Показники, що визначають положення корпорації на фондовому ринку

Мета фінансового управління корпорацією — максимальне під івищення вартості акцій. Тому аналіз фінансової звітності має з'ясув ати, як змінилася ринкова вартість акції, які чинники сприяли змінам, які фінансові показники найбільшою мірою впливають на вартість акції, які заходи слід передбачити у фінансових планах для підвищення вартості акції. Розглянемо показники, що використову­ються для цього у розвинених країнах. Для визначення фінансового Становища AT використовують показники, що характеризують його фінансову залежність, ліквідність, ділову активність (ефективність використання активів), рентабельність. Ці показники придатні для оцінки фінансового становища не тільки AT, а й підприємств будь-якої організаційно-правової форми. Для ВАТ додатково використо­вують ще кілька показників, які називають коефіцієнтами ринкової активності.

Таблиця 3 2 Основні коефіцієнти та розрахункові формули
для оцінки фінансового становища підприємства

Коефіцієнт	Розрахункова формула
1. Коефіцієнти фінансової залежності (довгострокової платоспроможності)
1.1. Коефіцієнт боргового навантаження (загаль­ної заборгованості)	довгострокові + поточні зобов'язання
підсумок балансу (загальні активи)
1.2. Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії)	власний капітал
підсумок балансу (загальні активи)
1.3. Коефіцієнт власного капіталу	загальні активи
власний капітал
1.4. Коефіцієнт покривання відсотків (фінансових витрат)	прибуток до вирахування процентів і податків (ЕВІТ)
сума відсотків за борговими зобов'язаннями
2. Коефіцієнти ліквідності (короткострокової платоспроможності)
2.1. Коефіцієнт власного оборотного капіталу	оборотні активи - поточні зобов'язання
підсумок балансу (загальні активи)
2.2. Коефіцієнт покриття (поточної ліквідності)	оборотні активи
поточні зобов'язання
2.3. Коефіцієнт термінової ліквідності	оборотні активи - запаси
поточні зобов'язання
2.4. Коефіцієнт абсолютної ліквідності	грошові кошти + поточні фінансові інвестиції
поточні зобов'язання
2.5. Показник захищеного періоду, днів	оборотні активи
середні щоденні операційні витрати
3. Коефіцієнти ефективності використання активів (оборотності)
3.1. Оборотність активів	виручка від реалізації
середня сума активів
3.2. Оборотність власного оборотного капіталу	виручка від реалізації
власний оборотний капітал (оборотні активи - поточні зобов'язання)
3.3. Оборотність запасів	собівартість реалізованої продукції
середня сума запасів
3.4. Період реалізації запасів, днів	365 днів
оборотність запасів
3.5. Оборотність дебіторсь­кої заборгованості	виручка від реалізації
середня сума дебіторської заборгованості
3.6. Період погашення дебіторської заборгова­ності, днів	365 днів
оборотність дебіторської заборгованості
4. Коефіцієнти рентабельності (прибутковості)
4.1. Рентабельність реалі­зації	чистий прибуток
виручка від реалізації
4.2. Рентабельність активів (ROA)	чистий прибуток
середня сума активів
4.3. Рентабельність власно­го капіталу (ROE)	чистий прибуток
власний капітал
5. Коефіцієнти ринкової активності
5.1. Коефіцієнт "ціна — прибуток" (Р/Е = = Price/Earnings Ratio)	ринкова ціна акції
прибуток на акцію (EPS)
5.2. Коефіцієнт "ринкова — балансова вартість"	ринкова ціна акції
балансова вартість акції
5.3. Дивідендна дохідність акції	дивіденд на акцію
ринкова ціна акції

Для фінансових коефіцієнтів (на відміну від обліку) не існує між­народних стандартів, тому, вибираючи їх, слід спиратися на власний досвід, здоровий глузд, ураховувати вітчизняну специфіку. Не по­трібно перевантажувати аналіз показниками, що несуть одну й ту саму інформацію.

Існують методики, в яких пропонуються дуже багато показників. Не всі вони потрібні для аналізу, оскільки є коефіцієнти, що тісно ко­релюють між собою і, отже, показують одне й те саме. Слід вибира­ти показники, що майже не корелюють між собою, тоді кожний з них нестиме додаткову інформацію про фінансове становище підприєм­ства. Наприклад, існує тісна кореляція між коефіцієнтами поточної та термінової ліквідності (0,7), рентабельності активів і коефіцієнтом покривання відсотків (0,9), рентабельністю активів та власного капі­талу (0,8) [21, с. 755]. Це свідчить про те, що можна не обчислювати обидва показники, а обмежитись одним.

