Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Переваги і недоліки пропорційної виборчої системи





 

Вибори – це спосіб формування представницьких органів, обрання службових осіб. Порядок виборів передбачений правовими нормами, які в сукупності становлять виборче право. Таким чином, виборче право – це система правових норм, які регулюють процес формування представницьких органів і обрання службових осіб. У суб’єктивному значенні розрізняють активне виборче право (право обирати) і пасивне виборче право (право бути обраним). Особа, яка має право голосу, називається виборцем, а всі виборці держави іменуються виборчим корпусом.

Пропорційна виборча система – це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, в тому числі у 25 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Росія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.

Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи: голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів – це розташування прізвищ кандидатів у списку в алфавітному порядку; жорсткий – це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку). Крім того, існують пропорційні виборчі системи, де виборець, хоча і голосує за список в цілому, проте визначає, якому з кандидатів у середині списку він надає перевагу (відкритий список). Пропорційна виборча система закритих списків такої можливості виборцю не надає, розподіл місць у виборчому списку здійснюють партії на власний розсуд.

Один загальнодержавний округ, на виборчих дільницях для всіх – єдині бюлетені з переліком зареєстрованих ЦВК партій, блоків, але можуть бути і регіональні списки кандидатів від партій;

у більшості країн – переможці – ті, хто набрав в цілому по країні голосів більше “прохідного бар’єру (в Росії–7%, Польщі –5%, Україні–3%); кількість місць в парламенті, представницькому органі місцевого самоврядування розподіляється між переможцями пропорційно до набраних голосів; голоси за тих, хто не подолав бар’єру, розподіляються пропорційно між переможцями; у разі вибуття когось із депутатів, його місце без виборів має зайняти наступний у списку. Список не може змінюватися до наступних виборів. Розрізняють “жорсткі”, або закриті списки (виборець не може вплинути на список кандидатів), “м’які”, або відкриті, з преференціями (виборець, голосуючи за партію, блок може голосувати і за їх окремого кандидата, або нумерує кандидатів від обраної ним політичної сили). Застосовується у майже 50-ти країнах світу, в тому числі в більшості країн Західної Європи.



Переваги:

· Сприяє формуванню багатопартійності, відповідальністі партій за обранців.

· У обранців більше можливостей займатись законотворчістю, як своїм головним обов’язком.

· Неможливо “купити” виборців всієї країни, які мають обирати політсили, та тих, кому довіряють серед них.-преференції

Недоліки:

· прохідний бар`єр не відображає весь спектр “вибору” виборців.

· Нікому вирішувати регіональні проблеми на вищому рівні, для підтримки місцевих ініціатив.

· Більшість обранців представники фінкланів (переважно кияни), які погано знають проблеми регіонів

Головними недоліками пропорційної системи є втрата безпосереднього зв’язку виборців з кандидатами у депутати і вже обраними за партійними списками депутатами. Контроль за діяльністю депутата здійснює у цьому випадку безпосередньо політична партія, але частіше не в інтересах народу, а переважно власних, партійних. До того ж, застосування пропорційної виборчої системи з закритими списками в Україні стимулювало політичну корупцію, купівлю-продаж місць в прохідних частинах списку. На виборах до обласних та районних рад призвело до порушенню конституційного принципу рівного представництва громад відповідних територій в представницьких органах влади.

В Україні з 24 вересня 1997 р. Прийнято новий Закон ”Про вибори народних депутатів України”. В ньому визначено виборчу систему, за якою мають відбуватися вибори: народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Вибори в парламент України проводяться за лінійним змішуванням — із 450 депутатів 225 з них обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості.

 

 

