Поняття і система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів

Розділ XXII. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного

Розділ XXI. Злочини проти встановленого порядку несення

військової служби (військові злочини)..................................... 537

§ 1. Поняття та види військових злочинів..................................... 537

§ 2. Злочини проти порядку підлеглості і військової честі...... 541

§ 3. Злочини проти порядку проходження військової

служби............................................................................................ 545

§ 4. Злочини проти порядку користування військовим

майном і його зберігання........................................................... 549

§ 5. Злочини проти порядку експлуатації військової техніки. 552

§ 6. Злочини проти порядку несення бойового чергування

та інших спеціальних служб..................................................... 554

§ 7. Злочини проти встановленого порядку збереження

військової таємниці..................................................................... 556

§ 8. Військові службові злочини...................................................... 558

§ 9. Злочини проти порядку несення служби на полі бою

і в районі воєнних дій................................................................. 560

§ 10. Злочини проти законів і звичаїв війни................................. 563

Контрольні запитання.............................................................................................. 564

правопорядку...................................................................................... 565

§ 1. Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти

миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку....565

§ 2. Злочини проти миру................................................................... 566

§ 3. Злочини проти безпеки людства............................................ 573

§ 4. Злочини проти міжнародного правопорядку...................... 578

Контрольні запитання.............................................................................................. 582

Рекомендована література..................................................................................... 584

Предметний покажчик............................................................................................. 596

і § 1. Поняття і система Особливої частини кримінального права

Норми кримінального права України закріплені в законодавстві про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативно-правову систему — Кримінальний кодекс України¹, який був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. КК складається із Загальної та Особливої частин, які органічно між собою пов'язані, перебувають у постійній взаємозалежності та взаємодії. Як було зазначено при ви­вченні Загальної частини кримінального права, відповідна їй частина КК тому й має таку назву, що в ній на законодавчому рівні закріплені основоположні підвалини кримінальної відповідальності, підстави такої відповідальності, мета та система покарань, порядок їх призна­чення та умови звільнення від такого покарання, визначені особливі умови кримінальної відповідальності неповнолітніх, правові наслідки судимості та порядок її зняття тощо.

Разом з тим, для того щоб правильно організувати боротьбу зі зло­чинністю, необхідно також визначити, які негативні, несприятливі діяння, що вчиняються людьми, є настільки небезпечними для суспіль­ства, щоб законодавець міг їх визнати злочинами, а також визначити покарання, що можуть бути призначені судом від імені держави за вчинення таких діянь. Такі визначення здійснюються на підставі по­ложень кримінального права, дістають своє вираження в нормах Осо­бливої частини КК. Таким чином, Особлива частина КК включає в себе певну сукупність кримінально-правових норм, в яких визначаються

¹ Далі - КК.

Розділ І

ознаки окремих злочинів, види та розміри покарань, які суд може за­стосувати до осіб, визнаних винними в їх вчиненні. Крім того, ця час­тина КК містить роз 'яснення певних кримінально-правових понять, що наводяться в її статтях, в окремих випадках в її нормах також: визна­чені умови звільнення від кримінальної відповідальності.

Єдність Загальної та Особливої частин як певних підсистем КК України виявляється перш за все в тому, що норми Особливої частини грунтуються на нормах Загальної частини. Тому неможливо зрозуміти зміст норм Особливої частини, якщо цей аналіз не буде базуватися на аналізі норм Загальної частини, оскільки в них узагальнюються озна­ки, властиві всім злочинам, за які встановлюється відповідальність у КК. Неможливо також призначити кримінальне покарання за окремі злочини, якщо не враховувати положень Загальної частини щодо мети, видів та порядку призначення відповідних покарань. У той же час сама система покарань, яка закріплена в Загальній частині, може бути реа­лізована тільки шляхом призначення конкретних покарань за окремі злочини, що передбачені Особливою частиною КК.

Органічний зв'язок Загальної та Особливої частин КК виявляється у тому, що при вирішенні питань кваліфікації злочинів чи звільненні особи від кримінальної відповідальності та покарання застосовуються одночасно норми обох частин КК. Наприклад, замах на крадіжку май­на кваліфікується одночасно за ч. 1 ст. 15 та за відповідною частиною ст. 185 КК¹.

Зазначене свідчить про те, що Загальна та Особлива частини є скла­довими одного і того ж нормативно-правового системного утворення — Кримінального кодексу України, і кожна із цих складових спрямована на вирішення спільного для них завдання — боротьбу зі злочинністю.

