Екзистенціальна філософія вини

Екзистенціальна філософія – це напрямок, що народилося досить давно, але остаточно оформилася тільки в 20 столітті. Ця наука вивчає внутрішній світ людини, нерозривно пов’язаний з самим існуванням. Чим екзистенціалізм відрізняється від інших філософських підходів? По-перше, тим, що цей напрямок не відокремлює суб’єкт від об’єкта, а розглядає людину в контексті буття. По-друге, екзистенціалізм не ставить особистість над життєвими і глобальними проблемами, але вивчає її у взаємодії з труднощами. Така філософія ірраціональна. Це не яке-небудь знання, але інформація, яка зрозуміла, прийнята і прожите.

Екзистенціальна філософія – це якраз наука про індивідуальність. Вона розглядає зовнішні події через внутрішній світ людини. Не дивно, що ця філософія привернула до себе безліч послідовників.

«Прародителем» цього напрямку є Серен К’єркегор. Саме він сформулював ідею, в якій внутрішнє буття людини плавно перетікає в зовнішній світ, і ці два поняття нерозривно пов’язані один з одним. Крім того, на розвиток екзистенціалізму вплинув і інший німецький філософ Едмунд Гуссерль. На даний момент найвідомішими представниками даного напряму є Мартін Хайдеггер, Альбер Камю, Карл Ясперс, Жан-Поль Сартр, Габріель Марсель і багато інших.

Екзистенціальна філософія та її різновиди на даний момент не втрачає своєї актуальності. Мало того, цей напрямок вдосконалюється і доповнюється.

Екзистенціальна філософія ставить на важливе місце у своєму вченні кінцівку життя людини. Це певний цикл, у якого є початок і завершення. Людина, в даній філософії, може міняти своє буття, але й одночасно життя впливає на його розум, погляди. Вона зумовлює особистість з дитинства. Подібна трансформація обопільна.

90. Право як універсальна форма розвитку інституту прав людини

Права людини є складним, багатовимірним явищем. У різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись політико-правовою, набувала релігійно-етичного, філософського звучання. Витоки явища, яке згодом стали називати правами людини, беруть свій початок з найдавніших часів людської історії. Ідеї про цінність і недоторканність життя, про рівність людей перед вищими силами містяться ще в прадавніх міфах і віруваннях. А згодом в античні часи подібні погляди набули широкого поширення у Стародавній Греції. Вони стали закономірним наслідком полісної форми демократії і були пов’язані переважно з поняттям громадянства, яке передбачало рівність усіх членів полісу в користуванні правами та свободами, насамперед політичними. У працях давньогрецьких мислителів-софістів ще у VІ–V ст. до н.е. були закладені й основи концепції природного права, розвинуті згодом філософами та юристами Стародавнього Риму. Аналогічні ідеї виникали і на Сході. Зокрема, китайський мислитель Мо-Цзи (V ст. до н. е.) відстоював думку про те, що всі люди рівні перед небом, а держава є результатом їх угоди. Ряд гуманістичних принципів дало світу християнство, яке інтегрувало уявлення щодо прав людини з релігійно-моральними цінностями. Спільними зусиллями багатьох поколінь накопичувався інтелектуальний матеріал, створювалося морально-філософське підґрунтя для утвердження в майбутньому всеперемагаючої ідеї прав людини. Але на законодавчому рівні ця ідея почала реалізуватися набагато пізніше. Прийнята у 1215р. в Англії Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства. Хартія, зокрема, закріплювала такі важливі принципи, як співрозмірність діяння та покарання за нього, неухильне додержання посадовими особами закону, визнання винним лише за рішенням суду, право вільного в’їзду та виїзду з країни та ін. Згодом Петиція про права (Англія, 1628) конкретизувала положення про неможливість ув’язнення вільного громадянина без законних підстав, проголосила неприпустимість існування таємних судів та позасудових репресій.

Дата добавления: 2015-05-26