Злочини проти життя та здоров'я особи 2 страница

При вбивстві, передбаченому ст. 116 КК, умисел може бути прямим і непрямим.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК). Відповідальність матері пом'якшується за умови, якщо вбивство дитини було вчинено під час пологів або одразу після них, тобто законодавець обмежує вчинення цього злочину певним нетри­валим проміжком часу, доки особливий психофізіологічний стан жін-

ки послаблює її здатність керувати своїми діями. В інших випадках відповідальність за вбивство матір'ю своєї дитини настає на загаль­них підставах.

Момент виникнення умислу в матері вбити новонароджену дитину не впливає на кваліфікацію злочину, що розглядається.

Суб'єктом цього злочину може бути тільки мати. Співучасники у вбивстві матір'ю новонародженої дитини несуть відповідальність за статтями 27 і 115 КК. Обставини, що пом'якшують відповідальність матері, на співучасників не поширюються.

Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або уразі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК). Заподіяння смерті нападнику при захисті від суспільно небезпечного посягання виключає кримінальну відповідальність, якщо при цьому не були перевищені межі необхідної оборони. Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони не виключає такої відповідаль­ності, але пом'якшує її. Так само вирішується питання і при затриманні злочинця.

Перевищенням меж необхідної оборони, відповідно до ч. З ст. 36 КК, визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Так само перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, при умисному заподіянні йому смерті, згідно з ч. 2 ст. 38 КК, визна­ється явна невідповідність вчиненого небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 26 квітня 2002 р. № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» ви­ходить із того, що при вирішенні питання про наявність перевищен­ня меж необхідної оборони слід враховувати не лише відповідність або невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли впли­нути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу; його раптовість; неготовність до його відбиття; кількість нападників і тих, хто захищався; їх фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.

Ті самі фактори слід враховувати і при вирішенні питання про перевищення заходів із затримання злочинця (тяжкість злочину, об­становку, в якій відбувалося затримання, тощо).

Розділ III

Злочини проти життя та здоров 'я особи

При цьому слід мати на увазі, що особа, яка захищається, як і осо­ба, що затримує злочинця, внаслідок сильного душевного хвилювання, зумовленого суспільно небезпечним посяганням (що часто виникає раптово), не завжди може точно оцінити відповідність заподіяної шко­ди (у цьому випадку позбавлення життя нападника чи злочинця) не­безпечності посягання чи вчиненого затриманим злочину або точно оцінити обстановку захисту чи затримання. У такому разі відповідаль­ність за перевищення меж необхідної оборони або заходів із затриман­ня злочинця виключається (ч. 4 ст. 36 КК).

Із суб 'єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчи­нений тільки умисно.

Вбивство, вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а та­кож у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, за наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК (наприклад, спо­собом, небезпечним для життя багатьох осіб, повторно), має кваліфі­куватися не як умисне вбивство за обставин, що обтяжують відпові­дальність, а за ст. 118 КК.

Вбивство через необережність (ст. 119 КК) може бути вчинено як внаслідок злочинної самовпевненості, так і внаслідок злочинної не­дбалості.

Для застосування ст. 119 КК необхідно встановити наявність не­обережної вини щодо злочинного наслідку — смерті іншої людини. Саме ж діяння, яке заподіяло такий результат, може бути як необереж­ним, так і умисним.

У частині 2 ст. 119 КК встановлено відповідальність за необереж­не вбивство двох або більше осіб.

Доведення до самогубства (ст. 120 КК). Об'єктом цього злочину є життя людини.

За ч. 1 ст. 120 КК об'єктивна сторона злочину полягає в доведен­ні особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності.

Жорстоке поводження — це безжалісні, грубі діяння, що завдають потерпілому фізичних та психічних страждань (мордування, заподі­яння тілесних ушкоджень, побоїв, позбавлення засобів для існування, житла, їжі, одягу, необгрунтовані стягнення, несправедливе позбавлен­ня заохочень, різного роду знущання).

Шантаж — це загроза розголосити про потерпілого відомості, які останній бажає зберегти в таємниці (наприклад, відомості про тяжку

хворобу тощо). Ці відомості можуть бути також помилковими, такими, що не відповідають дійсності. Важливо, що вони мають такий характер, що потерпілий не хоче їх розголошувати.