Водночас органічна єдність Загальної та Особливої частин не виклю­чає, а, навпаки, передбачає специфіку та особливість кожної із них.

В Особливій частині КК встановлюється вичерпний перелік зло­чинів, за які передбачена кримінальна відповідальність. Тому злочином може визнаватися тільки суспільно небезпечне діяння (дія чи безді­яльність), відповідальність за яке передбачена у відповідній статті Особливої частини КК. Цей висновок відповідає вимогам ст. 58 Кон­ституції України про те, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

¹ Тут і далі в тексті підручника посилання (якщо немає іншого застереження) на статті Кримінального кодексу України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 р.

Поняття і система Особливої частини кримінального права...

В Особливій частині повною мірою реалізується найважливіший принцип кримінального права — немає злочину без вказівки на це в законі (тііішп сгітеп $іпе 1е§е). Тому діяння, за які в Особливій час­тині КК не передбачена відповідальність, за жодних умов не можуть визнаватись злочином і тягти за собою кримінальну відповідальність і покарання. Суд (слідчий), розглядаючи кожну конкретну справу, по­винен керуватися вимогами тієї статті, в якій передбачена відповідаль­ність за певний злочин. Не припустимо поширювати дію відповідного закону про кримінальну відповідальність на інші діяння, які не охоп­люються диспозицією певної статті КК. Це відповідає ч. 4 ст. З Загаль­ної частини КК, відповідно до якої застосування закону про криміналь­ну відповідальність за аналогією заборонено.

Значення Особливої частини полягає і в тому, що вона визначає межі криміналізації суспільно небезпечних діянь шляхом віднесення тих чи інших дій (бездіяльності) до злочинних. Значна частина норм Особливої частини КК, визначаючи злочин, вказує не тільки на дію (бездіяльність), але й на суспільно небезпечні наслідки, пов'язуючи межі кримінальної відповідальності із настанням останніх.

У нормах Особливої частини КК в переважній більшості досить чітко, зрозуміло та повно наводяться визначення окремих видів злочинів (наприклад, у ст. 113 надано визначення диверсії, у ч. 1 ст. 115 — умисного вбивства, у ч. 1 ст. 187 — розбою). Усе це сприяє точному застосуванню відповідних статей КК. Згідно з прийнятою в теорії кримінального права класифікацією норм Особливої части­ни, кримінально-правові норми, в яких містяться визначення зло­чинів та наведені відповідні види покарань, називаються заборон­ними нормами.

Як вже було зазначено, в Особливій частині КК є і так звані роз'яснювальні норми, в яких даються визначення окремих понять або розкривається зміст окремих ознак злочину. Так, у примітці 1 до ст. 364 дається визначення поняття службової особи, а в ст. 401 визначається поняття військового злочину та наведено коло осіб, які можуть бути визнані суб'єктами цих злочинів. У примітці 1 до ст. 185 роз'яснюється зміст повторного злочину, яким визнається злочин, скоєний особою, що раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених відповідними статтями. У примітках 2, 3 та 4 цієї ж статті роз'яснюються поняття «значна шкода», «великий» або «особливо великий розмір», що важ­ливо для кваліфікації злочинів проти власності.

Розділ І

Важливим досягненням КК є й те, що в його Особливій частині проводиться чітка диференціація кримінальної відповідальності за­лежно від ступеня суспільної небезпечності (тяжкості) злочину. Тому в більшості статей КК законодавець, окрім визначення злочину, яке, як правило, міститься в їх перших частинах, вказує на обставини, що об­тяжують, а в окремих випадках особливо обтяжують кримінальну відповідальність.

Характерною рисою Особливої частини КК є значне розширення в ній кількості норм, якими заохочується діяльне розкаяння після вчи­нення злочину. Такі норми називаються заохочувальними. Наприклад, можливість при певних умовах звільнення особи від кримінальної відповідальності після вчинення нею злочину. Зокрема, така можли­вість передбачена в ч. 2 ст. 111 «Державна зрада», ч. 2 ст. 114 «Шпи­гунство», ч. 4 ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів», ч. 2 ст. 255 «Створення злочинної організації», ч. 2 ст. 258³ «Створення терористичної групи чи терористичної орга­нізації» та ін. Безумовно, розвиток інституту заохочення в Особливій частині відповідає ідеї гуманізації кримінального законодавства. Ці заохочувальні норми мають також важливе значення для нормативно-правового забезпечення припинення відповідної злочинної діяльності. Таким чином, норми Особливої частини КК поділяються на заборонні, роз'яснювальні та заохочувальні.