Фінансові коефіцієнти взаємопов'язані. Найважливіші взаємо­зв'язки описуються рівнянням Дюпона (Du Pont), яке використову­ють для аналізу можливостей поліпшення функціонування компанії. Рівняння Дюпона показує, що один з найважливіших показників — рентабельність власного капіталу (ROE), залежить від трьох показ­ників — рентабельності реалізації, оборотності активів і коефіцієнта власного капіталу:

Тепер докладніше розглянемо показники, що характеризують ставлення інвесторів до корпорації, тобто коефіцієнти ринкової ак­тивності. Розраховують їх за даними не тільки фінансової звітності, а й фондового ринку:

коефіцієнт "ціна - прибуток" (Price / Earnings Ratio) = ринкова ціна акції: прибуток на акцію.

Цей коефіцієнт показує, яку суму інвестори готові сплачувати за кожну грошову одиницю прибутку компанії.

Дивідендна дохідність (dividend yield) акції = дивіденд на одну акцію: курс акції.

Велике значення показника може свідчити про те, що інвестори очікують низьких темпів підвищення дивідендів або що вони вима­гають високої дохідності.

Коефіцієнт "ринкова - балансова вартість" (Market-to-Book Ratio) = курс акції: балансова вартість акції.

Балансова (книжкова) вартість акції — це частка власного капі­талу, що припадає на одну акцію. Цей коефіцієнт показує, наскільки більша вартість компанії порівняно з тим, що вклали в неї акціонери.

Коефіцієнт "q Tobina" = ринкова вартість активів: оціночна відтворювальна вартість.

Це відношення ринкової вартості позичкового та власного капі­талу до поточної відтворювальної вартості активів. Показник свою назву дістав від прізвища економіста Дж. Тобіна. Цей коефіцієнт схожий на попередній — "ринкова — балансова вартість", але між ними існують відмінності. Чисельник коефіцієнта q містить вартість усіх боргових зобов'язань і акцій компанії, а не тільки вартість акцій та нерозподілений прибуток; знаменник — вартість усіх активів, а не тільки вартість власного капіталу. До того ж ці активи обліковують­ся не за первісною вартістю, як на рахунках бухгалтерського обліку, а за вартістю, за якою вони можуть бути заміщені в цей момент. Отже, для розрахунку знаменника необхідно проіндексувати історичну вартість активів з урахуванням інфляції.

Дж. Тобін стверджував, що у компаній з'являється стимул до Інвестицій, коли q > 1 (тобто довгострокові активи, наприклад ус­таткування, коштує дорожче, ніж вартість його заміни), і що вони припиняють Інвестувати, коли q < \ (тобто вартість устаткування менша від вартості заміни). Якщо q < 1, може виявитися дешевше придбати певні активи шляхом злиття компаній, а не купівлі їх за - підвищеною ціною.

Американські компанії, активи яких ціняться нижче їх відтворювальної вартості (q < 1), повинні враховувати, що така недооцінка може загрожувати поглинанням (поширена у США операція) з ме­тою переведення їх активів в іншу сферу діяльності. Доречно також припустити, що q буде вищим у фірм, які мають сильні конкурентні переваги. Найвищі рівні q були свого часу у компаній з відомими торговельними марками; наприклад "Polaroid" — 6,42, "Xerox" — 5,52, IBM — 4,21, "Coca-Cola" — 4,21 (заданими 70-х років, коли ве­ликі компанії США були зобов'язані звітувати про відтворювальну вартість активів за рекомендаціями з обліку впливу інфляції, розроб­леними Управлінням стандартів фінансового обліку) [21, с, 751].

На наш погляд, для аналізу українських ВАТ настав час застосо­вувати коефіцієнт Tobina. Оскільки акції багатьох ВАТ недооці­нені, а рівень інфляції в Україні ще високий, слід очікувати, що ВАТ, у яких q < 1, буде багато. Найбільш привабливим з них може загро­жувати також перекупівля задешево, злиття, поглинання з боку по­тужніших компаній, у тому числі транснаціональних.

Коефіцієнт дивідендних виплат (Dividend pay out) = дивіденди: прибуток на акцію.

Цей коефіцієнт часто встановлюється низький, оскільки менедже­ри не схильні знижувати дивіденди через зменшення прибутку. Якщо прибуток компанії істотно коливається, менеджери для підстрахування встановлюють низький коефіцієнт дивідендних виплат. Якщо прибуток раптово знижується, коефіцієнт імовірно тимчасово збіль­шується. Прибуток, що не сплачується у вигляді дивідендів, реінвестується в діяльність компанії.

Частка реінвестованого прибутку = 1 - коефіцієнт дивідендних виплат = (чистий прибуток - дивіденди): чистий прибуток

Якщо цей показник помножити на рентабельність власного капі­талу, можна помітити, як швидко підвищується вартість інвестицій акціонерів внаслідок реінвестування прибутку.