Примус до протиправних дій — це загроза фізичним насильством, залякування, заподіяння побоїв тощо з метою примусити потерпілого, наприклад, брати участь у злочині.

Систематичне приниження людської гідності — це різного роду тривале принизливе ставлення до потерпілого (образи, наклеп, анонімні обвинувачення, знущання над честю жінки, цькування, несправедлива критика). Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, якщо при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність. Не можуть також кваліфікуватися за ст. 120 КК випадки самогубства внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій (наприклад, правомірного звільнення з роботи), а та­кож внаслідок повідомлення хоча й таких, що принижують гідність особи, але достовірних, таких, що відповідають дійсності, відо­мостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи ци­нічній формі).

У частині 2 ст. 120 КК передбачено відповідальність за доведення до самогубства або замаху на нього особи, яка перебувала в матеріаль­ній або іншій залежності від винного, або такі самі дії, вчинені щодо двох або більше осіб, а в ч. З ст. 120 КК — щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років.

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потер­пілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або пере­буває на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, неповнолітніх дітей — від батьків, підопічних — від опікунів тощо).

Під іншою залежністю слід розуміти залежність підлеглого від на­чальника, учня — від викладача, одного родича — від іншого та ін.

Стаття 120 КК застосовується лише при настанні самогубства або замаху на самогубство. Між вказаною в ст. 120 КК поведінкою винно­го і самогубством потерпілого чи замахом на нього має бути причинний зв'язок.

Суб 'єктивна сторона злочину, який розглядається, може полягати як в умислі, так і в необережності.

Розділ III

Злочини проти життя та здоров 'я особи

Суб 'єктом злочину, передбаченого ст. 120 КК, можуть бути особи, які досягай 16-річного віку. Для притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 120 КК необхідно, щоб суб'єктом була особа, від якої потерпі­лий перебував у матеріальній або іншій залежності.

Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відпові­дальності не тягне за собою, підбурювання до самогубства і пособни-цтво в самогубстві також не караються законом. Підбурювання до само­губства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфіку­ється як умисне вбивство за умови, що самогубство мало місце.

Погроза вбивством (ст. 129 КК). Погрожуючи посягнути на жит­тя, винний викликає у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній роботі та відпочинку.

З об 'єктивної сторони під погрозою вчинити вбивство слід розу­міти виявлений зовні намір позбавити іншу людину життя. Це може бути вчинено словесно, письмово, за допомогою різного роду дій (жес­тів, міміки, демонстрації зброї тощо).

Погроза має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснитися. При цьому необхідно враховувати як суб'єктивний (сприйняття потерпілим), так і об'єктивний (спосіб та інтенсивність ви­раження, особа винного, характер відносин між ним і потерпілим тощо) критерії. Погроза має бути звернена до конкретної особи і висловлена особисто потерпілому або через третіх осіб. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погрозу було доведено до відома потерпшого.

Суб 'єктивна сторона злочину, який розглядається, — прямий умисел. При цьому не має значення, чи збирався винний реалізувати свою погрозу, достатньо того, щоб у потерпілого були реальні підста­ви побоюватися її виконання.

Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

У випадку, коли винний, не обмежившись погрозою, здійснює дії, які створюють умови для вбивства або безпосередньо спрямовані на його здійснення, відповідальність настає за приготування до вбивства чи замах на нього.

Якщо погроза вбивством є ознакою іншого, більш тяжкого злочину, ст. 129 КК не застосовується.

У частині 2 ст. 129 КК передбачено відповідальність за погрозу вбивством, вчинену членом організованої групи¹.

¹ Законом України від 05.11.2009 р. № 1707-VI до ч. 2 ст. 129 КК внесені доповнення (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№ 232)).

§ 2. Злочини проти здоров'я

До злочинів проти здоров'я належать: різні види тілесних ушко­джень (статті 121-125, 128 КК), побої та мордування (ст. 126 КК), катування (ст. 127 КК), спеціальні види тілесних ушкоджень: зара­ження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною ін­фекційною хворобою (ст. 130 КК), зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК).