64. Переваги і недоліки мажоритарної виборчої системи. Вибори — багатогранне і складне суспільне явище. У них беруть участь майже всі або абсолютна більшість виборців. Це наймасовіший політичний процес, який відбувається у рамках чинного законодавства. Мажоритарна є найстарішою із виборчих систем. Назва її походить від французького, означає "більшість".Згідно з виборами за мажоритарною системою депутатський мандат від округу одержує той кандидат у депутати, який отримав встановлену законом більшість голосів виборців.Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють: • мажоритарну систему абсолютної більшості; • мажоритарну систему відносної більшості;• мажоритарну систему кваліфікованої більшості.Як правило, за мажоритарною системою виборчі округи бувають переважно одномандатними.В одномандатних округах голосують за персонального кандидата, а в багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійні списки.Мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто наслідки голосування визначають за формулою 50% + 1 голос.За цією системою обов'язковий нижній поріг участі виборців у голосуванні.Перевага мажоритарної системи – у її демократизмі, оскільки вона враховує інтереси більшості виборців.Недолік її у тому, що за цією системою можливе повторне голосування або повторні вибори за умови, якщо кандидат не одержав 50% + 1 голос. А повторне голосування, як правило, призводить до зменшення, зниження активності виборців. Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості) є найпростішим різновидом мажоритарної системи.За нею обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців порівняно з іншими кандидатами.За умови однакової кількості набраних голосів двома чи більше кандидатами застосовують процедуру жеребкування.Перевага цієї системи у тому, що голосування відбувається в один тур і законодавство не встановлює обов'язковий мінімум участі у ньому виборців.Її серйозний недолік, на наш погляд, у тому, що вона не дає змоги враховувати інтереси більшості виборців. Тут кандидат у народні депутати може бути обраний і абсолютною меншістю, а це вже суперечить основоположному принципу демократії: в суспільстві проводиться політика більшості, яка і враховує інтереси та потреби меншості.Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається той кандидат (або список кандидатів), який отримав кваліфіковану більшість голосів виборців. Вона встановлюється законодавством і, як правило, завжди перевищує абсолютну більшість.Її позитивний фактор – можливість якнайповніше виявити волю усіх виборців або їх кваліфікованої більшості. Недолік цієї системи – внаслідок низької активності виборців під час голосування вона стає нерезультативною: вибори можуть не відбутись через низьку явку виборців на виборчі дільниці.65. Національні інтереси суверенної України та їх реалізація. Співвідношення національних інтересів та загально цивілізаційних цінностей за умов глобалізації У широкому розумінні цінності — це не тільки абстрактний привабливий зміст або ситуативні цінності, а й стабільні, важливі для особи конкретні матеріальні блага. У більш вузькому значенні прийнято вести мову про цінності як про духовні ідеї, що мають високу ступінь узагальнення. Базові національні інтереси України в процесі державної самоідентифікації визначають такі пріорітети і стратегічні цілі зовнішньої політики: формування безпечного міжнародного середовища, підтримка міжнародного миру та безпеки;захист і підтримка українських громадян та їхніх інтересів за кордоном; забезпечення гідного місця України у глобальному поділі праці, безпечне та ефективне входження української економіки у світову економічну систему, зокрема у форматі Світової організації торгівлі;вступ до ЄС;приєднання України до європейської та євроатлантичної систем безпеки;зосередження зусиль над визначенням напрямів двостороннього співробітництва щодо розширення активної взаємодії з країнами — членами Європейського Союзу, Росією, США, та країнами — регіональними лі-дерами;перегляд цілей, формату та механізмів діяльності СНД з метою його максимального використання для забезпечення національних інтересів України;Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом. Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.Проблеми: 1. реалізація національних інтересів ускладнюється в умовах, коли частина громадян відчуває більшу спорідненість із закордонними сусідами, ніж зі своїми співвітчизниками з інших регіонів. 2.Періоди бездержавного існування привчили українців оцінювати себе в етнокультурних характеристиках «чужих» ідентичностей, а не власних. Необхідним чинником зміцнення національної ідентичності громадян України є престиж держави, її реальний міжнародний влив.