В Особливій частині чинного КК є також норми, якими обмежуєть­ся кримінальна відповідальність стосовно певних осіб. Так, у ч. 2 ст. 385 зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудово-го слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Частина 2 ст. 396 вказує, що не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіця­не приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.

У санкціях норм Особливої частини знайшло своє відображення концептуальне положення, яке було закріплено ще у перші роки роз­робки проекту КК щодо гуманізації системи покарань. По-перше, всі санкції Особливої частини побудовані за схемою: від менш суворих покарань — до більш суворих. Сенс такої побудови в тому, що суд, відмовляючись від призначення менш суворого покарання, повинен навести мотиви щодо необхідності звернення до більш суворого по-

Поняття і система Особливої частини кримінального права...

карання. По-друге, характерною рисою Особливої частини є також зниження для більшості злочинів покарання у вигляді позбавлення волі та введення до санкцій покарань, альтернативних позбавленню волі. Приміром, суттєво знижені покарання за господарські, військові зло­чини та злочини, що можуть бути вчинені з необережності.

У чинному КК норми Особливої частини згруповані в окремі роз­діли, які розміщені у певній послідовності:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України. Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи. Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи. Розділ IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторка­ності особи.

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина. Розділ VI. Злочини проти власності. Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності. Розділ VII-А. Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов'язаної з на­данням публічних послуг.

Розділ VIII. Злочини проти довкілля. Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки. Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва. Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Розділ XII. Злочини проти громадського порядку та моральності. Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотроп­них речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я

населення.

Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недотор­канності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.

Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності.

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.

Розділ XIX. Злочини проти встановленого порядку несення вій­ськової служби (військові злочини).

Розділ І

Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Аналіз системи Особливої частини КК дає підстави для висновку, що вона в основному базується на особливостях родових об'єктів складів злочинів. Саме особливості родового об'єкта дозволили про­вести науково обґрунтовану класифікацію всіх злочинів та відповідних кримінально-правових норм, тобто об'єднати їх в межах конкретних розділів КК, якими закріплена відповідальність за посягання на тотож­ні або однорідні суспільні відносини.

Оскільки родовий об'єкт «відображує» характер і суспільну значу­щість різних груп суспільних відносин, які виступають об'єктом зло­чину, то це дозволяє використати його властивість і для послідовного розміщення окремих розділів у межах Особливої частини КК. Самі на­зви окремих її розділів здебільше і вказують на родовий об'єкт відпо­відної групи злочинів. Наприклад, розділ перший «Злочини проти основ національної безпеки України» саме і відображує родовий об'єкт цієї групи злочинів. Водночас окремі розділи відображують у своїх назвах особливості безпосередніх об'єктів основних груп злочинів, що ними об'єднані. Зокрема, у розділі II об'єднані злочини проти життя та здоров'я особи, у розділі III — злочини проти волі, честі та гідності особи.

Систематизація злочинів за їх об'єктами має важливе кодифікацій­не значення. Наприклад, приймаючи новий закон, яким встановлюєть­ся кримінальна відповідальність за певний злочин, законодавець од­разу включає його у відповідний розділ КК залежно від особливостей його родового або безпосереднього об'єкта.

Така науково обґрунтована систематизація в КК кримінально-правових норм про відповідальність за окремі злочини має важливе значення для застосування цього закону, з'ясування його дійсного змісту, відмежування від суміжних злочинів, а також орієнтування у самому КК.

§ 2. Наукові основи кваліфікації злочинів

Вирішення завдань боротьби зі злочинністю на підставі суворого дотримання чинних законів можливе лише за умови точного (правиль­ного) застосування кримінального закону всіма органами та службо­вими особами на всіх етапах правозастосовної діяльності. Тому квалі-

Поняття і система Особливої частини кримінального права...

фікація злочинів — невід'ємна частина правозастосовної діяльності, її «предметна» основа, оскільки питання кваліфікації виникають у слід­чого, прокурора, судді, адвоката та інших осіб по кожній кримінальній

справі.

