Норма права і стаття нормативно-правового акта: аспект співвідношення

Норми права закріплюються у статтях нормативно-правових актів. Формулюючи тексти статей,законодавець використовує різні способи викладення елементів норм права.

їх класифікація здійснюється за такими ознаками:

1. За повнотою викладення норм права:

• прямий (повний) спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені всі структурні елементи норми права, тобто норма права та стаття нормативно-правового акта за обсягом збігаються — у такій статті міститься одна норма права;

• відсильний спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені не всі структурні елементи певної норми права, але в ній вказується, в якій статті цього ж нормативного акта викладений елемент норми, якого бракує. У цьому випадку норма права в повному обсязі міститься у кількох статтях цього нормативного акта;

• бланкетний спосіб — у статті нормативно-правового акта викладені не всі структурні елементи певної норми права, але з цієї ж статті випливає, що елемент, якого бракує, викладений в іншому нормативно-правовому акті. У такому випадку норма права в повному обсязі міститься як у статті цього нормативно-правового акта, так і в статті іншого нормативно-правового акта.

2. За рівнем узагальнення:

• абстрактний спосіб — зміст норми розкривається загальними, абстрактними, неіндивідуалізованими поняттями;

• казуїстичний (казуальний) — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом переліку певних фактів, випадків, ознак та ін.

3. Норми матеріального і процесуального права

Норма матеріального права — це норма, яка виступає первісним регулятором суспільних відносин: містить правило поведінки (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливе конкретне вирішення юридичної справи. Така норма загальнообов'язкова, формально визначена та в установленому порядку приймається, змінюється та забезпечується державою; має чітко визначену структуру — гіпотезу, диспозицію та санкцію; за змістом є мірою свободи і справедливості.

Норма процесуального права — це норма, яка встановлює оптимальний порядок реалізації та захисту норм матеріального права.

Норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права низкою особливостей:

1. Своєрідністю приписів. Це зумовлюється, передусім, характером функцій процесуальних норм, їх призначенням:

• якщо функція норм матеріального права полягає в безпосередньому регулюванні поведінки, то призначення процесуальних норм полягає в регулюванні суспільних відносин, що складаються у процесі застосування норм матеріального права, сприянні досягненню результату, що передбачений нормою матеріального права;

• усі приписи процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначають найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої, установчої і контрольної діяльності;

• багато процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

2. Особливостями адресатів:

• як правило, норми процесуального права адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями для застосування норм матеріального права;

• приписи цих норм виступають завжди як категоричне веління щодо суб'єктів, уповноважених організовувати правозастосовчий процес, і можуть містити диспозитивні засади щодо зацікавлених учасників правотворчого процесу.

3. Специфічною структурою. Вони, як і норми матеріального права, мають трьохелементну структуру, але:

• диспозиція процесуальної норми є формою реалізації норм матеріального права;

• у гіпотезі процесуальної норми умови, обставини визначаються змістом норми матеріального права, що застосовується, тобто в гіпотезі процесуальної норми ніби наявна норма матеріального права;

• похідна природа процесуальної норми визначає специфіку та її санкції, що, передусім, виражається у такому наслідку, як відміна правозастосовчого акта, що прийнятий з порушенням цієї норми.

4. Особливостями процесуальних норм е й те, що вони тісно пов'язані з різними прийомами і способами, що використовуються державними органами під час здійснення своїх повноважень.

Значення процесуально-правових норм як у правотворчості, так і у правозастосуванні полягає в удосконаленні діяльності різних органів, що беруть участь в управлінні суспільством. Процесуальне врегулювання цієї діяльності забезпечує підвищення відповідальності, дисципліни і зміцнення законності.

59. Співвідношення норми права з нормами моралі та релігії.

Соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм – загальних правил поведінки людей, колективів, соціальних груп, що мають значення зразків і поширюються на невизначене коло випадків. Нормативне соціальне регулювання дозволяє установити в житті людей єдиний, загальний порядок. У систему соціальних норм входять норми права, мораль, звичаї, традиції, норми громадські організації, релігійні норми. Найбільш значимими є норми моралі і права.

У регулюванні суспільних відносинах право і мораль взаємодіють один з одним, роблячи взаємний вплив. Вони побудовані на єдиних основах, виражають загальнолюдські цінності й ідеали, покликані регулювати поводження людей. У той же час це різні нормативні регулятори, вони мають свої особливості.