Глобалізаційні процеси позначені активізацією міжетнічного і міжконфенсійного протистояння, що спричиняють громадянські, етнополітичні конфлікти, сепаратизм. Постійно існує загроза виникнення нових та ескалація «заморожених» конфліктів. Особливою загрозою для українського суспільства стає неконтрольована масова міграція з бідних і слаборозвинених країн, з районів громадянських і міжнародних конфліктів; діяльність міжнародних злочинних угруповань; розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки; вплив світової активації боротьби за природні ресурси тощо.Принциповий європейський вибір України зумовлений передусім довготривалими національними інтересами. Інтегруючись до загальноєвропейської спільноти, Україна поступово стала членом ОБСЄ, Ради Європи, приєдналася до. Україна загалом визначила свою позицію щодо процесів загальноєвропейської інтеграції: стратегічною метою є входження в європейські та євроатлантичні організації з пріоритетним вступом до Європейського Союзу, який ухвалив спеціальну програму дій щодо неї. 66. Особливості президентської виборчої кампанії в Україні у 2010 р. : її результати та наслідки.67. Виборча система і форма правління. Пошуки ефективного поєднання. За порядком визначення результатів виборів розрізняють виборчу систему:1. мажоритарна;2. пропорційна;3. змішана.Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному життісуспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи,парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільствів цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої іпартійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятоюв країні формою державного правління.Виборча система може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки,потенційно притаманні тій чи іншій формі правління. Аналізуючи чотириможливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління(президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем(мажоритарної і пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайнзазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської формиправління з мажоритарною виборчою системою відносної більшості, апарламентарної форми правління - з пропорційною виборчою системою.Поєднання президентської форми правління з пропорційною виборчою системоює найменш вдалим. У цьому разі існує досить значна небезпека політичноготупика й паралічу демократичних інститутів, тому що партія, якупредставляє президент, найчастіше отримує відносно невелику кількістьдепутатських мандатів. А це означає, що президент може не мати підтримкипарламенту. Отже, президент не може управляти без підтримки парламенту, аостанній не несе відповідальності за діяльність уряду й тому незобов'язаний його підтримувати. У цьому полягає причина постійногоконфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді,коли президент і парламентська більшість представляють не просто різні, апротилежні за своїми позиціями політичні сили.В основі взаємодії виборчої і партійної систем лежить політична культура.В усіх без винятку суспільствах політична культура, яка є сукупністюстійких форм політичної свідомості, поведінки і способів функціонуванняполітичних інститутів, визначає характер і особливості політичної системи,динаміку і спрямованість політичних процесів.В стабільних демократичних державах з високим рівнем політичної культури,таких як Великобританія, США, Німеччина, Франція, взаємодія виборчої іпартійної систем відбувається відповідно до певних закономірностей.В країнах перехідного типу з низьким рівнем політичної культуриособливості взаємодії виборчої і партійної систем обумовлюються передусімінституційними чинниками – формою державного устрою та формою державногоправління. При цьому принципи формування і взаємовідносин вищих органівдержавної влади справляють вирішальний вплив на взаємодію виборчої іпартійної систем.Необхідність підвищення ефективності роботи Верховної Ради України вимагаєпереходу до суто пропорційної виборчої системи. Змішанамажоритарно-пропорційна виборча система справляє помітний вплив настановлення і розвиток багатопартійності, партії набувають все більшоїсуспільної ваги та значущості. Розвиток партійної системи обумовлюєпрагнення політичних партій бути єдиними учасниками виборчого процесу,мати монополію на висування кандидатів у депутати, забезпечити яку можназа допомогою суто пропорційної виборчої системи. Для усунення одного знедоліків пропорційної системи – втрати зв’язку обраних депутатів звиборцями – доцільно запровадити пропорційну виборчу систему зрегіональними гнучкими виборчими списками. За таких умов парламентарнаформа державного правління є закономірним результатом політичного розвиткудержави.Навіть оптимальний, з огляду на політичний досвід розвинутихзахідноєвропейських країн, варіант поєднання виборчої системи і формидержавного правління може не забезпечити політичної стабільності таструктурування парламенту, якщо не будуть продумані та врегульовані навітьнайменші елементи електорального механізму. Одним з таких елементів єстворення виборчих блоків політичних партій. Встановлення бар’єрупредставництва не дозволяє потрапити до Верховної Ради України дрібнимпартіям, які нерідко створюються під конкретного політичного діяча з метоюотримання депутатських місць та лобіювання своїх вузькогрупових інтересів.