Безумовно, правильна кваліфікація злочинів має важливе значення і для вирішення загальних питань боротьби зі злочинністю, тому що вона дозволяє отримати точну картину злочинності, її характеру та динаміки, без чого неможливо розробити ефективні заходи, спрямова­ні на боротьбу з цим соціальним злом.

В юридичній літературі поняття «кваліфікація злочину» викорис­товується в двох значеннях: 1) як певний логічний процес встановлен­ня ознак того чи іншого злочину в діях (бездіяльності) винуватого; 2) як кінцевий результат такої діяльності — офіційне визнання та право­ве закріплення отриманих висновків в юридичному акті відповідності самого діяння конкретній кримінально-правовій нормі.

Як бачимо, між зазначеними характеристиками кваліфікації існує неподільний зв'язок та взаємодоповнення, що й враховується при її. визначенні. Кваліфікація злочинів — це встановлення та юридичне за­кріплення точної відповідності між ознаками скоєного та ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Таким чином, до поняття кваліфікації включається як розумовий процес до­слідження, аналітична діяльність, так і відповідний результат, тобто юридичне закріплення відповідного висновку щодо кваліфікації скоє­ного в офіційному правовому документі (наприклад, у постанові про притягнення особи як обвинуваченого, у вироку суду).

Таку кваліфікацію називають офіційною, або легальною, бо вона завжди здійснюється: 1) по конкретній кримінальній справі (факту, злочину); 2) уповноваженими на це офіційними представниками дер­жави (слідчим, прокурором, суддею); 3) її висновки закріплюються в певних правових документах (постанові, вироку і т. ін.). Офіційна кваліфікація завжди є однією з форм правозастосовної діяльності і тому тягне за собою передбачені законом правові наслідки (наприклад, є під­ставою для порушення кримінальної справи, тримання під вартою як запобіжного заходу та ін.).

Поряд із цим виділяють доктринальну, або неофіційну, кваліфіка­цію, під якою розуміють правову оцінку відповідного злочину, яка здійснюється неофіційними особами. Частіше за все таку кваліфікацію знаходимо в публікаціях, доповідях, висновках наукових працівників.

Розділ І

Вона може здійснюватись також різними організаціями та окремими громадянами.

Офіційна (легальна) кваліфікація безпосередньо пов'язана з кри­мінальним процесом та його стадіями. Фактично на всіх стадіях кри­мінального процесу кожного разу вирішуються і питання кваліфікації скоєного злочину. На кожному етапі провадження по кримінальній справі може як підтверджуватись правильність раніше прийнятого рішення, так і змінюватись кваліфікація самого злочину. По-перше, це може бути обумовлено помилкою, наприклад неправильним висновком слідчого, прокурора, судді. По-друге, такі зміни можуть бути обумов­лені тим, що в процесі розслідування або судового розгляду виявлені нові (раніше невідомі) обставини, які змінюють кримінально-правову оцінку скоєного.

Наприклад, після огляду трупа зі слідами насильницької смерті слідчий порушив кримінальну справу по факту вчинення умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК). Однак у ході розслідування справи було встановлено, що воно здійснено при перевищенні меж необхідної обо­рони. Тому потім ці дії були перекваліфіковані на ст. 118 КК як умис­не вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Отже, кваліфікація злочинів характеризується певною динамічніс­тю, бо вона відтворюється на кожній стадії кримінального процесу. Водночас кваліфікація злочинів як певний логічний процес завжди проходить крізь певні етапи, пов'язані із застосуванням закону.

На першому етапі з'ясовуються найбільш загальні ознаки діяння (суспільна небезпечність, протиправність, вид правопорушення та ін.). І тільки при наявності висновку, що це суспільно небезпечне діяння є злочином, необхідно переходити до наступного етапу.

На другому етапі необхідно з'ясувати питання про те, яким розді­лом КК охоплюється цей злочин. Для цього необхідно в кожному конкретному випадку встановити відповідну сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак злочину і дати їм правильну юридичну оцінку. Наприклад, встановлення того факту, що К. вчинив знищення майна шляхом підпалу, ще не дає достатніх підстав для висновку про родову приналежність цього злочину. Це може бути диверсія, терористичний акт, знищення майна, замах на вбивство та ін. І тільки після того, коли було доведено, що підпал здійснено працівником магазину для при­ховування раніше вчиненого розкрадання майна, є підстави для висно­вку, що це злочин проти власності.

Поняття і система Особливої частини кримінального права...

