Філософія Середніх віків

Тема 3

Теологія (з грец. theos - Бог, logos - слово) – богослов‘я, система теоретичного викладу, тлумачення й обґрунтування ідеї Бога, релігійних тверджень.

Християнство (з грец. christos - спаситель)– одна з трьох найбільших релігій світу, що виникла в І ст. до н.е. і засновником якої вважається Ісус Христос.

Теоцентризм – принцип, згідно з яким єдиний Бог проголошується абсолютним началом і центром всесвіту, що зумовлює собою буття і смисл існування всього живого.

Креаціонізм (з лат. creare - створювати) – релігійне вчення про створення світу Богом з нічого; в патристиці і схоластиці – точка зору, згідно з якою в результаті зачаття виникає лише тіло, душа ж створюється Богом з нічого та об’єднується з тілом.

Одкровення – фундаментальне поняття теології та релігійно-ідеалістичної філософії, яке виражає надчуттєве пізнання надприродної реальності в акті містичного осяяння.

Фідеїзм (з лат. fides – віра) – теологічна концепція, що стверджує абсолютну першість релігійної віри над розумом: розум не здатен довести істини релігії, а тому віруючі повинні спиратися лише на віру, що виникає у релігійному досвіді.

Гностицизм (з грец. gnosis — пізнанняе, знання) – релігійно-філософська течія пізньої античності, яка виступає однією з культурних форм зв’язків сформованого християнства з міфо-філософським еліністичним фоном та віровченнями іудаїзму, зороастризму, вавілонських культів.

Гностики (з грец. gnosis - знання) – представники релігійно-філософської течії, які поєднують християнську теологію з релігіями Давнього Сходу, а також з неоплатонізмом та піфагореїзмом.

Апологетика (з грец. apologeomai – захищаю -1) у традиційно-історичному значенні – праці ранньохристиянських письменників-філософів, що захищали основи християнського світогляду від критичних нападів прихильників язичництва; 2) у класично-богословському значенні – базова галузь теології, що займається захистом християнського віровчення через раціональне аргументування.

Апологети (з грец. ароlоgеtіkоs — захисний) — ранньохристиянські пись­менники (Юстін, Тертулліан, Оріген) III ст, які захищали від критики християн­ське вчення; захисники певних течій, учень.

Патристика (з лат. patres — отці) – термін, яким позначають сукупність філософсько-теологічних дисциплін християнських мислителів (отців церкви).

Схоластика (з грец. schola — навчальна бесіда, школа; з лат. scholastica — вчений) – інтелектуальний феномен середньовічної та постсередньовічної європейської культури в межах теолого-філософської традиції, що ставив собі за мету раціональне обґрунтування та систематичну концептуалізацію західнохристиянського віровчення.

Універсалії (з лат. universalis — загальний) – термін схоластичної філософії для позначення загальних понять.

Номіналізм (з лат. nomina — імена) – напрям у середньовічній схоластичній філософії, що визнавав первинними одиничні речі, а загальні поняття – їх “іменами”.

Концептуалізм (з лат. conceptus - думка, поняття) - напрям у середньовічній філософії, представники якого доводили, що загальні поняття реально не існують ані до речей, ані в самих речах, а є лише особливими формами пізнання дійсності.

Аскетизм (з грец. asketes — добре навчений, подвижник)– принцип поведінки людини, який характеризує крайнє обмеження його матеріальних потреб, відмову від матеріальних благ та насолод, придушення чуттєвих прагнень, самозаперечення заради досягнення морального, релігійного і соціального ідеалів.

Реалізм (з лат. realis — дійсний) - у середньовічній філософії напрям, що грунтувався на визнанні того, що загальні поняття є реальними духовними сутностями і субстанціями речей

Теософія (з грец. Theos - Бог і мудрість) - релігійно-філософське вчення, що проголошує предметом пізнання «божественну мудрість», а джерелом його - містичну інтуїцію та одкровення.

