Суб’єкти валютного ринку

В операціях на валютному ринку беруть участь: центральні банки (в Україні ‑ НБУ); інвестори; брокерські фірми; комерційні банки; корпорації, фірми, підприємства; валютні спекулянти (дилери); індивідуальні продавці та покупці валюти. Зупинимось на їх характеристиці.

Центральні банки відіграють особливу роль, оскільки виконують функції нагляду й контролю пропозиції грошей і процентних ставок. Центральні банки здійснюють інтервенції для впливу на ринкові коливання і використовують запаси іноземної валюти для зміни процентних ставок через операції на грошовому ринку. Серед найактивніших центральних банків світу виділяють Федеральну Резервну Систему США, Німецький Бундесбанк, Банк Японії, Банк Англії і Банк Франції. Реалізуючи контрольну функцію, банки можуть фіксувати обмінні курси, виступати однією зі сторін у будь-якій з операцій.

Національний банк України дотримується єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, сприяє зміцненню грошової одиниці, забезпечує функціонування системи банківських розрахунків, координує діяльність банківської системи взагалі, визначає курс національної грошової одиниці до валют інших країн, а також організовує діяльність державної скарбниці, зберігає резервні фонди грошових знаків, коштовні метали й золотовалютні запаси.

До компетенції Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю належать:

1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;

2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства;

3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;

4) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Варто зазначити, що саме Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання.

У сфері дисконтної та девізної валютної політики Національний банк України вдається до таких заходів:

- застосовує в необхідних випадках валютні обмеження;

- змінює облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов’язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют;

- регулює курс грошової одиниці України до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з таких активів:

- монетарне золото;

- спеціальні права запозичення;

- резервна позиція в МВФ;

- іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;

- цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;

- будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

Поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним банком шляхом:

1) купівлі монетарного золота та іноземної валюти;

2) отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервними активами;

3) залучення Національним банком валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів.

Законодавець передбачив можливість використання золотовалютного резерву Національним банком на такі цілі:

1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;

2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами.

Водночас не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов’язань резидентам і нерезидентам України[83].

Інвестори як юридичні, так і фізичні особи, відіграють важливу роль на валютному ринку. По-перше, у разі реалізації інвестиційних проектів, особливо міжнародних, вони активно формують як попит, так і пропозицію на валюту. По-друге, забезпечуючи переливання капіталів між країнами, інвестори впливають на загальні тенденції розвитку їхніх ринків, у тому числі валютних.

Брокерські фірми є професійними посередниками під чає купівлі і продажу валюти як на біржовому, так і на позабіржовому валютних ринках.

Комерційні банки здійснюють інтеграцію іноземної валюти, депозитів і платежів за дорученням клієнтів. Дійовими особами ринку є комерційні банки, котрі встановлюють обмінні курси, адже зі зміною курсів досягається баланс між попитом і пропозицією.

На валютному ринку, як і на будь-якому іншому, є відмінність між оптовою ціною, якою є міжбанківський обмінний курс, і роздрібною ‑ курсом комерційних банків для їх клієнтів (підприємств, фізичних осіб тощо). Це пов’язане з низкою чинників, до яких належать: цінність клієнта для банку; розмір і тип операції; дата укладення угоди; ринкові зміни з причини міжнародних конфліктів; природні катастрофи, неврожаї чи зміни урядової політики, фінансові кризи.

Корпорації, фірми й підприємства під час валютних торгів використовують ринок іноземної валюти як засіб покриття, або хеджування (страхування) платежів чи зобов’язань в іноземній валюті.

В останні роки багато мультинаціональних корпорацій створюють власні домашні банки, з відповідно обладнаними дилинговими кімнатами, відділами кредитного контролю та іншими функціями, які виконували раніше брокери. В країнах, що розвиваються, і в країнах із централізованою економікою на імпортно-експортні операції накладено державну монополію. Урядові органи за таких умов здійснюють операції на ринках іноземної валюти у великих обсягах. Ці органи обслуговують експортно-орієнтовані галузі й міністерства.

