Особливості економіки знань

Термін "економіка знань" або "економіка, заснована на знаннях" (у прямому перекладі з англійської "knowledge-based economy") одержав широке розповсюдження наприкінці 90-х років і пов’язаний значною мірою із встановленням нових пріоритетів в політиці й економіці країн Європейського Союзу. За своєю сутністю цей термін відображає характеристики постіндустріального суспільства, але на більш високому еволюційному щаблі розвитку, в ході якого при задоволенні життєво необхідних потреб людини стають усе більше затребуваними диференційовані товари й послуги, вироблені різними дрібними підприємствами, інтенсифікується розвиток людського капіталу й сфери послуг.

Слід зазначити, що однією з проблем, з якими стикаються дослідники економіки знань, є відсутність згоди з приводу термінологічних аспектів цього поняття. В літературі використовуються такі можливі варіанти термінології: економіка знань (економіка, що базується на знаннях, суспільство знань), нова економіка, інформаційна економіка (інформаційне суспільство), постіндустріальне суспільство, суспільство навчання упродовж життя, цифрове суспільство, суспільство мережевого інтелекту, глобальне суспільство та ін. (таблиця). На даному етапі розвитку цивілізації економіка знань відрізняється від класичної стандартної економіки насамперед істотною зміною філософії: якщо раніше економіка знань була важливим, але не головним елементом світової економіки, то зараз вона набуває дедалі більшого значення.

Знову стає актуальним вислів англійського філософа Френсиса Бекона — "Знання — сила". Однак у контексті переходу світової економіки до нової, заснованої на знаннях моделі, цей афоризм набуває нового сенсу: все більше зростають і набувають вплив ті індустрії, які виробляють не товари, а послуги. Саме останні стали головним об’єктом купівлі-продажу в постіндустріальному суспільстві, а головним виробничим ресурсом стають інформація й знання.

До економіки знань відносяться три основні сфери:

1) НДДКР та інновації;

2) освіта і навчання, що сприяють формуванню людського капіталу;

3) інформаційно-комунікаційні технології. Хоча кожна з них зберігає свою відносну самостійність, уявити одну без інших досить складно. По суті відбувається більш тісна конвергенція трьох різних сфер суспільної діяльності. Розвиток економіки знань слугує найважливішою умовою для становлення інформаційного суспільства.

Економіка знань — економіка, що створює, розповсюджує та використовує знання для забезпечення свого зростання та конкурентоспроможності. В такій економіці знання збагачують усі галузі, всі сектори і всіх учасників економічного процесу. Вона не тільки використовує знання в різноманітній формі, але й створює їх у вигляді наукової і високотехнологічної продукції, висококваліфікованих послуг, освіти. Знання перестають бути відносно самостійним об’єктом економічного управління, який традиційно обмежувався сферою НДДКР. Сьогодні знання проникають в усі сфери і стадії економічного процесу, і їх надто складно відокремити від продукту чи послуги.

Так, наприклад, компанія "Xerox" в останні роки позиціонує себе не як виробника копіювальних апаратів, а як компанія з обробки документів. Компанія "ІВМ" випускає не просто обчислювальну техніку, а комплекси для розробки рішень в промисловості. Країною, що має характерні ознаки економіки знань, є Великобританія. І хоч ця країна не є світовим лідером постіндустріальної економіки за часткою послуг у ВВП (у США на сферу послуг припадає 80% ВВП станом на 2002 рік, тоді як у Великобританії — близько 72%), однак США, будучи найбільшим у світі експортером за обсягом інтелектуального продукту всіх видів, все-таки мають колосальний торговельний дефіцит і зовнішній борг. Британія ж не має ні того, ні того. Високотехнологічні товари становлять 26% її експорту. "Але такий тип економіки вимагає величезного обсягу знань, і вони оплачуються краще, ніж робота лопатою, — упевнений консультант Борис Вольпе. — Свої інтелектуальні продукти, knowledge, вони обмінюють на енергоносії й продукти матеріального виробництва з великою вигодою для себе, не перебуваючи при цьому залежними від енергоносіїв".