Блокування партій дає реальний шанс таким утворенням подолатизагороджувальний бар’єр і потрапити до парламенту, після чого виборчіблоки розпадаються. На законодавчому рівні не існує жодної норми, яка брегулювала діяльність виборчих блоків після перемоги на виборах. Томунеобхідно на законодавчому рівні заборонити або блокування політичнихпартій напередодні виборів, або розпад таких блоків протягом роботиВерховної Ради даного скликання. Структуруванню Верховної Ради України іналагодженню ефективного законотворчого процесу сприятиме і встановлення5-відсоткового бар’єру представництва (за умови переходу до сутопропорційної виборчої системи), що скоротить кількість партій,представлених у Верховній Раді, та запровадження дозволу на створенняфракцій лише тими партіями, які подолали цей бар’єр. У такому разі уВерховній Раді України буде представлено 4 – 5 політичних партій, щодозволить формувати стабільний коаліційний уряд. 68. Взаємодія форм правління, партійних і виборчих систем. Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному життісуспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи,парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільствів цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої іпартійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятоюв країні формою державного правління.Залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем упершебула з'ясована М. Дюверже. Досліджуючи зв'язок між виборчими й партійнимисистемами, він сформулював такі «три соціологічні закони» їх взаємодії:1. Пропорційна виборча система веде до формування партійної системи збагатьма партіями, які мають досить жорстку внутрішню структуру інезалежні одна від одної.2. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості (з голосуванням у дватури) зумовлює появу партійної системи, яка складається з кількох партій,що прагнуть до взаємних контактів і компромісів та об'єднання в коаліції.3. Мажоритарна виборча система відносної більшості (з голосуванням в одинтур) сприяє становленню двопартійної системи.Сформульовані М. Дюверже закони свідчать, що виборча система впливає нетільки на кількість партій у країні, а й на відносини між ними. Як показуєісторичний досвід, двопартійна система формується здебільшого в країнах змажоритарною виборчою системою відносної більшості. Цьому сприяє, зокрема,те, що виборець вважає за краще віддати свій голос в єдиному туріголосування за представника тієї партії, яка має найреальніші шанси науспіх, він втрачає інтерес до слабких партій. Голосування у два тури,тобто мажоритарна система абсолютної більшості, породжує політикуелекторальних союзів, які потім знаходять своє продовження у створеннієдиної парламентської фракції, формуванні парламентської більшості таутворенні урядової коаліції. Голосування в один тур, тобто мажоритарнасистема відносної більшості, не спричиняє потреби в електоральних союзах.Кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. У межах мажоритарноїсистеми відносної більшості не виключається приєднання слабкої партії досильної, що примушує першу приймати правила гри останньої.Пропорційна система також не сприяє утворенню електоральних союзів; кожнапартія прагне самостійно використати свій шанс. Однак вона неминучеставить партії перед необхідністю формування урядових коаліцій, оскільки,як правило, жодна з них не має змоги здобути більшість парламентськихмісць і самостійно сформувати уряд. Пошук компромісів у формуванні урядуускладнюється тим, що депутати вже пов'язані передвиборними обіцянками,прагнуть зберегти обличчя партії, щоб мати підтримку своїх виборців і нанаступних виборах. Труднощі у формуванні парламентських коаліцій інестабільність уряду є характерними рисами політичного життя держав зпропорційною виборчою системою і породжуваною нею багатопартійною системою.Зворотний вплив партійної системи на виборчу проявляється, зокрема, втому, що та чи інша конфігурація правлячих партій приймає виборчезаконодавство, намагаючись пристосувати його до власних потреб. Впливвиборчої системи на формування партійної не є жорстко однозначним. Діязаконів взаємодії виборчих і партійних систем, як і будь-яких іншихзаконів суспільного розвитку, виявляється лише як тенденція. Вонамодифікується низкою історичних, соціальних, політичних, культурних таінших чинників, що впливають на формування партійних систем. Одним із нихє прийнята в країні форма державного правління.Особливість зв'язку форми державного правління з певним типом виборчоїсистеми полягає в тому, що останній може послаблювати, або, навпаки,посилювати недоліки, потенційно притаманні тій чи іншій формі правління.