Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення

Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Арістотеля, Канта, Гегеля).

Категорії (від гр. Категоріа – висловлювання, свідчення) – форми усвідомлення в поняттях всезагальних способів відношення людини до світу, які відображають найбільш загальні і сутнісні властивості, закони природи, сусп-ва, мислення. Витоки вчення про К. – далеко в минулому. Перші поняття категоріє співпадають з поняттям субстанцій – вода, вогонь, земля, повітря, ефір. У формі відособлених, узагальнених понять у філософію категорії вводить Платон: суще, рух, спокій, тотожність, відмінність. Аристотель: проблема К. – проблема співвідношення змісту висловлювань про суще з самим сущим. Він вважає, що у висловлюванях зв‘язуються поняття (“роди” та “види”), які виражають спільне в предметах, і тільки з їх доп.ми розуміємо один одного, коли говоримо про одиничні предмети. Пізнавальне значення К. оскільки філософія має з‘ясувати питання про причини буття у всій його універсальності, то буття має кілька визначень, основними з яких є категорії (основні роди, розряди буття). А. -10 категорій: субстанція (суть), якість, кількість, відношення, місце, час, дія, страждання, володіння, спокій. Кожна з цих К відпов.на питання: “що?”, “скільки?”, “яке”, “по відношенню до чого?”, “коли”, “де?” тощо. Ці К лежать в основі філ.думки, є її структурними компонентами, “вузлами” тієї сітки, якою наш інтелект охополює реальність. Кант: систематизує К, поділючи їх за кількістю (єдність, множина, цілісність), якістю (реальність, заперечення, обмеження), відношення (субстанція, причина, взаємодія), модальність (можливість, необхідність, дійсність). Гегель: це К сучасної ф., вони завжди парні (напр.: одиничне і загальне, форма і зміст, причина і наслідок, єдність і протилежність).

Філософські К – це гранично широкі форми, в яких відобр.як матеріальне, так і духовне буття, заг.зв‘язки його, закони, принципи розвитку.

У своєму необхідному зв‘язку К утворюють систему, яка відображає об‘єктивний, історично розвиваючий взаємозв‘язок всезагальних способів відношення людини до світу, в яких відобр. форми буття природи, сусп.життя.

Приклади суч.К: рух, простір і час, кількість, якість, міра, сутність, явище, зміст, закон, хаос, необхідність, випадковість та ін.

Специфіка: категорії є відображенням буттєвої реальності, вони повинні збагачуватися новим змістом, перебуваючи в постійній інтелектуальній динаміці не є статичними.

К: Р, П, Ч характеризують усі види буття, - це спосіб існування буття.

Рух – спосіб існ-ня буття, це будь-які зміни матер.тіл, будь-які перетворення. Поза рухом існ-ня неможливе. Кожгій формі руху притаманний певний носій – субстанція. Поза рухом тіло не існує. Тіло, яке існ.поза Р є безструктурним, непізнаваним, бо не вплив.на органи відчуття. Якщо є стр-ра і є взаємодія елементів, це є Р. Розрізняють внутріатомний рух, рух частинок, біологічний рух, соціальний рух. Рух у просторі та рух у часі. Але як би не змінювався предмет під час руху – він все одно зберігає свою визначеність. Абсолютний спокій означає припинення існування.

Типи Р:

1. Р., який не виходить за рамки даної системи.

2. Р., який призводить до утворення якісно нової системи (неживе – живе – сусп-во).

Розвиток – вид Р, ознаками якого є саморух і певна направленість, характерним є якісні зміни об‘єктів, поява нових форм буття, викликаних внутр.перетворенням зв‘язків.

Рух і розвиток відбуваються у просторі і часі.

Простір – є формою координації співіснуючих об`єктів, станів матерії; розміри, стр-ра матер. тіл, розміщення їх відносно одне одного. П хар. - є протяжність, структурність процесів і явищ.

Час – всезагальна форма існування, координації об`єктів, - озн.плинність, змінюваність матер.тіл, тривалість існування явищ, темп протікання процесів.

1. Фізичний П і Ч, особливості: об‘єктивність, незалежність від люд.свідомості. Об‘єктивно залежить від швидкості руху тієї системи, якій вони притаманні, від сили гравітаційного поля. Цю залежність довела теорія відносності Ейнштейн, який припустив, що П є однорідним. Фізичний Простір має особливості: тримірний (довжина, висота, ширина), є симетричним. Час – одномірний, тече з мин. через теп.у майб., є незворотнім, є асиметричним (тече в один бік).

2. Біологічний час – це біоритми, які характерні даномі біол.орг-му, виробл-ся в процесі пристосування даного орг-му до зовн.середовища.

3. Соціальний простір – фізичний простір, освоєний, олюднений, осуспільнений, багатомірний, зворотний (у сусп-ві може бути повернення назад). Соціальний час – ті ритми життєдія-ті сусп-ва, які характерні йому, спресовує і мин., і майб., і суч, може прискорюватись і уповільнюватись та ін.

37. Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і постструктуралізм у філософії другої половини ХХ ст.

Кожен предмет чи об‘єкт скл.з частинок. Безструктурних матеріальних об‘єктів не існує. Об‘єкт скл.з частинок, тобто з того, що в сумі може дати ціле. Стійкі частини наз. елементами. Якщо елемент зникає, то зникає і об‘єкт чи предмет (Н₂О). Сукупність елементів, з яких скл.ціле, наз. змістом. яким чином пов‘язуються вони між собою – є формою. Форма ще може наз. структурою. Форма і зміст, елемент і структура пов‘язуються діалектикою. Провідне значення відіграє зміст, форма впливає на нього. Факти – елементи нашого дослідження. Як вони пов‘язані між собою (форма викладу), залежить і робота. Якщо зміст і форма адекватні, то створена «річ» має високу духовну цінність(наприклад кінофільм, полотно художника, поема чи прозовий твір). Властивості і якості предмету залежать від зв‘язку між елементами його структури. Природодослідники вивчають не тільки зміст даного об‘єкту, але й структуру (С (вуглець) – 1. Алмаз (решітка одна). 2. Графіт (решітка інша)). Зміст – певним чином упорядкована сукупність елементів та процесів, які утворюють предмет або явище. Форма – спосіб існування та вираження цього змісту, його різних модифікацій. Ф також використовується у значенні внутр.орг-ції Змісту, і в цьому значенні проблематика Ф набуває подальший розвиток у категоріїї структури. Структура, внутрішня упорядкованість – необхідний елемент змісту. Зі зміною структури, організації суттєво змінюється зміст предмету, його фіз.та хім.якості. Форма, фіксуючи багатоманітні модифікації змісту, способи його існування та прояву також володіє певною структурою. Зміст та форма – взаємодіють. У взаємодії змісту та форми зміст являє собою провідну сторону об‘єкту, а форма – ту його сторону, яка модифікується, змінюється. І навпаки, форма здійснює зворотній вплив на зміст.

Система – сукупність елементів, що знах-ся у відношеннях і зв‘язках між собою і утворюють певну цілісність, єдність. Функція – зовнішнє виявлення властивостей якого-небудь об‘єкту в даній системі відношень, напр.функції органів чуття в орг-мі, функції держави у суспільстві тощо.

На поч.ХХ ст.ця ідея перейшла і в суспільні науки. В сусп.н-ках виникла течія – структуралізм (Леві-Строс, Лакан, Фуко, Барт). Він виник як реакція на плоский еволюціонізм позитивістського толку. Для С хар-но: поглиблена увага до описання актуального стану досліджуваних об‘єктів, з‘ясування внутрішньо-властивих їм позачасових властивостей, намагання чітко розділити досліджувальні об‘єкти та дослідницькі засоби, відмова від пріорітету ізольованих фактів та фіксування відношень між фактами та елементами вивчаємої системи. При вивченні об‘єкту С пропонує рух від первинної організації фактів що спостерігаються в рамках дослідницької задачі до виявлення і змалювання внутр.стр-ри об‘єкту та створення теоретичної моделі об‘єкту з її інтерпретацією в досліджуваному матеріалі. На розвиток С справили вплив ідеї Соссюра у лінгвістиці, Леві-Строса у етнології, Виготського та Піаже у психології, розробка металогіки та метаматематики (Фреге, Гильберт).С досоіджує процеси дія-ті, опосередковані спілкуванням їх учасників за доп.знакових систем. С досліджує природнюмову, первіснообщинні соціальні та культурні стр-ри і т.д. Об‘єктом дослідження С є культура як сукупність знакових систем, найважливішою з яких є мова, наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама. Саме на цих об.структур.аналіз дає змогу виявити приховані закономірності, яким несвідомо підкоряється людина. З к.80-90 рр. С → Постструктуралізм (Дельоз, Деріда, Блум, Ліотар). Не заклякли глухо у певній системі, а розглядають кожну систему як таку, що включається у більш широку систему. Дана система – як підсистема. Цей процес безкінечний. Система розмикається. Вивчати треба внутр.стр-ру і зовн.зв‘язки. Заклякатись на стр-рі, ігноруючи всебічне вивчення елементів – не можна.

Дерріда та його вчення про деструктивізм: в його працях синтезуються різні тексти – філ., літер., лінгвістичні, соціологічні, психол. Тексти, що виникають при цьому, є чимось середнім між теорією і вимислом, філ.і літ-рою, лінгвістикою і риторикою. Говорить про вичерпність ресурсів розуму в тих формах, у яких вони використовувались провідними напрямками класичної і сучасної філософії. Деконструкція філософії (критика її основ, підвалин, теперішня ф – метафізика свідомості, суб‘єктивності і гуманізму, головна вада – догматизм). Звертання до психоаналізу Фрейда.

Дата добавления: 2015-05-26