Зростання власного капіталу внаслідок реінвестування = (чистий прибуток - дивіденди): чистий прибуток х (чистий прибуток: власний капітал)

Наприклад, якщо компанія отримуватиме 17,4 % прибутку в роз­рахунку на балансову вартість власного капіталу і реінвестуватиме 80 % прибутку, то щорічно прибуток І власний капітал зростатимуть на 13,9 % (0,8 • 0,174 = 0,139, або 13,9 %). Аналітики називають цей показник стійким темпом зростання.

Основним показником ліквідності акцій є спред — відносна різ­ниця між котируваннями на продаж і купівлю у відсотках від ціни купівлі. Акції з найменшим спредом найліквідніші.

Показниками ліквідності акцій є також дохідність інвестицій в акції (приріст курсової вартості за період у відсотках) і рівень ринко­вої капіталізації (добуток курсу акцій компанії та загальної кількості простих акцій). Рівень ринкової капіталізації характеризує актив­ність емітента з просування своїх акцій на вторинному ринку, а та­кож масштаби ринку корпоративних цінних паперів.

Капіталізація українського ринку корпоративних цінних папе­рів характеризується невисоким рівнем. Мало того, останнім часом спостерігалася тенденція до її зниження, оскільки ще недостатньо розвинений вторинний фондовий ринок. Наприклад, у 1997р. рин­кова капіталізація 50 провідних українських компаній становила 7,8 млрд грн, а в 1998 р. — лише 1,3 млрд гри [20, с. 74]. Проте значна недооцінка акцій багатьох українських ВАТ є основним по­тенційним фактором зростання капіталізації, вплив якого посилю­ватиметься разом з розширенням операцій на вторинному ринку.

Існує два основні підходи до оцінки фінансового становища фірми, її кредитоспроможності, інвестиційної привабливості, про­гнозування ймовірності банкрутства.

Перший підхід. На підставі визначення певного набору фінансо­вих показників і оцінки кожного з них зробити остаточний висно­вок. Але корпорація може мати кілька фінансових коефіцієнтів, що свідчать про ефективну діяльність, а окремі показники можуть бути низькими. У цьому разі визначення місця компанії серед конкурентів ускладнюється.

Другий підхід. Вибрати ключові фінансові коефіцієнти та на їх основі сконструювати інтегральний показник фінансового стано­вища.

Вперше другий підхід застосував У. Бівер у 1966 р. Він порівняв фінансові коефіцієнти 79 збанкрутілих фірм з показниками діяльно­сті 79 конкурентоспроможних компаній. Виявилося, що фірми-банкрути мали такі показники, як і очікувалось — більше боргів, нижчу рентабельність активів і реалізації, менше вільних грошових коштів і більшу дебіторську заборгованість, а отже, нижчий коефіцієнт по­точної і набагато нижчий коефіцієнт абсолютної ліквідності, ніж у фірм, які досягли успіху. Дослідник виявив, що за фінансовими кое­фіцієнтами фірм-банкрутів ще за п'ять років до краху були помітні ознаки несприятливого становища. Це навело на думку, що аналіз фінансових коефіцієнтів можна використати для прогнозування ймовірності банкрутства, та й ще об'єднати розрізнену інформацію, що міститься в окремих показниках, в єдиний показник — індикатор для того, щоб легше було відстежувати ситуацію. Згодом (у 1968 р.) за допомогою спеціального статистичного методу — мультидискримінантного аналізу — американський економіст Е. Альтман отри­мав індекс кредитоспроможності, так звану Z-модель Альтмана (спочатку двофакторну, потім п'яти- та семифакторну).

Коефіцієнт Z (або Індекс кредитоспроможності) Альтмана — це функція від кількох показників, що характеризують фінансове ста­новище ВАТ. За даними статистичної вибірки Е. Альтман роз­рахував критичне значення Z, що дорівнювало 2,675. Якщо для конкретного підприємства індекс Z < 2,675, можливе банкрутство в недалекому майбутньому (за два-три роки), якщо Z > 2,675, фінан­сове становище підприємства досить стійке.

Раніше застосуванню в Україні п'ятифакторної моделі Альтмана, куди входить показник відношення власного капіталу за ринковою оцінкою до залученого капіталу, перешкоджала відсутність фондо­вого ринку, на якому визначається ринкова ціна акціонерного ка­піталу. Проте останнім часом з появою в Україні ВАТ, акції яких котируються на біржі, популярність методики Альтмана зростає. За­стосовують різні варіанти його підходу до визначення фінансового становища на основі одного інтегрального показника. І хоча ефективність прогнозів за допомогою розрахунку індексу Z за­лишається спірною, зручність і наочність оцінки за одним показни­ком сприяє поширенню серед різних користувачів — комерційних банків (для оцінки кредитоспроможності позичальника), потенцій­них інвесторів (для визначення інвестиційної привабливості підпри­ємства), державних регулюючих органів (Фонд державного майна, ДКЦПФР).