Вважається, що президентській формі правління краще відповідає мажоритарнавиборча система, а парламентарній — пропорційна. У президентськійреспубліці мажоритарна виборча система робить главу держави та урядвідносно незалежними від політичних партій і парламенту, дає президентовізмогу проводити значною мірою незалежну політику. Пропорційна виборчасистема за президентської форми правління, навпаки, ставить главу державита уряд у залежність від політичних партій, сприяє протистоянню президентай парламенту.З огляду на його важливість розглянемо це питання докладніше. Оскільки запрезидентської чи президентсько-парламентарної форми державного правлінняуряд формується позапарламентським шляхом, то представленим у парламентіпартіям немає необхідності об'єднуватися з метою формування парламентськоїбільшості та урядової коаліції. А за відсутності парламентської більшостінемає чіткої структурованості парламенту на більшість і опозицію,ускладнюється прийняття парламентом рішень.За пропорційного представництва в парламенті й багато-партійної системипартія, яку представляє президент, найчастіше отримує відносно невеликукількість депутатських мандатів. А це означає, що президент може не матипідтримки парламенту. Отже, президент не може управляти без підтримкипарламенту, а останній не несе відповідальності за діяльність уряду й томуне зобов'язаний його підтримувати. У цьому полягає причина постійногоконфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді,коли президент і парламентська більшість представляють не просто різні, апротилежні за своїми позиціями політичні сили.Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних формдержавного правління (президентської і парламентарної) та двох основнихтипів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), американськийполітолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами єпоєднання президентської форми правління з мажоритарною виборчою системоювідносної більшості, а парлаг ментарної форми правління -~ з пропорційноювиборчою системою. Останній варіант існує у більшості країн ЗахідноїЄвропи, крім Великобританії і Франції. Поєднання президентської формиправління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим. У цьому разііснує досить значна небезпека політичного тупика й паралічу демократичнихінститутів4.У демократичному суспільстві єдиним джерелом влади визнається народ, авибори є легітимним засобом передання влади від нього до правлячої еліти.Якісний склад правлячої еліти, а отже якість самої політики, перебуває упрямій залежності від досконалості виборів. У зв'язку з цим надзвичайноважливо забезпечити досконалість і демократизм самих виборів. Це важливо із огляду на те, що участь у виборах для абсолютної більшості громадян є нетільки основною, а й єдиною формою участі в політиці. Тому в демократичнихсуспільствах виборам приділяється надзвичайно велика увага.В основі правової регламентації виборчих кампаній лежать три найважливішихпринципи: по-перше, забезпечення рівності можливостей для всіх кандидатіві партій, які беруть участь у виборах; по-друге, принцип лояльності,відповідно до якого кандидати зобов'язані лояльно поводитись стосовносвоїх суперників: не вдаватись до образ, приниження гідності,фальсифікацій тощо; по-третє, невтручання державного апарату в хідпередвиборчої боротьби.У більшості країн законодавчими нормами детально регламентуються процес іпорядок проведення виборчих кампаній. В Японії, наприклад, забороняєтьсяробити подарунки виборцям, відвідувати їхнє житло з метою передвиборчоїагітації, залучати виборців на свій бік обіцянками просування по службітощо. У ФРН заборонено публікувати результати опитувань громадської думкиза два тижні до виборів, у Великобританії — в день виборів. Докладнорегламентується використання в передвиборчих цілях засобів масовоїінформації, особливо телебачення й радіомовлення. Зокрема, законодавчовстановлюється загальний обсяг часу, який відводиться для проведеннявиборчих кампаній; усім партіям і кандидатам надається однаковий час дляпередвиборчої агітації тощо.Однак вибори як засіб легітимізації влади і формування правлячої еліти неварто ідеалізувати. Навіть найдосконаліше виборче законодавство,найоптимальніша виборча система не забезпечують прихід до владинайпридатніших для цього осіб — людей професійно підготовлених, з високимиморальними якостями. В політиці часто буває так, що на виборах перемагаютьне найкращі, не найбільш гідні, а найбагатші й найвпливовіші — ті, хтокористується підтримкою фінансових кіл, політичних партій, громадськихорганізацій, владних структур, засобів масової інформації, хто маєможливість використати для перемоги на виборах своє службове становищетощо. Напевне, на сьогодні це неминучий недолік демократії, бо рівноцінноїзміни виборам поки що немає.Вивчення й запозичення набутого в інших країнах досвіду організації іпроведення виборів, його законодавче закріплення є одним із актуальнихзавдань становлення демократії в Україні.