Мораль (моральність), на відміну від права, — це правила поведінки людей, що виражають сформовані в суспільстві представлення про справедливість, добро, достоїнство, честі, совісті. И. Кант писав, що право визначає необхідність дій, що відбуваються з чи повноважень із примуса, а мораль визначає необхідність дій, що відбуваються з внутрішнього обов'язку, що виникає з права інших людей, а не з примуса людини.

Які ж особливості права і моралі?

Моральні норми володіють великий що впливає.силоміць. Вони діють через свідомість людей, підтримуються суспільною думкою. Але моральні норми не всесильні. Вони відрізняються відомою невизначеністю, моральними поглядами людей у залежності від рівня їхньої культури, віку. Розходження в моральних представленнях часто приводять до конфліктних ситуацій, життєвим зіткненням. Норми моралі не забезпечуються якими-небудь особливими законами, державними органами.

Право також виражається в загальних правилах поведінки, нормах. У своїй основі правові норми мають моральний характер. Наприклад, як моралі, так і праву суперечать дії, що принижують достоїнство людської особистості, що зазіхають на його життя і волю. Однак правові норми виражені в законах, інших юридичних документах; вони мають офіційний характер і зв'язані часом із примусовим виконанням правил покоління. Виражаючи в нормативних документах, правові норми відрізняються строгою визначеністю по змісту, однозначністю.

На відміну від моралі, право характеризується тим, що юридичні норми підтримуються силою державного примусу і при необхідності до порушника можуть бути застосовані діючі, часом тверді міри. Сила моралі, виражена в суспільній думці, дуже значна, але вона спрацьовує не завжди, а головне — немає особливого апарата, який би своєю діяльністю ефективно забезпечував проведення в життя необхідних мір.

У громадянському суспільстві важливе місце відводиться духовно-культурного життя. Її складовою частиною є релігія. Вона традиційно, протягом багатовікової історії людства об'єднувала людей, надавала пряме або непряме вплив на життя держави та виховання молодого покоління.

Як правило, в даний час основи взаємовідносин між церквою і державою в громадянському суспільстві регулюються нормами конституційного права, проголошує відділення церкви від держави. Це означає, що державні органи та посадові особи не втручаються у сферу релігійних відносин, у тому числі в діяльність релігійних об'єднань, і не доручають їм виконання державних функцій. Разом з тим держава захищає законну діяльність релігійних об'єднань, займаючи в питаннях свободи віросповідань та переконань нейтральну позицію.

У сучасному суспільстві існує і такий важливий духовно-культурний інститут, як релігія. Її вплив відчувається не тільки в духовній, а й у політичному житті суспільства. Свої релігійні потреби віруючі задовольняють через церкву.

Сучасна держава, як уже зазначалося, будує свої відносини з церквою, як правило, на основі проголошення відокремлення церкви від держави. У той же час, проголошуючи невтручання в її справи, воно гарантує рівність усіх релігійних конфесій, допускає можливість добровільного релігійної освіти.

Під свободою совісті означає право людини як вірити в Бога у відповідності з вченням тій чи іншій вільно обраної ним релігії, так і бути атеїстом, тобто не вірити в Бога. Ця свобода особливо важлива в державах, в яких визнана державна релігія і, отже, існує певний тиск на людину з метою змусити його прийняти цю релігію. У державах без державної релігії свобода служить захистом для атеїстів, а в тоталітарних атеїстичних державах нею прикривалися офіційна антирелігійна пропаганда і гоніння на церкву.

Свобода віросповідання означає право людини на вибір релігійного вчення і безперешкодне відправлення культів і обрядів у відповідності з цим навчанням. Ця свобода, таким чином, за своїм змістом вже першою. У суб'єктивному сенсі, тобто як право людини, рівнозначною є поняття свободи релігії, але воно ще означає і право на існування всіх релігій і можливість кожної з них безперешкодно проповідувати віровчення. Однак у побуті дуже часто всі зазначені терміни вживаються як ідентичні.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права свободу совісті і релігії з'єднує зі свободою думки, включаючи в неї "свободу мати чи приймати релігію або переконання за своїм вибором і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів і вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір "(ст. 18).

Дата добавления: 2015-05-26