Едикти магістратів

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО І ЗАКОН

Неписане право - це норми, які складаються в самій практиці. Вони можуть отримати визнання і захист з боку держави, і тоді ці норми стають юридичними звичаями, держава навіть може надавати їм форми закону. Але держава може також поставитися до цих норм нейтрально чи навіть різко виступити проти них.

Звичаєве право представляло собою найдавнішу форму утворення римського права. Норми звичаєвого права позначаються в римському праві термінами "звичаї предків", "звична практика", а в імператорсь­кий період - власне - "звичай". Вважається, що Закони XII Таблиць

(451-450 рр. до н.е.) якраз і були найдавнішою кодифікацією звичаїв, можливо, з деякими запозиченнями з грецького права. Авторитет звичаїв, в тому числі і місцевих - в різних провінціях Римської імпе­рії, визнавався правом і в більш пізні часи. Однак якщо виникали ко­лізії (зіткнення) між писаним правом та звичаєвою практикою, то Римська держава захищала писаний закон.

Термін "едикт" походить від слова говорити і первісно означав усне розпорядження магістрата (посадової особи) з того чи іншого питання. Особливо важливе значення мали едикти преторів. В едик­тах, обов'язкових для магістратів, що їх видали, ними самими роз'яс­нювалося, які конкретно правила і норми будуть покладені в основу майбутньої посадової діяльності. За висловом Цицерона, едикт був законом на рік.

Посади магістратів були виборними, тому такий едикт по суті відігравав роль своєрідної передвиборної програми. Ті едикти, які отримали підтримку римського суспільства та підтверджувалися в ході перевірки на практиці, переходили в едикти наступників цього магістрату. Ні претор, ні інші магістрати, які видавали едикти, не мали компетенції відміняти чи змінювати закони - претор творити право не може. Але як організатор і керівник судового процесу пре­тор міг надати свою практичну підтримку тій чи іншій нормі цивіль­ного права або проігнорувати її і позбавити тим самим своєї підтрим­ки. Право на позов у справі захисту свого порушеного права без його підтримки претором стає голим правом.

7. ДІЯЛЬНІСТЬ ЮРИСТІВ

Достойними римської еліти визнавалися лише два роди інтелек­туальної діяльності - написання історії (в першу чергу історії самого Риму) та юриспруденція - як теоретична, так і практична. Добра юридична освіта, отримана в спеціальних школах, могла відкрити шлях до римської еліти особам, які за своїм походженням до неї не належали. Найвідомішим прикладом може бути Цицерон. За Нерона захисникам у суді була встановлена тверда і постійна оплата, що про­вадилася тільки за рахунок клієнта: держава на себе оплату юридич­них консультацій незаможних не брала. Роль юристів виконували також понтифіки (жерці храмів), які тримали юридичні знання у тає­мниці, тому вони були недосяжними простому народові. Юристи цього часу здійснюють свою діяльність в трьох формах: відповідей на конкретні питання, як слід чинити в тих чи інших спірних ситуаціях;

консультацій з питань укладення договорів та угод, складення діло­вих документів тощо; керівництва процесуальними діями сторін при розгляді судових спорів (пряме представництво на суді найманих адвокатів у цей час ще не допускалося).

Імператори надавали юристам право здійснювати консультації, які б мали обов'язкову силу. Авторитет такої консультації цілком підтри­мувався імператорською владою. Тому вищого розквіту юриспруден­ція досягла в імператорський період. В свою чергу юристи уміло об­ґрунтовували законний характер влади та її вкрай необхідний для римського суспільства та його правової системи характер.

Висновки до теми. Наука чинного цивільного права має свої ко­рені у стародавньому римському приватному праві. Рецепійоване римське приватне право покладено в основу сучасного законодавства багатьох країн, і знати його необхідно вже тому, що без цього склад­но осягнути сутність сучасних інститутів права.

Завдання для самоконтролю

1. Назвіть фактори, які сприяли успішному розвитку юридичної нау­
ки в Стародавньому Римі.

2. Який принцип покладено в основу розмежування права на приватне і
публічне? Як підходили до вказаної проблеми римські юристи?

3. Що таке імперативні, уповноважуючі та диспозитивні норми пра­
ва (на прикладі римського приватного права)?

4. Назвіть основні структурні підрозділи приватного права.

5. Хто такі глосатори, коментатори?

