Поняття законності як багатоаспектного політико-правового явища

Значення правового виховання в діяльності правоохоронних органів та юристів

Правове виховання розглядають у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні правове виховання — вплив усіх правових факторів суспільного життя, включаючи і правову систему на формування у індивідів і колективів людей певних правових якостей, що відповідають досягнутому в суспільстві рівню правової свідомості і правової культури.

У вузькому розумінні правове виховання — це цілеспрямований, повсякденний, систематичний вплив юридичної теорії і практики на свідомість людей для виховання у них відповідного рівня правової свідомості, культури і зразкової правомірної поведінки.

Здійснюючи виховну діяльність у системі правоохоронних органів, необхідно формувати у її працівників відповідний рівень: а) знань чинного права і законодавства, навичок та вмінь користування нормою; б) правильного розуміння правових норм і права в цілому; в) поваги до чинного права; г) звичок додержання чинних законів; д) переконаності у правильності і справедливості чинних правових приписів; є) правової активності у повсякденній роботі та ін.

До основних напрямів правовиховної роботи правоохоронних органів відносять: а) виключення з їх юридичної практики випадків незаконних затримань, арештів, притягнень до юридичної. відповідальності та інших порушень прав людини і громадянина; б) удосконалення правоохоронної (особливо правозастосовної) та іншої практичної їх діяльності, яка спрямована на суб'єкта правопорушень; в) проведення заходів загальновиховного характеру (лекцій, бесід та ін.) для поширення правових знань, результатів практичної роботи юридичних установ; г) висвітлення результатів їх діяльності у засобах масової інформації); д) загальна й індивідуальна профілактика правопорушень; є) заходи виховного впливу, що здійснюються у процесі правозастосовної практики (широка участь населення у вирішенні юридичних питань, гласність і відкритість правоохоронної і правозастосовної діяльності, участь громадян та їх об'єднань у зміцненні законності і правопорядку, запобіганні правопорушенням та ін).

Отже, правоохоронні органи здійснюють внутрішню і зовнішню діяльність з виховання професійного рівня правосвідомості і правової культури як у своїй системі, так і у взаємовідносинах з іншими суб'єктами права.

Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів — посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації).

Законність характеризується поєднанням двох ознак:

^ зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями;

^ внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення — додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Законність — явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву, Конституції.

Законність - явище багатоаспектне і може виступати як принцип, метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є й режим реально діючого права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені в праві.

Режим законності — неодмінний елемент демократії,, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія — фактори побудови правової держави.

Що таке законність — принцип, метод чи режим?

І принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як засадничого начала діяльності державних органів, державних і громадських організацій, посадових осіб, громадян, без законності як методу державного управління суспільством не відбудеться режим законності. У широкому розумінні законність — це режим суспільно-політичного життя, створюваний:

— державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забезпечує їх відповідність потребам суспільного поступу;

— всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних актів.

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство — бід анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Законність — правовий режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативних актів усіма суб'єктами суспільних відносин як у сфері правотворчості, так і в сфері реалізації правових норм; режим, який забезпечує всебічну охорону прав та інтересів особи, суспільства і держави.

Принципи законності — верховенство закону; єдність законності; реальність законності; непротиставлення законності й доцільності; неминучість відповідальності за правопорушення; зв'язок законності та культурності; зв'язок законності та справедливості.

В Україні діє принцип верховенства права (правого закону). Найвищу юридичну силу має Конституція України, норми якої мають пряму дію. Всі інші нормативно-правові акти, включаючи Конституцію і закони Автономної Республіки Крим, не повинні суперечити Конституції України. Відносно громадян діє принцип: дозволено все, що не заборонено законом. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи діють за принципом: дозволено лише те, що визначено законом.

Єдність законності означає те, що не може бути різної дії закону в різних регіонах і стосовно різних людей в Україні. На всій території України закон однаковою мірою повинен діяти щодо всіх суб'єктів права.

Реальний характер законності має місце тоді, коли вимоги закону не лише проголошуються, а й виконуються, проводяться у життя.

Забезпечення прав людини і громадянина. Одним з важливих принципів законності є ідея здійснення законів в інтересах людини і для забезпечення її прав. Основні права та обов'язки людини і громадянина закріплені в Конституції України і деталізуються у чинному законодавстві. Здійснення цих законів забезпечує права людини у всіх сферах її життєдіяльності.

Невідворотність відповідальності за вчинене правопорушення.

Кожне правопорушення має тягти за собою відповідальність винної особи. Важливо не те, щоб винний був тяжко покараний за вчинення правопорушення, а те, щоб жодне правопорушення не залишилося непоміченим з боку суспільства.

Взаємозв'язок законності і доцільності. Закони і на їх основі підзаконні нормативні акти повинні встановлювати все, що доцільно, забороняти все, що не доцільно для громадянського суспільства і суспільних інтересів. Закон не повинен підганятися під інтереси ідеології будь-якої партії, класу, групи чи прошарку людей. Якщо норма права перестає бути доцільною, вона має бути негайно скасована, а до скасування її дія повинна бути припинена відповідним судом за власною ініціативою чи за поданням правозастосовних або інших органів.

Взаємозв'язок законності і культурності. За відсутності єдиної законності немає і культурності. Ці два поняття взаємозумовлюють одне одного. Якщо немає достатньої культурності, то немає і достатньої законності.

Взаємозв'язок законності і справедливості. Не тільки сам закон, а й шляхи його здійснення, а також його здійснення у повсякденному житті має грунтуватися на справедливості.

Гарантії законності — система матеріальних і нематеріальних умов та засобів, які забезпечують реальність законності.

Види гарантій законності:

— загальні;

— спеціально-юридичні.

Загальні гарантії — це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби й умови, в яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.

Спеціально-юридичні — це спеціально-юридичні засоби й умови, що реально забезпечують вимоги законності.

До спеціально-юридичних засобів відносять такі:

а) вияву правопорушень;

б) запобігання правопорушенням;

в) припинення неправомірних діянь, що їх почали вчиняти;

г) захисту від правопорушень;

д) відтворення порушеної законності;

е) юридичної відповідальність

До спеціально-юридичних умов належать:

а) удосконалення правової системи, повнота, високий рівень розвитку чинного законодавства, правосвідомості та правової культури;

б) ефективна система контролю і нагляду за законністю;

в) якісна й ефективна робота юридичних органів;

г) високоефективні засоби державного примусу та ін.

Дата добавления: 2015-05-26