Найбільш складний у практичному відношенні третій етап квалі­фікації, коли визначається конкретна кримінально-правова норма, під яку підпадає конкретний злочин. Для цього важливо встановити всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак вчиненого злочину і ви­значити їх відповідність конкретній кримінально-правовій нормі.

У цьому полягає сама сутність кваліфікації злочинів. Тому є під­стави для висновку, що склад злочину — це не тільки єдина юридична підстава кримінальної відповідальності, але й необхідна підстава (пра­вова модель) для кваліфікації злочинів. Лише за умови правильної кваліфікації злочину можливе правильне застосування кримінального

закону.

Безумовно, наведені етапи кваліфікації злочинів у такій послідов­ності є певною мірою умовними, бо всі вони взаємопов'язані між со­бою, а сам процес кваліфікації у свідомості фахівця проходить як єдиний послідовний процес.

Кваліфікація злочинів лише на перший погляд виглядає як суто технічна операція, яка зводиться до пошуку відповідної статті КК, що охоплювала б своїм змістом конкретний випадок. Насправді кваліфі­кація злочинів — завжди складний та відповідальний процес встанов­лення та правового закріплення висновку стосовно суті вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Водночас помилкова кваліфікація призводить до неправильної як правової, так і соціально-моральної оцінки діяння. Особливо непри­пустимі помилки, коли кваліфікуються як злочин діяння, які не містять ознак складу злочину. На підставі такої кваліфікації може бути засу­джена особа, яка фактично не вчинила злочину.

Найбільш поширеними в практиці є помилки, пов'язані з неточною кваліфікацією, викликаною нечітким розмежуванням суміжних складів злочинів. Наприклад, коли злісне хуліганство кваліфікується як злочин проти здоров'я людини, розбій — як грабіж та ін. У таких випадках не лише дається помилкова правова кваліфікація злочину, а й непра­вильна його соціально-моральна оцінка. Такі помилки можуть при­звести до призначення невиправдано суворого або, навпаки, більш м'якого покарання, а в окремих випадках до безпідставного звільнен­ня людини від кримінальної відповідальності.

Таким чином, помилки у кваліфікації негативно впливають на бо­ротьбу зі злочинністю, порушують права людини, підривають авто­ритет судової влади. І навпаки, тільки правильна кваліфікація забез-

Розділ І

печує точне застосування кримінального закону, зміцнює авторитет державної влади. Це також важливо і для вирішення завдань боротьби зі злочинністю, бо тільки за умови правильної кваліфікації можна отримати точні дані про стан злочинності, її характеристику та дина­міку, з'ясувати причини та умови, які її породжують.

Правильна кваліфікація можлива лише на основі точного аналізу складу злочину: об'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін, суб'єкта злочину. Безумовно, в окремих випадках досвідчений юрист може од­разу зробити висновок щодо кваліфікації, але в подібних (спрощених) випадках зберігається можливість помилки, оскільки такий підхід до кваліфікації здійснюється без необхідного аналізу всіх елементів та ознак складу злочину, їх зіставлення з усіма фактичними обставинами конкретного злочину.

Найбільш точно відображує соціально-правову сутність злочину його об'єкт. Кваліфікація злочину за об'єктом дозволяє встановити, а потім і юридично закріпити в тому чи іншому правовому акті, що суспільні відносини, яким заподіяна шкода конкретним злочином, охороняються певним кримінальним законом.

У практичній діяльності не виникає труднощів, пов'язаних із ви­значенням загального об'єкта злочину, бо ним завжди є певна сукуп­ність суспільних відносин, які поставлені під охорону чинного кримі­нального законодавства.

Не викликає особливих труднощів і з'ясування родового об'єкта злочину. В одних випадках сам законодавець називає його в КК при визначенні окремих груп злочинів (наприклад, у ч. 1 ст. 401 прямо за­значається, що військовими злочинами визнаються злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження вій­ськової служби), в інших — родовий об'єкт відображається в назві розділу КК, в якому розміщена стаття про відповідальність за певний злочин. Наприклад, із назв розділів II та III випливає, що родовими об'єктами цих злочинів є відносини, які захищають життя та здоров'я особи, її волю, честь та гідність.