Валютні спекулянти – ними можуть бути банківські установи, фірми, юридичні й фізичні особи, що здійснюють операції з метою отримання прибутку від зміни валютних курсів у часі або на різних ринках, а також навмисного прийняття на себе валютного ризику. Валютні спекуляції можливі у формі відкритої позиції (тобто в термінових валютних угодах, валютному арбітражі) або як навмисне ухилення від страхування валютного ризику. Результати валютної спекуляції залежать від об’єктивності оцінки її учасниками динаміки валютних курсів, що зумовлює значні виграші або втрати валюти, призводить до краху окремих банків і фірм.

Індивідуальні покупці або продавці валюти, які здійснюють операції з допомогою фінансових компаній, не мають істотного впливу на ринок. Однак приватні інвестори, які грають на ринку валютних спотів, ф’ючерсів чи опціонів, особливо в США, використовують так звані граничні рахунки в своїх банках. Приватні інвестори відіграють дедалі важливішу роль і в ситуації, коли вони вкладають свій індивідуальний капітал в інвестиційні фонди, отримують певний короткостроковий ефект як наслідок зміни обмінних курсів.

Кожен з охарактеризованих суб’єктів валютного ринку безумовно відіграє свою, важливу роль у його (ринку) ефективному розвитку. Тим не менше можна переконливо стверджувати, що найбільша роль на валютному ринку належить валютним біржам. Звичайно, участь бірж на ринку валюти, як власне і їх наявність, визначається економічною і політичною системою країни.

У ряді країн функціонування валютних бірж (частіше це відділи на фондових біржах), пов’язане з торгівлею валютою у великих обсягах на основі попиту, що формується на них і пропозиції. Курс, що встановлюється на цих біржах називається офіційним валютним курсом. Він є обов’язковим і лежить в основі розрахунків банків з клієнтами. У роботі цих бірж часто беруть участь представники держави. Валютні біржі набули поширення в країнах Західної Європи.

В Італії функціонує декілька валютних бірж. На кожній з них (в Мелані, Римі, Генуї, Венеції) курси встановлюються маклерами біржі з участю представників держави і діють на даній біржі для розрахунку з банківськими клієнтами. Дозволено також як розрахунковий курс використати курс, отриманий як арифметичне середнє курсів, що котируються на всіх біржах.

У Німеччині, наприклад, діють чотири валютні біржі: у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дюссельдорфі і Мюнхені. На цих біржах офіційними маклерами щодня встановлюються курси 14 валют, які є обов’язковими і використовуються для розрахунків банків з клієнтами. Водночас міжбанківська позабіржова торгівля становить близько 90 % всього обороту торгівлі валютою Німеччини.

У Скандинавських країнах представники комерційних банків і центрального банку визначають курс відносно англійського фунта стерлінгів, за яким розраховують крос-курси інших валют з урахуванням діючих їх ринкових курсів.

У Франції функціонує одна валютна біржа в Парижі, на якій працюють державні маклери. Торгівці валютою видають доручення на купівлю-продаж валюти за певними курсами, які реєструються на біржі. Біржовий курс за кожним котируванням валюти вираховується на момент закриття біржі як середня арифметична найвищого і найнижчого курсів за день.

У Відні курси встановлюються біржовим маклером спільно з центральним банком Австрії.

У деяких розвинених капіталістичних країнах спеціальні валютні біржі відсутні. Так, зокрема, немає валютної біржі у США, тут знаходяться найбільші банки, які економічно гарантують обмін валют. Так, у США торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який є основою встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Як правило, банки не передбачають комісійних і отримують прибуток за рахунок різниці в курсах продавця і покупця.

Нью-Йорк є найбільшим світовим центром з торгівлі валютою стосовно як обігу, так і кількості валюти, що обертається на ринку. Інші фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані. Торгівля валютою на міжбанківському ринку у Нью-Йорку здійснюється за допомогою посередництва незалежних приватних торговців валютою, які або можуть бути посередниками, або можуть проводити торги за власні кошти.

Спеціалізованої валютної біржі немає і в Англії, Швейцарії та деяких інших європейських країнах. В Англії функції валютної біржі виконують банки. Так, десять провідних банків країни щодня підтримують щільні зв’язки і погоджують між собою котирування. На валютні курси, що складаються між ними, орієнтуються й інші учасники ринку. Про встановлений курс долара до фунта стерлінгів у кризові періоди оголошується щодня у засобах масової інформації. Розмір їх курсів залежить від відносин банку з клієнтом і від величини обороту.