Поняття і види тілесних ушкоджень. Одним із найважливіших особистих благ є здоров'я людини. Тілесне ушкодження — це проти­правне умисне або необережне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке ті­лесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини. У випад­ках, якщо заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб заподіяння суспільно небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при вчи­ненні розбою тягне за собою відповідальність за ч. 4 ст. 187 КК).

Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження охороняється кримінальним законом з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка пере­буває в безнадійному стані внаслідок травми, тощо), а також від її моральних якостей, віку, службового становища тощо.

Тілесне ушкодження — це посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за за­гальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тяг­не за собою лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину. Наприклад, ухилення від військової служби, вчинене військо­вослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409 КК.

З об 'єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяно дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (завдання удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні знаряддя й засоби, фактори природи тощо.

Розділ III

Злочини проти життя та здоров 'я особи

ґ

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеть­ся про нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров'ю, за умови, якщо він був зобов'язаний і мав можли­вість здійснити їх (наприклад, вигул злого собаки без намордника, унаслідок чого він покусав перехожого, заподіявши йому тілесні ушко­дження).

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров'ю людини різної тяжкості. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали.

Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб запо­діяння шкоди здоров'ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, що виключають протиправність діяння (на­приклад, у стані необхідної оборони, крайньої необхідності та ін.), не може тягти за собою відповідальності за тілесні ушкодження. Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень не усуває відпо­відальності особи, яка їх заподіяла, якщо згоду було дано для досяг­нення суспільно небезпечних і тим більше злочинних цілей.

Суб 'єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній вині.

Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за фактично заподіяне тілес­не ушкодження. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушко­дження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, тягне за собою відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити.

Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122 КК, може бути особа, яка досягла 14 років. За інші тілесні ушкодження відпо­відальність настає з 16 років.

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК поділяють на тяж­кі, середньої тяжкості та легкі. Міністерством охорони здоров'я Укра­їни 17 січня 1995 р. затверджено Правила судово-медичного визна­чення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (далі — Правила)¹.

Згідно зі ст. 76 КПК проведення експертизи за цими справами є обов'язковим. Правила передбачають, що судово-медичне визначен-

¹ Див.: Кримінальний кодекс України (зі змінами та доповненнями станом на 20 вересня 2009 року) [Текст]. - X.: ТОВ «Одіссей», 2009. - С. 265-275.

ня ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримі­нальним і Кримінально-процесуальним кодексами України та цими Правилами.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК). У частині 1 ст. 121 КК під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміється умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподі­яння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функ­цій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або перериван­ня вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

До числа тяжких закон відносить тілесне ушкодження, небезпеч­не для життя в момент заподіяння. Правила визначають небезпечни­ми для життя ушкодження, що самі собою загрожують життю потер­пілого в момент нанесення або за звичайним своїм перебігом закінчу­ються чи можуть закінчитися смертю. Наслідок заподіяного ушкоджен­ня не може впливати на визнання його тяжким. Наприклад, своєчасна медична допомога, що привела до швидкого і повного видужання по­терпілого, не виключає відповідальності за ст. 121 КК, якщо ушкоджен­ня було небезпечним для життя в момент його заподіяння.

Фактичне заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, за наявності умислу, спрямованого на позбавлення життя, кваліфіку­ється як замах на вбивство. Так само судова практика кваліфікує і ви­падки умисного заподіяння ушкоджень життєво важливим органам тіла, що, як правило, спричиняє загибель потерпілого і не призводить до смерті лише внаслідок випадкового збігу обставин, які не залежали від винного.

Тяжким визнається також тілесне ушкодження, що призвело до втрати будь-якого органу або до втрати його функцій. Правила від­носять до таких ушкоджень втрату чи безповоротну втрату функцій руки, ноги, зору, слуху, язика, репродуктивної здатності.

Втрата руки, ноги — це відокремлення їх від тулуба (як усієї руки або ноги, так і ампутація їх на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглоба) чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що унемож­ливлює їх діяльність). Усі інші випадки мають розглядатись як втрата частини кінцівки й оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездат­ності. Наприклад, втрата стопи призводить до втрати загальної праце­здатності більше як на одну третину і за цією ознакою є тяжким тілес­ним ушкодженням.

Розділ III

Злочини проти життя та здоров 'я особи

Під втратою зору слід розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, за якого має місце зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Втрата зору на одне око зумовлює стійку втрату працездат­ності понад одну третину і за цією ознакою належить до тяжких тілес­них ушкоджень.

