Підсистема поведінки. 10 страница

Крім відчуттів, які дають безпосереднє знання про світ, людині властива вища форма прояву свідомості – понятійне мислення. Лише людині властиві вищі психічні функції – мислення, пам'ять, воля, емоції.

Свідомості відповідає специфічно людський спосіб буття в світі, взаємодія зі світом. Цим способом є практика, тобто практично-перетворювальне ставлення до дійсності, за допомогою якого людина створює своє "неорганічне тіло", "другу природу" і взагалі творить культуру. Формування культури на основі практики спричиняє виникнення свідомості. В останній з необхідністю фіксуються навички, способи, норми практичної діяльності. Оскільки ці навички, способи та норми мають суспільну природу, тобто виникають, реалізуються та відтворюються в сумісній, колективній діяльності, то і форми відображення, в яких вони закріплюються, завжди мають соціальний характер.

Навички, способи, норми практичної діяльності завжди передбачають певне спілкування людей, їх кооперацію. Звідси – людська свідомість має суспільну природу.

39. Структура свідомості

Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійність, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

– відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;

– сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

– уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

– різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

– воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;

– емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

– поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;

– судження – форма думки, в якій відображаєте! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;

– умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

– різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

– самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;

– рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість").

У деяких літературних джерелах можна зустріти думку, згідно з якою до структури свідомості належать також несвідоме (сукупність психічних явищ, що не входять до сфери розуму) та підсвідоме (психічні явища, що супроводжують перехід певної діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму).

На нашу думку, таке твердження не має переконливого підґрунтя. Адже сама назва "несвідоме", "підсвідоме" свідчить, що це не свідомість. Доцільно їх розглядати як такі, що знаходяться поряд зі свідомістю.

40. Свідомість і самосвідомість

Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також внутрішнім життям людини. Такі умови забезпечуються завдяки певним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує.

Однією з важливих рис свідомості є її універсальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбувається тому, що праця і спілкування "змушують" предмети подати себе багатогранно в думках людини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніж бачить людина, але людське око помічає в речах значно більше, ніж око орла.

Свідомості властива об'єктивність. Тобто свідомість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише об'єкт потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої потреби.

Для свідомості характерний нерозривний зв'язок із мовою. Мова виконує важливі функції: 1) збереження знань (акумулятивна функція); 2) зв'язок між людьми, передача досвіду (комунікативна функція); 3) засіб вираження думки, знань (експресивна функція).

Свідомість містить чітко виражене цілеспрямоване відображення дійсності. Їй властиве цілепокладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результату і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне – їх проекти.

Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб'єкта такого ставлення. Активне ставлення до дійсності – характерна риса свідомості як специфічної форми відображення.

Активність як невід'ємна риса свідомості тісно пов'язана з такою властивістю свідомості, як творчість. Адже універсальне й об'єктивне відображення дійсності передбачає не просто активне ставлення до неї, а творчо-активне, тобто перетворювальне, а не руйнівне ставлення. Людина прагне створювати нове. А для цього потрібні нові ідеї, конструктивне зображення того, чого реально ще немає, але може бути створено відповідно пізнаним об'єктивним законам цієї реальності.

Вже зазначалося, що людина активно ставиться до дійсності. Активність передбачає оцінювання не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в самосвідомості. Отже, самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.

Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь – самопочуття. Самопочуття – це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Щоб правильно орієнтуватися в світі речей, необхідно насамперед усвідомлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього і не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбуваються в самій дійсності від суб'єктивних процесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї.

Усвідомлення себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи – є більш високим рівнем самосвідомості.

Виникнення свідомості "Я" як зовсім особливого утворення, схожого на "Я" інших людей і разом із тим | у чомусь унікального, неповторного – це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Завдяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.

