Тема 3: Найвизначніші діячі Острозької академії. В конце отчетного периода учтенная сумма общепроизводственных затрат распределяется по назначению: Д 28 К 25 ¾ на себестоимость внутреннего брака

Д 25 К 02, 05, 10, 16, 21, 23, 29, 43, 60, 69, 70, 71, 73, 76, 79, 96, 97.

В конце отчетного периода учтенная сумма общепроизводственных затрат распределяется по назначению: Д 28 К 25 ¾ на себестоимость внутреннего брака, Д 20, 23, 29, К 25 ¾ списаны общепроизводственные затраты по видам производств, Д 70, 73 К 25 ¾ произведено удержание с работника за простой по его вине.

К общехозяйственным относятся затраты, не связанные непосредственно с производственным процессом, т.е. на обслуживание, организацию финансово-хозяйственной деятельности и управление организацией в целом. Синтетический учет общехозяйственных затрат ведется на счете 26, аналитический ¾ в ведомости №15 по статьям затрат в разрезе отраслевой номенклатуры. Д 26 К 02, 05, 10, 16, 23, 29, 60, 69, 70, 71, 76, 97.

В конце отчетного периода счет 26 закрывается: Д 20, 23, 29, 90/2 К 26.

(6)

Остатки НЗП допускается оценивать: по фактической себестоимости применительно к оценке ГП, по сметной (нормативной) производственной себестоимости, в размере прямых издержек производства, а также по стоимости сырья, материалов и полуфабрикатов.

Способ, при котором остатки оценивают по фактической себестоимости, используется в основном в единичных (индивидуальных) производствах. В массовом и серийном производствах остатки НЗП оцениваются по нормативной производственной себестоимости, а также по прямым калькуляционным статьям затрат с отнесением всех оставшихся непрямых издержек производства на себестоимость готовой продукции (работ, услуг).

На производствах с кратким технологическим циклом НЗП оценивается по стоимости находящихся в переработке сырья, материалов и полуфабрикатов. Оценка НЗП зависит и от принятого варианта учета издержек производства. При бесполуфабрикатном варианте она осуществляется на основании нормативных калькуляций или технологических карт, по которым рассчитывается доля для каждого цеха в издержках по изготовлению деталей. При полуфабрикатном варианте детали и узлы оцениваются по цеху, в котором они находятся.

Одним из этапов учета издержек производства выступает определение величины незавершенного производства, себестоимость которого формируется в объеме производственных издержек, издержек производства на обработку. Существует несколько способов определения фактической себестоимости незавершенного производства (табл. 2).

Таблица 2

Способы определения фактической себестоимости НЗП

Метод	Содержание	Расчет
Способ среднего процента готовности НЗП отдельных видов продукции	дает возможность определить фактические либо нормативные показатели объемов производственных заделов по каждому виду выпускаемых готовых изделий или продуктов	исходя из фактически сложившегося среднего уровня его укомплектованности или по объему фактически осуществленных и законченных технологических операций
Способ приравнивания уровня ИП не законченной и законченной изготовлением продукции	на основе нормативного процента готовности незавершенного производства осуществляется приравнивание объемов НЗП и ГП друг к другу	порядок расчетов осуществляется так же, как и при первом способе, но с использованием нормативного процента готовности всего НЗП.
Способ выявления отклонений фактической себестоимости НЗП от планово-нормативной	сложение планово-нормативной себестоимости НЗП и суммы, относящейся к объемам скорректированных отклонений, дает возможность достаточно получить фактическую себестоимость исходящих производственных заделов.	отнесение отклонений на себестоимость НЗП осуществляется посредством их предварительного распределения пропорционально совокупной сумме планово-нормативных величин себестоимости выпуска ГП и фактических объемов НЗП.
Способ определения прямых одноэлементных издержек производства на фактические объемы НЗП	о прямых издержках производства в исходящих остатках незавершенного производства составляется обособленная форма производственного отчета.	в фактические остатки издержек НЗП, учтенные на основании первичных документов, не включаются непроизводительно потребленные материалы и оплата непроизводительно затраченного труда.
Способ расчета себестоимости НЗП по прямым материальным затратам	метод направлен на расчет себестоимости НЗП только по прямым затратам	все непрямые затраты включаются непосредственно в себестоимость ГП при выпуске из производства

Для включения в стоимость остатков НЗП доли непрямых затрат они обычно исчисляются по сметным ставкам по общему итогу затрат цеха. Если остатки деталей учтены не по операциям, при оценке по прямым издержкам производства допускается включение в их стоимость затрат на оплату труда производственных рабочих в размере 50% суммарной расценки на конкретную деталь в цехе.