Зокрема, Фонд державного майна України встановив, що у звіті, який подає представник, уповноважений управляти державними корпоративними правами, розраховується коефіцієнт вірогідності банкрутства [9]. Цей показник є не що інше, як п'ятифакторна Z-мо­дель Альтмана:

Найціннішими є показники, подані в історичному аспекті, тобто чим довші динамічні ряди, тим точніші висновки аналітика. Показники компанії порівнюють як із середніми показниками у відповідній галузі, так і з показниками кількох провідних компаній цієї самої галузі. Такий аналіз називається бенчмаркінгом, а ком­панії, показники яких є критерієм порівняння — компаніями "бенч-марк" [22, с. 133]. Бенчмаркінг дає змогу визначити місце компанії серед кращих компаній і відповідно її конкурентоспроможність.

За допомогою аналізу фінансової звітності вдається з'ясувати, чому компанія досягає успіху: по-перше, фінансове стійкі фірми ма­ють інші значення коефіцієнтів, ніж ті, яким загрожує банкрутство, по-друге, фінансові коефіцієнти дають змогу отримати цінну інфор­мацію щодо ринкового ризику компанії, нових випусків корпора­тивних облігацій, визначення індексів конкурентоспроможності кор­порації тощо.

Проте існує кілька проблем, пов'язаних з використанням даних фінансової звітності. І в жодній країні світу вони не вирішені. По-перше, фінансові аналітики змушені використовувати бухгалтерські дані, балансову (історичну) вартість активів, оскільки неможливо отримати достовірну ринкову інформацію. По-друге, хоча діють стандарти з бухгалтерського обліку, компанії все одно користують­ся значною свободою при розрахунку прибутку і визначенні балан­сових показників. Тому аналізуючи фінансові коефіцієнти, слід звер­тати увагу на те, яка облікова політика і бухгалтерські рішення сто­ять за тим чи іншим показником. Наведемо кілька прикладів того, що слід враховувати при Інтерпретації фінансових коефіцієнтів (на прикладі американських компаній).

У звіті про прибуток компанія відобразила чисті витрати з випла­ти відсотків за вирахуванням доходів у вигляді отриманих відсотків (замість того, щоб показати отримані та сплачені відсотки). Тут не­має порушення, але це слід ураховувати при порівнянні з витратами на сплату відсотків інших компаній.

Прибуток, який компанія відобразила у фінансовій звітності, перевищує прибуток, показаний з метою оподаткування. Це пояс­нюється тим, що при складанні фінансової звітності було застосова­но метод прямого рівномірного нарахування амортизації, а при роз­рахунку оподаткованого прибутку американські компанії мають право використовувати прискорену амортизацію.

У статті балансу "Інші довгострокові активи" компанія відобра­зила вартість ділової репутації фірми (гудвіл). Це різниця між ціною, яку корпорація сплатила при купівлі кількох компаній, і балансовою вартістю їх активів; оскільки гудвіл амортизується, корпорація що­річно нараховує 2,5 % його вартості, тим самим зменшуючи свій прибуток. Це означає, що важко порівнювати показники фірм, діло­ва репутація яких відображена в балансі за високою вартістю, з по­казниками фірм, вартість ділової репутації яких не висвітлена в ба­лансі. З цього приводу серед економістів навіть дискутується питан­ня, чи слід вважати гудвіл активом.

По-третє, не існує об'єктивних критеріїв значущості тих чи інших коефіцієнтів, які аналізують і використовують у фінансовому уп­равлінні фірмами. Не можна з упевненістю стверджувати, які коефі­цієнти є найважливішими і якими можуть бути високі та низькі їх значення.

Щоб визначити коефіцієнт, спочатку слід порівняти значення того чи іншого показника компанії за поточний рік з його значенням за попередні роки. Іншими словами, важливо слідкувати за динамі­кою фінансових коефіцієнтів, щоб своєчасно помітити негативну тенденцію.

Потім потрібно порівняти значення показника компанії з анало­гічними показниками інших компаній. Проте компанії різних галу­зей об'єктивно не можуть мати однакові показники. Тому слід обме­жити порівняння діяльності різних компаній в одній галузі, але вибір базових компаній для порівняння є суб'єктивним, оскільки не існує цілком ідентичних компаній.

Операційна діяльність багатьох великих корпорацій пов'язана з кількома різними галузями. У таких випадках важко здійснити по­рівняльний аналіз фінансових коефіцієнтів з якимись середніми по­казниками або знайти схожі компанії для порівняння. Тому порів­няльний аналіз доцільніше застосовувати для невеликих вузькоспе-ціалізованих компаній, ніж для великих розгалужених ВАТ.

Дата добавления: 2015-05-29