У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

Самооцінка і самоконтроль можливі лише за наявності такого "дзеркала", як колектив інших людей. У цьому "дзеркалі" людина бачить саму себе, і з його допомогою вона починає ставитися до себе, як до людини, тобто виробляє форми самосвідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної практичної діяльності і міжлюдських взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості.

Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про рефлексію.

Рефлексія – це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта.

Рефлексія не обмежується лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а й одночасно переробляє саму людину, спричиняє перехід за межі того рівня розвитку особистості, якого було досягнуто.

Людина аналізує себе в світі певного ідеалу особистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цього ідеалу. Вона немовби прагне "обґрунтувати" себе, закріпити системи своїх власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відповідає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскільки правильно людина "розуміє" себе, адекватно "подає" себе, можуть визначити оточуючі її люди.

41. Філософське трактування феномену без свідомого

Досліджуючи свідомість, вчені дійшли висновку, що існують приховані фактори впливу на свідомість, тобто безсвідоме. Зокрема, ідею безсвідомої мотивації свідомості розробляв австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1856–1939).

З. Фрейд вважав, що на свідомість діють об'єктивні відносно свідомості фактори, що відсутні в досвіді самої свідомості. їх він називав безсвідомими. До цих факторів належать психологічні та біологічні потреби, які викликають неусвідомлені переживання. Про це Фрейд образно говорив, що "Я" не "є господарем у власному домі", і що свідомість людини змушена "задовольнятися мізерними відомостями про те, що відбувається в її душевному житті безсвідомого".

Сутність поглядів Фрейда зводиться до таких положень. У людині прихована велика сила – "безсвідоме", або, як він його назвав, "Воно". Цією силою управляє, зокрема, такий інстинкт, як лібідо (лат, libido – прагнення, бажання, пристрасть) – гіпотетична психічна енергія сексуальних прагнень. Сила та зміст безсвідомого проявляється в снах

Крім "Воно" в людському духовному досвіді присутнє "Над-Я". Це – суспільні норми та соціальні настанови, традиції, ідеали, совість, ціннісні уявлення тощо, які домінують в культурі. "Над-Я" формує систему соціальних фільтрів. Те, що не пропускається через фільтри "Над-Я", заганяється в безсвідоме, "витісняється" зі свідомості ("Я") і спричиняє потім до серйозних психічних розладів. Культура, розвиток цивілізації передбачають безкінечну роботу з відлучення людей від інстинктів. Але коли культура надмірно задавлює інстинкти, вони вириваються назовні, як джин із пляшки, і знищують її.

Фрейд вивчав безсвідоме з метою зрозуміти причини душевних розладів людей, психічних захворювань. На його думку, лікар-психотерапевт зобов'язаний допомогти хворому усвідомити безсвідоме, що діє за його спиною, і цим самим розширити сферу свободи людини, позбавити її від влади "Воно".

"Воно", за Фрейдом, з розвитком цивілізації витісняється, але не зникає. Надмірний тиск "Над-Я" немовби провокує зростання сили "Воно". Витіснені безсвідомі інстинкти – це порохова бочка, що готова вибухнути раптово у вигляді психічних зривів чи соціального бунту. Отже, людина виявляється заручником сил, що не піддаються її "Я". Звідси і прагнення Фрейда знайти розумний баланс "Над-Я" і "Воно" і тим самим надати можливість "Я" вільно й розумно проявити себе, бути життєздатним. Поки людина живе в суспільстві, їй не позбутися впливу "Над-Я". Разом із тим, поки вона живе і живим є її тіло, людина не зможе повністю позбутися сили інстинктів. Тому треба осмислити існування цих сил, їх вплив і встановити між ними якийсь компроміс. Лише в цьому випадку розширюється простір людської свободи, а отже, і простір свідомості ("Я")

Фрейд вимагав постійної роботи, застосування зусиль для перетворення "Воно" в "Я". Хоча він і заявляв, що "людина не господар у своєму власному домі", що "інтелект безсилий порівняно з людськими інстинктами", але не прирікав людину на безнадію. Він був упевнений, що "там, де було "Воно" має стати "Я". В кінцевому підсумку розум і свідомість виявляються сильнішими за "Воно". Єдино можливим, за Фрейдом, і нормальним шляхом для людства в майбутньому – це жити, постійно звільняючись від тиску стихії безсвідомого і зміцнюючи в собі самосвідоме "Я".