У Швейцарії курс валют встановлюється шляхом щоденного опитування головних торговців валютою. Фактичний курс може відхилятися, якщо обсяг угоди перевищує певну величину.

Вирішальну роль у функціонуванні вітчизняного валютного ринку належить Українській міжбанківській валютній біржі (далі ‑ УМВБ), створена Установчим Договором про утворення і діяльність Української міжбанківської валютної біржі, укладеним 18 грудня 1992 року.

Основним напрямком діяльності в перші роки роботи ЗАТ "Української Міжбанківської Валютної Біржі" після створення у 1993 році була організація валютного ринку. У міру зростання фінансової стабільності інвестори більше уваги почали приділяти фондовому ринку, тому, після отримання 27 лютого 1997р. ліцензії фондової біржі №1, УМВБ розпочала впровадження механізмів організації торгівлі біржовими інструментами: валютою (у т.ч. валютні фючерсні контракти-USD, DEM, RUR), акціями підприємств, що приватизуються, облігаціями внутрішньої державної позики (у тому числі конверсійні ОВДП), векселями, банківськими(монетарними) металами, енергоресурсами, нафтопродуктами тощо.

ЗАТ “Українська Міжбанківська Валютна Біржа” протягом усього періоду свого розвитку відіграє роль організації, яка забезпечує торгове та розрахункове обслуговування. Розпочаті на УМВБ торги на секції строкового ринку були призупинені тимчасово згідно з телеграмою НБУ № 13-108/1439-603 у 1998 році. Розрахунки за такими контрактами здійснювались в національній валюті. Специфікація контрактів була затверджена Біржовим комітетом ЗАТ УМВБ та зареєстрована в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку(ДКЦПФР).

Телеграмою Національного банку України від 10 листопада 2003 року було надано роз’яснення щодо відсутності заборони на проведення операцій з ф’ючерсними контрактами, базовим активом яких є курс або крос-курс іноземної валюти на біржовому сегменті міжбанківського валютного ринку України. І вже 17 листопада 2003 р. УМВБ розпочала торги ф’ючерсними контрактами, базовим активом яких були курси іноземних валют, крос-курси іноземних валют, а також ціна нафтового кошика УМВБ. На даний момент торги ф’ючерсними контрактами на УМВБ проводяться за технологією безперервного подвійного аукціону в біржовій електронній системі торгів ( БЕСТ ).

Сьогодні ЗАТ "Українська Міжбанківська Валютна Біржа" проводить торги такими інструментам:

- у товарному сегменті ‑ енергоресурси (нафта, газовий конденсат, стабільний газовий бензин);

- у фондовому сегменті ‑ акціями підприємств, що приватизуються.

Окрім торгів з продажу пакетів акцій підприємств, що приватизуються, на ЗАТ “Українська Міжбанківська Валютна Біржа” періодично відбуваються аукціони з продажу цінних паперів, на які накладено арешт та опціонів. Відповідно до ст. 3 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 р.[84], передбачено, що з 1січня 2007 року весь обсяг видобутої в Україні нафти і газу реалізується на аукціонах, які організовує аукціонний комітет з продажу нафти та газового конденсату, природного газу та вугілля на УМВБ та інших бірж. За підсумками першого півріччя 2007 року загальна сума угод з купівлі нафти, газового конденсату та стабільного газового бензину на ЗАТ УМВБ склала 1 932 572, 304 тис. грн.

Варто зазначити, що незалежно від наявності фондової біржі у кожній країні операції з валютою завжди проходять при посередництві банків.

У сучасному валютному ринку вживаним є термін “зарубіжна (іноземна) валютна біржа”, як всесвітня мережа покупців і продавців валюти, які діють у фінансових центрах. Щодня в усьому світі укладаються валютні угоди приблизно на 500 млрд. американських доларів. Однак реальний (у фізичному розумінні) обмін валют відбувається дуже рідко. Телефони, телекси і комп’ютери допомагають у миттєвій передачі інформації і швидкому, документальному фіксуванні та врегулюванню угод. Трьома головними центрами торгівлі іноземною валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. Найбільші за обсягом операції відбуваються опівдні (лондонському), коли робочий день у Європі і Америці співпадає.

Дата добавления: 2015-05-31