 

69. Євроатлантичний вибір України в контексті глобалізації. На Заході європейського континенту набирають сили процеси поглибленняі поширення інтеграції, а на його Сході – здебільшого гору берутьдезінтеграційні складові поступу. З розвалом колишніх СРСР ісоціалістичного табору поринула в безодню холодна війна. Таке становищенебезпідставно багатьма сприймалося як перемога Заходу, лібералізму таутвердження глобального домінування США. Проте часто не бралися до увагите, що Україна і Російська Федерація – союзні республіки, самі відігравалиключову роль у розчленуванні геополітичного суб’єкта яким був СРСР. Такожвони залишаються самими великими, але відчутно різноваговими новимидержавами СНД та світової спільноти. Потенціал незалежної України у 1991р. досить відчутно та вигідно відрізнявся від багатьох інших країнпострадянського простору, сусідніх східноєвропейських держав. Закласифікацією ООН, Україна тоді належала до кола найбільш розвиненихкраїн. Однак на початку третього тисячоліття доводиться констатувати, мидалеко відстали від більшості держав, що вийшли разом із нами із спільногоминулого. Навіть після приходу до влади нових політичних сил з 2005 р. тадоброго ставлення демократичної міжнародної спільноти мало що змінилося встановищі України. Реалізація стратегічного курсу європейської інтеграції,затвердженого відповідним указом президента ще у 1998 р., як з’ясувалося,має нині маловтішні результати. Це особливо стає наглядним у порівнянні зісхідноєвропейськими сусідами та країнами Балтії. Так, ці та інші країнибільш успішно розвиваються, вони стали членами НАТО та ЄвропейськогоСоюзу. Для України разом з іншими п’ятьма сусідніми країнами Брюсселемзапропонована політика «східного партнерства». І даний підхід не даєвідповіді Україні щодо входження її до Євросоюзу. Розглядаючи причинитакого гальмування у досягненні стратегічних задач, слід взяти до увагисамий широкий спектр чинників різного рівня та ваги. Перш за все, цестосується спроможності України на реальну ефективну внутрішню та зовнішнюполітику в якості впливового суб’єкта міжнародних відносин. Слід зважитина рівень економічного та соціального розвитку країни, формування такзваного середнього класу, як великого прошарку суспільства, що забезпечуєне лише економічне піднесення, а й значною мірою політичну стабільністьсуспільства. Також варто оцінити рівень дотримання європейськихдемократичних цінностей, прав і свобод в Україні, результативністьтрансформаційних реформ. Водночас ми маємо враховувати стратегічні підходиголовних геополітичних акторів, відповідних міжнародних формувань таорганізацій і їх реальну політичну лінію відносно нашої держави. Стосовнопершого чинника, то слід зауважити, що влада та й держава в ціломуопинилася не на висоті поставлених задач. Так, реально відсутні єдністьслова і діла влади, консолідація політичних сил та владних інститутів і,як результат, – Україна втратила темпи здійснення необхідних економічних ісоціальних реформ. У проведені зовнішньої політики наша держава далеко незавжди послідовна. Києву часто бракує як вмілого дипломатичногосупроводження стратегічної лінії, так і необхідних кроків на випередження,запобігання небажаному перебігу подій. Вельми затребуваною у досягненністратегічних цілей постає якщо не єдність, то принаймні консолідаціясуспільства. Проте і тут у нашому випадку більше «мінусів», чим «плюсів».За таких умов Україна ще довго не зможе проводити ефективну внутрішнюполітику, а її зовнішньополітична лінія буде далекою від бажаноговизначення, як впливового суб’єкта міжнародних відносин. Не сталосясуттєвих позитивних імпульсів з боку міжнародних об’єднань відноснопідтримки нашої держави. Не дивлячись на те, що Україна однією з перших ізкраїн СНД підписала з Євросоюзом Угоду про партнерство і співробітництво,у 2009 р. Київ прагне укласти угоду з Брюсселем з перспективою не начленство, а тільки на політичну асоціацію. Євросоюз після значногосхідного розширення з 2004 р. обмежується у відношенні України політикоюсусідства і з 2009 р. започаткував «східне партнерство», однак без ясноїперспективи на інтеграцію. Раціональний підхід передбачає також врахуванняполітики і реальних кроків іншої сторони. Значно затьмарюють перспективиУкраїни на європейську інтеграцію і концептуальні пошуки та географічнаневизначеність Євросоюзу. У 2003 р. прийнята Європейською комісієюконцепція «Ширша Європа – сусідство», нині ж змінилася політична позиціяпотужних держав-локомотивів інтеграції ФРН та Франції, лідери яких невбачають можливості за сучасних умов подальшого розширення євроатлантичнихструктур.Оцінюючи становище та перспективи Києва у досягненні стратегічної мети наєвроатлантичну інтеграцію, слід мати на увазі наступне. Передбачуваніпослідовність та строки входження до НАТО і ЄС, певно що мають бутивидозміненні. Легший шлях і більш бажана послідовність уже відійшли вминуле. Для нашої держави більш прийнятною може стати інша черговість:спочатку входження до Євросоюзу, а потім й до НАТО. На користь такогопідходу говорить і той факт, що не всі країни-члени ЄС є також ісоюзниками по НАТО, що існують держави, які забезпечують свою безпекуіншим шляхом.Україні, її дипломатії слід формувати проукраїнську підтримку як уєвропейських структурах, так і селективно у більшості, якщо не в кожнійдержаві. Про те що останнє можливо, говорить практика Польщі. В ційдержаві з початку 2009 р. в державній установі, яка опікується всім коломінтеграційних проблем, – в Управлінні Комітету європейської інтеграціїстворено унікальний підрозділ, – відділ технічної допомоги Україні.Загалом же, Україна для більш успішного просування у досягненністратегічних цілей на європейську інтеграцію має на основі глибокогоаналізу зробленого, врахування помилок та нових викликів розробити добреопрацьовану відповідну Державну програму на кілька років. В ній мають бутивідображені як заходи подолання кризи і піднесення соціально-економічногорозвитку країни, так і тактично-технічні кроки, конкретні заходи щодоадаптації європейських норм і цінностей, імплементації чітких правовихзасад, підготовка управлінських і підприємницьких, вузівських іосвітянських кадрів, а також низка ґрунтовних просвітницьких заходів щодоознайомлення широкого громадського загалу з практикою життя європейськоїспільноти. Майбутньому входженню до європейського інтеграційногооб’єднання мають прислужитися започатковані вже нині: вивчення курсів іспецкурсів з євроінтеграції, практики буття в ЄС учнівською тастудентською молоддю, формування і розширення громадських об’єднань напідтримку європейського поступу держави тощо.Стратегічний вибір України на користь євроінтеграційного, євроатлантичногокурсу є обґрунтованим і цивілізаційно закономірним. Україна історично єскладовою християнської макроцивілізації (українці становлять 3% християнсвіту); тут поєднуються в національній ментальності східно- тазахіднохристиянські цінності: колективна й індивідуальна свобода,раціоналізм і прагматизм. Українцям характерна європейська толерантністьщодо інших політичних, ідеологічних і релігійних систем тощо.

