Методика застосування стрибкових вправ для 3 страница

Для розвитку силової витривалості застосовують циклічні вправи в ускладнених умовах (біг угору, плавання проти течії) та ациклічні вправи з додатковими обтяженнями.

Підвищенню ефективності вправ з розвитку витривалості сприяє цілеспрямоване використання факторів зовнішнього середовища: температура повітря, відносна вологість, ультрафіолетова радіація, атмосферний тиск тощо. Серед них найбільший вплив має гірський клімат. Оптимальна висота, на якій доцільно тренувати витривалість, є зона від 1500 до 2500м над рівнем моря.

4.4. Методика вдосконалення загальної витривалості

Розпочинати вдосконалювати загальну витривалість доцільно з застосування методу безперервної стандартизованої вправи.

Цей метод дозволяє підвищити рівень МПК, забезпечити швидше розгортання систем енергозабезпечення, привчити учнів переносити негативні зміни у внутрішньому середовищі організму.

Оптимальна тривалість вправи - 20-30 хв. у початківців і кілька годин у спортсменів, що тренуються у видах на витривалість.

Але підходити до цієї тривалості безперервного навантаження слід поступово. При цьому необхідно пам’ятати, що втома більше залежить від інтенсивності, ніж від тривалості навантаження. Тому спочатку необхідно досягнути необхідної тривалості безперервного навантаження на нижній межі його впливової інтенсивності (120-130 уд/хв).

Розпочинати тренування рекомендується з дозованої швидкої ходьби у поєднанні з бігом підтюпцем, надаючи спочатку перевагу ходьбі. Поступово перевагу надають бігові у поєднанні з дозованою ходьбою (дивись журнал “Физическая культура в школе”. - №4. - 1994. – С. 47) і доводять безперервний біг (плавання, біг на лижах тощо) до оптимальної тривалості.

Міцно закріпившись на досягнутій необхідній тривалості вправи, поступово підвищують інтенсивність навантаження.

Інтенсивність роботи в необхідних межах поглиблення кисню можна визначити за показниками ЧСС, оскільки відомо, що між ЧСС (в діапазоні 120-130 –170-180 уд/хв) та поглинанням кисню існує пряма залежність. Наприклад, початківцям необхідно виконувати тренувальні завдання тривалістю 20-30 хв. з інтенсивністю на рівні 40-70% поглинання кисню від рівня МПК при ЧСС 130-160 уд/хв.

Тренувальні навантаження, які викликають зростання ЧСС до 120-130 уд/хв, недостатньо активізують функції ССС та інших вегетативних систем, а ті, що викликають збільшення ЧСС понад 170-180 уд/хв, різко стимулюють анаеробний енергообмін, що не сприяє розвитку загальної витривалості та може викликати перенапруження ССС.

Незважаючи на фізіологічну ефективність методів строго реґламентованої вправи, у роботі з дітьми та підлітками перевагу слід надавати ігровому методу. Для цього використовують спеціально підібрані рухливі ігри, естафети, елементи спортивних ігор та найрізноманітніші фізичні вправи. Цей метод у найбільшій мірі відповідає особливостям діяльності ЦНС дітей, у яких процеси збудження переважають над процесами гальмування. Діти швидко стомлюються від одноманітної монотонної роботи, вони нездатні до тривалої концентрації уваги на певному об’єкті.

При використанні ігрового методу навантаження регулюють шляхом зміни тривалості ігрових завдань та перерв для відпочинку, зменшенням або збільшенням розмірів ігрового майданчика, кількістю гравців, зміною їх ігрового амплуа.

Сумарна тривалість ігрових завдань складає від 20-30 до 60 хвилин при ЧСС від 110-120 до 160-170 уд/хв.

Тренування ігровим методом сприяють комплексному вдосконаленню загальної, швидкісної та силової витривалості.

Розвитку загальної витривалості доцільно присвячувати окремі заняття, але якщо її вдосконалення здійснюється на уроці у поєднанні з іншими педагогічними завданнями, то це слід робити після їх вирішення.

Залежно від мети та індивідуального рівня фізичної підготовленості кількість занять з розвитку загальної витривалості може коливатись від 3-4 до 6-7 на тиждень. При цьому слід взяти до уваги, що відновлення після великого навантаження з розвитку загальної витривалості може тривати 2-3 доби.

4.5. Методика розвитку швидкісної витривалості

Для вдосконалення швидкісної витривалості застосовують переважно методи комбінованої та змагальної вправи.

