Структура і функції політики

З´ясувавши природу політики та її детермінанти, можна визначити й структурні складові політики. До них, насамперед, слід віднести (схема 1):

1. Політичні відносини, які відображають стійкий характер взаємозв´язків суспільних груп між собою та між різними інститутами влади. У сутнісному розумінні вони характеризують багатоманітність взаємодії еліти й електорату, еліти й контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і національних спільностей, різних груп інтересів і політичних інститутів. Найважливішим показником політичного життя є характер політичних відносин: непримирима боротьба за політичне панування чи усвідомлена координація зусиль усіх верств з метою оптимально використати матеріальну силу державного примусу; громадянський мир чи війна; кризовість чи стабільність і т. ін.

2. Політична свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх владнозначущих інтересів. З погляду залежності від цього елемента вся політика являє собою не що інше, як перманентне втілення та інституалізацію політичних поглядів, ідеалів, мети, програми і норм поведінки людей, органів влади і самоуправління, механізмів поповнення еліт тощо. Таким чином, політична свідомість опосереднює всі основні і найпосутніші владні взаємозв´язки суб´єктів і носіїв політичних відносин, визначаючи силу та ефективність владного регулювання.

3. Політичний інтерес являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки певних політичних цілей і виконання конкретних дій для досягнення їх.

4. Політична діяльність, що виступає різновидом соціальної активності суб´єктів, дії яких відображають їхню реалізацію своїх політичних статусів. Суб´єктами політичної діяльності можуть виступати як індивіди, так і соціальні групи, політичні інституції і сама держава.Загалом класифікація суб´єктів політики досить строката. Найчастіше виділяють два основні рівні суб´єктів: соціальний, який включає індивіди і різні соціальні верстви (у тому числі професійні, етнічні, демографічні та ін.); сюди ж відносять особу, професійну групу, націю, клас, еліту тощо; інституційний, який охоплює державу, партії, профспілки, політичні рухи тощо. Іноді виділяють і третій, функціональний, рівень, який включає соціальні інститути, покликані виконувати переважно неполітичні завдання, хоч насправді справляють і політичний, а нерідко навіть досить посутній вплив на політику: церква, університети, корпорації, асоціації тощо.Політична діяльність — це діяльність прагматичного складу і спрямування, що реалізується переважно на рівні буденної свідомості, а то й підсвідомості. Окрім цього, це дія, що виходить переважно з обставин, а тому майже в абсолютному своєму розумінні є дією тактики. Наміри в ній ніби конструюються на засадах абсолютних цілей чи ідеалів, а насправді один крок у політичній дії детермінує, визначає інший і замикається на ньому. Логіка дії конструюється швидше обставинами, ніж абсолютною системою цінностей. За Макіавеллі, для досягнення мети будь-які засоби виправдані, мета в такому разі перестає бути моральним показником щодо дії, її значущість губиться в багаторівневих проміжних кроках, які стають важливішими, ніж сама мета, а тому самі формують логіку засобів політичної дії. У такій буденній замкнутості політики великі цілі губляться, затушовуються. Стимулятором політичної дії і своєрідним координатором ЇЇ щодо стратегічних спрямувань стає ідеологія. Вона стає і мораллю, і принципом, і правом такої дії, таким чином, остаточно ірраціоналізуючи її.

Дата добавления: 2015-05-26