Однак у суспільстві XX ст. відбулися зміни, пов'язані з відмовою від традицій, ціннісних норм, ідеалів тощо. Абсолютизувалося значення і роль "Воно". Безсвідоме ("Воно") отримало верх над суспільним фільтром ("Над-Я"). В культурі і взагалі в суспільстві почалася небезпечна для суспільства і людства в цілому анархія розгнузданого "Воно", інстинктів. "Я" занурилося в темний хаос "Воно". Суспільство перестало рахуватися з "Над-Я", відмовилося від соціальних норм і цінностей, і насамперед від сорому. Запанували безсоромність, смакування скритих пороків людини, її потаємних інстинктів і бажань.

42. Сутність і структура суспільної свідомості

У процесі життєдіяльності в людей формуються погляди, почуття, які відображають їх становище в суспільстві. Вони відображають не природу та її закономірності, а різні сфери суспільного життя: виробництво і розподіл, сім'ю і добробут, національні і класові відносини, освіту і культуру, державу і релігію тощо. Сукупність поглядів людей на ці фактори складає суспільну свідомість.

Отже, суспільна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, традицій, ідей, теорій, які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей.

Суспільна свідомість досить різноманітна, вона складається з багатьох форм, існує, наприклад, політична форма свідомості, правова свідомість, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова форми свідомості.

Визначальним у виникненні і розвитку суспільної свідомості є матеріальні умови життя суспільства. Слідом за зміною суспільного буття людей змінюється суспільна свідомість. Але процес відображення суспільного буття в свідомості людей є досить складним і суперечливим. Не слід вважати, що суспільна свідомість автоматично змінюється слідом за зміною суспільного буття, що перша, ніби тінь, переслідує матеріальні умови життя людей. Як правило, економічні відносини відображаються в свідомості не безпосередньо, а опосередковано. Це можна пояснити тим, що різні форми суспільної свідомості знаходяться на різних ступенях наближення до економічного базису.

На формування суспільної свідомості опосередкований вплив здійснюють держава, політичні, правові відносини тощо. Якщо не враховувати цей вплив на суспільну свідомість, а виводити її безпосередньо з виробництва і виробничих відносин, то це може призвести до спрощення і вульгаризації в соціології. В цьому випадку важко, а то й зовсім неможливо зрозуміти погляди, настрої, ідеї, теорії, що виникають на певному етапі розвитку суспільства.

Суспільна свідомість досить неоднорідна. Вона має складну структуру. Це пояснюється глибиною проникнення свідомості людей в реальну дійсність. Суспільна свідомість складається з різних духовних явищ залежно від ступеня розуміння, відображення суспільного буття. Свідомість поєднує в собі такі елементи, як почуття, настрої, уявлення, ідеї, різні теорії тощо. В одних із них суспільн буття відбивається стихійно, в інших – свідомо, в одних – чітко, зрозуміло, в інших – завуальовано, невиразно.

За глибиною відображення суспільна свідомість поділяється на буденну і теоретичну (наукову).

Буденна свідомість відображає зовнішній бік суспільного життя, тобто безпосередній життєвий досвід.

Теоретична свідомість обґрунтовує сутність, закони предметів та процесів, хоча помилки та перекручування також не виключені. Вона базується на науковому знанні, його узагальненні у філософських концепціях.

Суспільна свідомість відображає суспільне буття з позицій певних соціальних станів, груп, класів, що представляє її ідеологічний аспект. Цей рівень суспільної свідомості є ідеологією.

Ідеологія – це сукупність суспільних ідей, теорій і поглядів, які відображають суспільне буття з позицій певної соціальної спільності. Вона виступає як теоретично систематизована свідомість окремої соціальної групи чи суспільства в цілому.