Втрата слуху — це повна стійка глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані трьох — п'яти сантиметрів від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо спричиняє стійку втрату працездатності менше як на одну третину і за цією ознакою належить до середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Під втратою язика (мовлення) розуміють втрату можливості ви­словлюватися членороздільними звуками, зрозумілими для оточу­ючих.

Втрата репродуктивної здатності означає втрату здатності до зля­гання, запліднення, зачаття та дітородіння.

До тяжких тілесних ушкоджень належить також ушкодження, що призвело до психічної хвороби. Це будь-яке психічне захворювання незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Не належать до тяжких тілесних ушкоджень розлади нервової діяльності, що не є пси­хічними захворюваннями.

Тілесне ушкодження є тяжким і тоді, коли воно спричинило інший розлад здоров 'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину. Під іншим розладом здоров'я мається на увазі ушкодження, що не підпадає під жодну з інших ознак тяжкого тілесного ушкодження, перерахованих у ст. 121 КК. Вирішальне зна­чення для цього має стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину, яку законодавець пов'язує лише з «іншим розладом здоров'я». Йдеться про загальну працездатність. Втрата професійної працездат­ності може братися до уваги, якщо умисел винного був спрямований спеціально на позбавлення її потерпілого.

Для визнання тілесного ушкодження тяжким необхідна стійка втрата працездатності (постійна, незворотна), причому не менше ніж на одну третину.

До тяжких належить також: тілесне ушкодження, що призвело до переривання вагітності. Відповідно до Правил, йдеться про ушко­дження, внаслідок яких сталося переривання вагітності незалежно від

строку останньої. Отже, необхідна наявність причинного зв'язку між заподіяним тілесним ушкодженням і перериванням вагітності. Для кваліфікації таких діянь за ст. 121 КК необхідно, щоб винний усвідом­лював факт вагітності потерпілої та бажав або свідомо припускав її переривання.

Тяжке тілесне ушкодження, що полягало в непоправному знівечен­ні обличчя, має місце, якщо ушкодження обличчя, будучи невиправним, додає йому відразливий, потворний зовнішній вигляд.

Знівечення є невиправним, якщо його не можна усунути за допо­могою звичайних методів лікування або можна усунути лише завдяки косметичній операції. Тимчасове знівечення обличчя тяжким тілесним ушкодженням не визнається.

Для встановлення факту непоправності ушкодження призначаєть­ся судово-медична експертиза, а наявність знівечення визначається слідчими та судовими органами. Суд оцінює зовнішній вигляд потер­пілого на момент судового розгляду виходячи із загальноприйнятих уявлень про людський вигляд.

Випадки знівечення інших частин людського тіла поняттям, що розглядається, не охоплюються.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121 КК, характе­ризується умисною виною. Особа усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, і бажає або свідомо припускає настання такої шкоди.

Відповідальність за ст. 121 КК настає також у разі, якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, а фактично було заподіяне тяжке тілесне ушкодження.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК за наявності хоча б однієї з таких обставин: якщо воно було вчинене способом, що має характер осо­бливого мучення, або вчинене групою осіб, а також із метою заляку­вання потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого¹.

Відповідно до Правил, під мученням слід розуміти дії, що заподі­яли потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пит­тя чи тепла, залишення його в шкідливих для здоров'я умовах та інші подібні дії.

¹ Законом України від 05.11.2009 р. № 1707-VI до ч. 2 ст. 121 КК внесені доповнен­ня (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№Г232)).

Розділ III

Злочини проти життя та здоров 'я особи

Сюди ж належать дії, пов'язані з багаторазовим або тривалим спричиненням особливого болю: шмагання, щипання, застосування термічних факторів тощо.

Мучення викликають не просто больові відчуття, що мають місце при кожному тяжкому тілесному ушкодженні, а заподіюють особливо сильний фізичний біль і страждання. Слід мати на увазі, що мучення самі по собі не є видом тяжкого тілесного ушкодження і можуть тягти за собою відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК лише за наявності однієї з ознак, перерахованих у ч. 1 цієї статті КК. Наявність мучення вста­новлюється судом за допомогою судово-медичної експертизи.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження групою осіб передбачає його вчинення двома або більше особами, які діють як виконавці. По­передня змова не є обов'язковою.