 

70. Глобалізація - новітня політична ідеологія Заходу (Е.Валлерстайн, С.Хантінгтон, О.'Гоффлер, О.Панарін)

 

Останнім часом термін «глобалізація» наполегливо вводиться в науковий

обіг соціологами та представниками інших суспільних наук і

використовується ними для характеристики сучасних соціальних, економічних,

політичних, торгових, фінансових, транспортних, трудових, міграційних,

інформаційних, комунікаційних та інших процесів всеохоплюючого характеру.

Згадане поняття походить від англійського прикметника global, який означає

«всесвітній». Іменник globalism вперше з’явився на сторінках англомовних

тлумачних словників на початку 1960-х рр. і сьогодні вживається у значенні

«постінтернаціоналізм». Таким чином, в сучасній науковій лексиці термін

«глобалізація» означає «постінтернаціоналізація». Глобалізація є якісно

новою стадією розвитку світогосподарських зв’язків, яка характеризується

переходом від «світової економіки», або періоду її інтернаціоналізації, до

«глобальної економіки», або періоду її постінтернаціоналізації.

Глобалізацію, на наш погляд, можна поділити на фінансово-економічну,

технологічну, політичну, культурну, ідеологічну, етнополітичну тощо.

Фінансово-економічна глобалізація призводить до розвитку в усьому світі

ринкової економіки, посилення міжнародного поділу праці, зростання

транснаціональних корпорацій, створення широко розгалуженої системи

міжнародних банків і фондів, перетворення долара на міжнародну валюту та

ін.5 Все це, на думку автора, призводить до того, що політика "опори на

власні сили", економічного ізоляціонізму й автаркії не просто не вигідна,

а шкідлива і майже неможлива річ. Недарма відомий західний економіст

Ричард О'Брайен твердить про "кінець географії". В своїй нещодавно виданій

книжці "Кінець географії" він, зокрема, досить переконливо доводить, що

фінансово-економічна глобалізація ставить під сумнів функціонування і

навіть існування замкнених національних держав з точки зору їх економічної

й монетарної політики. А останнє, на його думку, і провіщає "початок кінця

географії".6 Тут залишається лише додати, що фінансово-економічна

глобалізація створює матеріальну базу для всіх інших форм глобалізації.

Під культурного глобалізацією мається на увазі процес виникнення і

поширення т.ів. "світової культури". Варто звернути увагу на те, що в

поняття "світова культура" часом вкладається різний зміст. Одна група

західних фахівців вбачає в ній таку культуру, яка вбирає в себе й інтегрує

найкращі надбання всіх культур світу, котрі колись існували й існують

сьогодні. Інша група вчених під "світовою культурою" має на увазі т.зв.

"масову культуру", "культуру масового вжитку", ''споживацьку культуру"

тощо. Більше того, на їх думку, "світова культура" - це виключно західна

культура, а її поширення - це глобалізація західної культури або

"вестернізація" /від англ. слова "western" - західний /. На підтвердження

цієї' точки зору наводяться такі незаперечні факти, як те, що сьогодні

молодь всього світу дивиться американські фільми, вивчає англійську мову,

захоплюється рок-музикою і т. ін. Тут варто зазначити, що деякі західні

вчені, зокрема, американський політолог Девід Гелд, вважають

"вестернізацією" не лише культурну, а й всі інші форми глобалізації, тобто

глобалізацію взагалі. Ця точка зору заслуговує на увагу, адже сьогодні

світ заполонили ідеї, культура, політичні цінності і т. ін. переважно

європейського походження. Хоча слід зауважити, що до них додалось чимало й

такого, що є північноамериканського та/чи японського походження. Згідно із

західними концепціями, політична глобалізація забезпечила і забезпечує

поширення по всьому світу таких політичних цінностей як розподіл влади,

парламентаризм, політичний плюралізм, багатопартійність, пошанування

міжнародного права, пріоритет прав людини, захист національних меншин та

багатьох інших. Відбувається, а точніше, мабуть, завершується ідеологічна

глобалізація, тобто поширення по всій планеті якихось певних ідей. На

думку багатьох західних науковців, до якої приєднується і автор, після

банкрутства комунізму і припинення "холодної війни" чи не єдиною пануючою

в світі ідеологією стає лібералізм, його теорії, концепції та ідеї.

Доречним буде нагадати, що саме це - остаточна перемога ліберальної ідеї

над комуністичною, фашистською, консервативною та всіма іншими, а також її

поширення по всьому світу - мав на увазі всесвітньо відомий американський

вчений Френсіс Фукуяма, коли провіщав/до речі, запозиченими у Гсгеля

словами / про "кінець історії ".

