Політичне лідерство в Україні: типи лідерів та специфіка їхнього впливу

Лідер – особа, що здатна впливати на інших з метою інтеграції їх діяльності, яка спрямована на реалізацію інтересів співтовариства. Але це визначення не висвітлює всіх аспектів поняття політичного лідерства. Кінцевою метою кожного політичного лідера є влада. Розглянемо деякі положення, яким бажано відповідати справжньому лідерові: 1)лідер має співпрацювати із соціумом (враховувати політичні настрої, соціальні орієнтації, громадську думку); 2)політичний лідер має відбивати мету і засіб політики (компетентність); 3)не допускати популізму; 4)презумпція доброти; 5)лідер завжди має відбивати інтереси своїх підлеглих; 6)здатність йти на компроміси; 7)інноваційність підходів; 8)вірність обіцянкам. Але, на жаль, у реальній дійсності у ролі політичних лідерів часто опиняються особи, діяльність яких не відповідає вищезазначеним побажанням. Існує соціально-політичне дослідження, головне завдання якого полягає у з'ясуванні факторів того, як і чому особи, які зовсім не мають якостей політичного лідера, опиняються саме у цій ролі і яким чином вони її виконують. Лідерство трактують з трьох аспектів: 1) лідерство як вплив особистого авторитету лідера на свідомість і поведінку певної спільноти людей; 2) лідер як підприємець; 3) лідер як символ. Класифікацію політичних лідерів можна будувати на основі різних критеріїв. У сучасній науковій літературі часто ведуть мову про лідерство авторитарне (одноосібне та наказове управління, засноване на загрозі застосування сили); демократичне (тенденція до колективного управління); ліберальне (відстороненість керівника від управління). Можна виділяти лідерів формальних (лідерство, що пов’язане зі встановленими правилами призначення керівника) та неформальних (на базі особистих взаємин. Розмежування груп лідерів може залежати від масштабів діяльності або від конкретних форм політичної участі лідера тощо. За змістом діяльності політичних лідерів поділяють на лідерів – натхненників, лідерів – виконавців та лідерів, які водночас є і виконавцями, і організаторами. За характером діяльності лідери поділяються на універсальних (постійно виявляють лідерські якості) та ситуативних. У політико – соціологічній інтерпретації типології політичного лідерства одною з основоположних є класифікація М.Вебера, де він виділяє три типи політичного лідерства: 1) традиційне (лідери головним чином до індустріальних суспільств, влада тримається на законі, традиціях); 2) раціонально – легальне (керівники обираються законно і демократично, шляхом свідомого вибору людей); 3) харизматичне (базується на вірі людей у надзвичайні якості керівника). До цих трьох типів лідерів можна додати ще такі: 4) лідер-прапороносець (притаманне власне бачення дійсності, прагнення до кардинального перетворення існуючої політичної системи); 5) лідер-конивояжер або службовець (прагне постійно виступати у ролі виразника інтересів виборців); 6) пожежник (реагують на події, вже породжені конкретною ситуацією); 7) революціонер; 8) реакціонер; 9)громадовець; 10) начальник; 11) некрофіл (несе смерть); 12) біофіл (несе життя); 13)донкіхот.

В Україні змішана форма правління і лідер країни не поєднує у своїй особі функції президента і прем’єра. В країні немає партії, яка б однозначно претендувала на лідерство, а політична система функціонує в змішаному режимі. У суспільстві дуже повільно утверджується національно – державна ідеологія, превалюють відносини конфлікту. У зв’язку з цими проблемами постає закономірне питання про тип політичного лідера, який здатен стати гарантом творчого відродження країни. Вище була наведена значна кількість типів політичного лідера, але реалії нашої країни вимагають конкретизації і виведення такого типу, який би був оптимальним саме для сучасної України. В умовах гетерогенної політичної культури та ідеолого – ціннісної поляризації можтива поява таких лідерів (формальних і неформальних): 1)«державник» - орієнтований на національно - державні цінності, створює передумови для нормальної взаємодії «громадянське суспільство – держава»; 2)«інтегратор» - антипод «державника», вбачає у створенні «слов’янської федерації» оптимум інтегрального зв’язку трьох слов’янських народів. Досить далекий від ідеології національно – суверенного державного будівництва; 3)«миротворець» - у внутрішній політиці прагне досягти макроконсенсусу, але через обмеженість у ресурсах може досягти своєї мети лише в незначному соціальному просторі; 4)«жорсткий адміністратор» - діє у рамках закону, але його рішення не обговорюються. Суспільством цінується за адміністративний педантизм; 5)«молодий радикал» - не прагне докорінних змін усіх політичних та економічних структур, але настроєний на рішучі зрушення в окремих ланках політико-економічного механізму країни; 6)«обережний прагматик» - послідовно і комплексно впроваджує зважену політику, готує ґрунт для наступних реформ; 7)«реформатор» - вищій тип лідерства, за методологією політичної дії він є центристом і йде на ситуаційне блокування зі всіма силами, які зацікавлені у стабільності суспільства; 8)«апологет соціалізму» - його суспільний ідеал є однозначним, жорстко пов’язаний зі своїми виборцями та партією, тому його політичний діапазон обмежений.

Дата добавления: 2015-05-26