Економіка знань — це економічна модель для майбутнього розвитку. На підтвердження тому є численні публікації й зібрання країн Європейського Союзу, присвячені питанням розвитку ефективної економіки знань. Так, перше її представлення відбулось у щорічній аналітичній доповіді Світового Банку "Звіт про світовий розвиток" за 1998/99 роки, яка мала назву "Знання для розвитку" 31. Майже одночасно Європейський Союз (ЄС) розробив економічну політику для першого десятиріччя нового тисячоліття на базі концепції економіки знань: Рада Європи 2000 року в Лісабоні ухвалила стратегію щодо зайнятості, міжнародної конкурентоспроможності, економічних реформ та соціальної злагоди для об’єднаної Європи (Лісабонська стратегія), де поставлено за мету зробити Європу до 2010 року найбільш конкурентною і динамічною знаннєвою економікою у світі, яка забезпечує стале економічне зростання, більше привабливих робочих місць та більшу соціальну злагоду. Сьогодні ця стратегія втілюється у життя 32. У подальшому періодично проводились зібрання провідних економістів для вироблення спільних методологічних підходів для управління результативністю процесів на шляху реалізації виробленої стратегії: 1-й Форум (березень 2002 року, Барселона) — Саміт Європейської Ради, де європейські уряди зобов’язалися активізувати наукові дослідження та інновації шляхом збільшення видатків на дослідження та розвиток до 3% ВВП до 2010 року, причому 2/3 із них має забезпечити бізнес-сектор; 2-й Форум (березень 2003 року, Гельсінкі) — присвячений впровадженню стратегій економіки знань у країнах Центральної та Східної Європи; 3-й Форум (березень 2004 року, Будапешт) — присвячений соціальним аспектам економіки знань.

Взаємопов’язаними складовими економіки знань на сьогодні вважаються:

1) якісна і безперервна освіта для всього населення країни;

2) економічні стимули та інституційний режим, що заохочують до ефективного використання національних і глобальних знань в усіх секторах економіки;

3) ефективна інноваційна система, що об’єднує в єдиний комплекс економіку (бізнес), наукові та різного роду дослідницькі центри і навчальні заклади;

4) динамічна інформаційна інфраструктура, яка надає інформаційні та комунікаційні послуги суб’єктам ринку, державним установам та всім прошаркам населення;

5) держава як ініціатор та координатор становлення і розвитку економіки знань.

Концепція економіки знань сформувалася в процесі аналітичного узагальнення закономірностей економічного розвитку світової спільноти за останні 15—20 років. Цей період характеризується безпрецедентним зростанням впливу науки і нових технологій на соціально-економічний розвиток усіх країн. Найбільш помітне місце у цих процесах посіли технології інформаційної революції, яка обумовила сприйняття постіндустріального суспільства як інформаційного, але не менш вражаючі успіхи мали також біотехнології, медицина, технології створення і поширення нових матеріалів, транспорту, космонавтики, зв’язку, фінансового посередництва, військового призначення тощо. Нові технології докорінно і швидко змінили структуру світової економіки, що обумовило нові глобальні геополітичні проблеми. Виявилося, що неспроможність країни здійснювати структурну перебудову національної економіки у відповідності до вимог нової технологічної парадигми чи зволікання з проведенням таких структурних змін не просто гальмують її розвиток, а й призводять до економічної деградації. Так, за даними ООН, протягом 90-х років минулого століття на фоні вражаючого зростання багатства і якості життя в розвинутих країнах, а також збільшення загального світового виробництва, 54 країни стали біднішими. Серед них опинилися 17 країн Східної Європи та СНД, 6 — Латинської Америки, 6 — Східної Азії та Океанії, 6 — Арабських країн, 20 — Африки південніше Сахари. Таке явище раніше масово не спостерігалося. Окрім цього, 125 країн, що розвиваються, та з перехідними економіками мали за цей період середньорічний темп зростання ВВП на душу населення менший за 3%. Така динаміка свідчила про те, що розрив рівнів добробуту згаданих країн і розвинутих країн зростав, а не зменшувався. Це суперечило прогнозам та теоретичним баченням щодо закономірностей світового економічного розвитку, які панували у 80-х роках минулого століття.

Отже, чітко намітилася основна світова тенденція формування сучасного суспільства — перехід від сировинної та індустріальної економіки до економіки знань, яка базується на інтелектуальних ресурсах, наукоємних та інформаційних технологіях. Наприклад, у Китаї економіка знань офіційно визнана державною стратегією. Її прихильники, яких з кожним днем стає все більше, з ентузіазмом завчають нове гасло: "Основа економіки знань — освіта. У сучасному світі рушійна сила економіки — конкуренція — усе більше зводиться до конкуренції знань". У найбільших університетах світу рік від року зростає кількість китайських студентів, у країні створюється державна система освоєння наукових і технологічних нововведень — природна основа економіки знань. Головним своїм завданням держава проголосила організацію попиту на знання. В економіці знань виробничі відносини залишаються ринковими за формою, але поступово наповнюються новим змістом, стаючи усе більш усуспільненими. Держава, на словах декларуючи постулати неолібералізму, насправді все інтенсивніше бере участь в економічному житті, насамперед, як головний спонсор фундаментальної науки. Та й у цілому роль держави в сучасному суспільстві має тенденцію до постійного зростання, що пов’язано як з вимогами розвитку соціальної сфери, так і з загостренням низки глобальних проблем (екологія, тероризм та інше).