У практичному плані кваліфікація злочинів завжди пов'язана з вста­новленням безпосереднього об'єкта. Не становить труднощів вирішен­ня цих питань, коли сам законодавець у кримінальному законі вказує на ті суспільні відносини, які виступають об'єктом певного злочину. Наприклад, у ст. 111 КК закріплено, що державна зрада — це дії, які умисно вчинені громадянином України на шкоду суверенітетові, те-

Поняття і система Особливої частини кримінального права...

риторіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, держав­ній, економічній чи інформаційній безпеці України.

У багатьох випадках виявленню об'єкта сприяє аналіз ознак пред­мета злочину. У так званих «предметних злочинах» цей елемент скла­ду завжди називається безпосередньо в тексті закону, тому його ви­явлення не породжує ніяких труднощів. Так, у статтях 185-187 КК предметом прямо зазначене чуже майно. А оскільки воно завжди є і предметом відносин власності, то саме ці відносини і виступають об'єктом названих злочинів.

У тих же випадках, коли в тексті кримінального закону не дістали відображення як предмет злочину, так і його об'єкт, необхідно про­вести більш ретельний логіко-юридичний аналіз усіх інших елементів

складу злочину.

Зокрема, необхідно встановити ті ознаки, що визначають об 'єктивну сторону складу злочину. Частіше за все вони безпосередньо зазначені в диспозиціях відповідних статей КК. Приміром, для кваліфікації зло­чину як розбою (ст. 187 КК) слід встановити, що злочинець вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

У тих же випадках, коли злочин був перерваний на стадії замаху чи готування, дії такої особи потребують додаткового посилання на статті 14 чи 15 Загальної частини КК. Наприклад, якщо декілька осіб домовились вчинити вбивство, їх дії треба кваліфікувати як готування до вбивства. А якщо від пострілу злочинця потерпілий отримав поранення, то такі дії необхідно кваліфікувати як замах на вбивство за статтями 15 та 115 КК. Важливе значення для визначення об'єктивної сторони має вста­новлення тих суспільно небезпечних наслідків, які впливають на ква­ліфікацію злочинів. Так, для застосування ст. 138 КК необхідно вста­новити, що дії, передбачені цією статтею, спричинили тяжкі наслідки для хворого. У таких випадках необхідно встановлювати і причинний зв'язок між самим діянням і тими наслідками, що настали. Наприклад, відповідальність за ч. 2 ст. 271 КК настає лише за умови, коли пору­шення законодавства про охорону праці спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, тобто коли встановлено причинний зв'язок між діянням винного та тими тяжкими наслідками, що настали.

В окремих випадках на кваліфікацію злочинів впливають такі фа­культативні ознаки, як спосіб, місце, час та обстановка вчинення зло-

Розділ І

чину. Так, таємне викрадення чужого майна кваліфікується як крадіж­ка (ст. 185 КК), а відкрите — як грабіж (ст. 186 КК). Відповідальність же за мародерство (ст. 432 КК) настає за умови, що викрадення майна було вчинено на полі бою.

Встановлення ознак суб'єктивної сторони (вини, мотиву і мети ді­яння) також має важливе значення для правильної кваліфікації. Напри­клад, за ст. 121 КК кваліфікується тільки умисне тяжке тілесне ушко­дження, а за необережне тяжке тілесне ушкодження дії особи необхідно кваліфікувати за ст. 128 КК. Відповідальність же за ст. 364 КК можлива лише за умови, коли службове зловживання було вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб.

Встановлення всіх ознак суб 'єкта злочину також є необхідною передумовою для правильної кваліфікації злочину. Загальними озна­ками суб'єкта злочину є вік (ст. 18 КК) та осудність (ст. 19 КК). Так, у ч. 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Тільки за окремі злочини, які перелічені в ч. 2 ст. 22 КК, відповідаль­ність настає з 14 років: умисне вбивство (статті 115-117 КК); диверсія (ст. 113 КК); бандитизм (ст. 257 КК) та ін.

В окремих випадках законодавець обмежує коло осіб, які можуть нести відповідальність за той чи інший злочин. Так, за одержання хабара відповідальність може нести тільки службова особа (ст. 364 КК), а за військові злочини — тільки військовослужбовець або військо­возобов'язаний під час проходження ним навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів (ч. 1 ст. 401 КК).