Оскільки будь-яка людина завжди включена в певні соціальні спільності, має певні інтереси, вона завжди буде сприймати явища суспільного життя з певних ідеологічних позицій. Якщо останні відображають істинний стан справ, тоді знання буде об'єктивним.

Крім буденної та теоретичної свідомості виділяють суспільну психологію.

Суспільна психологія виникає безпосередньо з суспільного буття. Вона складається з таких основних елементів, як думки та уявлення, які виникають під впливом матеріальних умов життя людей. Ці думки можуть бути також перейняті від попередніх поколінь. Вони, як правило, не оформлені в струнку систему, не мають послідовності, виникають стихійно в повсякденному житті.

До суспільної психології входять також і такі елементи, як почуття, настрої людей, що відображають їх ставлення до інших суспільних груп. До них належать ще звичаї, традиції, які передаються з покоління в покоління, а також нові звичаї, що з'являються в результаті економічного розвитку суспільства.

Отже, суспільна психологія – це сукупність поглядів, звичок, думок, уявлень, почуттів, звичаїв, прагнень, які безпосередньо відображають повсякденні умови життя певної соціальної групи людей.

Психологія має в собі яскраво виражений оціночний момент, певні почуття та переживання в зв'язку з суспільними процесами і набуває в свідомості людей емоційного забарвлення.

Невирішені назрілі проблеми суспільного життя здатні викликати невдоволення, проявлятися у вигляді безладдя, бунтів, повстань, формувати певний психологічний настрій.

Суспільне буття – первинне, суспільна свідомість – вторинна. Але таке співвідношення спостерігається в певних межах. Суспільна свідомість має відносну самостійність і активність. Зміни в суспільному житті, тобто утвердження нових відносин, структурні перетворення тощо не виникають самі по собі. Для цього потрібні цілеспрямовані, усвідомлені дії людей. Свідомість сама по собі не може змінювати суспільне життя. Вона реалізується у діяльності людей відповідно до об'єктивних умов. Якщо умови визріли і дії людей сприяють вирішенню проблем, що виникли, то можна розраховувати на успіх. Але якщо таких умов немає, то реалізація найкращих побажань приречена на невдачу.

З іншого боку, якщо умови визріли і суспільство стоїть на порозі перемін, то на перший план виступають проблеми свідомості, тому що в суспільстві нічого не відбувається без свідомої діяльності людей. У цьому випадку ідеї стають творчою рушійною силою.

Сьогодні, коли інформація стає одним із найважливіших компонентів життєдіяльності, проблема свідомості, ідеального набуває особливого значення. Формування інформаційної цивілізації характеризується зростанням ролі суспільної свідомості в усіх сферах життєдіяльності.

43. Форми суспільної свідомості

Одним зі структурних елементів суспільної свідомості є розмаїтість її форм. Це – політична свідомість, правова, моральна, релігійна, естетична, наукова свідомість тощо. Ця розмаїтість залежить від двох основних факторів:

– по-перше, від об'єкта, тобто від складності суспільного буття. Кожна сторона суспільного буття відбивається якою-небудь формою суспільної свідомості;

– по-друге, від способу відображення. Як це розуміти? Люди мають потребу глибше і всебічно пізнати світ. Один і той самий об'єкт люди намагаються пізнати з різних сторін, з різних поглядів, тобто по-різному підходять до його розгляду. Наприклад, відносини між людьми можна розглядати і в моральному, і в юридичному, і в політичному аспектах.