Релігія (з лат. religio - набожність, святиня) – світогляд, світовідчуття, світорозуміння, а також поєднана з ними поведінка людей та форми її концептуалізації, що визначається вірою в існування надприродної сфери, яка виступає в зрілих формах релігії у якості Бога, божества. Релігія передбачає домінування в душах людей почуття залежності по відношенню до опорної і достойної поклонінню трансцендентної, тайної сили. Релігія відображає прагнення людини та суспільства до безпосереднього зв’язку з Абсолютом (Богом, богами, субстанцією – безумовним акумулятором всього сущого, головною святинею).

Пантеїзм (з грец. pan – все, theos - Бог) - - філософське вчення про Бога і світ, яке об’єднує їх в єдине ціле.

Гілозоїзм (з грец. hуlе — тут, zое —життя) — погляд, згідно з яким мате­рія наділена чуттєвістю, яка різною мірою властива неживим, живим тілам і людині.

Гріх – релігійна форма усвідомлення вини людини, яке полягає у її справах, словах чи помислах, що порушують божественні настанови і призводять до відповідальності людини перед Богом, а не перед іншими людьми чи суспільством.

Антропософія (з грец. antropos – людина і sofia - мудрість) – релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину.

Раціоналізм (з лат. ratio — розум) - філософський напрям, що вважає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання.

Докази буття Бога -філософське обґрунтування існування Бога полягає в наданні філософських аргументів на користь реальності буття Бога. Засобами такого обґрунтування є логіка зв'язку раціонально-філософських суджень, що мають у своїй основі природно-космічні, соціально-історичні та індивідуально-життєві явища, втілені в людському досвіді. Тобто з трьох головних джерел релігійного вірування в існування Бога (прозріння, розуму і досвіду) філософсько-теологічні спроби засвідчити його існування ґрунтуються на досвіді й розумі.

Томізм — філософське богословське вчення Ф. Аквінського і його послідовників. Наприкінці XIX ст. трансформоване в неотомізм.

Ірраціоналізм (з лат. irrationalis — несвідоме, нерозумне) – філософська течія, що проголошує першість нерозумного початку та робить його основною характеристикою як самого світу, так і його світорозуміння.

Реформація – широкий релігійний і соціально-політичний рух, розпочатий у ХVІ ст. в Німеччіні і направлений на перетворення християнської церкви та самого віросповідання. Реформація стала першим рішучим виступом буржуазії проти середньовічних порядків, що віджили.

Ритуал (з лат. ritus - урочиста церемонія) - образ, норма поведінки, що історично склалася або її спеціально встановили, за якої спосіб виконання дій строго канонізується і має символічний характер.

Містицизм (з грец. mystika — таємні обряди, таїнство) — релігійно-філософський світогляд, який вважає можливим осягнення божественного (трансцендентного, надприродного) буття шляхом відходу від світу і занурен­ня в глибини власної свідомості, віра в можливість безпосереднього спілку­вання з Богом через злиття з ним власної свідомості. Характерний для бага­тьох релігійних культів, філософських вчень.

Антиклерикалізм – система поглядів, а також суспільних течій, направлених проти церкви, але не проти релігії, і прагнення духовенства володарювати у політичному та духовному житті.

Екзегеза – розбір, пояснення, тлумачення Біблії.

Клерикалізм (з лат. clericalis - церковний) – суспільно-політичний напрям в капіталістичних державах, який намагається підсилити позиції релігії і церкви в різних сферах суспільного життя.

Утопія (з грец. букв, неіснуюче місце) - термін, яким позначають ідеальні, науково необґрунтовані проекти взірцевого суспільного устрою.

Теїзм (з грец. theos - бог) – релігійно-філософське вчення, яке визнає існування особистого бога як надприродної істоти, що має розум і волю, таємничим образом впливає на всі матеріальні та духовні процеси.

Дата добавления: 2015-05-26