Викладене дає підстави для висновку, що кожний елемент складу злочину має винятково важливе значення для кваліфікації певного суспільно небезпечного діяння, тобто для вибору відповідної статті КК, в якій передбачена відповідальність за таке діяння. Але і на цьому етапі кваліфікація мож'е бути також ускладнена, наприклад, у випадках, коли одне і те саме діяння підпадає під ознаки двох або більше статей КК. У таких випадках має місце конкуренція кримінально-правових норм. В одній із них діяння описано більш узагальнено, а в іншій де­тально описані його індивідуальні ознаки. Тобто йдеться про конку­ренцію загальної та спеціальної норм. У таких випадках слід застосо­вувати спеціальну норму, бо в ній більшою мірою індивідуалізуються ознаки вчиненого, як і його суспільна небезпека. Приміром, у п. 8 ст. 115 КК передбачена відповідальність за умисне вбивство особи 20

Поняття і система Особливої частини кримінального права...

у зв'язку з виконанням нею службового обов'язку. Однак у ст. 348 КК встановлюється відповідальність за посягання на життя (тобто вбив­ство або замах на вбивство) працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. Оче­видно, що такий злочин підпадає під ознаки як п. 8 ст. 115 КК, так і ст. 348 КК. Для вирішення питання, за якою статтею необхідно ква­ліфікувати таке вбивство, необхідно врахувати, що ст. 348 є спеціаль­ною нормою відносно п. 8 ст. 115 КК (загальна норма), тому спеціаль­на норма і повинна застосовуватись при такій конкуренції. Саме спе­ціальна норма завжди найбільш точно віддзеркалює соціальну і право­ву природу вчиненого злочину.

Важливе значення для правильної кваліфікації злочинів має судова практика і особливо практика Верховного Суду України. Зокрема, Верховний Суд на підставі узагальнення судової практики розробляє відповідні рекомендації, дає визначення певних понять, у розумінні яких є протиріччя, дає роз'яснення по розмежуванню злочинів та за­стосуванню кримінального закону в найбільш складних випадках. Ці рекомендації, що формуються найвищим судовим органом України, не можуть корегувати чи підміняти сам кримінальний закон, але фак­тично вони набувають сили певних «еталонів», «стандартів» для судо­вої практики. Вони позитивно впливають на судову практику, одна­кове застосування закону, що в кінцевому підсумку забезпечує закон­ність і охорону прав людини в практиці боротьби зі злочинністю.

Наприклад, у зв'язку із труднощами в застосуванні п. 11 ст. 115 КК та помилками в судовій практиці Пленум Верховного Суду України в постанові від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» роз'яснив, що доручення при вбивстві на замовлення може мати форму наказу, розпорядження, а також угод, відповідно до яких виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити або, навпаки, не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (грошову винагороду, передачу прав на майно та ін.) чи нематеріального характеру (звіль­нення від кримінальної відповідальності, розв'язання різних життєвих проблем тощо). Якщо вбивство на замовлення зумовлено виплатою винагороди або іншими матеріальними благами, вчинене вимагає до­даткової кваліфікації за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або

Розділ І

службових повноважень» зазначається, що перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК) на відміну від зловживання вла­дою або службовим становищем (ст. 364 КК) характеризується та­ким:

а) вчиненням дій, які є компетенцією вищестоящої службової осо­
би цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчиненням дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих
випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого
порядку;

в) вчиненням одноособово дій, які могли бути вчинені лише коле­
гіально;

г) вчиненням дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Наведені приклади свідчать, що роз'яснення, які містяться в по­становах Пленуму Верховного Суду України, стосуються найбільш складних питань кваліфікації окремих видів злочинів та характеризу­ються високим науково-практичним рівнем, тому ознайомлення з ними має важливе значення як для аналізу ознак тих чи інших злочинів, так і для кваліфікації конкретних випадків їх вчинення за відповідними статтями КК.

■ Контрольні запитання

1. Що являє собою Особлива частина КК?

2. У чому виявляється єдність Загальної та Особливої частин
КК?

3. Які є види кримінально-правових норм Особливої частини
КК?

4. Яким чином у санкціях кримінально-правових норм Осо­
бливої частини КК відображена подальша гуманізація кри­
мінального права України?

5. Що лежить в основі побудови системи Особливої частини
КК?

6. Як визначаються поняття «кваліфікація злочинів», його
складові характеристики?

7. Яка кваліфікація злочинів визнається офіційною?

8. Які наслідки можуть мати помилки у кваліфікації злочи­
нів?

9. Яку роль відіграє склад злочину у кваліфікації злочинів?

Дата добавления: 2015-05-31