Оценка выявленных при инвентаризации недостач и излишков деталей (узлов) производится так же, как и принятая в организации оценка остатков незавершенного производства.

На общую сумму выявленных недостач составляется запись: Д 94 К 20, 23.

Недостачи, возникшие по вине работников цехов, взыскиваются с виновных лиц в размере понесенного ущерба по рыночной стоимости и отражаются в учете: Д 73 К 94.

Недостачи незавершенного производства, возникшие не по вине работников, списываются по решению администрации на основании заключения инвентаризационных комиссий: Д 26 К 94.

Незавершен­ное произв­одство на начало периода	Текущие затраты	Прочие расходы	Капитальные затраты
Затраты на производство	Затраты на период
единовременные	прямые	общепроизводственные	Административно-управленческие	На продажу (сбыт)
материальные	трудовые
Полные затраты на производство (отчетного и предшествующих периодов)
Незавершенное производство на конец периода	Себестоимость произведенной готовой продукции
	Себестоимость остатка готовой продукции на складе	Себестоимость реализованной продукции
	Полная (коммерческая) себестоимость
Расходы на обычную деятельность
Расходы отчетного периода

Рис. Взаимосвязи показателей учета затрат

План:

1.Засновник академії князь Костянтин-Василь Острозький.

2. Перша фундаторка академії Ельжбета-Гальшка княжна Острозька

3. Найвизначніші вчителі академії.

4. Найвизначніші учні академії.

1. Засновник академії князь Костянтин-Василь Острозький.

Костянтин-Василь Острозький народився 2 лютого 1525 р. у Турові. При хрещенні князю було дано ім’я Василій. Батько князя – Костянтин Іванович Острозький був гетьманом Великого князівства литовського, визначним полководцем, який отримав 63 перемоги над татарами, розгромив московське військо в битві під Оршею 1514 року. Він помер у 1530 році. Юного князя виховувала мати – дочка князя Симеона Слуцького – Олександра Слуцька. Він підростав у промінні слави свого батька. У 16 років завдяки заслугам батька його було визнаний повнолітнім, хоча за першим литовським статутом повнолітніми визнавались юнаки у 18 років. Тоді до свого хресного імені він почав додавати князівське ім’я батька Костянтин, що сприяло його авторитету і кар’єрі, першими сходинками якої були надання йому посад старости володимирського та маршалка землі волинської. У 1553 р. князь одружився на Софії Тарновській – дочці Яна Тарновського, одного з найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. Укладений з політичних розрахунків шлюб виявився надзвичайно щасливим для князя в особистому плані. Молода, гарна та розумна дружина добре розуміла свого чоловіка. Випроводжаючи його на сейми, вона радила йому, приймаючи рішення, “цінувати обов’язки та звання своє князівське, не зважати на те, що вона за ним є полька, але керуватися власним сумлінням”[1]. Софія Тарновська, за словами сучасників, була ідеально сумлінною жінкою, у якій гармонійно поєднались зовнішня та душевна краса, доброта та інтелект. Вона народила князю п’ятеро дітей: Івана (Януша), Костянтина, Єлизавету, Катерину, Олександра. Померла в 36 років невдовзі після народження Олександра у липні 1570 року.

15 грудня 1559 р. князь був призначений на найвищу посаду в Руській Литві – воєводи Київського. На півстоліття, аж до своєї смерті, він фактично став володарем всієї України У кінці 1560-х років економічна та політична могутність К.-В. Острозького досягла свого апогею. Традиційно вважають, що на землях князя нараховувалось 80 міст та 2760 сіл, 60 000 підданих. Ці величезні латифундії приносили князю прибутки, які могли бути порівняні з прибутками самого короля – 10 млн. злотих в рік[2]. Без перебільшення можна стверджувати, що князівство К.-В. Острозького було ніби власною державою в Речі Посполитій.

