагне отримати дохід, але водночас готовий до втрат.

Французький економіст Ж.Б. Сей стверджував, що підприємець діє за власний рахунок і на власний ризик із метою отримання вигоди, володіє при цьому знаннями і досвідом, комбінує фактори виробництва тощо. Класики політичної економії Ф. Кене, Ж. Тюрго і, передусім,

Сміт розглядали підприємця як власника, пов’язували підприємницьку діяльність, насамперед, із власним інтересом підприємця (особистим збагаченням), у процесі реалізації якого підприємці сприяють найефективнішому задоволенню потреб суспільства. З цією метою підприємець сам планує та організує виробництво, розподіляє отримані доходи тощо.

На думку представників історичної школи політичної економії Рошера і Б. Гільдебрандта, підприємець одночасно управляє своїм капіталом і займається продуктивною працею.

Якісно нову оцінку підприємництва дав наприкінці XIX ст. англійський економіст А. Маршалл. Це виявляється у тому, що він виділив організацію виробництва, а згодом підприємницьку діяльність до такої організації, як четвертий окремий фактор виробництва (поряд із працею, землею і капіталом). Водночас він, а також представники маржи- налізму (Л. Вальрас, К. Менгер, Ф. Візер) характеризували підприємця як менеджера.

Повніша характеристика підприємництва дається у працях американського економіста Й. Шумпетера та англійського вченого Ф. Хаєка. На думку Й. Шумпетера, зміст підприємництва розкривається у його функціях, таких як:

1) реформування та докорінна перебудова виробництва внаслідок здійснення нових комбінацій щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових ринків, джерел сировини;

2) підприємництво є функцією будь-якої економічної системи, виконання якої слід поєднувати з науковими розробками, маркетингом та іншими видами;

3) виконання функцій підприємництва залежить від господарсько- політичного середовища, що визначає його можливості, види, мотивацію та ін. Крім того, підприємець, на думку Й. Шумпетера, не обов’язково має бути капіталістом, власником; ним може бути і управляючий. Найбільшою мірою відокремлення власності від управління (а отже, від підприємництва) відбувається у гігантських акціонерних компаніях.

Ф. Хаєк пов’язував підприємництво, насамперед, із особистою свободою, яка дає людині змогу раціонально розпоряджатися своїми здібностями, знаннями, інформацією та доходами. Підприємець намагається, насамперед, оптимально поєднати ці компоненти з ситуацією на ринку (перспективними чи неперспективними умовами інвестування, попиту і пропозиції тієї чи іншої галузі економіки, рівнем цін та ін.), знайти найкращі засоби для задоволення власних потреб і потреб суспільства.

На думку П. Самуельсона, підприємницька діяльність пов’язана з новаторством, а сам підприємець є людиною з оригінальним мисленням і сміливістю, яка домагається успішного впровадження нових ідей. Представник сучасної інституціональної школи американський економіст Р. Коуз характеризує підприємництво як регулюючий механізм інститутів ринку.

Всесвітньо відомий спеціаліст з теорії управління американський вчений П. Дракер стверджує, що не просто будь-яка форма бізнесу формує тип сучасного підприємця, а різні інновації, як реалізація нових комбінацій виробничих факторів щодо створення нових видів товарів та послуг і нових технологій, використання для цієї мети нових ресурсів, джерел і форм фінансування, освоєння організаційних та управлінських нововведень, а також проникнення на нові ринки збуту, в нові галузі та сектори економіки, втягнення нових категорій та прошарків населення та ін., формує основу сучасного підприємництва.

Основними мотивами підприємницької діяльності американський вчений називає привласнення грошей (підприємницького доходу), набуття влади, визнання, допитливість, прагнення по-новому розподілити та використати рідкісні ресурси, створити нові цінності й т. д.