Треба мати на увазі, що складність об'єкта та численність способів відображення не викликають автоматично різноманітності форм суспільної свідомості. Вони лише породжують можливості появи різних форм свідомості. Кожна форма виникає як наслідок суспільної потреби розвитку матеріального виробництва. Так, мораль, мистецтво як форми суспільної свідомості з'являються набагато пізніше виникнення суспільства. Політична ідеологія виникає лише тоді, коли розвиток матеріального виробництва спричиняє приватну власність, суспільні класи, державу. Наука теж виникає внаслідок появи в суспільстві потреби в теоретичних знаннях, в яких відображалися б закономірності об'єктивної реальності. Тобто, коли матеріальне виробництво вже не в змозі задовольнитися власне емпіричними знаннями.

Суттєве значення для розвитку форм суспільної свідомості має їх взаємодія. Всі форми переплітаються між собою, доповнюючи за певних умов одна одну. Основою взаємодії виступає цілісність суспільного життя, тісний зв'язок між собою різноманітних суспільних відносин. Взаємодія форм суспільної свідомості – це об'єктивний закон її розвитку.

Характер взаємодії різних форм суспільної свідомості залежить від конкретних історичних умов. У кожну історичну епоху одні форми можуть посилювати свою активність, а отже, і вплив на інші форми, або, навпаки, послаблювати. Нерідко в конкретних умовах історичного розвитку суспільства певна форма може відігравати провідну роль у суспільній свідомості. Так, в Середньовіччі наука, філософія, мистецтво, мораль зазнавали значного впливу з боку релігії, яка посідала панівне становище серед інших форм суспільної свідомості. Неможливо зрозуміти духовне життя Середньовіччя, не знаючи ролі та місця релігії в ту епоху.

Згодом форми суспільної свідомості звільняються від впливу релігії. Але не всі однаково. Наприклад, мораль ще довгий час перебуває в залежності від релігії. Наука, навпаки, більш рішуче звільняється від релігійного впливу і досягає значних успіхів у пізнанні природи. Потреби матеріального виробництва диктують необхідність суворо наукового розуміння об'єктивних закономірностей без будь-яких релігійних напластувань.

Особливе місце серед форм суспільної свідомості займає політична свідомість та правосвідомість. Це пояснюється тим, що вони найбільше наближені до економічних умов життєдіяльності суспільства.

Політична свідомість відображає суспільне буття найбільш безпосереднім і глибоким способом. Вона тісніше за інші форми свідомості пов'язана з економічним базисом суспільства. Це пояснюється тим, що між ними відсутні будь-які опосередковані ланки. Однак сам характер цього зв'язку залежить від інтересів соціальних груп – верств, класів, страт тощо.

Політична свідомість включає в себе ідеологічну і психологічну сторони. Політична ідеологія – це система поглядів, ідей, які відображають інтереси соціальних угруповань, націй, держав.

Політична психологія поєднує в собі несистематизовані погляди, а також почуття і настрої конкретних соціальних груп стосовно інших груп, націй чи держав.

Певне соціальне угруповання реалізує свої інтереси, цілі і завдання шляхом діяльності політичних установ і організацій, тобто через діяльність держави та партій. Політична ідеологія обґрунтовує цілі й засоби реалізації групових інтересів і виступає як сукупність поглядів на державу, її побудову та політику. Слід розрізняти політичну ідеологію як систему поглядів на політику і політичні відносини.

Важливу роль у регулюванні відносин між людьми відіграє правосвідомість. Адже політичні та інші відносини в суспільстві немислимі без фіксації їх у законах.

Правосвідомість – це сукупність поглядів, що відображають ставлення людей до існуючого права.

Відомо, що право є системою загальнообов'язкових норм і правил поведінки людей у суспільстві. Ці норми і правила, зазвичай, відображають політичні відносини, які залежать від інтересів різних груп суспільства. Оскільки інтереси, як правило, в сучасному суспільстві протилежні, то і правова свідомість має суперечливий характер. Важливе у зв'язку з цим стремління до побудови демократичного, по-справжньому справедливого суспільства. В такому суспільстві панівною правосвідомістю буде відповідність уявлень людей про законність, порядок, справедливість існуючим державним правовим нормам та законам.

Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить моральній свідомості.