Вчинення тяжкого тілесного ушкодження з метою залякування має місце, якщо особа вчиняє злочин, прагнучи залякати потерпілого або інших осіб (наприклад, родичів, товаришів по службі).

Вчинення тяжкого тілесного ушкодження на замовлення має ті самі ознаки, що розглядалися при аналізі п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, передбачає, що причиною смерті було ушкодження, вказане в ч. 1 ст. 121 КК. Для застосування ч. 2 ст. 121 КК в цьому випадку слід встановити наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушко­дження і необережної вини щодо смерті потерпілого. Якщо смерть потерпілого була результатом тяжкого тілесного ушкодження, вчине­ного через необережність, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК настава­ти не може. У цьому випадку особа може нести відповідальність за вбивство через необережність.

Частина 2 ст. 121 КК не застосовується також у разі, якщо винний в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження не передбачав можливості настання смерті та за обставинами справи не міг її перед­бачити. Випадкове заподіяння смерті у вину не ставиться.

Для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, вна­слідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства треба ретельно дослідити всі обставини, що мають значення для вста­новлення спрямованості умислу винного. Слід виходити із сукупності всіх обставин вчиненого злочину і враховувати, зокрема, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряд­дя злочину, а також характер і локалізацію поранень (наприклад, у жит-

тєво важливі органи людини). Якщо суд визнає доведеним, ща під­судний передбачав можливість заподіяння смерті та байдуже ставився до цих наслідків (непрямий умисел), дії винного кваліфікуються як умисне вбивство.

Умисне поранення життєво важливих органів, внаслідок якого на­стала смерть, свідчить про наявність прямого чи непрямого умислу винного на вбивство. Тому такі дії кваліфікуються як умисне вбивство, а не як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть.

Оскільки ч. 2 ст. 121 КК передбачає щодо смерті потерпілого не­обережну вину, кваліфікація вчиненого як замах на тяжке тілесне ушко­дження, що спричинило смерть, є неможливою.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК). Середньої тяжкості тілесне ушкодження — це таке, що не є небезпеч­ним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину. Трива­лий розлад здоров'я виявляється в порушенні функцій будь-якого ор­гана. Правила відносять до такого розладу послаблення функцій орга­нів зору, слуху, язика, ноги, руки тощо. Повна втрата органа або по­збавлення його назавжди здібності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 КК кваліфікуватися не можуть. Разом з тим склад злочину, що розглядається, може мати місце й у разі повної, але тимчасової втрати органом його функцій.

Стаття 122 КК застосовується лише за умови, що порушення функ­ції будь-якого органа було тривалим. Відповідно до Правил, під три­валим слід розуміти розлад здоров'я строком понад три тижні (більш як 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менше як на одну третину належить розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсот­ків.

Із суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчи­нений із прямим або непрямим умислом.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, щодо якої має місце необережна вина, повинно тягти за собою відповідальність за сукупністю злочинів — за статтями 119 і 122 КК.

Розділ III

Злочини проти життя та здоров 'я особи

Частина 2 ст. 122 КК встановлює відповідальність за середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпі­лого або його родичів чи примусу до певних дій (наприклад, звільнити житлову площу тощо)¹.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК), є тілесним ушкодженням за об­ставин, що пом'якшують відповідальність.

Поняття сильного душевного хвилювання та інші умови застосу­вання ст. 123 КК аналогічні таким самим ознакам, висвітленим при аналізі складу умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душев­ного хвилювання (ст. 116 КК).

Суб 'єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризуєть­ся як прямим, так і непрямим умислом. Необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання тягне за собою відповідальність за ст. 128 КК, причому такий стан має розгляда­тися як обставина, що пом'якшує відповідальність (п. 7 ст. 66 КК).

Протизаконне насильство може за своїм характером створювати право особи на необхідну оборону. Тому умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, хоча і в стані сильного душевного хвилювання, але якщо воно було результатом перевищення меж необхідної оборони, слід кваліфікувати не за ст. 123, а за ст. 124 КК.

Дата добавления: 2015-05-31