Правове становище працівників у трудових правовідносинах

Правовий статус іноземців у трудовому праві

1. Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право займатися трудовою діяльністю, якщо це не суперечить законодавству України і країни походження.

2. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законів призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

3. Трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, регулюються трудовим законодавством, якщо інше не передбачено законами чи міжнародними договорами України.

4. Трудовим законодавством не регулюються трудові відносини:

іноземців та осіб без громадянства, які працюють у складі дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних організацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

іноземців та осіб без громадянства, які уклали з іноземними роботодавцями трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено цими договорами або міжнародними договорами.

Стаття 21. Основні права працівника

1. Основними правами працівника є:

1) право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також право на припинення трудових відносин;

2) право на рівні можливості та рівне ставлення до нього при вирішенні питання щодо працевлаштування, оплати за працю рівної цінності, професійного зростання або звільнення;

3) право на повагу до його гідності і честі та їх захист;

4) право на повну зайнятість та захист від безробіття, на професійну підготовку, перепідготовку і підвищення своєї кваліфікації;

5) право неповнолітніх на особливий захист від фізичного та морального ризику у зв’язку з трудовими відносинами;

6) право працюючих жінок на особливий захист материнства;

7) право працівників з обмеженими фізичними можливостями (інвалідів) на соціальну інтеграцію та трудову реабілітацію;

8) право працівників-мігрантів на захист їх трудових прав;

9) право працівників із сімейними обов’язками на захист від дискримінації та узгодження в міру можливості їх трудових обов’язків із сімейними;

10) право на належні, безпечні і здорові умови праці, включаючи право на отримання інформації щодо умов праці та вимог охорони праці на робочому місці та на відмову від виконання роботи в умовах, що не відповідають умовам охорони праці;

11) право на заробітну плату за виконану роботу, не нижчу від визначеної законом мінімальної заробітної плати, та своєчасну її виплату в повному розмірі;

12) забезпечення державних гарантій і компенсацій, визначених цим Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері праці;

13) участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні;

14) право на відпочинок;

15) право вимагати від роботодавця дотримання ним умов трудового законодавства, колективного і трудового договорів;

16) право на об’єднання в професійні спілки;

17) право на участь у веденні колективних переговорів;

18) право на страйк;

19) право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю або майну у зв’язку з виконанням трудових обов’язків;

20) право на захист від незаконного звільнення;

21) право на захист своїх трудових прав, у тому числі в суді.

Стаття 22. Основні обов’язки працівника

1. Основними обов’язками працівника є:

1) особисте і сумлінне виконання своїх обов’язків за трудовим договором;

2) дотримання трудової дисципліни і правил внутрішнього трудового розпорядку;

3) виконання встановлених норм праці та завдань роботодавця;

4) дотримання норм з охорони праці;

5) дбайливе ставлення до майна роботодавця;

6) негайне повідомлення роботодавця про загрозу життю та здоров’ю працівників, збереженню їх майна;

7) повідомлення роботодавця про причини відсутності на роботі;

8) шанування честі, гідності та інших особистих немайнових прав роботодавця;

9) відшкодування шкоди, заподіяної майну роботодавця винними діями під час виконання трудових обов’язків;

10) нерозголошення державної чи комерційної таємниці та іншої захищеної законом інформації.

Стаття 23. Встановлення вимог до працівників

1. Вимоги до працівників встановлюються законодавством із дотриманням вимог щодо недопущення дискримінації у сфері праці. Ці вимоги можуть стосуватися наявності у працівника відповідної освіти, професійної підготовки, досвіду трудової діяльності, віку тощо.

2. Обов’язковість наявності громадянства України та знання державної мови як умова виконання роботи за певними посадами може встановлюватися лише законом.

3. Невиконання законодавства під час прийняття на роботу щодо встановлених до працівника вимог є підставою для звільнення його з роботи на підставі статті 115 цього Кодексу.

4. Вимоги до працівників, які встановлюються кваліфікаційними характеристиками, є рекомендаційними, якщо законодавством не визначена їх обов’язковість.

5. Законодавством може встановлюватись вимога щодо допуску працівників до окремих видів робіт лише за наявності документа про присвоєння відповідної кваліфікації.

6. Стосовно окремих категорій працівників законом може передбачатися прийняття присяги.

Дата добавления: 2015-05-31