Мораль – це система норм і правил, що склалася історично і регулює поведінку людини, її ставлення до інших людей, до суспільства в цілому і яка підтримується силою суспільної думки, традицій і виховання.

Моральні норми мають історичний характер, немає якоїсь абстрактної, вічної, незмінної моралі. Мораль з'явилася як відповідь на суспільну потребу регулювання людських відносин.

Регулятивна функція моралі подібна до функції права, яке теж регулює відносини між людьми. Проте, якщо право спирається на державну владу, державний примус, то норми моралі контролюються громадською думкою, а також совістю кожної окремої людини. Суспільна думка, моральна відповідальність за доручену справу, усвідомлення обов'язку перед суспільством мають велику силу. Нерідко людина, яка скоїла якийсь проступок, воліє отримати покарання в суді, ніж почути осуд з боку колективу, колег по роботі.

Особливою формою суспільної свідомості є естетична свідомість. Формування останньої здійснюється, як правило, мистецтвом. Мистецтво – це специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, в якому відображення дійсності і вплив на людей здійснюється в формі художніх образів. Саме цим мистецтво відрізняється від наукового пізнання, де буття відображається в формі логічних понять і теорій.

Мистецтво, естетична свідомість здійснюють суттєвий вплив на розвиток суспільних відносин. Можна виділити такі основні соціальні функції мистецтва:

– пізнавальна функція. Завдяки мистецтву людина розширює свої можливості в пізнанні світу. Люди мають можливість наглядно уявити собі події минулого, побут, звичаї інших народів;

– виховна функція. За допомогою мистецтва у суспільстві утверджуються певні ідеї, погляди, настрої, поширюються і закріплюються ті чи інші моральні норми та принципи;

– виховання почуття прекрасного. Мистецтво вчить людину виділяти, сприймати та відтворювати прекрасне, тобто виховувати в людині почуття, властиві лише людині – почуття прекрасного.

Значне місце в життєдіяльності суспільства займає релігійна свідомість. Вона є надзвичайно складним, різнобарвним утворенням, яке проявляється в релігійних психології та ідеології. Психологія охоплює такі елементи, як віру в надприродне, релігійний культ, релігійні почуття, емоції, звичаї, уявлення тощо. Формується релігійна психологія в основному стихійно, під впливом повсякденного життя людини. Релігійну ідеологію розробляють і поширюють теологи.

Ставлення людства до релігії неоднозначне. Воно значною мірою залежить, зокрема, від стану суспільства на тому чи іншому етапі його існування. Суспільні потрясіння, природні катаклізми, як правило, активізують релігійні вірування. В сучасній Україні спостерігаються зміни в ставленні до релігії.

44. Поняття ідеології, її роль у суспільстві

Ідеологія – (від гр. idea – ідея і logos – вчення) – це сукупність суспільних ідей, теорій і поглядів, які відображають соціально-економічні умови життя людей з позицій певної соціальної спільності, а також програми із закріплення або зміни існуючих суспільних відносин. Ідеологія виступає як теоретично систематизована свідомість окремої соціальної групи чи суспільства в цілому.

Ідеологія – складне духовне утворення, яке включає певну теоретичну основу, а також програму дій і механізми поширення ідеологічних настанов у масах, що випливають з цієї теоретичної основи. Вона тісно пов'язана із суспільною психологією. Але це вищий рівень суспільної свідомості, який є систематизованим, теоретично обґрунтованим духовним відображенням корінних інтересів певного соціального суб'єкта. По-перше, якщо суспільна психологія формується в процесі повсякденного практичного життя, то ідеологія не виникає з повсякденної діяльності людей, а створюється ідеологами, соціальними мислителями, політиками. По-друге, складовою суспільної психології є почуття і настрої людей, емоційне ставлення соціального суб'єкта (особистості чи соціальної групи) до певного явища суспільного життя. Ідеологія ж завжди виражається у формі ідей, концепцій, теорій тощо.

Дата добавления: 2015-05-26