Якщо врахувати ці передумови, то слід дати таке політекономічне визначення сутності підприємництва: це організаційно-господарське новаторство, спрямоване на максимальне зростання ефективності праці (передусім, праці найманого персоналу та власної праці підприємця) і виробництво додаткової вартості та її привласнення у формі прибутку. Ефективність праці є багатоаспектною категорією і конкретизується у продуктивності праці, продуктивній силі праці, якості праці, результативності праці, стабільності праці, інтенсивності праці тощо.

Цій стратегічній меті підпорядковані такі функції підприємництва, як новаторська (продукування нових ідей, створення нових товарів тощо), організаційна (впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм і систем заробітної плати та ін.), господарська (найефективніше використання різноманітних ресурсів), соціальна (виготовлення необхідних суспільству товарів і послуг) й особистісна (са- мореалізація власної мети підприємця).

Головними суб’єктами підприємництва є приватні особи, групи осіб (в акціонерних компаніях, кооперативах) і держава (відповідні органи).

За формами власності та організацією розрізняють такі основні форми підприємництва: 1) індивідуальна — заснована на приватній власності фізичної особи та її особистій праці (фермери, ремісники, окремі винахідники); 2) сімейна — базується на приватній власності членів сім’ї; 3) колективна трудова — заснована на власності трудового колективу та праці його членів; 4) приватнокапіталістична — базується на власності й праці окремого підприємця та найманої ним робочої сили; 5) колективна капіталістична — заснована на власності кількох (багатьох) власників капіталу та найманої ними робочої сили; 6) орендна — орендована за певну плату на різний період, що дає змогу орендареві бути власником частини результатів праці та розпоряджатися майном; 7) інноваційна — створення та використання інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, “ноу-хау”) тощо; 8) спільна, або змішана — заснована на поєднанні різних форм капіталу, в тому числі із залученням іноземного капіталу; 9) державна — базується на державній власності. Твердження деяких економістів про те, що держава не має бути підприємцем, не узгоджується з практикою функціонування державних підприємств майже впродовж семи тисячоліть, а за капіталізму відображає, певною мірою, реалії минулих століть (час А. Сміта).

Умови існування підприємництва та його становлення в Україні. Розвиток підприємництва в Україні гальмують надмірно високий податковий тягар, корумпованість державних чиновників, рекет, недосконале і нестабільне законодавство, високі відсоткові ставки за кредит, захоплення значної частини ринку іноземними фірмами, низька платоспроможність населення та інші чинники.

Крім того, розвиток підприємництва в Україні гальмують недостатня сформованість таких умов:

1) реального плюралізму форм власності, тобто наявності різних типів і форм власності;

2) розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва (консультаційних центрів з питань управління підприємствами, курсів і шкіл підготовки підприємців, інноваційних центрів тощо);

3) стабільної, науково обґрунтованої економічної політики держави, в тому числі політики підтримки підприємництва, передусім, дрібного. Така підтримка має, здебільшого, декларативний характер;

4) державного регулювання економіки, насамперед, за допомогою економічних важелів. Замість нього в Україні переважають адміністративні важелі регулювання;

5) раціональної економічної, зовнішньоекономічної політики, зокрема продуманої політики протекціонізму, захисту вітчизняного товаровиробника.

У сфері права основними умовами підприємницької діяльності, які, здебільшого, відсутні в Україні, є:

1) ефективна та стабільна законодавча база щодо підприємництва;

2) розвинене антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації;

3) ефективна система захисту інтелектуальної власності (винаходів, патентів, ліцензій та ін.);

4) проста процедура реєстрації підприємств, скорочення форм звітності та контролю за їхньою діяльністю, відсутність хабарництва і чиновницької сваволі у цій діяльності;

5) пільгове податкове законодавство.

Важливими умовами підприємницької діяльності в інших сферах є: стабільна політична ситуація; позитивна суспільна думка щодо діяльності підприємців; належний рівень культури підприємництва (тобто етики ділових відносин, духовних цінностей суспільства у цій сфері та ін.)

Дата добавления: 2015-05-26