Людина як суб’єкт пізнання

ТЕМА 10

Проблема походження і існування людини

ТЕМА 9

Антропогенезис (з грец. anthropos – людина, genos - походження) – еволюційний, філогенетичний процес походження та розвитку людини як біосоціальної істоти, органічно зв’язаний з трансформацією його початкової інстинктоподібної трудової діяльності, формування свідомості, мови та поступовим переростанням первісних спільностей стадного зразку у форми людської колективності.

Біогенез – одна з теорій виникнення життя на Землі, згідно з якою зародки живих істот були занесені на Землю з інших небесних тіл (теорія панспермії).

Екстеріоризація (з лат. exterior - зовнішній) – процес породження зовнішніх психічних проявів людини (дій, висловів) через перетворення внутрішніх структур, що склалися на основі трансформації зовнішньої соціальної людської діяльності.

Інтеріоризація (з лат. interior - внутрішній) – формування внутрішньої структури психіки людини через засвоєння структур зовнішньої соціальної діяльності.

Біосфера – єдність земної кори, гідросфери та атмосфери, населених живими організмами.

Альтруїзм (з грец. а – вальна частка заперечення і moralis - моральна) – принцип життєвої орієнтації особистості, згідно з яким благо іншої людини є більш важливим та має більше значення, ніж власне благо та особисті інтереси.

Антропологізм -філософська концепція, яка всі світоглядні пробле­ми (що таке світ, суспільство, бог та ін.) розглядає крізь призму людини. Лю­дина є мірою всіх речей (Протагор).

Діяльність – один із найважливіших атрибутів буття людини, який пов’язаний з цілеспрямованою зміною зовнішнього світу, самої людини. Саме через діяльність розкривається сутність людини.

Особистість – людський індивід в аспекті його соціальних якостей, який формується у процесі історично конкретних видів діяльності та суспільних відносин.

Самосвідомість -усвідомлення людиною чи соціальною групою самої себе, свого місця й ролі в природі й суспільстві

Гносеологія — теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін яка досліджує закономірності процесу пізнання.

Пізнання — процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстра­ктних образах (поняттях, теоріях) людиною. Пов'язане з практичною діяльні­стю і зумовлене суспільним буттям людини.

Суб’єкт (з лат. subjectum - те, що лежить в основі, підкладене) - носій певного роду діяльності; у теорії пізнання - свідома істота, що пізнає.

Об’ект – частина об’єктивної реальності, яка знаходиться у взаємодії з суб’єктом та виділяється завдяки його пізнавальній активності.

Практика (з греч. рraktike - активний) – матеріальна, чуттєво-предметна діяльність людини. Практика включає доцільну діяльність; предмет, на який направлена діяльність; засоби, за допомогою яких досягається мета; результат діяльності. Протилежний теорії спосіб освоєння світу з метою його предметного перетворення; переведення суб‘єктивного в площину об‘єктивного.

Творчість – процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні та духовні цінності.

Істина — адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знан­ня дійсному стану речей (див. конвенціоналізм і прагматизм). Гегель вва­жав, що істина є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини.

Інтуїція (з лат. intueor – уважне споглядання) – здатність до прямого розуміння істини, її осягнення без всілякого обговорення та доведення. Здогад, проникливість, які ґрунтуються на попередньому досвіді; у філософії – безпосереднє осягнення істини без наукового досвіду й логічних умовиводів.

Розуміння – універсальна операція мислення, що представляє собою оцінку суб’єкту (тексту, поведінки, явищ природи) на основі певного зразку, стандарту, норми, принципу тощо.

Апріорі (з лат. а рrіоrі — з попереднього досвіду) — ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей, протилежним до апріорі є поняття апостеріорі.

Апостеріорі (з лат. а роstеrіоrі — з наступного) — термін, на відміну від апріорі означає знання, отримані з досвіду.

Знання – результат процесу пізнання, який зазвичай виражається у мові чи у знаковій формі.

Агностицизм (з грец. аgпоstоs — непізнаний) — напрям у філософії, при­хильники якого заперечують пізнання суті речей, об'єктивної істини (Юм, Кант, позитивісти). Агностики протиставляють світ як він нам даний (пізна­ваний), і світ сам по собі (принципово недосяжний). Знання, з їх точки зору. не дає відображення сутності дійсності, а в кращому разі обслуговують ути­літарні потреби людей. Корені агностицизму в принциповій незавершеності процесу пізнання.

Діалектика ( з грец. dialektike - мистецтво вести бесіду )- наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, внутрішнім джерелом яких є єдність і боротьба протилежностей; складність і багатоманітність форм, суперечливість розвитку.

Єдності та боротьби протилежностей закон – всезагальний закон дійсності та її пізнання людським мисленням, який виражає сутність, «ядро» матеріалістичної діалектики. Кожен об’єкт містить у собі протилежність. Єдність протилежностей відносна, тимчасова, а боротьба протилежностей абсолютна.

Закон заперечення заперечення — один з основних принципів діалектики Гегеля, який полягає в тому, що друге заперечення (синтез) знімає протилежності тези і антитези. (Ця подія і випадкова, і не випадкова.).

Закон — об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або співвідно­шення між явищами.

Категорія (з грец. kategoria — ствердження; основна й загальна ознака) – універсальна форма мислення і свідомості, яка відображає загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ.

Моделювання – поширений у сучасному науковому пізнанні метод дослідження, направлений на відтворення властивостей одного об’єкта за допомогою іншого, спеціально створеного об’єкта – моделі.

Скептицизм (з грец. skeptikos— той, що розглядає, досліджує) — філо­софські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здій­снення ідеалів та ін.; давньогрецька філософська школа IV—III ст. до н. е., яка сповідувала ці ідеї (Піррон, Секст Емпірик).

Сприйняття - цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів.

Уявлення — узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який спра­вляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз.

Філософія науки – дисципліна, яка досліджує побудову наукового знання, механізми та форми його розвитку.

Абстракція (з лат. abstrakto - відокремлюю) – один з моментів пізнання, який полягає в мисленому відокремленні й виділенні в самостійні об’єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання; це процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відношення, властивостей.

Епістемологія (з грец. еріstетоlоgіа — теорія пізнання) — частина філо­софії, що вивчає загальні риси процесу пізнання та результат знання: осно­ви й межі; достовірність і недостовірність. Вживається переважно як вчення про наукове пізнання.

Ідеалізація — один з методів наукового пізнання, який полягає в абсолютизації певних властивостей предметів і перетворення їх в ідеальні об'єк­ти, наприклад, абсолютно чорне тіло тощо.

Необхідність – категорія, що використовується у філософії, науковому пізнанні, логіці та висловлює неминучий характер подій, які відбуваються у реальному світі, чи закономірний характер процесів, що вивчаються у науці, або логічний зв’язок між посилками та заключеннями у дедуктивних умовиводах.

Опис — етап наукового пізнання, який полягає у фіксації даних експе­рименту, спостереження мовою науки. Розрізняють емпіричне й теоретичне (напр., математичне) описування явищ.

Синтез — метод пізнання, який полягає у поєднанні частин у ціле. Сім'я як мікросоціальна група — соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюбних зв'язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й відпові­дає за виконання притаманних їй різноманітних функцій.

Теорія (з грец. thеоrіа — спостереження, дослідження) — найрозвинуті­ша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення зако­номірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності.

Метод — сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв’язанню теоретичних чи практичних проблем.

Дата добавления: 2015-05-26