Слід особливо підкреслити, що, по-перше, процес глобалізації впливає не

лише на окремі країни, етнонаціональні спільноти чи їх культури. Він

справляє вирішальний вплив на цілі континенти і цивілізації. Підтвердження

тому - послаблення й занепад таких колись впливових і могутніх

цивілізацій, як індійська, китайська, мусульманська та інші, однією з

причин чого, поза всякий сумнів, була "вестернізація". По-друге, процес

глобалізації збільшує взаємозв'язок і взаємозалежність всіх країн та

етнонаціональних спільнот, "спресовує" світ у єдине ціле, перетворює всю

планету на "світове село" / "global village" І9 По-третє, глобалізація, як

і будь-який інший історичний процес, розвивається асиметрично /тобто з

різною швидкістю і глибиною у різних регіонах і країнах /, має досить

складний і суперечливий характер й може призводити, особливо в

етнополітичній сфері, до непередбачених, а часом і діаметрально

протилежних наслідків. Сьогодні існують всі підстави говорити про

етнополітичну глобалізацію, як одну із відносно нових і виключно важливих

форм глобалізації. Вперше висуваючи концепцію етнополі-тичної

глобалізації, автор пропонує наступне її визначення: етнополі-тична

глобалізація - це історичний об'єктивний процес розповсюдження по всій

земній кулі етнічних, національних та етнополітичних ідей і концепцій,

піднесення етнічного ренесансу, посилення політизації етнічності, вибуху

націоналізму та етніцизму, поглиблення етнополітичної дезінтеграції та

інтеграції тощо. Процес глобалізації сприяє взаємозв'язку і

взаємозалежності всіх країн і етнонаціональних спільнот, "спресовує" світ

у єдине ціле, перетворює всю планету на "світове село", формує так звану

"світову культуру", забезпечує поширення в усьому світі таких політичних

цінностей, як поділ влади, парламентаризм, політичний плюралізм,

багатопартійність, пріоритет прав людини та багатьох інших.

Процеси глобалізації супроводжуються рядом факторів, основними з яких є

наступні: 1)Бурний розвиток світової економіки, формування в ній

багатопрофільних господарчих комплексів – транснаціональних корпорацій

(ТНК) веде до посилення їх могутності й впливу на економіку національних

держав. Уся планета перетворюється в єдину глобальну економічну систему,

інтегрованої частиною якої стають національні економіки. Політика опори на

власні сили відходять в минуле. 2) Провідні фінансові кампанії світу,

транснаціональні банки (ТНБ) тощо, що мають легальну можливість

здійснювати переведення величезних грошових мас з одних країн в інші,

використовують це для впливу й тиску на національні уряди. 3) Розширення

загальносвітових торгових мереж, що залучають до орбіти своїх дій й

інтересів багато регіонів і країн світу, різні кампанії, також сприяють

процесам подальшої торгово-економічної інтеграції. 4) Виникнення світової

системи виробництва, розповсюдження й використання інформації (Інтернет) і

її можливості в глобалізаційних процесах. 5) Міжнародна культурна

інтеграція, поява спільних для всіх країн понять – масова культура, мода,

міжнародний туризм, спорт. Окремі культурні досягнення народів перетнули

національні кордони й стали надбанням усього людства. 6) Важливим фактором

посилення глобалізації став розпад Радянського Союзу і всієї

соціалістичної системи, і пов'язаний з цим перехід до однополярного світу.

Панування в ньому належить Сполученим Штатам Америки. 7) Посилення

контрасту між розвиненими й тими, що розвиваються, країнами, збільшення

розриву доходів між багатими й бідними націями, поява так званого

«четвертого світу». 8) Збільшення руйнівного впливу наслідків

технологічної революції на біосферу Землі й наростаюча загроза світового

довкілля.

 

 





Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 8873; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:

  1. АГРОЕКОСИСТЕМИ. ПРИЧИНИ ВТРАТ ҐРУНТІВ
  2. Будова і основні особливості вимірювальних приладів електромагнітної системи.
  3. Взаємодія клітин в імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи. Антигенрепрезентуючі клітини, Т- та В-лімфоцити. Інтерлейкіни.
  4. Виборчі системи. Типи, значення у політ процесі.
  5. Визначення конкурентної переваги фірми в даному сегменті
  6. Визначення стратегічних ресурсів підприємства і сфер діяльності. Конкурентні переваги підприємства
  7. Визначення ціни програмного продукту (комп’ютерної системи, мережі) на основі вартості його розробки
  8. Вимоги системи «Якість» до матеріально-технічного постачання
  9. Виникнення та розвиток шведської системи гімнастики. дяльність Лінга П і Я.
  10. Вирішення фундаментальних питань економіки в умовах ринкової системи господарства
  11. Витрати на створення системи управління якістю на підприємстві
  12. Виховний процес в ДКВС, як основа формування працівника ДКВС нового, сучасного стандарту. Створення привабливого образу сучасного працівника пенітенціарної системи.

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.026 сек.