Економіка знань сьогодні стає базовою і універсальною складовою загальної економіки, оскільки всі сфери матеріального та нематеріального виробництва, виробничі та соціальні відносини розвиваються на основі динамічного прирощення та оновлення знань. Тому економіку знань слід вважати спеціальною галуззю загальної економічної науки і практики, а також системоутворюючою складовою "нової економіки", що визначає перспективи і динаміку стійкого розвитку. Людський інтелект, високий рівень освіти населення є не тільки наслідком багатства і розвиненості країни, але й визначає їхній розмір та ступінь. Складається ситуація, коли головну роль в економічному і громадському житті відіграє сфера послуг, що створює в розвинутих країнах до 70% робочих місць і має тенденцію до збільшення попиту на людські ресурси. Разом із процесом інформатизації суспільства, становленні знання як головного фактора процесу виробництва " відбувається підрив товарного виробництва і товарно-грошових відносин, заснованих на пануванні приватної власності й економічної влади матеріального багатства. Вони починають йти у відставку, тим самим даючи дорогу новому порядкові, де пануватиме не матеріальне, а духовне виробництво з його специфічним соціальним продуктом — знанням, що не визначається вартістю і трудовими відносинами товарного обміну.

Вартість і додану вартість створює абстрактна праця, але вона не може створювати ідеї, духовні і культурні цінності, робити наукові відкриття. Для творчості як найважливішої і необхідної передумови духовного виробництва необхідна свобода, що несумісно з експлуатацією й абстрактною працею. Людина знаходить свободу, лише коли вона виходить за межі власне матеріального виробництва, коли її праця набуває загального характеру, коли здійснюється нерозривна єдність індивідуального й суспільного в людській діяльності. Знання є щирим багатством, що ніколи не може бути відчужене від свого виробника, воно завжди залишається з ним. Знання у своєму виникненні є реалізація людської можливості, що констатує щось нове і вперше, і в цьому змісті воно продуктивне, означає процес пізнання, відкривання, руху вперед". Економіка знань — це щось більше, ніж сама економіка. Вона характеризується принциповими особливостями: перша зводиться до того, що існує дискретність знання як продукту. Є конкретне знання або його немає. Не може бути знання наполовину або на одну третину.

Друга полягає в тому, що знання за своєю природою подібно іншим суспільним (публічним) благам, будучи створеними, доступні всім, без будь-якої дискримінації.

Третя обумовлена тим, що знання є інформаційним продуктом, який після споживання не зникає, як звичайний матеріальний продукт. Тому при дослідженні економіки знань економічні теорії й економічні методи важливі лише остільки, оскільки інновації реалізуються поки що переважно за допомогою ринкового механізму, але сам ринок на підставі чинності закону вартості вже не може досить повно і всебічно оцінити знаннємісткі продукти, що засновані на новому предметі праці — людській свідомості. Перехід від технологій high-tech до технологій high-hume, що визначають не тільки формат сучасного глобального суспільного виробництва, але і тенденції становлення нових соціальних відносин, об’єктивно вимагає широкого міждисциплінарного підходу, спрямованого на дослідження людини діючої, людини творчої, котра своєю самореалізацією втручається у функціонування систем, що саморозвиваються, часом таким чином, що її втручання руйнує сам механізм саморозвитку.

Заснована на знаннях економіка постіндустріального суспільства відрізняється від попередніх суспільних формацій такими ознаками.

По-перше, на цій стадії об’єктоване в продуктах і послугах знання формує значну частку створюваної вартості. Цей процес розвивається через інтелектуалізацію технологій, зростання наукомісткості виробленої продукції і розвиток ринку інтелектуальних товарів та послуг. Інтелектуалізація технологій, що використовуються, забезпечує різке підвищення продуктивності праці.