Про політичний авторитет князя свідчить той факт, що після смерті Зигмунта ІІ Августа він став одним з кандидатів на корону речі Посполитої. Його не обрали королем через православне руське коріння. Князь відчував себе часткою свого народу і ланкою довготривалого ланцюжка поколінь київських князів, їх надійним спадкоємцем. Рішення та дії князя далеко не завжди були узгоджені з політикою польських королів. Завдяки незалежній політиці К.-В. Острозького українські землі, що знаходились під його контролем, мали значну автономію в рамках Речі Посполитої. Просвітительська діяльність князя сприяли національній самоідентифікації (самовизначенню) українців, усвідомленню себе як окремої нації, окремої держави. Держава усвідомлювалась українцями XVI ст., як територія, що контролюється династією князів Острозьких – спадкоємців князів київських.

Найбільше прославили князя його опіка над Православною Церквою та меценатство вітчизняної культури та мистецтва. В Україні XVI ст. Церква була душею нації, виступала носієм вітчизняних культурних традицій. Отже, відстоювання прав Православної Цервки було длнязя Острозького важливою формою боротьби за вітчизня­ну культуру. Сам він відзначався великою набожністю та релігійністю, що було традицією в домі Острозьких.

Неодноразово К.-В. Острозький захищав православних від сваволі урядовців на сеймах. На землях К.-В. Острозького знаходилося понад 600 цер­ков та 20 монастирів. Чимало з них – Дерманськнй, Дубенський, Степанський – стали значними осередками культури. Князь був також фундатором багатьох церков, які знаходилися поза його володіннями. У 1560 p. записав землі Михайлівському монастирю в Києві, у 1580 р. допоміг київській церкві Богородиці, у 1585 p. надав кошти на ремонт монастиря Св.Онуфрія у Львові, у 1604 р. переписав містечко Словенське для побудови кам'яної церкви віленського братства, у 1605 p. відновив київсь­кий монастир Св.Кирила[3]. Костянтин-Василь був ініціатором створення на території України патріархату. За проектом князя українським патріархом повинен був стати один з діячів академії Діонісій Раллі (Палеолог), а його резиденцією мав бути Острог[4]. Здійсненню цих планів князя завадила нерішучість Діонісія Раллі Палеолога, який не наважився на такий відповідальний крок. Він був висвячений Константинопольським патріархом тільки на єпископа Тирновського. Невдала спроба висвячення власного патріарха спонукала князя до ще більшого зближення з іншими патріархами Вселенського Православ’я: Єремією ІІ, Мелетієм Пігасом, Феофаном і, особливо, з Московським патріархом Іоною, які виступали могутніми захисниками православних в Україні.

Князь Острозький розумів, що матеріальна підтримка церков та монастирів є лише першим кроком до виходу з кризи, у якій знаходилась православна культура. Головна проблема полягала у відсутності належного рівня православної освіти, що відчувалось особливо гостро в той час, коли в Західній Європі католицьке та реформаційне шкільництво пережи­вало свій розквіт. Шлях виходу з цього замкнутого кола насильної католицької пропаганди був у створенні православних шкіл. Вони виникали головним чином при цер­квах і монастирях. Костянтин-Василь намагався сприяти цьому рухові. Перше відоме починання князя в цій справі відноситься до 1572 року, коли в Турові (місті, де він народився і провів дитинство), Острозький надав землі дякові Дмитрові Митуричу, за що той зобов’язувався «школи держати і уставником бути». Згодом з ініціативи князя повстала школа при кафедральній церкві у Володимирі та школа в Дерманському монастирі Можливо, що аналогічні фундації були зроблені і в Дубні, де до 1574 р. перебувала офіційна резиденція К.-В. Острозького і яке до останніх днів залишилось його найулюбленішим містом[5]. Проте створення звичайних церковних шкіл ще не могло вирішити проблему освіти. Першочерговим завданням князя Острозького було заснування православної школи вищого типу, якою стала Острозька академія. Школи відігравали значну роль у підтримці Православної Церкви. Папський посланець А.Поссевіно в листі від 29 вересня 1581 р. стурбовано писав, що «князі Острозькі і Слуцькі мають друкарні і школи, якими схизма підтримується»[6].