6. Чому, на Вашу думку, становлення сучасного юриста немислиме
без знання основ римського приватного права?

7. В якому плані може трактуватися поняття "джерела права"?

8. Що таке неписане право, звичаєве право?

9. Що вважалося найдавнішою кодифікацією звичаїв?

10. Що таке едикт? Які посадові особи в Римі мали право видавати
едикти?

11. Яким чином претори у своїй юридичній практиці обходили норми
цивільного права? Яке право називалося "голим"?

12. Назвіть форми діяльності юристів?

13.В чому в період принципату полягала взаємна зацікавленість імпе­раторів і світил юриспруденції? Якими були правові наслідки цьо­го інтересу?

14. Які повноваження мали юристи в імператорський період?

Основна рекомендована література

1. Харитонов Є.О. Рецепція римського права. - Одеса: АТ "БАХВА",
1996. -282 с.

2. Підопригора О., Харитонов Є. Римське право як підґрунтя юриди­
чної освіти // Право України. - 2000. - № 1. - С. 117-120.

3. Ємельянова Л. Трансформація поглядів римських юристів //
Підприємництво, господарство та право. - 2004. - № 6. - С. 25-27

4. Харитонов Е.О. Основьі римского частного права. - Ростов-на-
Дону: Изд-во "Феникс", 1999. - 416 с.

5. Римское частное право / Под ред. И.Б. Новицкого, И.С. Перетер-
ского. - М, 1997 (с изд. 1948 г.),- 584 с.

6. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права: Курс
лекцій. — К.: Юринком Інтер, 2000. — 272 с.

7. Римське право (Інституції). - X., 2000. — 288 с.

8. Чезаре Санфилипо. Курс римского частного права. - М., 2002.

9. Дождев Д.В. Римское частное право. - М.: Юнион, 1996. - 270 с.

10. Нерсесянц В.С. История политических и правових учений. — М.:
ИНФРА-М, 1999.-736 с.

11. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. -
Москва: Юрист, 1996 - 342 с.

12. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студен­
тів юрид. спец, вищих навч. закладів. - 3-тє вид., - К.: Ін Юре,
2001.-440 с.

ІЗ.Косарев А.И. Римское частное право: Учебник для вузов. - М.:

Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 354 с. 14. Новицкий И.Б. Римское право. - 6-е изд. — М., 1996. - 245 с.

Допоміжна рекомендована література

1. Юлий Павел. Пять книг сентенций к сьіну. Фрагмента Домиция
Ульпиана / Пер. с латинского Е.М. Штаерман; Отв. ред. и состави-
тель Л.Л. Кофанов. (Серия "Памятники римского права"). - М.:
Зерцало, 1998.-287 с.

2. Штаерман Е.М. Римское право // Культура Древнего Рима: В 2 т. -
М., 1985.-Т. І.-С. 210-247.

3. Смирин В.М. Патриархальньїе представлення и их роль в обществен-
ном сознании римлян // Культура Древнего Рима. Т. II. - С. 5-78.

4. Історія Стародавнього світу / За ред. Ю.С. Крушкол. - К., 1976.

5. Скорина Л., Чуракова Л. Латинська мова для юристів. - К.: Атака,
2000.

6. Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. - М., 1988.

7. Словарь античности. - М., 1989.

8. Бабичев Н.Т., Боровский ЯМ. Словарь латинских крьшатьіх
слов.-М., 1988.

9. Федорова Е.В. Императорский Рим в лицах. - М., 1979.

Тема 2. ОСОБИ - УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН

План

3. 4. 5.

1. Поняття суб'єкта права і правоздатності.

2. Правове становище римських громадян.
Правове становище латинів і перегрінів.
Правове становище рабів.

Правове становище вільновідпущеників.

6. Правове становище колонів.

7. Юридичні особи в римському приватному праві.

Мета та завдання розділу: надати студентам уявлення, що римське приватне право було правом високоорганізованого рабовлас­ницького суспільства.

Методичні рекомендації щодо вивчення навчального матеріалу

При визначенні правового становища різних прошарків стародавньо­го римського суспільства слід зазначити студентам, що повна безпра­вність і беззахисність рабів простежується у багатьох інститутах рим­ського приватного права, також різнорідними за майновим станом були і вільні римські громадяни (латини, перегріни тощо).

Дата добавления: 2015-05-31