Так, на думку фахівців, можливості передових сільськогосподарських і промислових технологій такі, що при їхньому повсюдному впровадженні приблизно через 30 років 2% працездатного населення Землі могли б задовольняти потреби інших жителів планети. Якщо ж говорити про реалії, то в промислово розвинутих країнах частка зайнятих у сільському господарстві не перевищує 10%, а безпосередньо залучених у матеріальне виробництво — 20%. Зростання наукомісткості товарів і послуг виражається у збільшенні витрат, пов’язаних з науковими дослідженнями і проектно-конструкторськими розробками, що передують їхній появі. Не говорячи вже про такі сфери, як космічні дослідження, оборона, усе більш наукомісткими стають споживчі товари (автомобілебудування, побутова техніка й електроніка та ін.). У різних некомп’ютерних виробничих і побутових системах у даний час установлено близько 10 млрд чипів. Кількість існуючих у світі комп’ютерів становить близько 500 мільйонів. Усе більш наукомісткими стають такі "доіндустріальні" галузі, як видобуток корисних копалин, виробництво сільськогосподарських продуктів.

За оцінками Т. Стюарта, наукові розробки утворять 50% вартості нафти і 75% — зерна. З ним солідарний П.Друкер, який називає сучасне сільське господарство однією з найбільш наукомістких галузей. Це помітно по тій ролі, що відіграють у сучасному сільському господарстві біотехнології, генетика, ІКТ. Інтелектуальні продукти і послуги займають усе більш значне місце на міжнародних ринках.

Наприклад, ліцензії, що в перші післявоєнні роки становили не більш чверті американського експорту, до 90-х років — більше половини. За експертними оцінками, світовий ринок інтелектуальних товарів і послуг сьогодні зростає в п’ять разів швидше, ніж традиційні ринки.

По-друге, через перераховані вище причини в економіці постіндустріального суспільства діяльність, пов’язана із виробництвом, збереженням, передачею і використанням знань, набуває все більш істотного значення. Особлива роль у цій діяльності належить освіті, характер і значення якого змінюються найбільшою мірою. Так, починаючи з 60-х років XX століття витрати на освіту в усіх країнах починають зростати набагато швидше, ніж в інших галузях національного господарства. Виникла свого роду "індустрія освіти", що у багатьох країнах фінансується в основному державою і займає серед суспільних витрат центральне місце, поруч з обороною, охороною здоров’я і соціальним захистом населення. У сучасій економіці освіта розглядається як форма інвестицій у людський капітал, від якої залежить його якість і ефективність виробництва. Найбільш повно сучасні тенденції її розвитку позначилися в концепції безперервного навчання. Уже зараз на перепідготовку фахівців у США приділяється 15—20% робочого часу. Вважається, що за весь період професійної діяльності (приблизно 40 років) фахівець повинен підвищувати свою кваліфікацію 5—8 разів. Національний науковий фонд США, зокрема, рекомендує фахівцям виділяти 10 годин на тиждень на вивчення літератури за фахом і 40—80 годин на рік на участь у якій-небудь формі безперервної освіти. По-третє, характерною рисою економіки знань є перетворення працівників, зайнятих виробництвом, передачею і використанням знань, у домінуючу групу в загальній кількості зайнятих. Її чисельність у промислово розвинутих країнах оцінюється по-різному залежно від того, кого конкретно відносять до цієї категорії. Але безсумнівно, що за своїми розмірами вона перевершила групу індустріальних працівників, і, очевидно, праві дослідники, що відносять до "працівників знання" близько однієї третини зайнятих в економіці США. Відмирають або докорінно змінюються за змістом десятки професій і бізнесів: дилери автомобілів і нерухомості, страхові агенти й оптовики. Втрачають бізнес звичайні супермаркети і ЗМІ. Величезну кількість брокерських, консалтингових та інших послуг клієнти одержують через інтернет, причому швидше і дешевше.

Таким чином, концепція економіки знань стала сьогодні основною теоретичною базою політики економічного зростання. Вона розкриває нову роль і місце інтелекту людини в суспільстві. У зв’язку з прискоренням темпів розвитку технологій доступність знань стає найважливішою умовою для участі країни у глобальній конкуренції.

Нові технології можуть позитивно впливати на економіку країн, незалежно від рівня їхнього розвитку, про що свідчить досвід Китаю, Індії, Бразилії, Ірландії, які за допомогою ефективно діючих систем освіти успішно знайшли свої сегменти інформаційних технологій, які дозволяють їм бути конкурентоспроможними на світовому ринку. З цих позицій успіх України у досягненні конкурентоспроможності на світовому ринку з урахуванням переваги економіки знань, залежить від її спроможності якомога швидше адаптувати до потреб світової економіки свій потенціал у сфері створення, використання та розповсюдження знань.

Дата добавления: 2015-05-26