З метою вдосконалення функціональних можливостей креатинфосфатного механізму та покращання економічності рухових дій застосовують такі режими навантаження:

· тривалість вправи від 10-12 до 25-30с. Оптимальною тривалістю для початківців є 10-17с;

· інтенсивність вправи від 70 до 100%. Для вдосконалення координації використовують інтенсивність – 70-90%. Окремі вправи і їх серії можуть виконуватися зі стандартною швидкістю і з її варіативною зміною, або з прискоренням. Наприклад, в першій серії біг (4X60) виконується з інтенсивністю 80% (вдосконалення техніки), а у другій – з прогресуючою інтенсивністю (1-х 60м – швидкість 85%; 2-х - 90%; 3-х - 95%; 4-х - 100%). У цій серії установка робиться на вдосконалення функціональних можливостей креатинфосфатного механізму;

· інтервал відпочинку - між вправами відносно повний (ЧСС 110-120 уд/хв); між серіями – повний (ЧСС – 180 уд/хв);

· характер відпочинку – активний між вправами і комбінований між серіями;

· кількість повторень в одній серії від 3 до 6; кількість серій у занятті – від 2-3 до 4-5.

При вдосконаленні можливостей лактатного енергозабезпечення міняється тривалість виконання вправи, яка знаходиться в межах від 20-30с до 120с (для слаботренованих - від 20-30с до 50-60с). Всі інші параметри навантаження залишаються ті ж, що і при вдосконаленні креатинфосфатного механізму енергозабезпечення.

Розвитку швидкісної витривалості присвячують, як правило, окремі заняття. Проте можливе їх вдосконалення і в комплексних заняттях при таких поєднаннях:

· навчання техніки + розвиток швидкісної витривалості;

· швидкісно-силова підготовка + швидкісна витривалість;

· удосконалення координаційних здібностей або гнучкості + розвиток швидкісної витривалості;

· розвиток швидкісної витривалості + вдосконалення силової витривалості.

Недоцільно в одному занятті розвивати загальну та швидкісну витривалість. В тижневому циклі розвиткові витривалості присвячують від двох до чотирьох занять.

4.6. Методика розвитку силової витривалості

Засобом розвитку силової витривалості є різноманітні динамічні і статичні вправи та їх комбінації. Найпоширенішими методами її вдосконалення є методи повторної вправи та колового тренування.

4.6. 1. При застосуванні вправ з обтяженням масою предметів, з еластичними предметами тощо

дотримуються таких параметрів тренувальних навантажень:

· величина опору в межах 20-70%;

· кількість повторень вправи в одному підході від 15-20 до 150 разів і навіть більше. Оптимальний тренувальний ефект спостерігається при кількості повторень в межах від 60 до 100% повторного максимуму (ПМ);

· тривалість вправи в одному підході за часом становить 15-120с.

Якщо досягти необхідної кількості повторень у одному підході відразу не вдається, що часто буває в роботі з школярами, то необхіднополегшити умови виконання вправи, або виконувати серії вправ з 3-4 підходів по 4-6 повторень у кожному з них. При цьому між підходами відпочинок жорсткий, а між серіями – повний;

· кількість підходів у серії при глобальній роботі коливається в межах від 4-6 до 10-12. Ця кількість підходів може бути використана у одній або у 2-3 серіях.

4.6.2. При локальному розвиткові силової витривалості

окремих груп м’язів:

· загальна кількість підходів в одному занятті може складати 40-50. Вони групуються у серії з 4-6 підходів для окремих груп м’язів;

· оптимальний темп виконання вправи – середній, але з метою розширення адаптаційних можливостей організму доцільно періодично варіювати темп від повільного до швидкого і навпаки. При розвитку спеціальної силової витривалості стосовно певного виду змагальної діяльності, темп рухів повинен бути близьким до змагального;

· оптимальна тривалість відпочинку між підходами - 20-90с. При цьому, якщо тренувальний ефект досягається через кумулятивний вплив серії вправ з кількох короткочасних (15-20с), підходів то черговий підхід слід здійснювати у стані неповного відновлення (ЧСС=120-110 уд/хв). Якщо ж тривалість вправи в окремому підході значна (понад 2 хв.), і тренувальний ефект досягається у кожному підході, то відпочинок – відносно повний (ЧСС=120-110 уд/хв). Аналогічно визначається і тривалість відпочинку між серіями вправ;

· характер відпочинку між вправами – активний; між серіями та тривалими вправами – комбінований.

4.6.3. при застосуванні ізометричних вправ

параметри навантажень будуть такими:

· оптимальна величина напруження становить 50-70% без затримки дихання;

· тривалість напружень від 10-12 до 20-30с. Ефективні також короткочасні (5с) напруження з мікроінтервалами (2-3с) відпочинку. Критерієм достатності є неможливість у черговому напруженні досягти запланованої величини;

· кількість підходів на одну групу м’язів - 4-10;

· інтервал активного відпочинку між підходами - жорсткий (ЧСС=130-120 уд/хв), а між серіями - відносно повний, або екстремальний (ЧСС=120-100 уд/хв).

4.6.4. При розвитку силової витривалості ніг

Дата добавления: 2015-05-26