Особливо зросло значення князя Острозького як державного та політичного діяча і поводиря нації в період боротьби Православної Церкви з Берестейською унією. На початку 1590-х років К.-В. Острозький виступав за унію Православної Церкви з католицтвом на рівноправних засадах, за об’єднання, яке б постало внаслідок рішення церковного собору православних владик, було б узгоджене із всіма православними патріархами та широко обговорене громадськістю. Проте єпископи Іпатій Потей і Кирило Терлецький оцінили про­позиції К.-В.Острозького, як нереальні. Потей пообіцяв домогтися в короля скликання собору, але не виконав свого слова. Король не дав згоди на зібрання православного собору. І, очевидно, Терлецький та Потей самі не наполягали на цьому, розуміючи, що такий собор послужить лише для опозиції унії, а не для її проведення. Тоді обурений нехтуванням його волі, К.Острозький написав до православного духовенства гнівне «Обвіщеня», що було видане в острозькій друкарні 24 червня 1595 р. У цій окружній грамоті він засвідчував перед всіма свою повсякчасну вірність православ’ю і вважав своїм обов’язком остерегти православних перед зрадою митрополита та єпископів «вовків в овечій шкурі», які зреклися Східної Церкви і приступили до папи, продавши своїх вірних, як Юда. Проте події розвива­лися вже незалежно волі князя. 25 вересня 1595 р. Потей і Терлецький виї­хали до Риму. У день Різдва Христового 1595 р. Папа Климент VIII уро­чисто проголосив об'єднання митрополії Київської з Римом.

Князь офіційно виступив проти унії на Варшавському сеймі 29 березня та 8 травня 1596 p. і вніс офіційний протест до книг гродських варшавських[7], 6-9 жовтня 1596 р. він очолив світське коло православного Берестейського собору, що відповів протестом на проголошення унії митрополичим собором і зробив заяву для короля, у якій повідомляв, що православні нічого не мають проти злуки церков, «але унії, вчиненої на свою руку кількома «підозреними владиками», не приймають і не можуть трактувати цієї справи без патріархів»[8].

На початку XVII ст. князь Острозький, який наближався до свого вісімдесятиліття, дивував ще своєю енергією та наполегливістю в боротьбі з уніатами. Незважаючи на свій похилий вік, князь і далі виконував свої військові обов’язки Київського воєводи. Це не дозволяло уніатам розгорнути в Києві та окрузі насильницькі дії проти православних. Тому у Наддніпрянщині вплив уніатів та католиків був значно меншим, ніж у Галичині. На сеймі 1605 р. князь домігся обрання на посаду архимандрита Києво-Печерської лаври православного церковного діяча Єлисея Плетенецького, який, заснувавши в лаврі школу та друкарню, розпочав перетворення цього монастиря на великий культурний центр. На цьому ж сеймі під впливом натиску православних була прийнята конституція Релігії грецької, у якій проголошувалось, що жодний монастир або церква не можуть бути відібрані від православних і священики не можуть бути примушені проти їх волі до послушенства уніатським єпископам [21;168]. У 1606 р. К.В.Острозький вдало використав для боротьби за права Православної Церкви рокош Зебжидовського (повстання шляхти проти короля) під Сандомиром. Посланець князя Єлисей Плетенецький домігся, щоб до вимог рокошан були додані ряд пунктів, які стосуються Православної Церкви. Враховуючи ситуцію великого незадоволення в країні, король погодився на їх реалізацію. На сеймі 1607 р. в конституції було затверджено право отримувати православні церковні посади тільки прихильникам грецької віри, гарантовано вільну відправу служб божих, легальну діяльність братств. Все це свідчило про зміцнення позицій православних і було величезною заслугою політичних змагань князя.

В.-К.Острозький помер в ніч з п’ятниці на першу суботу посту 13 (23 лютого) 1608 р. 27 квітня був похований у замковій Богоявленській церкві.

Дата добавления: 2015-05-26